Рішення № 102976852, 03.02.2022, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/7651/21

Провадження № 2/265/288/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

03 лютого 2022 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді – Козлова Д. О.,

при секретарі – Дрьомовій О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/7651/21 за позовом ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду із даним позовом, обґрунтовуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік, ОСОБА_2 , після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді земельної ділянки загальною площею 0,2119 га, розташована по АДРЕСА_1 . Позивачка є спадкоємицею за законом першої черги та прийняла спадщину ОСОБА_2 . Вказана земельна ділянка належала на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, виданого Виноградненською сільською радою Новоазовського району Донецької області 2 липня 1999 року, батьку спадкодавця, ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого, у свою чергу була дружина ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , яка також померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка прийняла спадщину ОСОБА_3 , однак не оформила своїх спадкових прав, спадкоємцем якої саме був її син, ОСОБА_2 , який також не оформив своїх спадкових прав. Так приватним нотаріусом, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 було відкрито спадкову справу щодо майна померлої ОСОБА_4 , спадщину якої в частині прийняв ОСОБА_2 по заповіту. Додавала, що після смерті ОСОБА_3 Новоазовською державною нотаріальною конторою 8 вересня 2006 року заведена спадкова справа, однак надати відомості щодо копії спадкової справи до майна ОСОБА_3 немає можливості, оскільки така справа залишилась в архіві Новоазовської державної нотаріальної контори, яка розташована на тимчасово окупованій території Донецької області. Таким чином позивачці приватним нотаріусом Скоробогатько О. В. було відмовлено у видачі свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно у вигляді вказаної земельної ділянки через відсутність необхідних документів. Отже, на підставі ст. 1225 ЦК просила суд визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 0,2119 га, розташовану по АДРЕСА_1 .

У судове засідання позивачка, ОСОБА_1 , не з`явилась, надавши заяву з проханням вирішити справу за її відсутності, наполягаючи при цьому на задоволенні заявлених позовних вимог та не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення.

Представники відповідача, Маріупольської міської ради, у судове засідання не з`явились повторно за невідомих суду причин, будучи повідомленими про час та місце розгляду справи належним чином.

Таким чином за ч. 4 ст. 223 ЦПК суд ухвалив заочне рішення за наявними доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає позов ОСОБА_1 обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 на підставі рішення Виноградненської сільської ради 10 жовтня 1997 року та від 14 квітня 1999 року належала на праві власності земельна ділянка площею 0,2119 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю від 2 липня 1999 року (серія ДН № 01624), який зареєстровано у Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю № 419.

Суд зазначає, що в ст. 8 Закону України «Про власність», який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, було зазначено, що цим законом встановлюються основні положення про власність в Україні, а відносини власності, не врегульовані цим Законом, регулюються Цивільним кодексом України та іншими законодавчими актами.

Земельний кодекс України в редакції 2001 року (далі – ЗК 2001) набув чинності 1 січня 2002 року, тому за п. 3 «Прикінцевих положень» вказаного Кодексу закони та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Кодексом, діють у частині, що не суперечить йому.

Так відповідно до ст. 22 Земельного кодексу України в редакції 1990 року (далі – ЗК 1990) право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

За ст. 23 ЗК 1990 право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

На підставі ст. 30 ЗК 1990 року при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Так за ст. 67 ЗК 1990 року громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передаються у власність або надаються у користування земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків, господарських будівель, гаражів і дач. Розмір ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) повинен бути у сільських населених пунктах не більше 0,25 га.

При цьому Державні акти на право власності на землю відповідно до п. 10 ст. 28 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр», якими було посвідчено право власності, видані до 1 січня 2013 року, є дійсними.

Таким чином на підставі державного акту на право приватної власності на землю від 2 липня 1999 року (серія ДН № 01624) ОСОБА_3 набув право власності на земельну ділянку площею 0,2119 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та господарських споруд.

Натомість, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 76 років, що вбачається зі свідоцтва про смерть, актовий запис № 46 від 30 листопада 2005 року, виданого виконкомом Виноградненської сільської ради Новоазовського району Донецької області.

Суд також встановив, що за інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_4 є власницею буд. АДРЕСА_1 , який вона успадкувала після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи дружиною спадкодавця, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 8 вересня 2006 року, реєстр Новоазовської державної нотаріальної контори № 2258, та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 14 вересня 2006 року Новоазовським БТІ.

При цьому за інформацією від 8 вересня 2021 року Новоазовської державної нотаріальної контори вбачається, що надати відомості щодо спадкової справи відносно майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 не має можливості, оскільки такі відомості залишились в архіві Новоазовської державної нотаріальної контори, який розташований в м. Новоазовськ по вул. Комунарів 40-А, що є тимчасово окупованою територією.

Суд вказує, що відповідно до відомостей зі Спадкового реєстру від 7 вересня 2021 року вбачається, що за спадковою справою щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 було видано лише свідоцтво про право на спадщину за законом від 8 вересня 2006 року ОСОБА_4 .

Згідно із ст. 1270 Цивільного кодексу України в редакції 2004 року (далі - ЦК) для прийняття спадщини встановлюється строк у 6 місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1220 ЦК спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

На підставі змісту ч. 3 ст. 1268, ч. 1 ст. 1270 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку не заявив про відмову від неї.

За змістом ч. 1 ст. 1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

На підставі ч. 1 ст. 1258 ЦК спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

За ст. 1261 ЦК в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Отже, на підставі наведених норм та встановлених обставин справи суд встановив, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 спадщину за законом у вигляді будинку АДРЕСА_1 набула у власність дружина спадкодавця, ОСОБА_4 , а права на спадщину у вигляді земельної ділянки загальною площею 0,2119 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та господарських споруд за такою адресою натомість не були оформлені спадкоємицею ОСОБА_3 за законом, ОСОБА_4 .

Суд зазначає, що згідно із ч. 1 ст. 120 ЗК 2001 (на момент спадкування майна ОСОБА_3 ) при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод.

При цьому за змістом ст. 125 ЗК 2001 (на момент спадкування майна ОСОБА_3 ) право власності на земельну ділянку виникало після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації.

За ч. 1 ст. 377 ЦК 2003 (на момент спадкування майна ОСОБА_3 ) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Відповідно до ст. 1225 ЦК 2003 року право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

На підставі ст. 1216, 1218 ЦК 2003 спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). При цьому до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За ст. 1296 ЦК 2003 спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Згідно із ч. 5 ст. 1268 ЦК 2003 незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

На підставі п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до ст. 1296 ЦК є правом, а не обов`язком спадкоємця.

Суд зауважує, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості слід враховувати те, що зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Таким чином при застосуванні положень ст. 120 ЗК України у поєднанні з положеннями ст. 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 січня 2021 року по справі № 318/1274/18.

Отже, внаслідок набуття ОСОБА_4 права власності після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 на буд. АДРЕСА_1 , то право власності на земельну ділянку площею 0,2119 га по АДРЕСА_1 для обслуговування житлового будинку та господарських споруд за такою адресою, що належала спадкодавцю, ОСОБА_3 , за державним актом на право приватної власності на землю від 2 липня 1999 року (серія ДН № 01624), перейшло також на праві власності спадкоємцю, дружині спадкодавця, ОСОБА_4 , як новому власнику буд. АДРЕСА_1 .

При цьому таке право власності виникло у ОСОБА_4 навіть при відсутності проведення нею державної реєстрації права власності на спірну земельну ділянку по АДРЕСА_1 , оскільки така земельна ділянка раніше вже набула ознак об`єкта права власності.

Суд також встановив, що за свідоцтвом про смерть, актовий запис № 7 від 16 березня 2015 року, виданим виконкомом Виноградненської сільської ради Волноваського району Донецької області, вбачається, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 83 років.

Суд при цьому зауважує, що за ч. 1 ст. 377 ЦК 2003 (на момент спадкування майна ОСОБА_4 ) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Вказані норми встановлюють єдність юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будівель і споруд. Власник, визначаючи юридичну долю збудовних будівель та споруд, одночасно визначає і долю земельної ділянки, на якій вони розташовані.

За ст. 381 ЦК 2003 визначено, що садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями. У разі відчуження житлового будинку вважається, що відчужується вся садиба, якщо інше не встановлено договором або законом.

При цьому за п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що норми ст. 1225 ЦК 2003 про те, що при переході до спадкоємців права власності на житловий будинок, інші будівлі та споруди до них переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, і у розмірі, який необхідний для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом, необхідно розуміти так, що така ділянка переходить у власність або користування спадкоємців, якщо її було надано в установленому порядку, в межах, визначених при наданні, за умови, що спадкодавець не складав заповіту щодо розпорядження земельною ділянкою, належною йому на праві власності.

Виходячи зі змісту наведених норм, до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка, з урахуванням нормативів, була виділена спадкодавцю для будівництва та обслуговування житлового будинку, інших будівель та споруд.

Отже, за ч. 2, 3 ст. 1225 ЦК 2003 земельна ділянка з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, що була надана спадкодавцю у власність у межах нормативів, на якій розташований успадкований будинок, інші будівлі й споруди, переходить у власність спадкоємців.

Аналогічна правова позиція була висловлена Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду в постанові від 16 березня 2020 року по справі № 675/2372/16-ц.

Отже, виходячи з наведеного та враховуючи цільове призначення спірної земельної ділянки, яка належала спадкодавцю фактично на праві власності, за матеріалами спадкової справи щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 , наданими суду приватним нотаріусом Скоробогатько О. В., вбачається, що право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , а так само на земельну ділянку під таким будинком по АДРЕСА_1 площею 0,2119 га, оскільки така земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності, фактично успадкував за заповітом від 19 вересня 2008 року син спадкодавця, ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 , актовий запис № 25 від 2 липня 1959 року, виданим Виноградненською сільською радою м. Жданова Сталінської області, а також копією заповіту від 19 вересня 2008 року, реєстр нотаріусу № 2904.

Однак суд встановив, що оформити своїх спадкових прав спадкоємець ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , також не встиг, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 58 років, що підтверджується свідоцтвом про смерть, актовий запис № 74 від 12 січня 2018 року, виданим Лівобережним районним у місті Маріуполі відділом ДРАЦС ГТУЮ у Донецькій області.

За ч. 1 ст. 120 ЗК 2001 (на момент спадкування майна ОСОБА_2 ) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Натомість, суд встановив, що з матеріалів спадкової справи щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , наданими суду приватним нотаріусом Скоробогатько О. В., вбачається, що у спадок право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 , а так само на земельну ділянку під таким будинком по АДРЕСА_1 площею 0,2119 га для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, фактично набула позивачка, ОСОБА_1 , дружина спадкодавця, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу, актовий запис № 12 від 31 жовтня 1981 року, між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

На підставі переліченого приватним нотаріусом Скоробогатько О. В. 7 вересня 2021 року ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, реєстр 1350, за яким ОСОБА_1 успадкувала після смерті ОСОБА_2 право власності на будинок АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 січня 2022 року.

В той же час на підставі постанови приватного нотаріусу Скоробогатько О. В. від 22 вересня 2021 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на земельну ділянку площею 0,2119 га по АДРЕСА_1 внаслідок неможливості встановити факт належності спадкодавцю такого нерухомого майна на праві власності.

На підставі п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 15 ЦК 2003 кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ст. 392 ЦК 2003 власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За ст. 328 ЦК 2003 право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Таким чином, враховуючи наведені вище норми та правові позиції Верховного Суду, суд зазначає, що позивачка, як єдиний спадкоємець майна померлого ОСОБА_2 набула у спадок разом із буд. АДРЕСА_1 також й спірну земельну ділянку площею 0,2119 га по АДРЕСА_1 , що фактично належала такому спадкодавцю.

При цьому за відомостями від 31 січня 2021 року з Реєстру прав власності на нерухоме майно та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно інформація щодо зареєстрованого права власності на земельну ділянку площею 0,2119 га по АДРЕСА_3 відсутня.

На підставі п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

На підставі переліченого вмотивування, суд дійшов переконання, що внаслідок отримання у спадок від спадкодавця, ОСОБА_2 , буд. АДРЕСА_3 , ОСОБА_1 набула у власність також й земельну ділянку площею 0,2119 га за такою адресою, яку свого часу спадкодавець успадкував після смерті своєї матері, ОСОБА_4 , яка у свою чергу свого часу її успадкувала після смерті ОСОБА_3 .

Встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов переконання, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом визнання за нею права власності в порядку спадкування на земельну ділянку площею 0,2119 га, розташовану по АДРЕСА_3 .

Суд також зазначає, що за ч. 6 ст. 120 ЗК істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера.

Згідно із п. 2 Розділу VII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Отже, у разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників.

Таким чином після отримання рішення суду про визнання права власності на спірну земельну ділянку спадкоємцю слід виготовити проект землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки площею 0,2119 га по АДРЕСА_3 в натурі, на підставі чого вже здійснити реєстрацію такої земельної ділянки в Державному земельному кадастрі з присвоєнням їй кадастрового номера, внаслідок чого видається витяг із Державного земельного кадастру.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 141, 142, 200, 223, 259, 263-265, 280-282 ЦПК, –

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на земельну ділянку – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку площею 0,2119 га з цільовим призначенням для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка розташована по АДРЕСА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте відповідачем шляхом подачі письмової заяви протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. Учасник, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом 20 (двадцяти) днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 3 лютого 2022 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ІПН: НОМЕР_1 , зареєстрована в АДРЕСА_4 .

Відповідач: Маріупольська міська рада Донецької області, ЄДРПОУ: 33852448, місцезнаходження: м. Маріуполь, пр. Миру 70.

Суддя