Рішення № 103002840, 14.01.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 січня 2022 р. Справа №120/5697/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання рішення протиправним, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою звернулася ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначила, що перебувала в шлюбі з ОСОБА_2 , який ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Покійний чоловік позивачки працював на посаді судді з 22 грудня 1986 року і на момент смерті мав 35 років 11 місяців 21 день стажу на відповідній посаді.

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" в розмірі 50% грошової винагороди судді відповідно до довідки Господарського суду Вінницької області №30 від 13 квітня 2021 року.

Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №905090804713 від 20 квітня 2021 року позивачці відмовлено у перерахунку пенсії з тих підстав, що Законом України "Про судоустрій і статус суддів" не передбачено призначення пенсії у разі втрати годувальника. При цьому, приписами Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено такі види пенсійних виплат, як пенсія за віком, пенсія по інвалідності та пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Позивачка вважає таке рішення органу пенсійного фонду протиправним, тому й звернулася до суду з позовом, у якому просить визнати протиправним рішення відповідача щодо відмови у переведенні з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, а також зобов`язати призначити позивачці пенсію у разі втрати годувальника з 16 квітня 2021 року та виплачувати таку в розмірі 50% грошової винагороди судді померлого годувальника ОСОБА_2 відповідно до довідки Господарського суду Вінницької області №30 від 13 квітня 2021 року.

Ухвалою від 09 червня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд її здійснювати з правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

06 липня 2021 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області заперечує проти задоволення позовних вимог та вважає їх безпідставними і необґрунтованими. Зокрема, відзив аргументований тим, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50% суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Законом України "Про судоустрій і статус суддів" визначені умови призначення пенсій або щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Призначення та перерахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника вищезазначеним законом не передбачаються. Відтак, на переконання представника відповідача, позивачці не може бути призначено пенсію у разі втрати годувальника, виходячи з розміру довічного грошового утримання покійного чоловіка, який працював суддею, оскільки таке не є пенсією, а лише формою соціального забезпечення судді у відставці. Також представник пенсійного органу зазначила, що з 16 квітня 2021 року позивачці призначено пенсію у разі втрати годувальника відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а тому Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області вжито всіх заходів з метою забезпечення прав позивачки на отримання пенсійних виплат. За наведених обставин представник відповідача просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Ухвалою суду від 22 листопада 2021 року витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області належним чином засвідчену копію заяви ОСОБА_1 від 16 квітня 2021 року про проведення перерахунку пенсії, а також доказ переведення її на пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

14 грудня 2021 року на виконання вимог ухвали суду від 22 листопада 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області надано витребувані судом документи.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши надані сторонами докази, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області.

16 квітня 2021 року позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про переведення з одного виду пенсії на інший відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", долучивши до такої довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_2 , що видана їй Господарським судом Вінницької області №30 від 13 квітня 2021 року.

За результатами розгляду такої заяви Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області рішенням №905090804713 від 19 квітня 2021 року переведено з пенсії за віком на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, починаючи з 16 квітня 2021 року.

Водночас, іншим рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №905090804713 від 20 квітня 2021 року заявниці відмовлено у перерахунку пенсії по втраті годувальника з посиланням на те, що призначення та обчислення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, виходячи із сум щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці не передбачено ані Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", ані Законом України "Про судоустрій і статус суддів".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли, суд зважає на таке.

Статтею 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 1 Закону №1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника є одним із видів пенсійних виплат.

Відповідно до частини 1 статті 10 Закону №1058-IV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Статтею 36 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та закріплено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу.

Згідно з частиною 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відповідно до частини 3 статті 36 Закону №1058-IV до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною 1 статті 37 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім`ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім`ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.

Отже, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається члену сім`ї померлого годувальника, для якого допомога померлого годувальника була постійним і основним джерелом засобів до існування, у розмірі, визначеному частиною 1 статті 37 Закону №1058-IV.

Разом із тим, оскільки позивачка вважає, що пенсію у зв`язку з втратою годувальника слід призначити із врахуванням грошової винагороди її покійного чоловіка, який до смерті працював суддею Господарського суду Вінницької області, тому аналізу підлягають положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), який був чинним на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 142 Закону №1402-VIII судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року.

Згідно з частиною 2 статті 142 Закону №1402-VIII суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Таким чином, згаданим Законом визначено, що судді, який вийшов у відставку, за його вибором може виплачуватися або пенсія за умови досягнення відповідного віку, або щомісячне довічне грошове утримання судді.

Водночас, питання застосування базової величини для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, що мав статус судді, досліджувалось Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду під час розгляду адміністративної справи №440/7341/20.

Так, у постанові від 21 грудня 2021 року суд касаційної інстанції дійшов наступних висновків:

«Співставляючи попередні правові висновки, доводи касаційної скарги та мотиви передачі справи на розгляд судової палати, ключовим у справі є питання про базову величину для визначення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника-судді, що перебував у відставці. Позивач вважає, що до розрахунку слід брати розмір щомісячного довічного грошового забезпечення судді, а відповідач - розмір пенсії за віком за Законом №1058, яку мав би отримувати суддя.

Насамперед, Суд звертає увагу, що Законом №1058 передбачено загальний підхід для обчислення усіх видів пенсій з базової величини - пенсії за віком, порядок обчислення якої унормовано у ст. 27 цього Закону.

Так само від розміру пенсії за віком визначається розмір пенсії у зв`язку з втратою годувальника (ч. 1 ст. 37 Закону №1058).

Отже, незалежно від того, отримувала особа пенсію за віком чи ні, усі пенсії, в тому числі і пенсія у зв`язку з втратою годувальника, обчислюються з однакової базової величини - пенсії за віком.

З огляду на це, та обставина, що суддя у відставці пенсії за віком не отримував (а отримував щомісячне грошове утримання судді у відставці), не є перешкодою для застосування пенсії за віком як базової величини для обчислення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

З огляду на це, судова палата відхиляє покликання на те, що обчислення розміру пенсії у зв`язку із втратою годувальника від уявного розміру пенсії за віком померлого годувальника, яку він у дійсності ніколи не отримував, не узгоджується з вимогами ч. 1 ст. 37 Закону №1058».

Також у постанові від 21 грудня 2021 року судова палата робить такі висновки:

«Закон України №1058 не містить норми, яка б дозволяла замість пенсії за віком померлого годувальника застосовувати щомісячне довічне грошове утримання судді. Однак цей Закон і не визначає, за яким законом повинна розраховуватися пенсія за віком померлого годувальника, якщо він мав право на таку пенсію за Законом №3723- XII і за Законом №1058.

З огляду на це, Суд дійшов висновку, що частину першу статті 37 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" слід застосовувати з урахуванням того, що розмір пенсії у зв`язку із втратою годувальника - судді у відставці, що отримував щомісячне довічне грошове утримання і на час смерті мав право на пенсію за віком на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993, визначається на вибір заявника, що звернувся за призначенням пенсії у зв`язку із втратою годувальника у розмірі:

1) 70% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі ст. 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993, або

2) 50% від розміру пенсії за віком, обчисленої на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003.

Судова палата вважає, що цей правовий висновок прямо не суперечить правовому висновку, від якого колегія суддів мала намір відступити, оскільки дійсно, виплата довічного грошового утримання нерозривно пов`язана з конституційно визначеним статусом професійного судді, не є видом пенсії у розумінні законодавства, а відтак її розмір не може бути базовою величиною при розрахунку розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника, у випадку призначенні такої пенсійної виплати непрацездатним членам сім`ї судді.

У справі, що розглядається, судова палата, заперечуючи можливість застосування як базової величини розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, вважає за можливе застосування на вибір утриманця розміру пенсії за віком, на яку суддя мав право на підставі ст. 37 Закону №3723, або пенсії за віком, визначеної на підставі Закону №1058».

Таким чином, у згаданому судовому рішенні Верховний Суд констатував, що неотримання годувальником пенсії за віком за умови набуття такого права не може бути перешкодою для застосування пенсії за віком такого годувальника (якби він скористався правом виходу на таку), тобто уявного розміру пенсії за віком, як базової величини для обчислення розміру пенсії у зв`язку з втратою годувальника його утриманцям(ю).

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного суду України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

В ході судового розгляду судом установлено, що, зважаючи на приписи частини 1 статті 142 Закону №1402-VIII, ОСОБА_2 25 серпня 2019 року набув право на призначення пенсії на умовах, визначених Законом №1058-IV, або на отримання щомісячного довічного грошового утримання.

З огляду на висновки суду касаційної інстанції, що викладені у постанові від 21 грудня 2021 року у справі №440/7341/20, позивачка як член сім`ї померлого годувальника, яка була на його утриманні, вправі ініціювати призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 50% від розміру пенсії за віком, на яку її годувальник мав право як суддя, на підставі Закону №1058-IV.

При цьому, правила обрахунку пенсії за віком визначені статтею 27 Закону №1058-IV.

Таким чином, твердження пенсійного органу, що містяться у оскаржуваному рішенні, про неможливість під час обчислення пенсії у зв`язку з втратою годувальника застосувати таку базову величину, як розмір щомісячного довічного грошового утримання, є обгрунтованими, адже узгоджуються із висновками, що викладені у постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі №440/7341/20.

Водночас, пенсійним органом не враховано того, що позивачка як член сім`ї померлого годувальника, яка була на його утриманні, вправі отримувати 50% від розміру пенсії за віком, на яку мав право її годувальник ОСОБА_2 як суддя Господарського суду Вінницької області.

За таких обставин відмова у застосуванні під час обрахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника 50% розміру пенсії за віком, на яку мав право її годувальник як суддя Господарського суду Вінницької області, є необгрунтованою, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №905090804713 від 20 квітня 2021 року є протиправним.

З урахуванням положень пункту 2 частини 1 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України згадане рішення пенсійного органу слід скасувати як таке, що порушує права та інтереси позивачки, незважаючи на те, що вона у позовній заяві не наполягає на цьому.

З огляду на викладене підлягає задоволенню і похідна вимога щодо зобов`язання відповідача з 16 квітня 2021 року, тобто з дня призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, здійснити обрахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника, виходячи із 50% розміру пенсії за віком, на яку мав право її годувальник ОСОБА_2 як суддя Господарського суду Вінницької області.

При цьому, оскільки рішенням відповідача №905090804713 від 19 квітня 2021 року позивачку переведено з пенсії за віком на пенсію у зв`язку із втратою годувальника, тому вимога щодо призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника задоволенню не підлягає.

Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у справах «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine), заяви №23759/03 та №37943/06, рішення від 14 жовтня 2010 року та «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine), заява №39766/05, рішення від 7 липня 2011 року, Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі «якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування. Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи держаної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку.

На думку Європейського суду з прав людини, поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати особі адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (див. рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C. Дж. та інші проти Болгарії» [«C. G. and Others v. Bulgaria»], заява №1365/07).

Крім того, Європейський суд неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме в тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції» [«Cantoni v. France»], заява №17862/91).

Відтак, на думку суду, відповідачем як суб`єктом владних повноважень покладений на нього обов`язок доказування правомірності своїх дій (рішення) не виконано, а тому суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову у спосіб визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, а також зобов`язання здійснити обрахунок пенсії позивачки у зв`язку з втратою годувальника, виходячи із 50% розміру пенсії за віком, на яку мав право її годувальник ОСОБА_2 як суддя Господарського суду Вінницької області.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, частиною 1 якої визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Позивачка при зверненні до суду з позовною заявою сплатила судовий збір в розмірі 908 гривень, що підтверджується квитанцією від 01 червня 2021 року.

Визначаючись з приводу розміру судових витрат, які належить стягнути на користь позивача, суд зважає на те, що позивач звернувся до суду з позовними вимогами, які співвідносяться між собою як основна та похідна, сплативши при цьому судовий збір в розмірі 908 гривень як за звернення до суду з позовом з однією немайновою вимогою.

А тому, задовольняючи позов частково, суд вважає, що половина від суми сплаченого судового збору і є пропорційною до розміру задоволених позовних вимог, а тому на її користь слід стягнути 454 гривні за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 134, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області №905090804713 від 20 квітня 2021 року щодо відмови у перерахунку пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з 16 квітня 2021 року здійснити обрахунок пенсії у зв`язку з втратою годувальника ОСОБА_1 , виходячи із 50% розміру пенсії за віком, на яку мав право її годувальник ОСОБА_2 як суддя Господарського суду Вінницької області.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області витрати, пов`язані з оплатою судового збору, в розмірі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) гривні.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (місцезнаходження: 21028, м. Вінниця, Хмельницьке шосе, 7; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 13322403)

Рішення суду в повному обсязі складено 14.01.2022

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович