Рішення № 102972676, 18.01.2022, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2022м. ДніпроСправа № 904/7138/20

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Бєлік В.Г. за участю секретаря судового засідання Єпік А.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, м. Дніпро

до Фізичної особи-підприємця Самань Віктора Петровича, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область

про стягнення заборгованості у загальному розмірі 305 754,31 грн. за договором № 12/02-6034-ОД від 16.06.2016 року та виселення.

Представники:

від позивача: Булаткіна Н.О., виписка з ЄДРЮОФОПГР, представник;

від відповідача: Починок В.В., ордер АЕ № 1100623 від 01.11.2021 року, адвокат;

від відповідача: Самань В.П., виписка з ЄДРЮОФОПГР, керівник.

ПРОЦЕДУРА:

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Самань Віктора Петровича заборгованість у загальному розмірі 211 671,27 грн. за договором № 12/02-6034-ОД від 16.06.2016 року та виселити Фізичну особу-підприємця Самань Віктора Петровича з державного нерухомого майна - нежитлового вбудованого приміщення площею 175,9 кв.м., розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, 57.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.01.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, та призначено підготовче судове засідання на 04.02.2021 року о 10:20 год.

03.02.2021 року електронною поштою від відповідача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява вих. № б/н від 03.02.2021 року про відкладення розгляду справи та відзив на позовну вих. № б/н від 03.02.2021 року.

08.02.2021 року від відповідача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява вих. № б/н від 03.02.2021 року про відкладення розгляду справи та відзив на позовну вих. № б/н від 03.02.2021 року.

У зв`язку з перебуванням судді Бєлік В.Г. на самоізоляції з 02.02.2021 року, яка пов`язана з контактом із особою хворою коронавірусом SARS-CoV-2 до отримання результатів ПЛР-досліджень, та з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, підготовче судове засідання 04.02.2021 року не відбулось.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 08.02.2021 року підготовче судове засідання відкладено на 03.03.2021 року о 11:20 год.

23.02.2021 року від представника позивача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла відповідь на відзив вих. № б/н.

02.03.2021 року електронною поштою від відповідача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява вих. № 02/3-20 від 03.02.2021 року про відкладення підготовчого судового засідання.

У підготовче судове засідання 03.03.2021 року представник відповідача не з`явився.

У відповідності до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.03.2021 року продовжено строк розгляду підготовчого провадження до 05.04.2021 року включно та підготовче судове засідання відкладено на 23.03.2021 року о 12:20 год.

11.03.2021 року від представника відповідача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання вих. № б/н від 11.03.2021 року про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

23.03.2021 року електронною поштою від відповідача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява вих. № 22/3-21 від 22.03.2021 року про зупинення провадження у справі.

У підготовче судове засідання 23.03.2021 року представник відповідача не з`явився.

Дослідивши матеріали справи суд прийшов до висновку про необхідність зупинення провадження у справі, з огляду на наступне.

Так, предметом розгляду даної справи є, зокрема, стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості з неустойки у розмірі 211 671,27 грн. за час використання майна після припинення дії договору оренди на підставі ст. 785 Цивільного кодексу України та виселення з орендованого приміщення.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 09 грудня 2020 року на підставі частини 2 статті 302 Господарського процесуального кодексу України передала справу № 910/11131/19 разом з касаційною скаргою на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Передаючи справу № 910/11131/19 на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила, що, на її думку, застосована у тексті ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України прив`язка розміру неустойки до розміру орендної плати пов`язана виключно із методикою розрахунку такої санкції, однак така прив`язка жодним чином не свідчить про те, що орендна плата - як зобов`язання та неустойка у розмірі подвійної орендної плати - як санкція є тотожними поняттями.

Так, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника встановлених законом негативних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового обов`язку.

Покладення на суб`єкта господарювання нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки.

Таким чином, у випадку якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі відповідальністю за це порушення буде саме стягнення неустойки, яка передбачена ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, тоді як сплата орендної плати за договором оренди є господарським зобов`язанням орендаря.

Отже, стягнення з винного у неповерненні орендованого майна орендаря одночасно як заборгованості з орендної плати так і санкції у вигляді подвійної орендної плати за один і той самий період користування майном (після закінчення договору оренди і до моменту повернення орендованого майна за актом прийому-передачі) не може вважатися подвійним притягненням до відповідальності за одне й те саме порушення, оскільки сплата орендної плати такою відповідальністю взагалі не є.

Додатково колегія суддів Касаційного господарського суду зазначила, що подібні за змістом висновки викладені, зокрема, у постанові Касаційного господарського суду від 30.07.2020 року у справі № 925/1223/17.

Крім цього, можливість стягнення з винного орендаря орендної плати та неустойки, що передбачена ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України за один і той самий період користування майном (після закінчення договору оренди і до моменту повернення орендованого майна за актом прийому-передачі) підтверджена Касаційним господарським судом у постанові від 11.12.2019 року у справі № 904/527/19.

Вказане свідчить про те, що наразі єдиного підходу у вирішенні подібних категорій спорів у Касаційного господарського суду немає, а саме забезпечення такої єдності і є основною функцією Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою.

У провадженні Касаційного господарського суду та судів попередніх інстанцій знаходиться велика кількість справ, у яких піднімається питання одночасного стягнення орендної плати та неустойки, що передбачена ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, а тому розгляд цієї справи об`єднаною палатою сприятиме розвитку права та забезпечить єдність, передбачуваність та стабільність судової практики.

В ухвалі від 17.12.2020 року у справі № 910/11131/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла до висновку про наявність підстав для прийняття справи до розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з тих підстав, що у провадженні Касаційного господарського суду та судів попередніх інстанцій знаходиться велика кількість справ, у яких піднімається питання одночасного стягнення орендної плати та неустойки, що передбачена частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, колегія суддів Верховного Суду вбачає підстави для відступу від висновку, викладеного у раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду у справах № 910/12949/16 та № 906/1037/16.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.03.2021 року провадження у справі № 904/7138/20 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях до Фізичної особи-підприємця Самань Віктора Петровича про стягнення заборгованості у загальному розмірі 211 671,27 грн. за договором № 12/02-6034-ОД від 16.06.2016 року та виселення зупинено до закінчення розгляду Верховним судом у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду справи № 910/11131/19 у подібних правовідносинах.

10.08.2021 року від представника позивача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшло клопотання вих. № 10-12-04849 від 09.08.2021 року про поновлення провадження у справі та призначення підготовчого судового засідання.

12.08.2021 року від представника позивача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява вих. № 10-12-04873 від 10.08.2021 року про збільшення позовних вимог, у якій просить судстягнути з Фізичної особи-підприємця Самань Віктора Петровича неустойку в розмірі у загальному розмірі 305 754,31 грн. за договором № 12/02-6034-ОД від 16.06.2016 року та виселити Фізичну особу-підприємця Самань Віктора Петровича з державного нерухомого майна - нежитлового вбудованого приміщення площею 175,9 кв.м., розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, 57.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Господарським судом встановлено, що 19.04.2021 року Верховним Судом у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду по справі № 910/11131/19 було прийнято постанову та повний текст оприлюднено 18.05.2021 року.

Згідно з положеннями Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Зокрема, колегія суддів бере до уваги, що відповідно до ч. 3 ст.6 цього Закону суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

У відповідності до статті 230 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення. Про поновлення провадження у справі суд постановляє ухвалу. З дня поновлення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Провадження у справі продовжується із стадії, на якій його було зупинено.

Приймаючи до уваги висновки постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду по справі № 910/11131/19, суд вважає за необхідне поновити провадження у справі № 904/7138/20.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області провадження у справі № 904/7138/20 поновити з 21.09.2021 року та призначити справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 21.09.21 року о 10:00 год.

20.09.2021 року від відповідача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява вих. № 17/09-21 від 17.09.2021 року про долучення до матеріалів справи додаткових доказів.

21.09.2021 року від представника позивача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшли письмові пояснення вих. № 10-12-05619 від 20.09.2021 року.

У підготовче судове засідання 21.09.2021 року представник відповідача не з`явився.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.09.2021 року оголошено перерву в підготовчому судовому засіданні до 29.09.2021 року о 10:30 год.

28.09.2021 року електронною поштою від представника відповідача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява вих. № 28/9-21 від 28.09.2021 року про зупинення провадження у справі.

У підготовче судове засідання 29.09.2021 року представник відповідача не з`явився.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013 року, Папазова та інші проти України від 15.03.2012 року).

Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк” в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

У відповідності до частини 3 статті 177 Господарського процесуального кодексу України, підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.

Також судом враховано, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 29.09.2021 року продовжено строк розгляду підготовчого провадження в межах розумного строку та підготовче судове засідання відкладено на 02.11.2021 року о 12:00 год.

30.09.2021 року від відповідача до канцелярії Господарського суду Дніпропетровської області надійшла заява вих. № 28/9-21 від 28.09.2021 року про зупинення розгляду справи та заява вих. № 28/9-21/1 від 28.09.2021 року про зобов`язання позивача вчинити процесуальну дію.

У підготовчому судовому засіданні 02.11.2021 року оголошено перерву до 16.11.2021 року о 10:40 год.

У підготовче судове засідання 16.11.2021 року представники сторін не з`явились.

Судом були визначені всі необхідні обставини у справі та зібрані відповідні докази, що є підставою для закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.12.2021 року о 11:00 год.

У призначеному судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.12.2021 оголошено перерив до 18.01.2022 о 11:40 год.

В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 18.01.2022 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд, -

ПОЗИЦІЇ СТОРІН:

Позиція позивача, викладена у позовній заяві (з урахуванням збільшення позовних вимог)

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором оренди №12/02-6034-ОД від 16.06.2016 року щодо своєчасного повернення об`єкта оренди за відповідним актом після закінчення строку дії договору. У зв`язку із чим позивач нарахував до стягнення з відповідача неустойку у розмірі 305 754,31 грн за період з 15.06.2019 по 31.06.2021 та виселити з державного нерухомого майна - нежитлового вбудованого приміщення площею 175,9 кв.м., розташованого за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, 57.

Позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву

Відповідач зазначає, що наприкінці лютого 2019 року, тобто за 4 місяця до закінчення строку дії договору, ним Балансоутримувачу - ДВНЗ "Криворізький національний університет" було подано заяву про надання погодження щодо продовження строку дії договору. Аналогічна заява мною також була подана 04.03.2019 р. до Регіонального відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області разом з усіма необхідними документами та відповідним клопотанням Балансоутримувача про продовженням дії договору, викладеному в листі від 04.03.2019 р. вих. № 07-147/8 .

Протягом травня - липня 2019 року відповідач неодноразово телефонував до відповідального працівника позивача з приводу оформлення продовження дії договору, який повідомляв його, що вони чекають від Міністерства освіти і науки України дозвіл на проводження строку дії договору.

В серпні 2019 року відповідач звернувся до Міністерство освіти і науки України, де йому повідомили, що листом № 1/11-7159 від 02.08.2019 р. йому був наданий дозвіл на продовження терміну дії договору оренди. .

Відповідач зазначає, що у вказаний період часу та у подальшому, до кінця 2020 року, він так і не отримав жодної відповіді та жодного рішення від позивача щодо продовження дії договору. При цьому, протягом всього цього періоду Бапансоутримувач надавав відповідачу рахунки, які останній належно сплачував.

Також, відповідач вказує, що ним не отримано та про існування листа від 10.06.2019 р. № 18-02-03530 про припинення договору оренди, взагалі не було відомо. Доказів належного повідомлення позивачем відповідача про припинення договору оренди не надано.

Відтак, відсутність доказів надіслання позивачем на адресу відповідача листа про припинення договору свідчить про те, що строк договору був продовжений відповідно до статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” та частини 4 статті 284 Господарського кодексу України на той самий термін і на тих самих умовах, тобто на 2 роки 11 місяців - по 14.04.2022, а тому стягнення неустойки є безпідставним.

Позиція позивача, викладена у відповіді на відзив

Позивач у відповіді на відзив вказав, що твердження відповідача про належне виконання умов договору не відповідає дійсності, оскільки останній договір страхування було надано орендарем тільки 11.07.2016, а оцінка державного майна була здійснена у лютому 2016 року, до заяви на пролонгацію договору від 14.03.2019 орендар не надав жодного необхідного документа.

Крім того, Регіональним відділенням було направлено лист від 12.03.2019 № 18-02-01659, яким повідомило про необхідність проведення оцінки та надання до Регіонального відділення необхідних документів.

Стосовно наявності або відсутності підтвердження про відправлення, зазначив, що в контакт - центрі Укрпошти повідомили про зберігання інформації по трек - номеру відправлення протягом 6 місяців, згідно правил Укрпошти. Тому, у Відповідача була відсутня можливість отримати підтвердження відправлення листа Регіонального відділення від 10.06.2019 від 18-02-03530.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ

Предметом доказування є встановлення обставин, які є підставою для продовження дії договору оренди на новий строк та визнання права користування орендованим нерухомим майном на умовах договору оренди.

16.06.2016 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області, правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - Орендодавець, Позивач) та Фізичною особою-підприємцем Самань Віктором Петровичем (далі - ФОП Самань, Орендар, Відповідач) було укладено договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності від 16.06.2016 № 12/02-6034-ОД (далі - Договір).

Згідно розділу 1 Договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно - нежитлове вбудоване приміщення площею 175,9 кв.м., реєстровий номер 37664469.1.РШШМВД359 (далі - Майно), розміщене за адресою: м. Кривий Ріг, пр. Гагаріна, 57, що перебуває на балансі ДВНЗ "Криворізький національний університет" (далі - Балансоутримувач), вартість якого визначена згідно з висновком про вартість на 18.01.2016 і становить за незалежною оцінкою 302 372,00 грн.

Відповідно до п. 1.2. Договору, Майно передано в оренду з метою розміщення магазину-складу. Використання орендованого державного майна не за призначенням забороняється.

Як сторони домовились у п. 2.1. Договору, Орендар вступає у строкове платне користування державним Майном у термін, указаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору (у разі оренди нерухомого майна на строк не менший ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації Договору) та акта приймання - передачі Майна.

Акт приймання-передачі підписано 16 червня 2016 року.

Договір було укладено строком на два роки 11 місяців, з 16 червня 2016 року по 25 травня 2019 року включно (пункт 10.1. Договору).

Згідно пункту 3.1 Договору орендна плата визначена на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.1995 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку квітень 2016 року 4764, 80 грн.

Відповідно до пункту 3.3. Договору, орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Пунктом 3.6. Договору передбачено, що орендна плата перераховується до державного бюджету та Балансоутримувачу у співвідношенні відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом Міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж:

- 50 % - до державного бюджету по місцю реєстрації орендаря у податковій інспекції на рахунки, відкриті відділенням казначейства у розмірі 2382,40 грн.;

- 50% - Балансоутримувачу у розмірі 2382,40 грн.

щомісяця не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним незалежно від наслідків господарської діяльності Орендаря протягом дії Договору.

Пунктом 3.12. Договору оренди встановлено, у разі припинення (розірвання) Договору оренди Орендар сплачує орендну плату до дня повернення Майна за актом приймання-передавання включно. Закінчення строку дії Договору оренди не звільняє Орендаря від обов`язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла в повному обсязі, враховуючи санкції, до державного бюджету та Балансоутримувачу.

Даним Договором оренди врегульовані права, обов`язки, відповідальність, інше, як Орендаря, так і Орендодавця.

Так, до обов`язків Орендаря належить: у разі припинення або розірвання Договору повернути за актом приймання-передачі Балансоутримувачу або підприємству/товариству, указаному Орендодавцем, орендоване Майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати відповідно до вимог чинного законодавства збитки в разі погіршення стану або витрати (повної або часткової) орендованого Майна з вини Орендаря, (пункт 5.11 Договору).

Пунктом 10.4 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього Договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий строк і та тих самих умовах, які передбачені цим договором.

Листом від 14.03.2019 позивач звернувся до відповідача з письмовою заявою про продовження терміну дії договору.

На виконання вимог ст. 80 Закону України «Про освіту» відповідач від 29.03.2019 звернувся до Міністерства освіти та науки України, як до органа, уповноваженого управляти майном, що є предметом оренди.

Листом № 1/11-7159 від 02.08.2019 орендарю - ФОП Самань В.П. був наданий дозвіл на продовження терміну дії договору оренди (арк.с. 14, 15).

Листом від 10.06.2019№ 18-02-03530 орендодавець повідомив орендаря та балансоутримувача, що у зв`язку з закінченням терміну дії, Договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності від 16.06.2016 № 12/02-6034-ОД припинив свою дію з 16.05.2019.

Відповідно до пункту 3.12. Договору після припинення Договору оренди за період з 16.05.2019 по 30.11.2020 нарахована плата за користання приміщенням - 57 560,95 грн., сплачено - 155 480,23 грн. Переплата зі сплати орендної плати після припинення Договору оренди складає 97 919,28 грн.

На виконання пункту 10.11. Договору оренди та статті 785 Цивільного кодексу України (з урахуванням збільшення позовних вимог) за період з 16.05.2019 по 31.06.2021 нараховано неустойку - 305 754,31 грн.

Позивач вважає, що договір оренди є припиненим, а відповідач продовжує безпідставно користуватись державним нерухомим майном, позивач просить про виселення відповідача в примусовому порядку.

В свою чергу, відповідач вважає вимогу про виселення з орендованого приміщення безпідставною та договір оренди продовженим на той же строк і на тих самих умовах.

Наведене і є причиною звернення з позовом до суду.

ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ

Згідно зі статтею 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Положеннями ч. 1 статті 763 Цивільного кодексу України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до приписів ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та у ч.2 ст.17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10.04.1992 року № 2269 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

За приписами частини 2 статті 291 Господарського кодексу України та частини 2 статті 26 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” договір оренди припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до частини 4 статті 284 Господарського кодексу України, строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України передбачено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

На час виникнення спірних правовідносин нормативно-правовим актом, яким врегульовано організаційні відносини, пов`язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, їх структурних підрозділів, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній власності, а також майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання державного майна був Закон України “Про оренду державного та комунального майна” від 10.04.1992 №2269-ХІІ.

У частині 1 статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” (редакції 10.04.1992) термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Згідно з частиною 2 статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічні положення передбачені й пунктом 10.4. Договору оренди.

З 01.02.2020 набув чинності новий Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03 жовтня 2019 року № 157-ІХ, який передбачає інші умови та процедуру продовження терміну дії договорів оренди державного та комунального майна. При цьому, абз. 4 п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157 передбачено, що договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Відтак, у разі наміру орендодавця припинити договір оренди у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, він на виконання вимог, визначених частиною 2 статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна” № 2269-XII повинен протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору зробити про це відповідну заяву.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 03 березня 2020 у справі № 916/806/19, де зокрема зазначено, що якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

Отже, зі змісту ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року N 2269-ХІІ випливає, що заява однієї із сторін про припинення договору оренди повинна бути зроблена протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору.

Судом встановлено та не заперечується учасниками справи, що ФОП Самань В.П. продовжував користуватися майном та сплачувати орендну плату після закінчення строку оренди за спірним договором.

Орендарем наприкінці лютого 2019 року, тобто за 4 місяця до закінчення строку дії договору, Балансоутримувачу - ДВНЗ "Криворізький національний університет" було подано заяву про надання погодження щодо продовження строку дії договору. Аналогічна заява позивачем також була подана 04.03.2019 до Регіонального відділення Фонду державного майна України у Дніпропетровській області разом з усіма необхідними документами та відповідним клопотанням Балансоутримувача про продовженням дії договору, викладеному в листі від 04.03.2019 р. вих. № 07-147/8.

Як встановлено ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 та ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, перебіг якого починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частиною 3 ст. 254 Цивільного кодексу України встановлено, що строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Порядок вчинення дій в останній день строку встановлений нормами ст. 255 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку, а письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв`язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.

З урахуванням приписів норми ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ та норм ст. ст. 251 - 255 ЦКУ, позивач повинен був заявити про припинення договору оренди протягом одного місяця після його закінчення, тобто не пізніше 16.06.2019 р.

Однак, лист на адресу ФОП Самань В.П. був направлений лише 20.06.2019, тобто з пропуском місячного строку, встановленого законом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд також бере до уваги, що сторонами спірного договору до закінчення терміну його дії були здійснені всі необхідні дії для його продовження, а саме.

Листом від 14.03.2019 відповідач звернувся до позивача з письмовою заявою про продовження терміну дії договору.

На виконання вимог ст. 80 Закону України «Про освіту» відповідач від 29.03.2019 звернувся до Міністерства освіти та науки України, як до органа, уповноваженого управляти майном, що є предметом оренди.

Листом № 1/11-7159 від 02.08.2019 ФОП Самань В.П. був наданий дозвіл на продовження терміну дії договору оренди (арк.с. 14, 15).

Як встановлено вище, в період з 15 травня 2019 року та по грудень 2020 року відповідачем належно виконувалися умови договору - сплачувалась орендна плата у встановлених розмірах і, як свідчить розрахунок позивача, доданий до позову, станом на 28.12.2020, позивач не має заборгованості зі сплати орендної плати, а переплата складає 101 798,58 грн.

За таких обставин, внаслідок пропуску позивачем місячного строку для заяви про припинення договору оренди, настали наслідки, встановлені ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна” від 10 квітня 1992 року № 2269-ХІІ.

Отже, Договір оренди індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна, що належить до державної власності № 12/02-6024-ОД від 16 червня 2016 року, укладений між ФОП Самань В.П. та Регіональним відділенням є продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, тобто на 2 роки 11 місяців - до 14 квітня 2022 року включно.

З огляду на те, що договір оренди продовжив свою дію відсутні підстави для нарахування та стягнення неустойки, передбаченої ч.2 ст. 785 Цивільного кодексу України у вигляді сплати подвійної орендної плати.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

За частиною 2 статті 74 Господарського процесуального кодексу України у разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Обов`язок доказування, а отже, і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України покладено на сторони та інших учасників справи, однак, не позбавляє суд, у випадку, передбаченому статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, витребувати у сторони ті чи інші докази.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

В даному випадку матеріальне право позивача не порушено.

З огляду на вищевикладене, суд відмовляє у задоволенні позову повістю.

СУДОВІ ВИТРАТИ.

Щодо судового збору

Пунктом 5 частини 1 статті 237 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить з положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої, у разі відмови у задоволенні позовних вимог судові витрати покладаються на позивача.

Щодо повернення судового збору

У позовній заяві (з урахуванням збільшення позовних вимог) Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях заявлено дві вимоги: майнового характеру - стягнення неустойки у розмірі 305 754,31 грн., за яку підлягає сплаті судовий збір у розмірі 4 586,31 грн. (305 754,31 грн. х 1,5%) та немайнового характеру - виселення , за яку судовий збір підлягає сплаті (станом на подання позову 2020 рік) у сумі 2 102,00 грн., разом 6 688,31 грн..

Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції, що діяла на момент подачі позову та збільшення позовних вимог), ставки судового збору встановлені в таких розмірах:

а) із заяв майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

б) із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", з 01.01.2020 розмір 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить 2 102,00 грн.

Позивачем до позовної заяви надано платіжні доручення про сплату судового збору, а саме: № 1200 від 17.12.2020 на суму 5 068,00 грн. та № 1205 від 17.12.2020 на суму 2 508,00грн., разом складає 7 576,00грн., відповідно до яких останнім переплачено судовий збір за подання цього позову на суму 887,69 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір” сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Отже, відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" сплачений позивачем судовий збір може бути повернуто позивачу із державного бюджету за його клопотанням на підставі ухвали суду.

Суд вважає за необхідне зазначити позивачу, що він має право звернутися до суду з клопотанням про повернення суми судового збору в розмірі 887,69 грн. в порядку ст. 7 Закону України “Про судовий збір” у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Рішення набирає законної сили у відповідності до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення суду може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано - 31.01.2022.

Суддя В.Г. Бєлік