Рішення № 103006278, 17.01.2022, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року м. Житомир справа № 240/28433/21

категорія 102090000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Липи В.А.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління ДМС України в Житомирській обл про визнання протиправними рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління ДМС України в Житомирській області, в якому просить:

- визнати протиправним рішення Управління ДМС у Житомирській області від 25.08.2021 року про відмову у задоволені клопотання про оформлення набуття громадянства України громадянину ОСОБА_2 та скасувати його;

- зобов`язати Управління ДМС у Житомирській області прийняти рішення по поданій до Чуднівського сектору УДМС України у Житомирській області заяві, разом із поданими документами громадянином ОСОБА_2 про оформлення набуття громадянства України на підставі ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України», оформити та видати довідку про реєстрацію громадянином України ОСОБА_2 .

В обґрунтування позову зазначив, що рішення відповідача є протиправним, прийнятим всупереч положенням міграційного законодавства України та з порушенням ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до змісту якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Вказав, що відмова у задоволенні клопотання про оформлення набуття громадянства України є протиправною, оскільки позивач подав всі необхідні документи, визначені Законом України «Про громадянство України» та Указом Президента №215/2001 Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України» з якими Закон пов`язує можливість набуття позивачем та його дітьми громадянства України. Також позивач зазначає, що 30.11.2020 року в подібній адміністративній справі № 320/8439/20 з аналогічним предметом, по якій позивачем є рідна сестра позивача по даній справі, Київський окружний адміністративний суд позов задовольнив у повному обсязі, а тому вказана справа є преюдиціальною для розглядуваної справи.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач, на виконання вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі, до суду направив заяву про продовження процесуального строку для подання відзиву, однак станом на дату прийняття рішення, відзив до суду не направлено.

Суд, розглянувши позовну заяву, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов наступних висновків.

З матеріалів справи встановлено, що позивач – громадянин Ісламської Республіки Іран у лютому 2021 року подав до Чуднівського сектору УДМС України в Житомирській області заяву про оформлення набуття громадянства України згідно ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України», з підстав того, що його неповнорідний брат народився на території України до 24.08.1991 року.

До заяви долучено: заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням; дві фотокартки (розміром 35 x 45 мм); зобов`язання припинити іноземне громадянство - для іноземців; документ, що підтверджує факт народження рідних (повнорідних та неповнорідних) брата чи сестри заявника на визначених територіях; документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з рідними (повнорідними та неповнорідними) братом чи сестрою, які народилися на визначених територіях.

25.08.2021 року рішенням УДМС України в Житомирській області (далі – відповідач) позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про оформлення набуття громадянства України, оскільки не підтверджено наявність фактів, з якими Закон України «Про громадянства України» пов`язує набуття позивачем та його дітьми громадянства України.

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням позивачем, відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України».

Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначено Законом України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III (далі - Закон № 2235-III).

Так, відповідно до положень ч.1 ст.8 Закону № 2235-III, громадянство України набувається, зокрема, за територіальним походженням: особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Іноземці, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, замість зобов`язання припинити іноземне громадянство подають декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20 листопада 2012 року №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України та документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус. Зокрема до документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України серед інших віднесено а) паспорт громадянина України.

У лютому 2021 позивач подав до Чуднівського сектору УДМС України в Житомирській області заяву про оформлення набуття громадянства України згідно ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України», з підстав того, що його неповнорідний брат народився на території України до 24.08.1991.

Згідно з п. 30 розділу ІІ Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженим Указом Президента України від 27.03.2001 №215 (надалі - Порядок №215) для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра якої народилися до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент їх народження до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає документи, передбачені підпунктами "а" - "в" пункту 24 цього Порядку, а також:

а) документ, що підтверджує факт народження рідних (повнорідних та неповнорідних) брата чи сестри заявника на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту;

б) документи, що засвідчують родинні стосунки заявника відповідно з рідними (повнорідними та неповнорідними) братом чи сестрою, які народилися на територіях, зазначених у абзаці першому цього пункту.

Так, відповідно до п.п. "а" - "в" п. 24 розділу ІІ Порядку №215 для оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням особа, яка народилася до 24 серпня 1991 року на території, що стала територією України відповідно до Закону України "Про правонаступництво України", або на інших територіях, що входили на момент народження особи до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР) (частина перша статті 8 Закону), подає:

а) заяву про набуття громадянства України за територіальним походженням;

б) дві фотокартки (розміром 35 x 45 мм);

в) один із таких документів:

- декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства;

- зобов`язання припинити іноземне громадянство - для іноземців. Іноземці, які є громадянами (підданими) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство всіх цих держав. Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави, або якщо міжнародні договори України з іншими державами, громадянами яких є іноземці, передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України;

- декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує надання особі статусу біженця чи притулку в Україні, - для іноземців, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні;

- декларацію про відмову особи, яка є громадянином Російської Федерації і зазнала переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності, від іноземного громадянства разом із документом, що підтверджує переслідування через політичні переконання (довідка Міністерства закордонних справ України, дипломатичного представництва чи консульської установи України, видана в установленому Кабінетом Міністрів України порядку), - для іноземців, які є громадянами Російської Федерації та зазнали переслідувань через політичні переконання у країні своєї громадянської належності;

- заяву про зміну громадянства - для іноземців, які є громадянами держав, міжнародні договори України з якими передбачають припинення особами громадянства цих держав одночасно з набуттям громадянства України.

Одночасно із заявою, позивачем було подано документи, передбачені п.п.24, 30 Порядку №215.

Положеннями п. 93 Порядку передбачено, що відділ міграційної служби в районі, до якого подано документи щодо оформлення набуття громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України.

Відповідно до положень п.94 Порядку, управління міграційної служби в області перевіряє відповідність оформлення документів з питань громадянства вимогам законодавства України та підтвердження ними наявності фактів, з яким Закон пов`язує набуття особою громадянства України.

Таким чином, відповідачу було подано вичерпний перелік документів для прийняття єдиного законного рішення відносно позивача – оформлення громадянства України за територіальним походженням.

Слід зазначити, що підставою для відмови позивачу у задоволенні клопотання про оформлення набуття громадянства України слугувала відсутність, на думку уповноваженого органу, підтвердження наявності фактів з якими Закон України «Про громадянства України» пов`язує набуття позивачем та його дітьми громадянства України.

З огляду на вищенаведене, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2020 року в справі № 320/8439/20 встановлено, що рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12.09.2017 у справі №754/10280/17 з урахуванням ухвали цього суду від 02.10.2017 позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання батьківства задоволено.

Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Внесено зміни до актового запису №110 від 25 квітня 1985 року про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , вчиненого Вишгородським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Київській області, вказавши у графі "відомості про батька" - громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце народження Ларестан, Ісламська Республіка Іран та змінено по батькові ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на " Мохаммадджавад ".

Як вбачається з повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про народження №00018826855 від 10.10.2017 на підставі рішення про визнання батьківства №754/10280/17 від 12.09.2017 Деснянського районного суду м. Києва до актового запису №110 від 25.04.1985 про народження ОСОБА_4 внесено зміни, зокрема внесено зміни до відомостей про дитину: "відомості по батькові дитини" ОСОБА_5 змінено на ОСОБА_6 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Ісламської Республіки Іран.

На підставі внесення вказаних відомостей ОСОБА_7 10.10.2017 видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , відповідно до якого батьком ОСОБА_7 є громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_3 .

Водночас, згідно офіційного перекладу посвідчення особи Посольства Ісламської Республіки Іран №1470 Ахмада Азімі 23.09.1975 р.н. батьком ОСОБА_8 є ОСОБА_3 .

Таким чином, ОСОБА_2 та ОСОБА_7 є рідними братами по батькові.

Отже, судом встановлено, що позивач має правові підстави для отримання громадянства України за територіальним походженням.

В даному випадку суд враховує положення частини 4 статті 78 КАС України, згідно змісту якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Водночас, відповідачем не було надано доказів та судом не було встановлено фактів, які б свідчили про подання позивачем свідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів, чи приховування позивачем будь-якого суттєвого факту, за наявності якого позивач не має права набути громадянство України, а відповідач, як орган державної влади, мав право здійснити перевірку відповідної інформації в наданих заявником документах та ним були вчинені будь-які дії з метою з`ясування обставин, які стали підставою для відмови в оформленні набуття громадянства.

Суд також зазначає, що твердження відповідача у своєму рішенні від 25.08.2021 року, що доданими позивачем до заяви документами не підтверджено наявність фактів, з якими Закон України «Про громадянства України» пов`язує набуття позивачем та його дітьми громадянства України, не відповідає дійсності та є перевищенням відповідачем повноважень, якими він наділений, оскільки позивачем було подано документи, які підтверджують факт родинних стосунків з громадянином України та народження останнього до 24.08.1991 року на території, яка стала територією України, що повністю відповідає ч.1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України».

Водночас, з системного аналізу положень Закону № 2235-III та Порядку № 215 не вбачається вимог про наявність кровної спорідненості між особами, яка народилась на території України до 1991 року і особою, яка має намір набути громадянство України.

Також, згідно роз`яснення Міністерства юстиції України від 11.02.2019 року, за положеннями ст.125 СК України, походження дитини від батька, який з матір`ю дитини не перебуває у шлюбі, визначається за заявою батька та матері (добровільний порядок визнання батьківства ст.126 СК України) або за рішенням суду.

Закон не обмежує подання заяви про встановлення батьківства у добровільному порядку у строках. Відповідно до положень ст.134 СК України, на підставі заяв осіб, зазначених у ст.126 СК України, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове Свідоцтво про народження.

Таким чином, відмова в задоволенні клопотання ОСОБА_2 про набуття громадянства України є довільною та нераціональною, оскільки матеріалами справи підтверджуєтсья об`єктивність та обґрунтованість доказів позивача, зокрема судового рішення № 320/8439/20 від 30.11.2020 року Київського окружного адміністративного суду відносно рідної сестри позивача в подібній справі, з аналогічним предметом, що є ключовими у даному правовому спорі (п.157 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. Проти Кіпру»).

У зв`язку з наведеним, дії відповідача викладені в рішенні від 25.08.2021, є протиправними, а відповідно рішення підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язання відповідача прийняти конкретне рішення, суд виходить з такого.

На думку суду, ключовим правовим питанням у зазначеному спорі є визначення способу захисту прав позивача внаслідок протиправних дій відповідача, яка визнана в судовому порядку.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

В рішенні № 3-рп/2003 Конституційного Суду України від 30.01.2003 року (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини) зазначено, що за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту.

Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі «Іванов Ю.М. проти України», п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі «Аксой проти Туреччини», п.95).

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі «Джорджевич проти Хорватії», п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі «Ван Остервійк проти Бельгії», п.п.36-40).

Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях також застосовує підхід згідно з яким, дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення від 26 жовтня 2000 року у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» заява №. 30985/96).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося й у рішеннях національних судів.

Верховний Суд у своїй практиці також неодноразово зазначав, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 у справі № 509/1350/17 оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом.

Також необхідно враховувати положення ст.13 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту), якими передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, судом констатована відповідність наданих позивачем документів вимогам Порядку № 215 та перевищення відповідачем своїх повноважень через відмову 25.08.2021 заявнику в набутті громадянства.

При вирішенні спору суд також вважає за необхідне послатися на положення постанови Верховного Суду від 30 квітня 2020 року у справі № 812/1313/18 (провадження № К/9901/68206/18), в якій зазначено, що:

· п.47 метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ст.2 КАС України). Відтак, обираючи спосіб захисту прав позивача, суди мали б зважати на ефективність такого захисту;

· п.48 ця мета перегукується зі ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження;

· п.49 Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64;

· п.50 засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95;

· п.51 при оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення;

· п.52 відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003);

· п.53 питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення;

· п.54 Верховний Суд у своїй практиці неодноразово покликався на те, що "ефективний засіб правового захисту" у розумінні ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16 СМ, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12 ).

З урахуванням висновків зазначеного вище рішення Верховного Суду, вбачається, що необхідність обрання найбільш ефективного способу захисту порушеного права позивача, відсутність наміру суб`єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення, зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача, не зможе захистити його порушені права ефективно, оскільки процес надання позивачу, в разі повторного перегляду поданих документів, чергової відмови з формальних підстав, що може також бути досить тривалим, на що вказує протиправна поведінка відповідача, а тому, у цій справі належним та ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_2 буде зобов`язання суб`єкта владних повноважень – адміністративного органу, вчинити певні дії, що буде гарантією того, що спір між сторонами буде нарешті остаточно вирішений.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 18 червня 2020 року у справі № 802/1827/17-а.

Крім того, у постанові від 13 липня 2020 року у справі № 320/3837/19 Шостий апеляційний адміністративний суд зазначив, що втручанням в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішення не про зобов`язання вчинити дії, а саме про прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень, тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки.

Згідно з положеннями ч.3 ст.245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Як вбачається з положень ч.4 ст.78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, рішення суб`єкта владних повноважень від 25 серпня 2021 року у відмові позивачеві в оформленні набуття громадянства України за територіальним походженням є безпідставним та необґрунтованим, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а з метою належного та ефективного захисту довготривалого порушення прав заявника, вбачається за доцільне зобов`язати відповідача прийняти рішення за його клопотанням з оформленням довідки про реєстрацію громадянином України.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач не діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 229, 242-246, 250, 255, 257- 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ) до Управління ДМС України в Житомирській області (вул. Чуднівська, 105, м. Житомир, 10005; код ЄДРПОУ:37808497) про визнання дій протиправними, скасування рішення та зобов`язання вчинення дій, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління ДМС у Житомирській області від 25.08.2021 про відмову у задоволені клопотання про оформлення набуття громадянства України громадянину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Зобов`язати Управління ДМС у Житомирській області прийняти рішення по поданій до Чуднівського сектору УДМС України у Житомирській області заяві, разом із поданими документами громадянином ОСОБА_2 про оформлення набуття громадянства України на підставі ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України», оформити та видати довідку про реєстрацію громадянином України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.А. Липа