Рішення № 103005480, 18.01.2022, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 січня 2022 року м. Житомир справа № 240/20035/21

категорія 109020100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Шимоновича Р.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом, у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення восьмої сесії восьмого скликання Житомирської міської ради "Про розгляд клопотань стосовно надання юридичним та фізичним особам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" №240 від 05.07.2021 року в частині відмови їй у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1, 2854 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати Житомирську міську раду на наступній сесії, після набрання рішенням суду по даній справі законної сили, надати дозвіл їй на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1, 2854 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Обгрунтовано позовні вимоги тим, що позивач звернувся із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,2854 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 до Житомирської міської ради, однак відповідачем прийнято рішення, яким відмовлено у задоволенні такої заяви. Згідно п. 3 Додатку №4 до рішення Житомирської міської ради від 05.07.2021 року №240 вбачається, що підставами для відмови є посилання на ст. ст. 12, 13, 124 Земельного Кодексу України із зазначенням, що орган місцевого самоврядування розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у його наданні. З такими рішенням відповідача позивач не погоджується, у зв`язку із чим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 08.09.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач, скориставшись своїм правом, подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Мотивовано таку позицію тим, що у відповідності до вимог Земельного кодексу України, звернення позивача щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки до центру надання адміністративних послуг Житомирської міської ради від 19.01.2021 з доданими документами було розглянуто уповноваженим виконавчим органом з питань містобудування та архітектури міської ради у вигляді проекту рішення Житомирської міської ради, який оприлюднено на офіційному сайті Житомирської міської ради від 01.03.21 року. Крім того, у відповідності до ст. 47 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», дане клопотання позивача у сформованому проекті рішення було розглянуто на засіданні постійної комісії з питань містобудування, архітектури та землекористування Житомирської міської ради (протокол №23 від 13.05.2021) з прийняттям рекомендації від 25.05.2021 №134/К-3; постійної комісії з питань депутатської діяльності, регламенту, дотримання законодавства (протокол №16 від 27.05.2021 р.) від 07.06.2021 №53К-1; постійної комісії з питань бюджету, економічного розвитку, комунальної власності, підприємництва, торгівлі та залучення інвестицій (протокол №22 від 08.06.2021) від 17.06.2021 №102/К-2 та на восьмій сесії восьмого скликання Житомирської міської ради «Про розгляд клопотань стосовно надання юридичним та фізичним особам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 05.07.2021 №240.

З урахуванням вищезазначених рекомендацій постійних комісій було прийнято рішення восьмої сесії восьмого скликання Житомирської міської ради «Про розгляд клопотань стосовно надання юридичним та фізичним особам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 05.07.2021 №240, згідно якого ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,2854 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, у зв`язку з тим, що рішення органу місцевого самоврядування ухвалюється на засадах колегіальності, тому прийнято воно в належний строк.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, у якій, не погоджуючись з позицією відповідача, просив задовольнити позовні вимоги. Зосередив свою увагу на тому, що жодна із рекомендацій, долучених відповідачем до відзиву, не містить мотивів та підстав для відмови у задоволенні клопотання ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені сторонами доводи суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , 19.01.2021 року звернулася до Житомирської міської ради із заявою про надання їй дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,2854 гектара, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

За результатами розгляду поданої позивачем заяви відповідачем прийнято рішення №240 від 05.07.2021, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1,2854 гектара, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Згідно п. 3 Додатку №4 до рішення Житомирської міської ради від 05.07.2021 року №240 вбачається, що підставами для відмови є посилання на ст. ст. 12, 13, 124 Земельного Кодексу України із зазначенням, що орган місцевого самоврядування розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або відмову у його наданні.

Позивач, вважаючи протиправними рішення відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» № 280/97-ВР від 21.05.1997, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання регулювання земельних відносин (далі - Закон № 280/97-ВР).

Згідно з частиною першою статті 116 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Так, відповідно до частини 6 статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Аналіз наведених норм права, якими врегульовано процедуру безоплатного отримання земельних ділянок, свідчить про те, що всі дії відповідних суб`єктів земельно-правової процедури є взаємопов`язаними, послідовними і спрямовані на досягнення результату у вигляді отримання земельної ділянки у власність. Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого "земельного" питання. У світлі вимог частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим.

Відповідно до ст. 123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Водночас, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Цей перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є вичерпним. Водночас, вмотивована відмова має містити пояснення з вказівкою на конкретні невідповідності законам або прийнятим відповідно до них нормативно-правовим актам, генеральним планам населених пунктів та іншої містобудівної документації, схемам землеустрою і техніко-економічним обґрунтуванням використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Вказане узгоджується з правовою позицією висловленою Верховним Судом у постановах від 16 вересня 2021 року у справі № 638/15765/17, від 28 вересня 2021 року у справі №462/4395/17, від 16 вересня 2021 року у справі №815/4120/17 та від 16 вересня 2021 року у справі № 803/1025/17.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Водночас, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

При цьому, обов`язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Згідно із ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування" від 21.05.1997 №280/97-ВР (Закон №280/97-ВР) місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ч. 1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 № 280/97-ВР сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно із ст.25 Закону України "Про місцеве самоврядування" сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно п. 34 ч. 1ст. 26 Закону № 280/97-ВР передбачено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

За приписами ч. 1, 2 ст. 59 Закону № 280/97-ВР, рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

З огляду на викладене, чинним законодавством встановлено, що розгляд клопотання заінтересованої особи у вирішенні зазначеного питання повинно прийматись у формі рішення, що є виключною компетенцією органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Аналогічні висновки висловлені Верховним Судом в постановах від 05.05.2020 у справі № 826/8858/16 та від 18.06.2020 у справі №826/8108/16.

З матеріалів справи вбачається, що в рамках даної адміністративної справи позивач звертався до відповідача з клопотанням про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 1, 2854 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , за наслідками розгляду якого суб`єкт владних повноважень прийняв відповідне управлінське рішення.

Оскаржуване рішення Житомирської міської ради від 05.07.2021 року №240 в частині відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не містить жодного посилання на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, отже, прийняте з порушенням норм Земельного кодексу України, та не може вважатися обгрунтованим, добросовісним і законним, оскільки належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні органом місцевого самоврядування не наведено.

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на підстави, що нібито слугували для прийняття оскаржуваного рішення в частині відмови, є безпідставними, оскільки невідповідність площі земельної ділянки щодо якої позивач просить надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, не відображено в оскаржуваному рішенні.

Прийняття відповідачем рішення про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою без наведення підстави такої відмови є неконкретизованим та призводить до необґрунтованого порушення прав позивача.

За таких обставин, на переконання суду, оскаржуване рішення Житомирської міської ради від 05.07.2021 року №240 є формальними, оскільки об`єктивно не містять чіткого визначення підстави та мотивів його прийняття, а тому не може бути визнане законним та обґрунтованим.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що рішення восьмої сесії восьмого скликання Житомирської міської ради "Про розгляд клопотань стосовно надання юридичним та фізичним особам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" №240 від 05.07.2021 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є протиправним та підлягає скасуванню.

Вирішуючи спірні правовідносини в частині позовних вимог щодо зобов`язання Житомирську міську раду надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.

Зі змісту Рекомендації № R (80) 2 Комітету Міністрів випливає, що державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законодавством, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб`єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.

Суб`єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб`єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб`єкта влади виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Слід зазначити, що зобов`язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. А прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.

Застосовуючи механізм належного захисту прав позивача та їх відновлення, користуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 245 КАС України, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов`язати відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та за наслідками розгляду поданого клопотання прийняти вмотивоване рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в даній частині не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому у задоволенні позову в частині зобов`язання надати дозвіл на розробку проекту землеустрою слід відмовити.

Визначаючись щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 3 статті 134 КАС України встановлено, що для цілей розподілу судових витрат, враховуються: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а також документи що підтверджують оплату наданих послуг.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18.11.2021 року у справі №640/24741/19.

Відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

До суду для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача подано:

- договір про надання правничої допомоги №38 від 21.08.2021 року;

- довідку - рахунок про вартість послуг наданих згідно договору про надання правничої допомоги №38 від 21.08.2021 року;

- квитанцію до прибуткового касового ордера №2 від 21.08.2021 року на суму 5000 грн;

- ордер на надання правничої допомоги від 26.08.2021 року;

- свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 26.11.2007 року.

Згідно з довідкою - рахунком про вартість послуг наданих згідно договору про надання правничої допомоги №38 від 21.08.2021 року адвокат надав позивачу юридичні послуги на суму 10000 грн.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.

Водночас, суд відмічає, що адміністративна справа розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, що свідчить про те, що така справа належить до справ незначної складності, що також вказує на необґрунтовано завищену вартість наданих послуг.

Оцінивши усі необхідні аспекти цієї справи: складність та обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений на виконання відповідних робіт, виходячи з критерію розумності, пропорційності, співмірності розподілу витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 5000,00 грн. витрат на правничу допомогу, оскільки саме така сума, на думку суду, є співмірною зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене та встановлені обставини справи, які перевірені зібраними доказами у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Житомирської міської ради (м-н. С. П. Корольова, 4/2, м. Житомир, 10014, ЄДРПОУ: 13576954) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення восьмої сесії восьмого скликання Житомирської міської ради "Про розгляд клопотань стосовно надання юридичним та фізичним особам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок" №240 від 05.07.2021 року в частині відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1, 2854 га.

Зобов`язати Житомирську міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 1, 2854 га, та за результатами розгляду прийняти рішення із врахуванням норм Земельного кодексу України, встановлених даним рішенням обставин справи та висновків суду.

У задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Житомирської міської ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 18 січня 2022 року.

Суддя Р.М.Шимонович