Рішення № 102988719, 03.02.2022, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/22645/21

Провадження № 2/161/1189/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

03 лютого 2022 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі: головуючого судді - Присяжнюк Л.М., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін за наявними матеріалами справи) в залі суду в м. Луцьку цивільну справу №161/22645/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Банк Форвард», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Євген Вікторович, приватний виконавець округу міста Києва Вольф Тетяна Леонідівна, про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,

ВСТАНОВИВ:

17 грудня 2022 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Як підставу позову позивач зазначає, що оскаржуваний виконавчий напис був виданий протиправно.

З наведених вище мотивів та підстав просить суд визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис, який виданий від 25 вересня 2019 року №6211.

Крім того, позивачем заявлено стягнення з відповідача судових витрат, зокрема витрати правничу допомогу у розмірі 7 000,00грн.та сплачений судовий збір.

22 грудня 2021 року було відкрито провадження у справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно ч.8 ст. 128, п.5 ч.6 ст.272 ЦПК України відповідачу будо направлено ухвалу про відкриття провадження у справі та позовну заяву з додатками до неї та роз`яснено його право подати відзив на позовну заяву і всі наявні докази, що підтверджують заперечення проти позову протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Відповідач у встановлений строк відзив на позов не подав.

Також, до суду не надходило клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, а тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Згідно електронного сайту Луцького міськрайонного суду Волинської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначені судові засідання.

Згідно з ст. 247 ч.2 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За погодженням позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає вимогам ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши письмові матеріали справи та докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити, з таких підстав.

Судом встановлено, що 25 вересня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Євгеном Вікторовичем був виданий виконавчий напис №6211, в якому пропонується стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства «Банк Форвард» заборгованість, що виникла за кредитним договором від 02.12.2012 №102097511.

У виконавчому написі зазначено, шо заборгованість стягується за період з 03.01.2018 по 02.02.2018, а саме:

1)57 820,15 грн. заборгованість за тілом кредиту;

2)1 192,27 грн. заборгованість за нарахованими та несплаченими відтоками;

3) 850,00 грн. плата за вчинення виконавчого напису (а.с. 13).

4 листопада 2019 року приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяною Леонідівною відкрито виконавче провадження №60480582 та накладено арешт на майно боржника (а.с. 18).

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд виходить з таких норм права.

У статті 88 Закону України "Про нотаріат" говориться, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років.

Із оскаржуваного виконавчого напису вбачається, що нотаріус керувався ст. 87-91 Закону України "Про нотаріат" та п. 2 Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1172 від 29 червня 1999 року.

Відповідно до п.2 вказаного Переліку, для одержання виконавчого напису по виконанню кредитних договорів, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями, додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безспірної юрисдикції і не встановлює прав або обов`язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права. Тому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло в стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання зобов`язання боржником.

Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість або інша відповідальність боржника перед стягувачем.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису (стаття 88 Закону України «Про нотаріат»). Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками - наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

З урахуванням приписів статей 15, 16, 18 ЦК України, статей 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат» захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури його вчинення, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами у повному обсязі чи в їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком документів. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника у повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Оскільки безспірною заборгованістю є заборгованість боржника, яка виключає можливість спору з боку боржника щодо її розміру, строку, за який вона нарахована, тощо, то і документи, які підтверджують її безспірність і на підставі яких нотаріус здійснює виконавчий напис, мають бути однозначними, беззаперечними та підтверджувати наявність у боржника заборгованості перед кредитором саме в такому розмірі, тому за вказаних обставин, відсутні підстави вважати, що заборгованість була безспірною.

Разом із тим, законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлюються судом відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року № 6-887цс17 та постанові Верховного Суду у справі № 207/1587/16 від 19 вересня 2018 року (провадження № 14-12559св18).

Подані фінансовою установою документи не підтверджують безспірність заборгованості, оскільки про наявність спору щодо заборгованості свідчить те, що у виконавчому написі зазначені суми зі стягнення як самого тіла кредиту, так і процентів та комісії, які в свою чергу розраховуються у відсотковому відношенні до боргу і можуть бути оспорені.

Крім того, в оспорюваному виконавчому написі, вказано, що підставою його здійснення є, зокрема, постанова КМУ № 1172 від 29.06.1999 р., в яку постановою КМУ № 662 від 26.11.2014 р. були внесені зміни до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, зокрема, доповнено перелік після розділу "Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами" новим розділом такого змісту: "Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин. п. 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов`язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувача про непогашення заборгованості".

Однак, постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 року у справі № 826/20084/14 було визнано незаконною та нечинною постанову КМУ №662 від 26.11.2014 в цій частині.

Вказану постанову залишено без змін згідно з ухвалою Вищого адміністративного суду України від 1 листопада 2017 року.

Відповідно до ч. 5 ст. 355 КАС України судові рішення суду касаційної інстанції є остаточними і оскарженню не підлягають.

Таким чином, кредитний договір від 02.12.2012 №102097511 на момент вчинення виконавчого напису вже не був тим документом, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Порушення нотаріусом порядку вчинення виконавчого напису є самостійною і достатньою підставою для визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 21 вересня 2021 року у справі №910/10374/17.

Протилежного суду не доведено та під час розгляду справи не здобуто.

Зазначене вище дає підстави для визнання спірного виконавчого напису №6211 таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку із недотриманням приватним нотаріусом під час їх вчинення вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» та Переліку документів.

Щодо розподілу судових витрат по справі, суд зазначає таке.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, зокрема витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, представником у суді може бути адвокат або законний представник. Під час розгляду спорів, що виникають з трудових відносин, а також справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених у статті 61 цього Кодексу.

Згідно ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Матеріали справи не містять клопотання АТ «Банк Форвард» про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, а підстави для самостійного вирішення судом питання про зменшення цих витрат з урахуванням наведених обставин відсутні.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465 заі 18); від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382 цс 19); від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26 цс 21); від 07 липня 2021 року у справа № 910/12876/19 (провадження № 12-94 гс 20); від 1 грудня 2021 року у справа № 607/14338/19-ц (провадження № 61-19073св20).

Верховний Суд у постанові від 15.05.2019 року у справі №308/15007/15-ц вказав, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

В підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивач долучає до матеріалів справи копії договору про надання правничої допомоги від 19.11.2021, ордера на надання правничої (правової) допомоги серії АС №1009581 від 16.12.2021, додатку №1 до договору від 24.01.2022, акту приймання-передачі наданих послуг №1 від 26.01.2022, платіжного документу.

Суд зауважує, що у акті здачі-прийняття робіт (надання послуг) детально описано характер наданих послуг, кількість годин, потрачених на їх виконання та вартість останніх.

З огляду на співрозмірність витрат на оплату послуг адвоката, пов`язаних із захистом прав та представництвом інтересів позивача у даній конкретній справі, враховуючи характер спору, участь адвоката у справі, кількість судових засідань, суд вважає обґрунтованим та об`єктивним, і таким, що підпадає під критерій розумності, а також відповідає розміру ціни позову, розмір витрат на правову допомогу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у сумі 7 000,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір за подачу позовної заяви в розмірі 908 грн. 00 коп.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 77, 78, 158, 265, 268, 280, 284 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис за №6211 від 5 вересня 2019 року, вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Незнайком Євгеном Вікторовичем, за яким з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Банк Форвард» стягується заборгованість, що виникла за кредитним договором №102097511 від 02.11.2012, за період з 03.01.2018 по 02.02.2018 у загальній сумі 59 862,42 гривні.

Стягнути з Акціонерного товариства «Банк Форвард» на користь ОСОБА_1 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп. сплаченого судового збору за подання позовної заяви, судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката у розмірі 7 000 (сім тисяч) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Банк Форвард», місце знаходження: 01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 105, код ЄДРПОУ 34186061.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Незнайко Євген Вікторович, місце знаходження: АДРЕСА_2 .

Приватний виконавець виконавчого округу міста Київ Вольф Тетяна Леонідівна, місце знаходження: 01138, м. Київ, вул. Златоустівська, буд. 55, офіс 61-62.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Л.М. Присяжнюк