Рішення № 103002962, 13.01.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

13 січня 2022 р. Справа № 120/11616/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії

в с т а н о в и в :

17.09.2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з адміністративним позовом до Вінницької міської ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.05.2021 року №120/1237/21-а відповідач розглянув його клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, однак відмовив у його надані.

При цьому, позивач вважає, що відповідач при повторному розгляду його клопотання не врахував висновків суду та повторно відмовив з тих самих підстав, яким суд надав правову оцінку.

Вищевикладені обставини зумовили позивача звернутись з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 22.09.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Цією ж ухвалою витребувано у відповідача належним чином засвідченні документи, що стали підставою для прийняття оскаржуваного рішення.

07.10.2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує щодо задоволення адміністративного позову. Зокрема вказав, що Вінницькою міською радою прийнято рішення, яким позивачу відмовлено у наданні бажаного ним дозволу, у зв`язку із ненаданням погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи (відповідно до наявних топографо-геодезичних матеріалів та відомостей з містобудівної документації на вказаній земельній ділянці розміщена металева споруда, дана територія обробляється).

Враховуючи вищевикладене, просили у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 22.10.2021 року, за клопотанням відповідача, витребувано у Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області відомості щодо власника (землекористувача) земельної ділянки, яка знаходиться в м. Вінниця біля ділянки з кадастровим номером 0520680203:02:001:0026 та належним чином засвідчені документи, що посвідчують право власності (право користування) даною земельною ділянкою.

03.11.2021 року та 04.11.2021 року на адресу суду надійшли пояснення Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області. Зокрема, вказали, що Запитувана замельна ділянка, що знаходиться біля земельної ділянки з кадастровим номером 0520680203:02:001:0026 до Державного земельного кадастру не вносилася, ввійшла до меж міста Вінниці відповідно до Постанови Верховної Ради України від 13.05.2015 року №401-VIII в 2015 році, тому вихідні дані на ці земельні ділянки у відділі відсутні. Первинні документи до відділу не передавались.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності, встановив наступні фактичні обставини.

27.11.2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Відповідач, за результатами розгляду клопотання, рішенням № 76 від 14.01.2021 року відмовив позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. Причиною відмови зазначено - не надання погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи (відповідно до наявних топографо-геодезичних матеріалів та відомостей з містобудівної документації на вказану земельну ділянку).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернулася до суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 27.05.2021 року №120/1237/21-а позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Вінницької міської ради № 76 від 14.01.2021 року в частині відмови в наданні ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (п. 31 додатку до рішення). Зобов`язано Вінницьку міську раду повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), орієнтовною площею 0,10 га, комунальної власності, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680203:02:001:0026, яка розташована в межах м. Вінниці та прийняти мотивоване рішення із оцінкою усіх істотних обставин, які мають значення при вирішенні питання про надання чи відмові у наданні бажаного для позивача дозволу.

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 27.05.2021 року №120/1237/21-а відповідачем повторно розглянув заяву позивача та прийняв рішення яким відмовив у наданні позивачу бажаного ним дозволу, оскільки позивач не надав погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи (відповідно до наявних топографо-геодезичних матеріалів та відомостей з містобудівної документації на вказаній земельній ділянці розміщена металева споруда, дана територія обробляється).

Позивач не погоджується з такою відмовою та вважає її протиправною, у зв`язку із чим, звернувся з цим позовом до суду.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 14 Конституції України гарантує право на землю. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Приписами п.п. "а", "б" ч.1 ст.12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. "б" ч.1 ст.81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Статтею 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

У статті 121 ЗК України передбачено норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам. Зокрема, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара.

Отже, громадянин України вправі на підставі закону отримати безоплатно земельну ділянку для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у відповідних розмірах в залежності від місця розташування земельної ділянки.

Згідно ч.6 ст.118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.7 ст.118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Таким чином, виключний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність визначений ч.7 ст.118 ЗК України. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень ст.118 ЗК України.

В той же час, згідно приписів ч. 5 ст. 116 ЗК України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Отже, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, не допускається.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до відповідача з клопотанням щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, однак відповідач відмовив у наданні дозволу у зв`язку з не наданням погодження землекористувача на вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні такої особи.

Разом з тим, суд зазначає, що згідно ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Водночас, в силу приписів ст. 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Згідно з ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно" державній реєстрації, зокрема, підлягають: право власності чи право користування земельною ділянкою.

Частиною 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 01.01.2013, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Відповідно до статті 22 Земельного кодексу України від 18.12.1990, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (стаття 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990).

Натомість, матеріали справи не містять жодних документів, які б підтверджували, що на бажану позивачем земельну ділянку наявні правовстановлюючі документи, які б підтверджували її перебування у власності чи користуванні інших осіб.

Крім того, судом досліджено публічну кадастрову карту, та встановлено, що земельна ділянка, яка межує із земельною ділянкою за кадастровим номером 0520680203:02:001:0026, несформована та незареєстрована.

Суд також вважає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, а є лише одним із етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Дозвіл на розробку проекту землеустрою не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

Таким чином, за відсутності визначених законом доказів, які б підтверджували факт перебування земельної ділянки у власності чи користуванні інших осіб, доводи відповідача про необхідність згоди таких осіб на вилучення земельної ділянки не є обґрунтованими.

Вищевикладені обставини свідчать про протиправність відмови у наданні позивачу дозволу на розроблення документації із землеустрою, що зазначена в оскаржуваному рішенні.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.11.2020 у справі №2240/3066/18, від 05.03.2019 у справі №2040/6320/18, від 29 вересня 2020 року по справі №814/2221/17, від 17 лютого 2021 року справа № П/811/397/18.

Водночас, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 серпня 2019 року у справі №0640/4434/18, від 12 вересня 2019 року у справі №0640/4248/18, від 28 лютого 2020 року у справі №806/3304/18 та від 07 жовтня 2020 року у справі № 826/25472/15.

Враховуючи, що відповідачем двічі відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою з підстав, які не передбачені законом, суд вважає, що ефективним способом захисту прав, інтересів позивача є зобов`язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

При цьому, суд звертає увагу, що надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про передачу її у користування (п. 47 постанови Великої Палати Верховного Суду №32/563 від 04.12.2018 року).

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Враховуючи відсутність судових витрат, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати пункт 4 додатку 6 до рішення 11 сесії 8 скликання Вінницької міської ради №549 від 27.08.2021 року.

Зобов`язати Вінницьку міську раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташованої в межах м. Вінниці, орієнтовною площею 0,10 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: Вінницька міська рада (вул.Соборна, 59, м.Вінниця, код ЄДРПОУ 25512617).

Суддя Дончик Віталій Володимирович