Рішення № 103003062, 17.01.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

17 січня 2022 р. Справа № 120/11389/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Ю.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21100; код ЄДРПОУ 13322403) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі – ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що вона отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Водночас, звернувшись до відповідача із заявою про переведення на пенсію по інвалідності ІІ групи відповідно до вимог Закону України "Про державну службу", листом отримала відмову. Вказана відмова мотивована тим, що Законом України "Про державну службу" не передбачено призначення пенсії по інвалідності.

ОСОБА_1 вищезазначену відмову вважає протиправною та такою, що порушує її законні права та інтереси.

Ухвалою суду від 20.09.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

28.09.2021 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області подано відзив, в якому просить відмовити в задоволенні позову та зазначає, що пунктом 10 і 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №899 передбачено, що на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-ХІІ за певних умов можуть розраховувати:

- державні службовці, які на день набрання чинності Законом №899 займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців;

- для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723 у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Законом № 889 передбачено призначення пенсії за віком особам, які працювали на посадах державних службовців. Призначення пенсії по інвалідності державним службовцям зазначеним Законом не передбачено, натомість статтею 90 Закону № 889-УШ встановлено можливість призначення пенсії по інвалідності державним службовцям за нормами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а тому провести перерахунок пенсії по інвалідності згідно Закону України "Про державну службу" на виконання заяви позивача немає можливості.

При цьому, представник відповідача звертає увагу, що позивачем не досягнуто пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058, адже на даний час ОСОБА_1 лише 49 років.

Крім того, відповідач зазначає, що не погоджується з вимогою позивача стягнути з Головного управління судові витрати на правову допомогу, оскільки такі витрати мають бути документально підтвердженні та доведені.

За таких обставин, відповідач вважає, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши інші докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду та з 15.09.2008 отримує пенсію по інвалідності відповідно до статті 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно довідки до акта огляду МСЕК від 07.10.2020 №831494 позивачу при повторному огляді встановлено ІІ групу інвалідності безтерміново.

19.07.2021 позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила перевести її з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до Закону України "Про державну службу".

Листом від 11.08.2021 №8901-7831/Р-02/8-0200/21 ГУ ПФУ у Вінницькій області повідомило, що згідно з ст. 90 Закону №889 пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». При цьому, Законом №889 не передбачено призначення пенсії по інвалідності.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Згідно з вимогами ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 46 Основного Закону).

Згідно зі ст. 46 Конституції України право на пенсійне забезпечення гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Зміст та обсяг права громадян на пенсійне забезпечення полягає у їх матеріальному забезпеченні шляхом надання трудових і соціальних пенсій, тобто щомісячних пенсійних виплат відповідного розміру в разі досягнення особою передбаченого законом віку чи визнання її інвалідом або отримання членами її сім`ї цих виплат у визначених законом випадках. Встановивши в законі правові підстави призначення пенсій, їх розміри, порядок обчислення і виплати, законодавець може визначати як загальні умови їх призначення, так і особливості набуття права на пенсію, включаючи для окремих категорій громадян пільгові умови призначення пенсії залежно від ряду об`єктивно значущих обставин, що характеризують трудову діяльність (особливості умов праці, професія, виконувані функції, кваліфікаційні вимоги, обмеження, ступінь відповідальності тощо). Законодавець повинен робити це з дотриманням вимог Конституції України, в тому числі принципів рівності та справедливості.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом України «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII).

Відповідно до п. 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII), крім ст. 37, що застосовується до осіб, зазначених у п. 10 і 12 цього розділу.

Зокрема, п. 10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Тобто, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону № 1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Водночас, за приписами ч. 9 ст. 37 Закону № 3723-XII визначено, що пенсія по інвалідності у розмірах, передбачених ч. 1 цієї статті, призначається за наявності страхового стажу, встановленого для призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV особам, визнаним інвалідами І або II групи у період перебування на державній службі, які мають стаж державної служби не менше 10 років, а також особам з числа інвалідів І або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, які мають не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вони працювали на зазначених посадах. Пенсія по інвалідності відповідно цього Закону, призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби.

Якщо зазначені особи повертаються на державну службу, виплата пенсії по інвалідності припиняється на період до звільнення з роботи або досягнення ними граничного віку перебування на державній службі (ч. 10 ст. 37 Закону № 3723-XII).

Якщо інваліду I або II групи було встановлено III групу інвалідності, то в разі наступного визнання його інвалідом I або II групи право на отримання раніше призначеної пенсії на умовах, передбачених цим Законом, поновлюється з дня встановлення I або II групи інвалідності за умови, якщо після припинення виплати пенсії минуло не більше п`яти років. У такому самому порядку визначається право на отримання пенсії по інвалідності на умовах, передбачених цим Законом, особам, яким така пенсія не була призначена у зв`язку з продовженням перебування зазначених осіб на державній службі (ч. 12 ст. 37 Закону № 3723-XII).

Досліджуючи зміст наведених правових норм Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, суд вважає, що призначення пенсії по інвалідності згідно із статтею 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, можливо за таких обставин:

- особа, яка претендує на призначення пенсії по інвалідності повинна бути визнана інвалідом I або II групи у період перебування на державній службі, та мати стаж державної служби не менше 10 років, або повинна бути визнана інвалідом I або II групи незалежно від часу встановлення їм інвалідності, та мати не менше 10 років стажу державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, якщо безпосередньо перед зверненням за призначенням такої пенсії вона працювала на зазначених посадах;

- пенсія по інвалідності відповідно до цього Закону призначається незалежно від причини інвалідності за умови припинення державної служби;

- при призначенні пенсії по інвалідності із обставин, встановлених частиною 1 статті 37 Закону України "Про державну службу" № 3723-XII від 16.12.1993, береться до уваги тільки розмір такої пенсії, тобто 60 відсотків суми заробітної плати, особи що претендує на призначення пенсії по інвалідності, всі інші обставини не повинні братися до уваги.

Судом встановлено, що трудовий стаж позивача на державній службі становить більше 10 років, адже з 01.04.1999 ОСОБА_1 працює на посадах віднесених до державної служби. Окрім того, вона є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК від 07.10.2020 серії 12 ААБ №831494.

Таким чином, оскільки ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, має стаж на посаді державної служби понад 10 років, перед зверненням за призначенням пенсії працювала на посаді, віднесеній до посад державних службовців, суд доходить висновку, що позивач має право на призначення пенсії по інвалідності згідно зі ст. 37 Закону № 3723-XII, а тому відповідно наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеній їй відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", на пенсію державного службовця по інвалідності ІІ групи відповідно до Закону України «Про державну службу» № 3723-XII.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Великої палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 13.02.2019 у зразковій справі № 822/524/18 (Пз/9901/23/18).

Щодо аргументів відповідача про те, що законодавцем визначено правила, які підлягають застосуванню при призначенні пенсії державним службовцям після 01 травня 2016 року, тобто, на думку відповідача, підлягають застосуванню у сукупності норми, визначені п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положень» Закону № 889-VIII, і норми, передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік, стаж державного службовця і страховий стаж.

Суд вважає такі доводи необґрунтованими, оскільки Закон не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. При цьому орган пенсійного фонду, як суб`єкт владних повноважень, трактує норми Закону на свій розсуд, і віддає перевагу найменш сприятливому для позивача тлумаченню законодавства України.

Відповідно до частин першої та другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтею 17, частиною п`ятою статті 19 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань (далі - ЄСПЛ) щодо застосування окремих положень цієї Конвенції.

Так, ЄСПЛ у п. 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на аналіз норм законодавства й ураховуючи наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення державних службовців, а також з метою реалізації положень ст. 46 Конституції України щодо недопущення обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави, суд дійшов висновку, що дії відповідача у відмові у переведенні позивача з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" є протиправними.

При цьому, суд з приводу обраного позивачем способу захисту прав, шляхом визнання протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Вінницькій області за №8901-7831/Р-02/8-0200/21 від 11.08.2021 зазначає наступне.

Як було встановлено з матеріалів справи, у відповідь на заяву позивача, яка зареєстрована у відповідача за вх. №7831/Р-0200-21 від 19.07.2021 щодо переведення з пенсії по інвалідності на пенсії по інвалідності державного службовця, ГУ ПФУ у Вінницькій області надіслало ОСОБА_1 лист №8901-7831/Р-02/8-0200/21 від 11.08.2021.

Відтак, судом не встановлено прийняття відповідачем рішення у формі окремого документа про відмову у здійсненні переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсії по інвалідності державного службовця, яке б за формою та змістом відповідало загальним вимогам до індивідуального акту у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

Тому суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій ГУ ПФУ у Вінницькій області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII.

Що стосується позовної вимоги про зобов`язання відповідача призначити з 19.07.2021 ОСОБА_1 пенсію як державному службовцю по інвалідності, відповідно до ст. 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XIІ "Про державну службу" у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця №01-33/1504 від 02.09.2021 Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за період з 2016 по 2020 роки та за період з 2019 по 2021 роки, суд зазначає наступне.

Пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах при цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий спосіб, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії.

Так, ч. 3 ст. 45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Отже, з 19.07.2021 (дати подання заяви щодо переведення з одного виду пенсії на інший), позивачеві має бути призначена та виплачуватись спірна пенсія.

Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом зобов`язання ГУ ПФУ у Вінницькій області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 19.07.2021 пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII у розмірі 60 відсотків від заробітку, зазначеного у довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця №01-33/1504 від 02.09.2021 Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за період з 2016 по 2020 роки та за період з 2019 по 2021 роки.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частинами першою статті 6 КАС України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовну заяву належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В той же час, положеннями частини 3 статті 139 КАС України визначено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі не вирішується.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 134 КАС України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до частини 2 згаданої статті за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3статті 134 КАС України).

Частиною 5 та 6 статті 134 КАС Українивстановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Як встановлено судом, на підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу надано договір від 20.08.2021 про надання правничої допомоги, який укладено між Адвокатським бюро «Іван Бездітний» (надалі іменується - Адвокатським бюро) та ОСОБА_1 (надалі іменується - Клієнт).

Розділом 6 вищезазначеного договору визначено гонорар Адвокатського бюро. Так, відповідно до п. 6.1-6.2 гонорар за даним договором становить 4800 грн. Вказана сума гонорару сплачується Клієнтом за надання адвокатом Адвокатського бюро правничої допомоги, шляхом перерахунку Клієнтом грошових коштів на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро на умовах передоплати

Згідно з пунктом 6.3 договору від 20.08.2021 на визначення розміру гонорару Адвокатського бюро впливають строки та результат вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правничої допомоги, який був необхідний та достатній для належного виконання адвокатом своїх професійних обов`язків в ході виконання умов даного договору. В разі збільшення обсягу виконаної роботи (правничої допомоги), пропорційно збільшується і розмір гонорару, про що сторони підписують додаткову угоду.

Окорім того, до позовної заяви долучено квитанцію №N150X5705M від 03.09.2021 на суму 4800,00 грн. Платником у вищезазначеній квитанції визначено – ОСОБА_1 , отримувачем – Адвокатське бюро «Іван Бездітний», а призначення платежу – за послуги правничої допомоги.

З приводу доводів відповідача щодо необґрунтованості втрат на правничу допомогу, оскільки не надано детальний опис виконаних робіт, наданих послуг та здійснених витрат, суд зазначає, що згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи те, що гонорар адвоката встановлено у фіксованому розмірі, надання додаткових документів, які б підтверджували розмір гонорару, обсяг наданих послу, витраченого часу не є обов`язковим.

Аналогічні висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19.

Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов`язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.

Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Так, суд зазначає, що правовідносини у даній справі та зразкової справи Великої Палати Верховного Суду № 822/524/18 регулюються одними й тими ж нормами права, та мають подібний предмет, а відтак дана справа є типовою.

Крім того, розгляд цієї справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), що додатково вказує на її малозначність.

З огляду на викладене, враховуючи обсяг позовної заяви, кількість доказів та фактичних даних, які підлягали дослідженню адвокатом, а також те, що дана справа належить до справ незначної складності, суд дійшов висновку, що розмір правничої допомоги є неспівмірним зі складністю справи.

Отже, суд доходить висновку про зменшення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката до 1500 грн., що відповідатиме вимогам розумності та співмірності.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити та здійснити нарахування й виплату ОСОБА_1 з 19.07.2021 пенсію по інвалідності державного службовця відповідно до ст. 37 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII у розмірі 60 відсотків від заробітку зазначеного у довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця №01-33/1504 від 02.09.2021 Вінницької районної державної адміністрації Вінницької області (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та довідках про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за період з 2016 по 2020 роки та за період з 2019 по 2021 роки.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п`ятсот гривень нуль копійок) з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, 21028, код ЄДРПОУ 13322403).

Рішення суду в повному обсязі сформовано: 17.01.2022

Суддя Бошкова Юлія Миколаївна