Рішення № 103004507, 26.01.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

26 січня 2022 р. Справа № 120/12841/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Поліщук І.М., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Агрономічної сільської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Агрономічної сільської ради (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю прийнятого відповідачем рішення №887 від 22.09.2021 про відмову в наданні позивачу дозволу на розробку документації із землеустрою.

Ухвалою від 25.10.2021 відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема зазначив, що бажана позивачем земельні ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення, що підтверджується листом управління культури і мистецтв Вінницької ОДА №2826/02-25 від 13.05.2016, який був врахований відповідачем при розробці генерального плану с. Агрономічне.

Ухвалою від 25.10.2021 задоволено клопотання позивача та звільнено його від сплати судового за подання даного позову.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що в липні 2021 року позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва на території Агрономічної сільської ради (межує із земельною ділянкою з кадастровим номером 0520680200:01:005:0002).

Разом із тим, рішенням №887 від 22.09.2021 відповідач відмовив у наданні позивачу відповідного дозволу, посилаючись на те, що бажаним ним земельна ділянка відноситься до земель історико-культурного призначення.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно зі ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями ст. 118 ЗК України.

Відповідно до ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз наведених приписів свідчить про те, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у надані дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

В той же час, відповідно до положень статті 118 Земельного кодексу України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

- розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з тим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду викладеними в постановах від 21.08.2019 року у справі № 826/18591/15, від 12.09.2018 року у справі №826/3163/16, від 10.10.2019 року у справі № 820/2632/17 та від 15.11.2019 року у справі № 812/1646/17 та 12.06.2020 року у справі №808/3187/17.

Відповідно до частин 10, 11 ст. 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенні в частині відмови в наданні позивачеві дозволу на розробку проекту землеустрою, суд насамперед зауважує, що вичерпний перелік підстав, за наявності яких громадянину може бути відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність передбачено у ч. 7 ст. 118 ЗК України і підстави, якими керувався відповідач відмовляючи позивачу, до них не належать.

Разом з тим, надаючи правову оцінку правомірності підстав відмови, суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 54 ЗК України регламентовано, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" від 08.06.2000 р. №1805-ІІІ (далі - Закон №1805) культурна спадщина - сукупність успадкованих людством від попередніх поколінь об`єктів культурної спадщини.

Об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність.

Історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

В даному ж випадку, зі змісту оскаржуваного рішення судом встановлено, що підставою для відмови в наданні позивачу дозволу на виготовлення документації із землеустрою стало те, що бажана ним земельна ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення.

На підтвердження даних обставин, відповідач надав копію листа Управління культури і мистецтв Вінницької ОДА №2826/02-25 від 13.05.2016 про те, що на території Агрономічної сільської ради знаходиться пам`ятка археології - посилення скіфської культури VII-VI до н. е.

До відповідного листа також додано план розташування відповідної пам`ятки археології.

При цьому, порівнявши наданий відповідачем план розташування пам`ятки археології із інформацією із Публічної кадастрової карти України, судом встановлено, що територія, яка позначена як територія пам`ятки археології складається із чотирьох земельних ділянок з кадастровими номерами 0520680200:01:007:0838, 0520680200:01:007:0841, 0520680200:01:007:0839 та 0520680200:01:007:0842 із цільовим призначенням (01.03) - Для ведення особистого селянського господарства.

Втім, зображена позивачем на графічних матеріалів земельна ділянка входить до масиву, який є несформованим, а тому, відповідно, не має кадастрового номеру, а відтак встановити належність відповідної ділянки до категорії земель історико-культурного призначення в даному випадку не є можливим.

Крім того, відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року № 548, остання передбачає Секцію G "Землі історико-культурного призначення", у відповідності до якої за кодом "08" рахуються землі історико-культурного призначення (землі, на яких розташовані: пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби).

Зокрема, у Секції G визначено такі види цільового призначення: 08.01 - для забезпечення охорони об`єктів культурної спадщини; 08.02 - для розміщення та обслуговування музейних закладів; 08.03 - для іншого історико-культурного призначення; 08.04 - для цілей підрозділів 08.01-08.03 та для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

В даному ж випадку, як уже було зазначено вище, у відповідності до наданих представником відповідача матеріалів, майже уся територія, яка, як зазначає відповідач, є територією пам`ятки археології, має цільове призначення 01.03 - для ведення особистого селянського господарства.

При цьому, будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт віднесення бажаної позивачем земельної ділянки саме до категорії земель історико-культурного призначення, представником відповідача не надано.

Також, судом критично оцінюються твердження відповідача про те, що відповідний лист Управління культури і мистецтв Вінницької ОДА №2826/02-25 від 13.05.2016 був врахований під час розробки генерального плату с. Агрономічне, адже як особисто зазначив відповідач, відповідний генеральний план був затверджений рішенням Агрономічної сільської ради від 21.08.2015.

За таких обставин, суд доходить висновку, що рішення №887 від 22.09.2021, не ґрунтується на нормах закону, є протиправним та, відповідно, підлягає скасуванню.

В той же час, визначаючись щодо наявності підстав для зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку документації, суд зазначає наступне.

Так, абзацом 1 частини 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У постанові від 05.09.2018 у справі №826/9727/16 Верховний Суд аналізував застосування п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України та дійшов висновку, що суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, а ст.122 ЗК України - повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування.

Суд вважає, що в контексті обставин спірних правовідносин застосування вищевказаного способу захисту вимагає з`ясування судом чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до відповідача із заявою про надання дозволу на виготовлення документації із землеустрою, були подані всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України.

Разом з тим, у межах цієї справи оцінка правомірності відмови у наданні відповідного дозволу позивачеві стосувалася лише тих мотивів, які наведено у оскаржуваному рішенні.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 118 ЗК України для прийняття рішення про надання позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки необхідно оцінити відповідність місця розташування спірної земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

При цьому, судом не встановлено, що для прийняття рішення виконано всі умови, визначені законом.

За таких обставин, враховуючи те, що законодавець чітко визначив порядок для отримання дозволу на розроблення документації із землеустрою, суд вважає, що відсутні підстави без дотримання такого зобов`язувати суб`єкта владних повноважень приймати наперед визначене рішення.

Відтак, позовна вимога щодо зобов`язання надати дозвіл дозволу на виготовлення технічної документації не підлягає задоволенню.

Разом з тим, згідно абзацом другим з частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За таких обставин суд вважає, що належним способом захисту прав та інтересів позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва на території Агрономічної сільської ради, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Агрономічної сільської ради №887 від 22.09.2021.

Зобов`язати Агрономічну сільську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 02.07.2021 про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,12 га для ведення садівництва на території Агрономічної сільської ради, та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.

В задоволені решти вимог, - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 );

Агрономічна сільська рада (вул. Мічуріна, 12, с. Агрономічне, Вінницька область, код ЄДРПОУ 04525998).

Повний текст рішення складено 26.01.2022.

Суддя Поліщук Ірина Миколаївна