Рішення № 103002670, 27.01.2022, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 січня 2022 р. Справа №120/3451/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Яремчука Костянтина Олександровича, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом законного представника ОСОБА_1 , що діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до Томашпільської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява законного представника ОСОБА_1 , що подана в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 , до Томашпільської селищної ради.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що 18 лютого 2021 ОСОБА_2 звернулася до Томашпільської селищної об`єднаної територіальної громади із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0523982600:05:000:0600 орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

До вказаного клопотання, окрім інших документів, долучено згоду землекористувача (орендаря) на вилучення земельної ділянки.

Рішенням Томашпільської селищної ради від 23 березня 2021 року №577 заявниці відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з посиланням на приписи статті 34 Земельного кодексу України.

Не погоджуючись із таким рішенням, представник позивачки звернувся до суду із цим позовом, оскільки, на його думку, відповідачем порушено вимоги статті 118 Земельного кодексу України, якою передбачено виключні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою.

Ухвалою від 21 квітня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, задоволено клопотання представника позивача щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та вирішено її розгляд здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

20 травня 2021 на адресу суду від Томашпільської селищної ради надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач просив у задоволенні вимог адміністративного позову відмовити повністю. Такий обґрунтований тим, що селищною радою розглянуто клопотання ОСОБА_2 про надання відповідного дозволу та за результатами такого розгляду прийнято оскаржуване рішення, яким відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з урахуванням положень статті 34 Земельного кодексу України, якою не передбачено передачу у власність земельних ділянок із цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби. Також відповідач вказав на те, що зміст поняття цільового призначення земельної ділянки міститься у статті 1 Закону України "Про землеустрій" та визначається як використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку. Поняття "цільове призначення земельної ділянки" нерозривно пов`язане з поняттям "категорія земель", так як у статті 19 Земельного кодексу України передбачено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, однією із яких є землі сільськогосподарського призначення. Відтак, основне цільове призначення земель є критерієм їх поділу на категорії. Однак, зміна виду цільового використання із земель "для сінокосіння і випасання худоби" (код - 01.08) на землі "для ведення особистого селянського господарства" (01.03) суперечить вимогам земельного законодавства та є недопустимою. Крім того, відповідач зазначив, що законний представник не є тим суб`єктом, який вправі відповідно до норм Земельного кодексу України ініціювати зміну цільового призначення земель із "для сінокосіння і випасання худоби" на інший вид цільового використання "для ведення особистого селянського господарства" та одночасно клопотати про надання земельної ділянки у власність.

25 травня 2021 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив, у якій зазначено, що до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою надано погодження землекористувача зазначеної земельної ділянки (заява ОСОБА_3 , відповідно до якої він надає згоду на розроблення документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки із кадастровим номером 0523982600:05:000:0600). Також у відповіді на відзив йдеться про те, що зазначена земельна ділянка, яку позивачка має намір отримати у власність, є ділянкою сільськогосподарського призначення, а тому може передаватись громадянам у власність.

28 травня 2021 року на адресу суду надійшло заперечення на відповідь на відзив, у якому звернуто увагу на тому, що земельна ділянка, яку позивачка має намір отримати у власність, є частиною сформованої ділянки з кадастровим номером 0523982600:05:000:0600 з визначеним цільовим призначенням "для сінокосіння та випасання худоби", тому така земельна ділянка в силу статті 34 Земельного кодексу України не може бути передана у власність для ведення особистого селянського господарства.

Дослідивши матеріали адміністративної справи та оцінивши наявні у справі докази, суд встановив наступне.

18 лютого 2021 року ОСОБА_2 звернулася до Томашпільської селищної об`єднаної територіальної громади із клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 0523982600:05:000:0600 орієнтовною площею 2,0 га з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства, що розташована на території Липівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

До вказаного клопотання долучено усі необхідні документи, зокрема й згоду землекористувача (орендаря) на вилучення земельної ділянки.

Рішенням Томашпільської селищної ради від 23 березня 2021 року №577 відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність з посиланням на приписи статті 34 Земельного кодексу України, якою не передбачено передачу безоплатно у власність земельних ділянок із цільовим використанням для сінокосіння та випасання худоби.

Надаючи правову оцінку рішенню, що оскаржується, суд зважає на таке.

Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України (далі - ЗК України) та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Статтею 81 ЗК України передбачено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі, зокрема безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 розділу IV ЗК України.

Так, згідно із статтею 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України.

Зокрема, частиною 6 статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до частини 7 статті 118 ЗК України орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Із аналізу вищезазначених положень слідує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Водночас, відповідачем відмовлено у наданні позивачці дозволу на виготовлення документації із землеустрою з посиланням на приписи статті 34 ЗК України, якою, як зазначено у оскарженому рішенні, не передбачено передачу безоплатно у власність земельних ділянок із цільовим призначенням для сінокосіння та випасання худоби.

Однак, на переконання суду, така підстава для відмови у наданні відповідного дозволу не узгоджується із положеннями частини 7 статті 118 ЗК України, якою визначено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на виготовлення документації із землеустрою.

До таких висновків суд дійшов з огляду на те, що хоч статтею 34 ЗК України і не передбачено можливості набувати земельні ділянки з видом використання "для сінокосіння та випасання худоби" в порядку безоплатної приватизації, проте цією нормою і не встановлено такої заборони, що вказує на необгрунтованість таких доводів відповідача.

Разом із тим, положеннями статті 79-1 ЗК України передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави суду дійти висновку, що розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки необхідне для формування земельної ділянки, у тому числі шляхом поділу чи об`єднання у разі зміни цільового призначення.

Водночас, у статті 1 Закону України «Про землеустрій» наведено визначення понять «проект землеустрою» та «технічна документація із землеустрою».

Так, під проектом землеустрою розуміється сукупність економічних, проектних і технічних документів щодо обґрунтування заходів з використання та охорони земель, які передбачається здійснити за таким проектом.

При цьому, технічна документація із землеустрою - сукупність текстових та графічних матеріалів, що визначають технічний процес проведення заходів з використання та охорони земель без застосування елементів проектування.

За правилами статті 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Видами документації із землеустрою є, зокрема й технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Таким чином, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок є різними за своєю суттю документами із землеустрою, а також не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.

Тобто, згідно з положеннями ЗК України способами формування земельної ділянки є, зокрема, у порядку відведення земельної ділянки із земель державної, комунальної власності (за відсутності на даній частині земної поверхні сформованих та зареєстрованих земельних ділянок), шляхом поділу раніше сформованої земельної ділянки. На одній частині земної поверхні неможливим є існування двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються, адже частина2 статті 79 ЗК України встановлює, що право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар.

Отже, надання дозволу на розробку проекту землеустрою має на меті лише формування земельної ділянки як окремого об`єкта. Натомість, коли йдеться про формування земельної ділянки з частини вже сформованого земельного масиву, що має кадастровий номер, її відведення відбувається на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

В ході судового розгляду установлено, що земельна ділянка площею 8,2793 га, за рахунок якої позивачка бажає отримати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, є сформованою, їй присвоєно кадастровий номер 0523982600:05:000:0600, така ділянка за основним цільовим призначенням належить до земель сільськогосподарського призначення, а за видом використання - для сінокосіння і випасання худоби.

За таких обставин, оскільки земельна ділянка, за рахунок частини якої позивачка має намір отримати ділянку у власність, є сформованою (їй присвоєно кадастровий номер), тому така може передаватися у власність на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки.

Твердження представника позивача, наведені ним у відповіді на відзив, про те, що у даному випадку планується зміна цільового призначення земельної ділянки із «для сінокосіння і випасання худоби» на «ведення особистого селянського господарства», що відповідно до 6 статті 79-1 ЗК України унеможливлює формування земельної ділянки шляхом поділу іншої ділянки, слід оцінити критично з огляду на наступне.

Питання особливостей зміни виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель було предметом дослідження Великою Палатою Верховного Суду під час розгляду касаційної скарги у справі №925/929/19 (постанова від 01 червня 2021 року).

Так, позиція Великої Палати Верховного Суду полягає у наступному:

«Згідно із частинами першою, другою статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Згідно із частинами першою, другою статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до абзаців першого, другого частини п`ятої статті 20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33 - 37 цього Кодексу.

Згідно із частиною першою статті 31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися із: а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; б) земельних ділянок, що належать громадянам -членам фермерського господарства на праві приватної власності; в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Відповідно до статті 33 ЗК України земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок.

Згідно зі статтею 34 ЗК України громадяни можуть орендувати земельні ділянки для сінокосіння і випасання худоби. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть створювати на землях, що перебувають у власності держави чи територіальної громади, громадські сіножаті і пасовища.

Відповідно до частин першої, третьої статті 35 ЗК України громадяни України із земель державної і комунальної власності мають право набувати безоплатно у власність або на умовах оренди земельні ділянки для ведення індивідуального або колективного садівництва. Земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Згідно із частинами першою, другою статті 36 ЗК України громадянам або їх об`єднанням із земель державної або комунальної власності можуть надаватися в оренду земельні ділянки для городництва. На земельних ділянках, наданих для городництва, закладання багаторічних плодових насаджень, а також спорудження капітальних будівель і споруд не допускається.

Відповідно до статті 37 ЗК України приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Указаними нормами права визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33- 37 ЗК України для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки, зокрема на землі фермерського господарства, без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено.

Ураховуючи вищевикладене, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, викладеного в постановах Верховного Суду України від 05 березня 2013 року у справі № 21-417а12, від 08 квітня 2015 року у справі № 6-32цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 712/10864/16-а та постановах Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року у справі № 701/902/17-ц, від 03 червня 2019 року у справі № 708/933/17, від 24 лютого 2020 року у справі № 701/473/17, про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Разом із тим, користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником».

Таким чином, Великою Палатою Верховного Суду сформовано правовий висновок, згідно із яким зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому, для зміни виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії землі такої процедури не передбачено (тобто, процедури розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку про те, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися в порядку, встановленому для зміни цільового призначення такої землі.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відтак, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 0523982600:05:000:0600, з частини якої позивач має намір отримати ділянку для ведення особистого селянського господарства, є сформованою, належить до категорії земель «землі сільськогосподарського призначення», а тому таку ділянку можливо отримати у власність на підставі розробленої та затвердженої технічної документації із землеустрою щодо поділу ділянки з кадастровим номером 0523982600:05:000:0600, а не за розробленим та затвердженим проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Разом із тим, позивачкою 18 лютого 2021 року подано до відповідача клопотання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, що унеможливлювало надання такого дозволу, адже в даному випадку слід було звертатися із клопотанням про надання дозволу на виготовлення (розроблення) технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 0523982600:05:000:0600.

Встановлені вище обставини та надана їм правова оцінка виключають підстави для задоволення клопотання ОСОБА_2 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 23 березня 2021 року №577, а тому у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Зважаючи на те, що суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог, тому й відсутні підстави для відшкодування понесених законним представником позивача судових витрат.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви законного представника ОСОБА_1 , що подана в інтересах ОСОБА_2 , відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 КАС України.

Відповідно до частини 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Законний представник позивача: ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 )

Позивач: ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 )

Відповідач: Томашпільська селищна рада (місцезнаходження: 24200, Вінницька обл., смт. Томашпіль, площа Т. Шевченка, буд. 1; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 04326218)

Рішення суду у повному обсязі складено 27.01.2022

Суддя Яремчук Костянтин Олександрович