Рішення № 103003553, 21.01.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

21 січня 2022 р. Справа №120/3614/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулася ОСОБА_2 , яка діє в інтересах ОСОБА_1 , до Головного управління ДПС у Вінницькій області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивачки зазначає, що 20 січня 2021 року здійснено арешт грошових коштів ОСОБА_1 на її відкритих банківських рахунках. 26 лютого 2021 року представник позивача звернулась до відповідача із адвокатським запитом, у відповідь на який відповідач повідомив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Могилів-Подільській державній податковій інспекції Головного управління ДПС у Вінницькій області як фізична особа - підприємець з 10 травня 1995 року. Відповідно до інтегрованої картки платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування вбачається нарахування позивачу єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю протягом 2017-2021 років.

Представник позивачки зазначила, що ОСОБА_1 набула статусу суб`єкта підприємницької діяльності та отримала свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 01 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”, та не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про нього до єдиного державного реєстру відповідно до вимог цього Закону.

А тому, на думку представника позивачки, її довірителька не набула статусу фізичної особи - підприємця після 2004 року, а відповідно і не є платником єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відтак, у позивачки не існувало обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі, що свідчить про безпідставність сформованих вимог про сплату боргу №Ф-144790-54 від 07 листопада 2018 року на суму 15819,54 грн., №Ф-144790-54 від 15 лютого 2019 року на суму 18276,72 грн., №Ф-144790-54 від 10 травня 2019 року на суму 21030,90 грн., №Ф-144790-54 від 08 серпня 2019 року на суму 23785,08 грн., №Ф-144790-54 від 05 листопада 2019 року на суму 26539,26 грн., №Ф-144790-54 від 10 лютого 2020 року на суму 29293,44 грн., №Ф-144790-54 від 22 лютого 2021 року на суму 37788,74 грн.

Не погодившись із вимогами про сплату боргу, представник позивача оскаржила їх в судовому порядку. Окрім того, представник позивача вважає, що відповідача слід зобов`язати закрити інтегровану картку платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску, а також зняти з податкового обліку фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 .

Ухвалою від 26 квітня 2021 року вказану позовну заяву залишено без руху у зв`язку із несплатою позивачем судового збору за звернення до суду з позовом майнового характеру в розмірі 1725,34 гривень (щодо визнання протиправними та скасування вимог), а також за звернення до суду із вимогою немайнового характеру (щодо зняття з податкового обліку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ) в розмірі 908 гривень.

На виконання вимог ухвали від 26 квітня 2021 року представником позивача 05 травня 2021 року подано до суду заяву про усунення недоліків, до якої долучено квитанцію №0.0.2109150182.1 від 30 квітня 2021 року, якою підтверджується сплата судового збору в розмірі 1725,34 гривень за позов майнового характеру.

Також до такої заяви долучено адміністративний позов в новій редакції. Зміст поданого представником позивача адміністративного позову у новій редакції свідчить про те, що він наполягає на вирішенні позовних вимог, що стосуються протиправності вимог про сплату боргу (недоїмки), а також зобов`язання відповідача закрити інтегровану картку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .. При цьому, позовна заява в новій редакції не містить вимоги, що стосується зняття позивача з податкового обліку.

Ухвалою від 17 травня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, задоволено клопотання представника позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

11 серпня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позовних вимог та просить відмовити у його задоволенні повністю. Зокрема, у відзиві зазначено, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. Якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Окрім того, відповідач вказав, що звіти з приводу сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування позивачем не подавались та, відповідно, єдиний внесок всупереч наведеним вище приписам не сплачувався. У свою чергу, за даними інформаційної системи органів ДПС станом на 31 січня 2021 року загальна заборгованість зі сплати єдиного соціального внеску ОСОБА_3 становила 37788,74 грн. У поданому відзиві представник Головного управління ДПС у Вінницькій області також зауважив, що наявність заборгованості зі сплати єдиного внеску є самостійною підставою для направлення платникові вимоги про сплату боргу (недоїмки) без проведення додаткових перевірок. З огляду на зазначене, на думку відповідача, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Листом Головного управління ДПС у Вінницькій області вих. №6245/6/02-32-24-02-11 від 10 березня 2021 року підтверджується факт реєстрації ОСОБА_1 10 травня 1995 року суб`єктом підприємницької діяльності.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що сформований 14 квітня 2021 року, у ньому відсутні відомості щодо реєстрації ОСОБА_1 фізичною особою-підприємцем.

Контролюючим органом сформовано ряд вимог про сплату позивачкою боргу (недоїмки), серед яких наступні: №Ф-144790-54 від 07 листопада 2018 року на суму 15819,54 грн., №Ф-144790-54 від 15 лютого 2019 року на суму 18276,72 грн., №Ф-144790-54 від 10 травня 2019 року на суму 21030,90 грн., №Ф-144790-54 від 08 серпня 2019 року на суму 23785,08 грн., №Ф-144790-54 від 05 листопада 2019 року на суму 26539,26 грн., №Ф-144790-54 від 10 лютого 2020 року на суму 29293,44 грн., №Ф-144790-54 від 22 лютого 2021 року на суму 37788,74 грн.

Надаючи правову оцінку вимогам про сплату боргу, що оскаржуються, суд зважає на таке.

До 01 січня 2004 року загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України визначалися Законом України від 7 лютого 1991 року №698-XII "Про підприємництво" (далі - Закон №698-XII).

Вказаний Закон втратив чинність з 1 січня 2004 року на підставі пункту 2 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, прийнятого Законом України від 16 січня 2003 року №436-IV.

Водночас, 01 липня 2004 року набрав чинності Закон України від 15 травня 2003 року №755-VI “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців” (далі - Закон №755-VI). Згідно з преамбулою цей Закон регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців.

Так, відповідно до статті 3 Закону №755-VI (тут і надалі - в редакції станом на 01 липня 2004 року) дія цього Закону поширюється на державну реєстрацію всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності та підпорядкування, а також фізичних осіб-підприємців.

Статтею 4 Закону №755-VI визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - це засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, здійснюється шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - автоматизованої системи збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Відповідно до статті 5 Закону №755-VI державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців проводиться державним реєстратором виключно у виконавчому комітеті міської ради міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцезнаходженням юридичної особи або за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру (стаття 16 Закону №755-VI).

Згідно з частиною 1 статті 17 Закону №755-VI відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до Єдиного державного реєстру шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток.

Частина 1 статті 42 Закону №755-VI передбачає, що для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем, повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи: заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця; копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів; документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Відповідно до статті 43 Закону №755-VI за відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації фізичної особи-підприємця державний реєстратор повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця на підставі відомостей реєстраційної картки на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця є датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

Крім того, пунктом 2 розділу VIII “Прикінцевих положень” Закону №755-VI було визначено, що державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов`язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.

Отже, поняття "фізична особа-підприємець" було введене у законодавство України з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. Водночас, частиною 2 статті 50 цього Кодексу передбачалося, що фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом. Таким законом власне і став Закон України від 15 травня 2003 року №755-VI "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців".

З наведеного можна дійти висновку, що обов`язковою умовою для здійснення підприємницької діяльності фізичними особами, зареєстрованими до 01 січня 2004 року як суб`єкти підприємницької діяльності, було проходження процедури державної реєстрації як фізичної особи-підприємця в Єдиному державному реєстрі. При цьому датою державної реєстрації фізичної особи-підприємця вважалася дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.

При цьому, Законом №755-VI не було встановлено обов`язку суб`єктів підприємницької діяльності-фізичних осіб щодо проходження обов`язкової державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та правових наслідків непроходження такої реєстрації.

Відтак, на думку суду, після набрання 01 липня 2004 року чинності Законом №755-VI позивачка автоматично не набула статусу фізичної особи-підприємця в розумінні положень цього Закону, оскільки не вчинила передбачених ним дій для проведення державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі.

1 липня 2010 року прийнято Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" №2390-VI (надалі - Закон №2390-VI), який набув чинності 3 березня 2011 року.

Відповідно до підпунктів 2, 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення цього Закону процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI у зв`язку із набранням чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням” від 19 травня 2011 року №3384-VI (надалі - Закон №3384-VI) викладено в наступній редакції: «Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру».

Відповідно до пунктів 7, 8 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Підсумовуючи, слід констатувати, що аналіз наведених норм дає підстави дійти висновку про те, що починаючи з 01 липня 2004 року державна реєстрація фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених Законом №755-VI. Оскільки позивачка, будучи зареєстрованою як суб`єкт підприємницької діяльності, після набрання чинності цим Законом не пройшла передбачену ним процедуру державної реєстрації, тому відсутні підстави вважати, що вона набула статусу фізичної особи-підприємця. Водночас, положення Закону №755-VI не містять приписів про автоматичне набуття статусу фізичної-особи підприємця громадянами, які були зареєстровані до 01 липня 2004 року як суб`єкти підприємницької діяльності, але не пройшли процедури перереєстрації за новим законом.

Більше того, пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390-VI було встановлено, що свідоцтва про державну реєстрацію фізичних осіб-підприємців старого зразка, видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними через один рік після набрання цим Законом чинності, тобто починаючи з 03 березня 2011 року.

Відтак, видане позивачці до 2004 року свідоцтво про державну реєстрацію суб`єктом підприємницької діяльності в силу вимог згаданого Закону стало недійсним. Отже, на думку суду, з цього часу позивачка втратила статус суб`єкта підприємницької діяльності, якого набула до набрання чинності Законом №755-VI, тобто до 01 липня 2004 року.

Наведене спростовує твердження відповідача про те, що у спірний період (протягом 2018-2020 років) позивачка вважалася фізичною особою-підприємцем та у зв`язку з цим була зобов`язана сплачувати єдиний внесок.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позивачка не мала статусу платника єдиного внеску після 2004 року, а відтак відповідачем не доведено наявність законних підстав для формування вимог про сплату боргу, у зв`язку із чим позовні вимоги про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу (недоїмки) №Ф-144790-54 від 07 листопада 2018 року на суму 15819,54 грн., №Ф-144790-54 від 15 лютого 2019 року на суму 18276,72 грн., №Ф-144790-54 від 10 травня 2019 року на суму 21030,90 грн., №Ф-144790-54 від 08 серпня 2019 року на суму 23785,08 грн., №Ф-144790-54 від 05 листопада 2019 року на суму 26539,26 грн., №Ф-144790-54 від 10 лютого 2020 року на суму 29293,44 грн., №Ф-144790-54 від 22 лютого 2021 року на суму 37788,74 грн. підлягають задоволенню.

З приводу позовної вимоги про зобов`язання відповідача закрити інтегровану картку платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску, то слід зазначити наступне.

Особливості ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування врегульовані однойменним Порядком, що затверджений наказом Міністерства фінансів України від 12 січня 2021 року №5.

Так, пунктом 2 розділу І цього Порядку визначено, що інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку передбачено, що ІКП закриваються структурним підрозділом, що здійснює облік платежів, у разі проведення заходів щодо зняття з обліку платників у податкових органах у зв`язку з припиненням платника податків або відсутністю за неосновним місцем обліку об`єктів оподаткування, або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням.

При цьому, в інформаційній системі ІКП закриваються із встановленням дати закриття за умов:

погашення сум податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафних санкцій та пені та/або списання сум податкового боргу, штрафних санкцій та пені;

повернення платнику помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань та/або списання до бюджетів за заявою платника;

повернення платнику помилково та/або надміру сплачених коштів єдиного внеску та/або списання до фондів загальнообов`язкового державного соціального і пенсійного страхування за заявою платника;

відсутності розстрочених (відстрочених) грошових зобов`язань, податкового боргу або іншої заборгованості, контроль за справлянням якої покладено на податкові органи, яка може бути розстрочена (відстрочена) згідно з чинним законодавством, не погашених на дату закриття ІКП;

повноти відображення в ІКП результатів контрольно-перевірочної роботи.

За наявності грошових зобов`язань або податкового боргу, або неузгоджених сум грошових зобов`язань, які оскаржуються в адміністративному або судовому порядку, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо закриття ІКП до їх погашення або визнання такого боргу безнадійним та його списання у порядку, визначеному статтею 101 розділу II Кодексу.

За наявності нарахованих та/або несплачених сум єдиного внеску або боргу (недоїмки) з єдиного внеску, податковий орган не здійснює подальші процедури щодо зняття платника єдиного внеску з обліку до їх сплати (погашення) або списання такого боргу (недоїмки) у порядку, визначеному Законом України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”.

Із системного аналізу вказаних норм слідує, що підставою для закриття інтегрованої картки платника податків є проведення заходів щодо зняття з обліку платника у податкових органах у зв`язку з припиненням платника податків або відсутністю за неосновним місцем обліку об`єктів оподаткування, або об`єктів, пов`язаних з оподаткуванням.

Водночас, Порядком визначено передумови для закриття інтегрованої картки платника податків та передбачено, що інтегрована картка платника податків закривається, зокрема, за умови погашення сум податкового боргу, недоїмки зі сплати єдиного внеску, штрафних санкцій та пені та/або списання сум податкового боргу, штрафних санкцій та пені; відсутності податкового боргу або іншої заборгованості, контроль за справлянням якої покладено на податкові органи, яка може бути розстрочена (відстрочена) згідно з чинним законодавством, не погашених на дату закриття ІКП та інших, що визначені цим Порядком.

Відтак, для закриття інтегрованої картки платника податків мають існувати підстави, за наявності яких податковий орган вчиняє ряд дій, що визначені Порядком; наслідком таких дій і є закриття інтегрованої картки платника податків.

Отже, закриття інтегрованої картки платника податків належить до виключних повноважень податкового органу, який і має перевірити наявність підстав для такого закриття, а також дотриматися алгоритму дій, що визначені згаданим вище Порядком.

Зважаючи на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги в частині закриття інтегрованої картки платника податків задоволенню не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд дійшов висновку, що заявлений позов підлягає задоволенню частково.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 908 гривень, що підтверджується квитанцією від 14 квітня 2021 року, та в розмірі 1725,34 гривень, що підтверджується квитанцією від 30 квітня 2021 року.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відтак, з огляду на те, що позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено судовий збір в розмірі 908 гривень у зв`язку із поданням позову немайнового характеру, а також 1725,34 гривень – за звернення до суду із майновою вимогою, тому з огляду на часткове задоволення позовних вимог на його користь слід стягнути 1725,34 гривень за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

При вирішенні питання щодо підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 гривень суд враховує приписи статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, частиною 1 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною 2 цієї статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Приписами частини 4 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами 5, 6 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зі змісту вказаних норм слідує, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд має з`ясувати склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності чи відповідного договору.

Витрати на правову допомогу стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов`язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Так, на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано договір про надання правової допомоги від 18 лютого 2021 року №18/02-21, додаткову угоду №1 від 18 лютого 2021 року (додаток №1 до договору від 18 лютого 2021 року №18/02-21 про надання правової допомоги), акт приймання-передачі наданих послуг від 14 квітня 2021 року, квитанцію до прибуткового касового ордера №18/02/21 від 18 лютого 2021 року, якою підтверджується оплата наданих послуг в розмірі 5000 гривень.

Відповідно до пункту 1.1 вищезазначеного договору адвокатське бюро «Анжели Василевської» за дорученням клієнта ОСОБА_1 зобов`язується здійснювати захист, представництво її інтересів та надавати клієнту інші види правової допомоги на умовах і в порядку, визначеному договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 3.2 договору передбачено, що розмір гонорару, який клієнт сплачує бюро за надану в межах цього договору правову допомогу, визначається сторонами окремою додатковою угодою, яка є невід`ємною частиною цього договору.

Додатковою угодою №1 до договору про надання правової допомоги від 18 лютого 2021 року визначено, що адвокатським бюро наддано Колесниковій С.Л. такі послуги: підготовка адвокатського запиту (оцінено в 1000 гривень), підготовка позовної заяви (оцінено у 4000 гривень).

У акті приймання-передачі наданих послуг від 14 квітня 2021 року йдеться про надання клієнтові ОСОБА_1 тих же послуг, що зазначені у додатковій угоді №1 до договору про надання правової допомоги.

При цьому, суд враховує особливості розподілу судових витрат, що визначені статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частинами 1, 3 якої передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позовних вимог половина від понесених витрат на правову допомогу і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, на користь позивача з відповідача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 гривень.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-144790-54 від 07 листопада 2018 року, №Ф-144790-54 від 15 лютого 2019 року, №Ф-144790-54 від 10 травня 2019 року, №Ф-144790-54 від 08 серпня 2019 року, що сформовані Головним управлінням ДФС у Вінницькій області.

Визнати протиправними та скасувати вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-144790-54 від 05 листопада 2019 року, №Ф-144790-54 від 10 лютого 2020 року, №Ф-144790-54 від 22 лютого 2021 року, що сформовані Головним управлінням ДПС у Вінницькій області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Вінницькій області витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 1725 (одну тисячу сімсот двадцять п`ять) гривень 34 копійки, а також витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління ДПС у Вінницькій області (місцезнаходження: 21028, м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, буд. 7; ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 44069150)

Повний текст рішення суду складено 21.01.2022

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович