Рішення № 103002997, 14.01.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 січня 2022 р. Справа № 120/13576/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитришеної Р.М., розглянувши письмово адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про скасування рішення, визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про скасування рішення, визнання протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на протиправне рішення (протокол) №025350005586 від 04.10.2021 про відмову у призначені пенсії за вислугу років та протиправні дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Тому, з метою зарахування до спеціального стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, як працівнику освіти, періодів трудової діяльності: з 25.08.1985 по 01.04.2001 на посаді вихователя дошкільного навчального закладу с. Поташня Бершадського району Вінницької області; з 02.04.2001 по 31.05.2001 на посаді вихователя дошкільного навчального закладу с. Поташня Бершадського району Вінницької області та призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дня звернення із заявою, а саме з 27.09.2021, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Ухвалою від 25.10.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання зазначеної ухвали, позивачем подано до суду матеріали на усунення недоліків.

Ухвалою від 08.11.2021 відкрито провадження у справі за вказаним позовом та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Установлено строк для подання відзиву.

Ухвалою від 03.12.2021 витребувано з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області та зобов`язано його у 3-денний термін з дня отримання цієї ухвали надати суду належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .

Також, встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області 3-денний термін з дня отримання цієї ухвали для надання пояснень щодо зарахованого/незарахованого страхового стажу ОСОБА_1 при прийнятті рішення про відмову у призначенні пенсії від 04.10.2021 за №025350005586.

09.12.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що пенсії за вислугу років призначаються відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Порядку подання та оформлення документів для призначення", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 за №22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846.

Пунктом 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" збережено право на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення". При цьому, пенсія за вислугу років призначається з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Пунктом "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачається, що на призначення пенсії за вислугу років мають право, зокрема, працівники освіти за наявності спеціального стажу згідно із Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років: станом на 11.10.2017 - не менше 26 років 6 місяців.

Відповідач зазначає, що страховий стаж позивача становить 36 роки 07 місяців 16 днів. Тоді, як спеціальний стаж позивача за вислугу років становить - 15 років 06 місяців 28 днів.

За поданими документами до пільгового стажу не зараховано період роботи позивача з 25.08.1985 по 01.04.2001, з 02.04.2001 по 31.05.2001, оскільки в наданих документах відсутні відомості про заклад чи установу, де проходила робота на посаді вихователя відповідно до Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909.

Враховуючи вищевикладене, прийнято рішення відмовити позивачу в призначенні пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу.

10.12.2021 представником відповідача подано копії матеріалів пенсійної справи позивача.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, встановив наступне.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) зарахована у члени колгоспу "Перемога" с. Поташня вихователькою 25.08.1985.

28.02.2000 КСП "Перемога" реформовано у ТОВ "Поташняньське".

01.04.2001 звільнена з ТОВ "Поташняньське", в зв`язку з ліквідацією підприємства.

02.04.2001 позивач прийнята на роботу вихователькою у ТОВ "Явір".

З 31.05.2001 звільнена в порядку переводу у ВАТ по МТСЗ "Бершадьрайагротехсервіс".

01.06.2001 прийнята на роботу вихователькою в порядку переводу з ТОВ "Явір". З 02.08.2001 ВАТ по МТСЗ "Бершадьрайагротехсервіс" перейменовано у ВАТ "Явір-Агросервіс".

13.03.2002 звільнена з роботи в порядку переводу в Томашпільську сільську раду.

14.03.2002 прийнята на посаду вихователя дитячого садка с. Поташня.

Вказане підтверджується записами у трудовій книжці ОСОБА_2 (прізвище набуте у шлюбі, який розірвано у 2009 році, що підтверджується відповідним свідоцтвом) № НОМЕР_1 від 25.08.1985 та архівними довідками, що містяться в матеріалах справи.

27.09.2021 позивач звернулась до відділу обслуговування громадян №2 Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області за №025350005586 від 04.10.2021 позивачу відмовлено у призначенні пенсії відповідно до ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

В рішенні також вказано щодо не зарахування до вислуги років періоди з 25.08.1985 по 01.04.2001; з 02.04.2001 по 31.05.2001, оскільки в наданих документах відсутні відомості про заклад чи установу, де проходила робота на посаді "вихователь", відповідно до постанови КМУ №909 від 04.11.1993.

Позивач вважає рішення протиправним, тому звернулась до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходить із наступного.

Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пункту "е" статті 55 Закону № 1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців.

При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019, визнано неконституційними положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Конституційний Суд України у цьому рішенні зазначив, що втрата професійної працездатності або придатності не пов`язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов`язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об`єктивних підстав.

Конституційний Суд України визнав зміни внесені до статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року № 1788-XII Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII - неконституційними. Ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 2-р/2019, тобто з 04.06.2019 року. Отже, починаючи з 05 червня 2019 року положення пункту "е" статті 55 Закону України № 1788-XII діють в первісній редакції, чинній до внесення змін Законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.

Суд зазначає, що на день звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за вислугу років, пунктом "е" статті 55 Закону України № 1788-XII було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати, з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців.

Разом з тим, призначення і виплата пенсії в Україні здійснюється згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Якщо міжнародним договором України встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору

Згідно з п. 16 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до п. 2-1 розділу XV "Прикінцеві положення" Закону України № 1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Закон України від 03.10.2017 року № 2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" набрав чинності 11 жовтня 2017 року. Тобто, пенсію за вислугу років згідно із нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" призначаються за умови наявності у особи станом на 11.10.2017 визначеного Законом України "Про пенсійне забезпечення" страхового і спеціального стажу.

Як встановлено судом, страховий стаж позивача становить 36 роки 07 місяців 16 днів, а спеціальний стаж за вислугу років - 15 років 06 місяців 28 днів.

Відповідач відмовив у зарахуванні до спеціального стажу періодів роботи позивача з 25.08.1985 по 01.04.2001; з 02.04.2001 по 31.05.2001 на посаді "вихователь", оскільки в наданих документах відсутні відомості про заклад чи установу, де проходила робота на посаді "вихователь", відповідно до постанови КМУ №909 від 04.11.1993.

Визначаючись щодо спірного питання про зарахування періодів до спеціального стажу, суд керується наступним.

Постановою Кабінету Міністрів України "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" № 909 від 04.11.93 року затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік № 909.

Згідно Переліку № 909 робота директором (завідуючі), вихователі-методисти, вихователі, асистенти вихователів дошкільних навчальних закладів в інклюзивних групах, музичні керівники, вчителі-дефектологи, вчителі-логопеди, практичні психологи в дошкільних навчальних закладах всіх типів дає право на пенсію за вислугу років.

З відомостей трудової книжки, судом встановлено, що 25.08.1985 позивач зарахована у члени колгоспу "Перемога" с. Поташня вихователькою.

28.02.2000 КСП "Перемога" реформовано у ТОВ "Поташняньське".

01.04.2001 звільнена з ТОВ "Поташняньське", в зв`язку з ліквідацією підприємства.

02.04.2001 позивач прийнята на роботу вихователькою у ТОВ "Явір".

З 31.05.2001 звільнена в порядку переводу в ВАТ по МТСЗ "Бершадьрайагротехсервіс".

Правовідносини у сфері освіти регулювалися Законом Української Радянської Соціалістичної Республіки "Про народну освіту" від 28.06.74.

Відповідно до статей 16, 18 Закону Української PCP "Про народну освіту" від 28 червня 1974 року, з метою створення найсприятливіших умов для виховання дітей дошкільного віку і подання необхідної допомоги сім`ї створюються дитячі ясла, дитячі садки, дитячі ясла-садки загального і спеціального призначення та інші дитячі дошкільні заклади. Влаштування дітей у дитячі дошкільні заклади провадиться за бажанням батьків або осіб, які їх замінюють.

Дитячі дошкільні заклади організовувались виконавчими комітетами районних, міських, селищних і сільських Рад народних депутатів, а також з їх дозволу державними підприємствами, установами та організаціями, колгоспами, іншими кооперативними та іншими громадськими організаціями.

З наведеного слідує, що в період трудової діяльності позивача, дошкільні навчальні заклади організовувались колгоспами.

При цьому, суд враховує, що згідно ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Пунктом 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21.04.75 № 310 "Про трудові книжки колгоспників" (чинної на час внесення записів до трудової книжки позивача до 1991 року) установлено, що трудова книжка колгоспника являється основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.

Відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162, Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці та соцполітики 259/34/5 від 08.06.2001 року, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).

Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.93 "Про трудові книжки працівників" № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявність у трудовій книжці позивача записів про період її роботи в КСП "Перемога" вихователькою з 25.08.1985 по 01.04.2001 та період роботи у ТОВ "Явір" вихователькою з 02.04.2001 по 31.05.2001 є належним та допустимим доказом підтвердження спеціального стажу, оскільки відсутність відомостей про заклад чи установу де проходила роботу позивач на посаді "вихователь" через неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

При цьому, суд враховує, що доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідач не надав.

Таким чином, суд дійшов висновку, що стаж роботи позивача в період з 25.08.1985 по 01.04.2001 та з 02.04.2001 по 31.05.2001 безпідставно не зарахований відповідачем до стажу працівника освіти, що дає право на призначення пенсії за вислугу років та підлягає зарахуванню.

З огляду на викладене рішення відповідача за №025350005586 від 04.10.2021 є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому, слід вказати, що позивач просить суд зобов`язати відповідача призначити їй пенсію за вислугу років з дня звернення, відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зарахувавши до спеціального стажу спірні періоди роботи.

За правилами ст. 2 КАС України метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Ця мета узгоджується зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Відповідно до неї кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення від 15.10.2009 у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", п. 64).

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.96 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95)

При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.80 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п. п. 36-40).

Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Відповідно до частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

При цьому, за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Частиною 1 та 2 ст. 245 КАС України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог позивача шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити позивачу пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з дня звернення із заявою про призначення пенсії - 27.09.2021.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Отже, сплачений позивачем при зверненні до суду судовий збір в розмірі 908,00 грн, належить стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №025350005586 від 04.10.2021 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області зарахувати ОСОБА_1 до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років згідно п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" наступні періоди роботи: з 25.08.1985 по 01.04.2001 та з 02.04.2001 по 31.05.2001.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 27.09.2021, відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області сплачений при зверненні до суду судовий збір в розмірі 908,00 грн (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Реквізити: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 ); Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Хмельницьке шосе, 7, м. Вінниця, код ЄДРПОУ - 13322403).

Суддя Дмитришена Руслана Миколаївна