Рішення № 102987231, 04.02.2022, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/7497/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 лютого 2022 року м.Львів

Залізничний районний суд міста Львова в складі:

головуючого судді - Кирилюка А.І.,

при секретарі - Фіс В.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача 47855,62 грн. заборгованості за кредитним договором, з яких 538,02 грн - заборгованість за тілом кредита, 46252,28 грн - заборгованість за відсотками, 855,36 грн - заборгованість по комісії, 209,96 грн - пеня, крім цього просить стягнути 4547,23 грн. судових витрат та повернути позивачу 413,67 грн. надміру сплаченого судового збору. В обгрунтування своїх вимог покликається на те, що відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору відповідач отримав кредит у розмірі 5280 грн зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24,00%. Відповідач взятих на себе зобов`язань перед банком не виконує, суму кредиту не повертає, в зв`язку з чим станом на 16.09.2021 року виникла заборгованість у розмірі 178 911,17 грн, а тому просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 15.11.2021 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. /а.с.25-26/

Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, а тому згідно із ч.8 ст.178 ЦПК України суд вирішує справу за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір щодо неналежного виконання умов укладеного кредитного договору.

Також, судом встановлено, що 09.06.2006 року між сторонами укладено кредитний договір, відповідно до умов якого позивачу було надано кредит у розмірі 5 280 грн, що свідчить підписання останнім анкети-заяви позичальника №LVL9RX02580091 /а.с.6/

Позивач зазначає, що відповідач, підписавши заяву підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між відповідачем та позивачем договір.

На підтвердження своїх вимог позивач до матеріалів позовної заяви надав витяг з Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») /а.с.7-10/, розрахунок заборгованості за договором станом на 16.09.2021 року /а.с.4-5/, копію анкети-заяви позичальника та копію паспорта відповідача ОСОБА_1 /а.с.6,11/.

Як убачається з копій вищевказаних документів, які були долучені позивачем до матеріалів справи, лише анкета-заява позичальника містить підпис відповідача.

Разом з тим, анкета-заява позичальника не містить ніяких даних про умови кредитування, зокрема, про кредитний ліміт, які проценти встановлено за користування кредитом, строк договору, які штрафні санкції передбачені за несвоєчасне погашення кредиту, розмір комісії тощо.

Позивачем не надано інших документів, які б містили підпис відповідача, в яких були б зазначені дані про умови кредитування, зокрема, і про кредитний ліміт, про розмір процентів, встановлених за користування кредитом, строк договору, які штрафні санкції передбачені за несвоєчасне погашення кредиту.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 3 ЦК України однією із засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права (частина перша статті 8 Конституції України). Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента.

Згідно з частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із частиною 1 статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці Умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1 та 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка (штрафи) поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника відсутні умови договору про сплату процентів за користування кредитними коштами, а також, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за простроченими відсотками за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на витяг з Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка»), а також те, що вказаний документ на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містив умови, зокрема й щодо сплати пені, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження №6-16цс15).

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка»), відсутність у заяві домовленості сторін про розмір та умови сплати відсотків за користування кредитними коштами та штрафів, наданий банком витяг з Умов не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Вказаний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

За таких обставин, суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позову в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за простроченими відсотками за користування кредитними коштами та штрафів.

На підтвердження позовних вимог представником позивача також було надано до суду розрахунок заборгованості, проте розрахунок заборгованості, сам по собі не може бути належним та допустимим доказом його правильність неможливо перевірити.

Варто зауважити, що розрахунок заборгованості не оформлений належним чином, оскільки в ньому не зазначено прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів, закріплених в ДСТУ 4163-2003 «Вимоги до оформлення документів», затверджених наказом Держспоживстандарту України № 55 від 17 квітня 2003 року.

Матеріали позовної заяви не містять належних та допустимих доказів, які б свідчили про надання відповідачу кредитних коштів у розмірі 47 855,62 грн, які позивач просить стягнути.

Таким чином, суд, беручи до уваги, що фактично отримані та використані позичальником кошти в розмірі 538,02 грн в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, що свідчить про порушення прав банку, суд вважає, що на користь позивача з відповідача підлягає стягненню зазначена сума заборгованості.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі в їх сукупності, прийшов до висновку, що позов в частині стягнення з відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту підлягає частковому задоволенню, тобто, з відповідача підлягає стягненню лише 538,02 грн в іншій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки нараховану поза межами умов договору суму заборгованості за простроченим тілом кредиту не можна вважати обґрунтованою.

Беручи до уваги, що позовні вимоги в розмірі 47 855,62 грн були задоволені частково на суму 538,02 грн, що становить 1,1% від ціни позову, суд вважає, що відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за розгляд справи у суді в сумі 24,97 грн, тобто, пропорційно до задоволених позовних вимог (2270,00 грн. : 100% х 1.1 % = 24,97 грн)

Керуючись ст. 81,89,141,263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 538,02 гривень заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» судовий збір у розмірі 24,97 гривень.

Повернути Акціонерному товариству Комерційний банк «Приватбанк» з Державного бюджету надміру сплачений судовий збір у розмірі 413,67 гривень відповідно до платіжного доручення №BOJ67B3KI2 від 17.09.2021 року.

У решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (01001, м. Київ, вул. Грушевського,1Д; ЄДРПОУ 14360570).

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 )

Суддя: (підпис).

З оригіналом згідно. Рішення не набрало законної сили. Копія виготовлена 04.02.22 року

Суддя: