Рішення № 102990220, 02.02.2022, Гуляйпільський районний суд Запорізької області

Справа № 315/1452/21

Номер провадження № 2/315/16/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року м.Гуляйполе

Гуляйпільський районний суд Запорізької області в складі:

головуючої судді: Окладнікової О.І.,

за участі секретаря судового засідання: Браціло І.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача Левицького С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Гуляйпільський машинобудівний завод» Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати зарплати, -

ВСТАНОВИВ:

17.09.2021 року до суду звернувся позивач із позовною заявою до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати зарплати.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 24.12.1998 року він був прийнятий по переводу з ВАТ «Гуляйпільський завод лакофарбових виробів» на роботу до Гуляйпільського машинобудівного заводу Акціонерного товариства «Мотор Січ» на посаду старшого майстра інструментальної дільниці ( наказ № 84-к від 24.12.1998 року).

16.12.2008 року позивач був призначений на посаду начальника енергомеханічної дільниці (наказ №140 від 04.12.2008).

30 жовтня 2020 року позивача було звільнено із займаної посади на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію на підставі наказу № 36/к від 30 жовтня 2020 року, зазначені факти підтверджуються копією трудової книжки.

Відповідач, ДП «Гуляйпільський машинобудівний завод» АТ «Мотор Січ» виплату заробітної плати проводив нерегулярно, з порушенням встановлених термінів, виплати могли здійснюватися частково і за різні періоди.

Позивач звертає увагу, що в день звільнення (незалежно від підстав звільнення) роботодавець повинен здійснити з працівником повний розрахунок, тобто виплатити працівнику суму заробітної плати та інші належні працівнику кошти (зокрема компенсації за невикористані відпустки, надбавки і т.д.) в повному розмірі. Роботодавець вважається таким, що не виконав свого обов`язку щодо розрахунку з працівником, якщо виплатив заробітну плату лише частково, або не виплатив заробітну плату взагалі.

В день звільнення позивача - 30.10.2020, відповідач письмово не повідомив його про нараховані суми, належні при звільненні, та не здійснив виплату належних коштів, що є грубим порушенням ч.1 ст.116 КЗпП України.

Згідно інформації, яку позивач отримав в бухгалтерії підприємства, заборгованість по заробітній платі перед ним на дату звільнення, за період з квітня 2020 по 30 жовтня 2020 склала 40676,10 грн.

Заборгованість позивачу виплачувалася частинами в касі підприємства у грудні 2020, березні 2021 і остаточний розрахунок позивачу в сумі 14045,60 грн. було здійснено лише 25.06.2021 року.

Таким чином, починаючи з наступного дня після звільнення (31 жовтня 2020 року) працівнику починає нараховуватися середній місячний заробіток і відбувається це аж до моменту повної виплати належних йому коштів (25 червня 2021року).

Оскільки відповідач не надав запитувані позивачем документи, розрахунок суми середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні проведено на підставі відомостей про застраховану особу, які містяться у формі № ОК-5 Пенсійного фонду України та онлайн калькулятора робочих днів у 2020 та 2021 роках.

Таким чином, згідно розрахунку відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р., сума середньоденної заробітної плати позивача складає: 728,81 грн.( 31338,74 грн. / 43), з яких 31338,74 грн. (заробітна плата за два календарні місяці роботи), 43 дні (кількість робочих днів за два останні місяці роботи).

Кількість робочих днів, належних оплаті за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31 жовтня 2020 року по 24 червня 20121року (включно) складає 161 робочий день, з яких 21 (листопад 2020)+22(грудень2020)+19(січень2021)+20(лютий 2021)+ 22(березень 2021) + 22(квітень 2021) + 18 (травень 2021) + 17(червень 2021).

Відтак, сума середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні складає: 161(кількість робочих днів затримки розрахунку х 728,81 (середньоденний заробіток) = 117338,41 гривні.

Окрім того, відповідачем не була нарахована та виплачена компенсація втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, яка за підрахунками позивача дорівнює 3542 гривні 54 коп.

Ухвалою суду від 20.09.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено справу до судового розгляду.

11.10.2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що починаючи з грудня 2009 року на підприємстві встановлений графік неповного робочого часу - 8 (вісім) робочих днів на місяць. Окремо, в січні 2021 встановлений інший графік - 6 (шість) робочих днів на місяць. Також, у позовній заяві здійснене невірне обчислення розміру середньої заробітної плати. Відповідно до довідки вбачається, що середня заробітна плата складає 272,38 грн. (до нарахування). З урахуванням зазначеного вбачається, що при розрахунку середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати наступні показники:

- кількість робочих днів: з 01 листопада 2020 року по 17 червня 2021 року - 58 робочих днів;

- середня заробітна плата - 272,38 грн.;

- розрахунок - 272,38 х68 = 15798,04 грн.

Однак, дійсна сума є такою, що розрахована без вирахування податків. Сума, що підлягає оплаті, складає 12717,42 грн.

Також представник відповідача зазначив, що фактичні обставини передбачають той факт, що при здійсненні розрахунку при звільненні, бухгалтером безпідставно нарахована сума у розмірі 13642,20 грн. Зокрема, нарахування дійсної компенсації була передбачена колективним договором працівникам при досягненні пенсійного віку. Однак, на момент звільнення позивача колективний договір є таким, термін дії якого закінчився, що зумовлює безпідставність даного виду компенсаційної виплати та її перерахуванню в подальшому позивачу. В результаті виявлення дійсних обставин особу, що здійснювала безпідставне нарахування такої виплати притягнена до дисциплінарної відповідальності у вигляді - догани.

З урахуванням того, що було безпідставно перераховано одноразову виплату у розмірі 13642,20 грн. вважає, що сума середньої заробітної плати, що підлягає оплаті, фактично була сплачена позивачу.

27.10.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій він підтримує позовні вимоги, просить задовольнити позов про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати зарплати у повному обсязі.

04.11.2021 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що вимоги позивача суперечать чинному законодавства та свідчать не про захист своїх трудових прав, а про зловживання обставинами для безпідставного отримання грошових коштів у зв`язку з тяжким фінансовим становищем відповідача, що негативно вплине на можливість забезпечення виплати працівникам поточної заробітної плати, які продовжують працювати та не отримають інших доходів (пенсій). При цьому, представник відповідача наголошує, шо позивач отримав суму компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати, яка помилково була виплачена як компенсація при звільненням у зв`язку із виходом на пенсію.

10.01.2022 року від позивача надійшли письмові пояснення, в яких він зазначив, що погоджується з розрахунком відповідача стосовно суми середньоденної заробітної плати, яка складає 272 грн. 38 коп. та просив стягнути на його користь уточнену суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 43853,18 грн. та суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати зарплати у розмірі 3542,54 грн., а всього 47395,72 грн.

У сьогоднішньому судовому засіданні позивач підтримав свої уточнені позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача заперечував проти задоволення уточнених позовних вимог в повному обсязі та просив відмовити в їх задоволенні.

Суд, заслухавши думку позивача, представника відповідача, дослідивши наявні у справі докази, надавши їм правову оцінку, вважає, що висунуті позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Щодо позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні суд зазначає, що правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено Кодексом законів про працю України, відповідно до преамбули зазначеного Кодексу.

Згідно ч.1 ст.3 та ст. 4 Кодексу законів про працю України, трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулюються законодавством про працю, яке складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Так, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Водночас згідно статті 1 Конвенції «Про захист заробітної плати» № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

У Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013 Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Таким чином, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Статтею 116 Кодексу законів про працю України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 Кодексу законів про працю України, згідно якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі наказу №84-К від 24.12.1998 року ОСОБА_1 був прийнятий на посаду старшого майстра інструментальної дільниці Гуляйпільського машинобудівного заводу АТ «Мотор Січ» в порядку переведення з ВАТ «Гуляйпільський завод лакофарбових виробів».

30.10.2020 року ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням, згідно ст.38 КЗпП України, у зв`язку з виходом на пенсію, на підставі наказу №36/к від 30.10.2020 року.

В день звільнення ОСОБА_1 не виплачена заборгованість із заробітної плати за 2020 рік в розмірі 40676,10 грн., відповідно до наданої представником відповідача довідки. Зокрема, виходячи із зазначеної в довідці інформації, всього заборгованість становила 51172,02 грн.: за другу половину квітня - 1675,93 грн., за травень - 4557,11 грн., за червень - 4057,11 грн., за липень - 4570,69 грн., за серпень - 4972,07 грн., за вересень - 5319,62 грн., за жовтень - 26019,12 грн. Після вирахування ПДФО в сумі 9210,46 грн. та військового збору в сумі 767,58 грн. до виплати позивачу належало 40676,10 грн.

Погодившись із відповідачем щодо визначеної ним суми середньоденного заробітку в розмірі 272,38 грн. та уточнивши позовні вимоги, позивач вважав, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 31 жовтня 2020 року по 25 червня 2021 року становить 43853,18 грн.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належним чином оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, визначені в статті 116 цього Кодексу.

При прийнятті рішення у частині стягнення з боржника середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, судом враховується, що в силу частини першої статті 117 КЗпП України, обов`язковою підставою та складовою відповідальності роботодавця за затримку здійснення розрахунку з працівником є наявність вини роботодавця, про що зроблено висновок Верховним Судом України у постанові від 13.03.2017 у справі №6-259цс17.

Аналіз статей 116, 117 КЗпП України дає підстави для висновку, що при звільненні працівника виплата усіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться у день звільнення. У разі невиконання такого обов`язку з вини роботодавця, у працівника виникає право вимагати виплати йому роботодавцем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період триваючого порушення роботодавцем права працівника на оплату праці.

Отже, законодавцем покладено на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання зазначеного обов`язку до роботодавця застосовується відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, права на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах, водночас працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення ним розрахунку з боку роботодавця.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Виходячи з частини першої статті 9 ЦК України, така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно із стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає у тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Оцінка втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.

Методика нарахування середнього заробітку детально описана в постанові КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р № 100.

Відповідно до ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» за правилами, передбаченими розд.2 абз.3 постанови КМУ «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995р № 100, а також згідно п.32 Постанови пленуму ВСУ за №9 від 06.11.1992 р., обчислення середньої заробітної плати для виплати середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати проводиться виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто, що передують дню звільнення.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

В даному випадку виплата заборгованості по заробітній платі ОСОБА_1 мала бути проведена у жовтні 2020 року, тому для розрахунку беруться виплати за серпень і вересень 2020 року.

Виходячи з інформації, що міститься у довідках про наявність заборгованості із заробітної плати на день звільнення (30.10.2020 р.) та №27 від 30.09.2021 року, ОСОБА_1 була нарахована заробітна плата: у серпні 2020 року - 4972,07 грн. та у вересні 5319,62 грн., а разом 10291,69 грн.

Згідно табелю обліку робочого часу, що був наданий відповідачем, ОСОБА_1 відпрацював у серпні 17 днів, а у вересні - 20 днів. За два місяці 37 робочих днів.

Таким чином, середньоденна зарплата становить: 10291,69 грн./37 днів = 278,15 грн.

Однак, при вирішенні даного спору суд враховує розмір середньоденної заробітної плати щодо якої погодилися як відповідач, так і сам позивач, зменшивши розмір позовних вимог, - 272,38 грн.

Суд не бере до уваги твердження представника відповідача про те, що в розрахунку середньої заробітної плати за час затримки розрахунку при звільненні необхідно брати 58 робочих днів, адже кількість робочих днів для визначення зазначеного середнього заробітку не пов`язана з кількістю робочих днів на певному підприємстві за визначний період.

Тому кількість робочих днів за час затримки виплати з 31.10.2020 року по день фактичного розрахунку з позивачем 18.06.2021 року становить - 158 днів: листопад 2020 року - 21 день, грудень 2020 року - 22 дні, січень 2021 року - 19 днів, лютий 2021 року - 20 днів, березень 2021 року - 22 дні, квітень 2021 року - 22 дні, травень 2021 року - 18 днів, червень 2021 року - 14 днів.

Отже, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати при звільненні ОСОБА_1 з 31.10.2020 року по 18.062021 року становить 43036,04 грн. (272,38 грн. х 158 робочих днів).

Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати зарплати суд зазначає наступне.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Згідно з статей 1, 2 Закону №2050-III, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Отже, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину компенсації, що передбачена ст. 2 Закону №2050-III та Порядком №159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з п. 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: заробітна плата.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст.2 Закону №2050-III та Порядком №159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі заробітної плати. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати, що носило триваючий характер. У зв`язку з цим виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Відповідно до п. 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Таким чином, для обрахунку розміру компенсації громадянам втрати частини грошових доходів береться нарахований та несвоєчасно виплачений або не виплачений грошовий дохід та індекс споживчих цін (індексу інфляції) за період невиплати такого грошового доходу. При цьому, індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

У сукупності викладених обставин та положень законодавства, суд дійшов висновку, що виплата компенсації втрати частини грошових доходів повинна бути здійснена з урахування індексу споживчих цін за період невиплати грошового доходу включно по місяць, який передує місяцю в якому така виплата проведена.

Оскільки остаточна виплата заробітної плати була здійснена 18.06.2021 року, то відповідач повинен виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасністю виплат по травень 2021 року включно, аде саме цей місяць є останнім періодом за який враховується індекс споживчих цін для обрахунку розміру компенсації втрати частини грошових доходів, а не по червень 2021 року, як вважає позивач при здійсненні розрахунку.

Щодо визначення початкового періоду, за який повинно бути враховано індекс споживчих цін, для обрахунку розміру компенсації втрати частини грошових доходів, то суд зазначає, що нараховані суми заробітної плати мали бути виплачені позивачу 30.10.2020 року, то , враховуючи положення ст. 1, 2 Закону №2050-III, п. 4 Порядку №159, початком зазначеного періоду є 01.11.2020 року.

Враховуючи офіційну інформацію Державної служби статистики України, приріст індексу споживчих цін, розрахований за період невиплати грошового доходу (листопад 2020 р. ? травень 2021 р.) становить 8,49%. Сума компенсації в цьому випадку дорівнює: 40676,10 грн ? 8,49 ? 100 = 3453,40 грн.

З огляду на зазначене вище, суд доходить висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути середню заробітну плату за час затримки розрахунку в сумі 43036,04 грн. та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати зарплати в сумі 3453,40 грн., а в решті позовних вимог необхідно відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд вважає, що судові витрати слід розподілити пропорційно розміру задоволених позовних вимог: а саме, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в сумі 1150,97 грн.

Керуючись ст.ст. 9, 10, 12, 18, 141, 142, 263-265, 353, 354 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Гуляйпільський машинобудівний завод» Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати зарплати - задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства «Гуляйпільський машинобудівний завод» Публічного акціонерного товариства «Мотор Січ» (код ЄДРПОУ 14313910) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середню заробітну плату за час затримки розрахунку в сумі 43036,04 грн., компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати зарплати в сумі 3453,40 грн. та сплачений судовий збір в сумі 1150,97 грн., а всього 47640,41 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду через Гуляйпільський районний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного рішення.

Повне рішення складене 07 лютого 2022 року.

Суддя О.І. Окладнікова