Рішення № 102978087, 21.12.2021, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/2459/18

Провадження № 2/202/432/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 грудня 2021 року місто Дніпро

Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська в складі головуючого судді Марченко Н.Ю. за участю секретаря судового засідання Терещук Л.І., представника відповідача Полтавець Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроавтотранс 2011» до ОСОБА_1 про стягнення збитків, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпроавтотранс 2011» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з 04.10.2017 року працював у вказаному товаристві на посаді водія вантажного автомобіля міжнародних перевезень. Знаходячись у відрядженні з 04.01.2018 року, відповідач у Республіці Польща допустив правопорушення, за які на нього були накладені штрафи та стягнуто завдаток. Для сплати штрафів та продовження відрядження відповідачу потрібні були кошти. Для вирішення цього питання відповідач звернувся до керівника підприємства, яким бухгалтеру було надано розпорядження про перерахування на картку відповідача коштів у сумі 67000 грн. Згідно усної домовленості відповідач був зобов`язаний повернути отримані кошти шляхом вирахування з його заробітної плати. Починаючи з 08.02.2018 року, відповідач на роботу не виходив, від повернення коштів ухилився.

За цих підстав, посилаючись на положення ст. ст. 536, 625, 1187, 1191 ЦК України, ст. 134 КЗпП України, позивач просив стягнути з відповідача на користь ТОВ «Дніпроавтотранс 2011» грошові кошти в сумі 76320 грн., яка складається з наданих підприємством коштів для сплати штрафу та завдатку в розмірі 65412,22 грн., пені за ставкою НБУ у розмірі 3039,42 грн., індексу інфляції в розмірі 1314,78 грн., 3% річних у розмірі 553,76 грн., послуг юристів у розмірі 6000 грн., а також покласти на відповідача судові витрати.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 07 вересня 2018 року позов ТОВ «Дніпроавтотранс 2011» був задоволений частково, а саме стягнуто зі ОСОБА_1 на користь позивача матеріальну шкоду в розмірі 65412,22 грн., а також судові витрати в розмірі 1762 грн.

У лютому 2020 року відповідач звернувся з заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 05 червня 2020 року заочне рішення цього ж суду від 07 вересня 2018 року було скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

В судове засідання представник позивача жодного разу не з`явився, судом вживалися заходи щодо належного повідомлення позивача про розгляд справи, з огляду на неодноразову неявку представника позивача справу розглянуто по суті у його відсутність на підставі наявних даних та доказів.

У свою чергу, в судове засідання з`явилася представник відповідача ОСОБА_2 , яка позов не визнала та просила відмовити в його задоволенні.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позов є необґрунтованим та задоволенню не підлягає з огляду на наступне:

Судом установлено, що відповідно до наказу № 172 від 03.08.2017 року ОСОБА_1 був прийнятий з 04.10.2017 року на посаду водія вантажного автомобіля міжнародних перевезень.

На підставі наказу № 179-к від 14.03.2018 року відповідача було звільнено за прогул без поважних причин за п. 4 ст. 40 КЗпП України.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача збитків, а також пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, позивач посилається на те, що 18.01.2018 року під час перебування відповідача у відрядженні на його банківську картку для оплати штрафів було перераховано грошові кошти в сумі 67000 грн., які в подальшому відповідач не повернув, чим завдав збитки товариству.

Вирішуючи позовні вимоги ТОВ «Дніпроавтотранс 2011», суд враховує, що згідно зі ст. 132 КЗпП України за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов`язків, працівники, крім працівників, що є посадовими особами, з вини яких заподіяно шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку.

Статтею 134 КЗпП України, на яку посилається позивач у своєму позові, передбачені випадки повної матеріальної відповідальності працівника, зокрема відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли шкоди завдано не при виконанні трудових обов`язків.

Між тим, суд вважає, що в даному випадку факт завдання відповідачем шкоди позивачу не доведений.

Крім того, суд враховує, що згідно з частинами 1, 4 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 4 статті 203 ЦК України правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Частиною 1 статті 206 ЦК України передбачено, що усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.

Згідно з частинами 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Пунктом 2 частини 1 статті 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 викладено правовий висновок, що на підтвердження укладення договору позики та його умов, згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України, може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором. Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У своєму позові ТОВ «Дніпроавтотранс 2011» зазначає про наявність з відповідачем усної домовленості щодо повернення грошових коштів у сумі 67000 грн.

Доказів укладення з відповідачем договору позики з додержанням вимог статті 1047 ЦК України, тобто у письмовій формі, та наявності у відповідача зобов`язання з повернення позивачу грошових коштів у суми 67000 грн. позивач не надав.

Більш того, суд бере до уваги, що відповідно до відомостей, наданих Акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», рахунок № НОМЕР_1 , на який були 18.01.2018 року зараховані грошові кошти в сумі 67000 грн., належить ТОВ «Дніпроавтотранс 2011» (код ЄДРПОУ 37620458).

Таким чином, позивач не надав належних доказів на підтвердження своїх позовних вимог про стягнення з відповідача грошової суми в розмірі 65412,22 грн., а тому в задоволенні цих позовних вимог та в задоволенні похідних позовних вимог про стягнення з відповідача пені, індексу інфляції та трьох процентів річних необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою в позові відповідно до статті 141 ЦПК України понесені позивачем витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача та відшкодуванню відповідачем не підлягають.

Керуючись ст. ст. 258-259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпроавтотранс 2011» (код ЄДРПОУ 37620458, юридична адреса: м. Дніпро, вул. Робоча, 23 В офіс 202) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення збитків відмовити.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити рішення суду в апеляційному порядку повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду безпосередньо або через Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська (до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи) протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.Ю. Марченко