Рішення № 103012933, 21.01.2022, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2022 року Справа № 280/3504/21 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Батрак І.В.

за участю секретаря судового засідання Прус І.В.

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Запорізької обласної прокуратури

про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Запорізької обласної прокуратури (далі – відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати на користь позивача вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача вихідну допомогу при звільненні в розмірі 26922,09 грн.;

стягнути із відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 12.03.2021 по день винесення судом рішення з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати 1380,62 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивач працював в органах прокуратури з листопада 2006 року та відповідно до наказу від 11.03.2021 №209к позивача звільнено з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», разом із цим, на день звільнення в порушення ст. 44 КЗпП України позивачу не нараховано та не виплачено вихідну допомогу при звільненні. Щодо правого регулювання виплати вихідної допомоги, то позивач зазначив, що Закон України «Про прокуратуру» взагалі не регулює вказане питання, зокрема немає прямої заборони щодо здійснення таких виплат. При цьому, за загальним законодавством про працю при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п. 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку (ст. 44 цього Кодексу). На думку позивача, зазначені підстави звільнення за нормами КЗпП України ототожнюються з підставами звільнення прокурора за п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру», а тому у відповідача були наявні усі правові підстави для нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги. Стосовно стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні із посиланням на приписи ст. 116, 117 КЗпП України вказує, що відповідачем не було проведено виплат вихідної допомоги при звільненні на користь позивача, а отже і не здійснено остаточний розрахунок з позивачем, з огляду на що із Запорізької обласної прокуратури підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 в період з 12.03.2021 по день винесення судом рішення з урахуванням середнього розміру заробітної плати 1380,62 грн.

Ухвалою суду від 05.05.2021 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 25 травня 2021 року.

В підготовчому засіданні 25 травня 2021 року судом відкладено підготовче засідання на 15 червня 2021 року.

Відповідач позов не визнав, 02 червня 2021 року надав до суду відзив на позовну заяву (вх. №31327), у якому вказує, що відповідно до вимог спеціального законодавства сам текст наказу прокурора області про звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури не містить посилань на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України як на підставу звільнення. Відповідно до Закону України «Про прокуратуру», який є спеціальним та визначає статус прокурорів, а також приписів ст. 44 КЗпП України також виплата вихідної допомоги у разі звільнення на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону не передбачена. Окрім того, стверджує, що правовий висновок щодо неможливості одночасного застосування стягнення середнього заробітку як за ст. 117 КЗпП України, так і за ст. 235 КЗпП України, отобто подвійного стягнення заробітку викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №686/20491/18. На підставі вищевикладеного, вважає, що позивачу при звільненні виплачені всі належні суми, тому підстав для застосування до Запорізької обласної прокуратури відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбаченої ст. 117 КЗпП України, немає, у зв`язку із чим просить в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 15.06.2021 судом відкладено підготовче засідання на 24 червня 2021 року за клопотанням представника позивача.

Ухвалою суду від 24.06.2021 суд зупинив провадження у справі №280/3504/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Запорізької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 280/3503/21.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 05.10.2021 апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена та ухвала Запорізького окружного адміністративного суду від 24.06.2021 скасована. В задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі №280/3504/21 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №280/3503/21 відмовлено.

14 грудня 2021 року провадження по справі поновлено

Ухвалою суду від 14.12.2021 підготовче засідання по справі відкладене на 22 грудня 2021 року.

У підготовчому засіданні, призначеному на 22 грудня 2021 року, судом закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 18 січня 2022 року.

Представник позивача 18 січня 2022 року звернувся до суду із клопотанням (вх. №3803) про розгляд справи за його відсутності у письмовому провадженні. Заявлені позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Представник відповідача також звернувся до суду із клопотанням (вх. №3804 від 18.01.2022) про розгляд справи за його відсутності в порядку письмового провадження. Проти позову заперечує у повному обсязі.

За приписами частини 3 статті 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Таким чином, суд визнав за доцільне вирішити справу за наявними в ній матеріалами, в порядку письмового провадження.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).

За приписами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 з листопада 2006 року працює в органах прокуратури України на різних посадах, зокрема, з 15.12.2015 на посаді прокурора Кам`янсько-Дніпровського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області, про що свідчить копія трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 15.07.2002 (запис 16, наказ від 15.12.2015 №765к).

Відповідно до наказу керівника Запорізької обласної прокуратури №209к від 11.03.2021 позивача звільнено з посади прокурора Кам`янсько-Дніпровського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів Запорізької обласної прокуратури, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року. Підставою прийняття такого рішення в наказі зазначено рішення дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) за №12 від 14.01.2021 про неуспішне проходження прокурором атестації та підпункт 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури».

При цьому, відповідачем не було виплачено позивачу вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та виплати на його користь вихідної допомоги при звільненні протиправною, позивач звернувся із даним позовом до суду, у якому також просить про стягнення стягнути із відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 12.03.2021 по день винесення судом рішення з урахуванням середньоденного розміру заробітної плати 1380,62 грн.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII від 14.10.2014 (далі - Закон №1697-VII), який визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 51 Закону №1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді, відповідно до пункту 9 частини першої якої прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX (далі - Закон № 113-IX) статтю 51 Закону №1697-VII доповнено частину 5 такого змісту: «На звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження».

Трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини регулює КЗпП України, що закріплено у його статті 1.

Статтею 40 КЗпП України визначено порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, згідно з пунктом 1 частини 1 якої трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Законом №113-ІХ доповнено статтю 40 КЗпП України частиною 4 такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

Статтею 44 КЗпП України обумовлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Середній заробіток працівника відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, за змістом абзацу третього пункту 2 розділу ІІ якого (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Конституційний Суд України у рішенні від 07.05.2002 №8-рп/2002 зазначив про те, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема, про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 в справі №21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30.07.2019 в справі №804/406/16 та від 08.08.2019 в справі №813/150/16.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією із таких гарантій є виплата працівникові, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога – це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівникові у випадках, передбачених законом, роботодавцем у колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору із незалежних від працівника обставин.

Приписами Закону №1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

Внесені Законом №113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Відтак, частиною 5 статті 51 Закону №1697-VII та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом із тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів, а отже не заборонено застосування приписів статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічні правові висновки висловлено Верховним Судом у постановах від 23.12.2020 в справі №560/3971/19, від 21.01.2021 в справі №260/1890/19, від 27.01.2021 в справі №380/1662/20, від 11.02.2021 в справах №420/4115/20 та №240/4840/20, від 18.02.2021 в справі №640/23379/19, від 25.02.2021 в справі №640/8451/20, від 26.02.2021 в справі №1.380.2019.006923, від 17.03.2021 в справі №420/4581/20, від 30.03.2021 в справі №640/25354/19, від 31.03.2021 в справі №320/2449/20, від 15.04.2021 в справі №440/3166/20, від 27.05.2021 в справі №380/4855/20, від 24.06.2021 в справі №200/5390/20-а, від 22.07.2021 в справі №300/2000/20, від 12.08.2021 в справі №420/4554/20 та інших.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене, необґрунтованими є доводи відповідача щодо відсутності у позивача при звільненні з органів прокуратури права на отримання вихідної допомоги.

Крім того, судом встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 07.10.2021 по справі №280/3503/21 Адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково:

визнано протиправним та скасоване рішення дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) за №12 від 14.01.2021 про неуспішне проходження прокурором Кам`янсько-Дніпровського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області атестації;

визнано протиправним та скасований наказ керівника Запорізької обласної прокуратури №209к від 11.03.2021 про звільнення позивача з посади прокурора Кам`янсько-Дніпровського відділу Енергодарської місцевої прокуратури Запорізької області та з органів Запорізької обласної прокуратури з 12.03.2021;

поновлено позивача в органах Запорізької обласної прокуратури на посаді із рівнозначними умовами, функціями та повноваженнями, з 12.03.2021;

стягнуто з Запорізької обласної прокуратури на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 12.03.2021 по 06.10.2021 у розмірі 161538,52 грн. з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Суд з цього приводу зазначає наступне.

Суд вирішує питання про правомірність дій суб`єкта владних повноважень саме станом на момент виникнення спірних правовідносин.

Факт звільнення позивача з органів прокуратури є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати йому вихідної допомоги.

За загальним правилом, у день звільнення роботодавець повинен повністю розрахуватись із працівником, зокрема, виплатити заробітну плату, компенсацію за невикористану відпустку, а в окремих випадках - вихідну допомогу.

Питання щодо наявності/відсутності порушеного права позивача на отримання вихідної допомоги у зв`язку із звільненням вирішується адміністративним судом, зокрема, шляхом перевірки рішень, дій чи бездіяльності відповідача.

Під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди повинні перевіряти їх на відповідність вимогам, установленим частиною 2 статті 2 КАС України. Водночас правомірність оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності суди перевіряють на час їхнього прийняття/вчинення суб`єктами владних повноважень - на час виникнення спірних правовідносин.

Як встановлено судом, позивач при звільненні з органів прокуратури мав право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, яка йому під час звільнення безпідставно не була виплачена відповідачем.

Отже, та обставина, що наказ про звільнення позивача у судовому порядку скасований, - не може свідчити про правомірність дій прокуратури щодо невиплати позивачеві під час звільнення вихідної допомоги, на отримання якої останній мав законне право на час звільнення, і в зв`язку з чим звернувся до суду з позовом.

При цьому, станом на момент подання позову та розгляду даної справи по суті судове рішення по адміністративній справі №280/3503/21 не набрало законної сили.

Верховний Суд неодноразово зазначав у своїх постановах про те, що факт звільнення особи є визначальним і достатнім для вирішення питання щодо виплати вихідної допомоги. У свою чергу, питання правомірності/протиправності звільнення особи жодним чином не впливає на вирішення питання щодо наявності підстав для виплати вихідної допомоги у зв`язку із таким звільненням.

Подібні висновки зроблені Верховним Судом у постановах від 29.11.2021 у справі №480/6504/20, від 18.05.2021 у справі № 360/2160/20, від 23.02.2021 в справі №640/5320/20, від 05.03.2021 в справі №804/5067/16, від 15.07.2021 в справі №640/3391/20 та інших.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що позивач при звільненні з 12 березня 2021 року з органів прокуратури мав право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, яка йому під час звільнення безпідставно не була виплачена відповідачем. Та обставина, що наказ про звільнення позивача №209к від 11.03.2021 у судовому порядку 07 жовтня 2021 року скасований, - не може свідчити про правомірність дій прокуратури щодо невиплати позивачеві під час звільнення вихідної допомоги, на отримання якої останній мав законне право на час звільнення, і в зв`язку з чим у квітні 2021 року звернувся до суду з позовом.

Визначаючись з приводу правильності проведеного позивачем обрахунку розміру вихідної допомоги, яку слід виплатити, суд вважає за необхідне вказати, що оскільки юридичною підставою звільнення позивача був пункт 9 частини 1 статті 51 Закону №1697-VII, яким передбачено звільнення у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, то позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до приписів статті 44 КЗпП України.

За правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, середній заробіток працівника визначається, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують звільненню (абзац 3 пункту 2 розділу ІІ Порядку).

Пунктом 8 Порядку №100 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Згідно з пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд повинен визначити зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів.

Відповідно до наявних у справі розрахункових листів за 2021 рік за січень 2021 року позивачу нараховано 18873,90 грн. за відпрацьовані 10 робочих днів, а у лютому 2021 року – 22544,84 грн. за відпрацьованих 20 робочих днів. Середньоденний заробіток склав 1380,62 грн. (18873,90 +22544,84)/30 робочих днів).

Таким чином, розмір середньомісячної заробітної плати складає 26922,09 грн. (1380,62 грн (середньоденний заробіток) х 39 робочий день (згідно з графіком робочого часу за січень-лютий 2021 року)/ 2 місяці).

Ураховуючи викладене, суд вважає за необхідне зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 26922,09 грн., а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки вихідної допомоги при звільненні, то суд зазначає наступне.

Виходячи із системного аналізу наведених вище положень статті 4, частини 5 статті 51 Закону №1697-VII та частини 4 статті 40 КЗпП України вбачається, що виключний перелік випадків, коли до відносин служби в органах прокуратури не можуть застосовуватися норми КЗпП України не містить обмежень і щодо застосування норм статті 116 та 117 цього Кодексу, які стосуються виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом з тим, суд зазначає, що для задоволення позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно точно визначити період такої затримки.

При цьому, для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні необхідно встановити день фактичного розрахунку як кінцеву дату нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.

Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Крім того, частиною 2 статті 117 КЗпП України покладено обов`язок на роботодавця сплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

На час розгляду справи відсутні підстави вважати, що відповідачем при виплаті позивачу вихідної допомоги за цим рішенням суду не буде виплачено середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а тому права позивача в цій частині не є порушеними.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позовні вимоги у цій частині наразі є передчасними, фактично спрямовані на урегулювання тих відносин, які відбудуться в майбутньому, тобто після виконання судового рішення про виплату вихідної допомоги при звільненні, а тому не підлягають задоволенню.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі (частина 1 статті143 КАС України).

Згідно із частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд –

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Запорізької обласної прокуратури (69057, м. Запоріжжя, вул. Матросова, буд. 29А, код ЄДРПОУ 02909973) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час затримки при звільненні задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Запорізької обласної прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середньомісячного заробітку.

Зобов`язати Запорізьку обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в зв`язку із звільненням в розмірі 26922,09 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Запорізької обласної прокуратури за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійки).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя І.В. Батрак