Рішення № 102972421, 27.01.2022, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/238/22 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) третя особа - Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про скасування арешту на автомобіль та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

11.01.2022 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), третя особа - Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі з позовом в якому просив:

- скасувати арешт на автомобіль ВАЗ 212140 реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Відповідача повернути автомобіль ВАЗ 212140 реєстраційний номер НОМЕР_1 власнику.

В обґрунтування позовних вимог позивач, заявляє про порушення своїх майнових прав тим, що після закриття виконавчого провадження та повернення документа стягувачу державний виконавець арештував належний йому автомобіль - ВАЗ 212140, реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

Покликаючись на приписи ст. 287 КАС України, ст. 74 Закону України "Про виконавче провадження" позивач просить скасувати арешт на належний йому автомобіль.

Ухвалою суду від 17.01.2022 року провадження в справі відкрито, справу визначено розглядати в порядку письмового провадження з дотриманням вимог ст. 287 КАС України, зокрема, щодо скорочених строків розгляду зазначеної категорії справ.

20.01.2022 року відповідачем надано письмові пояснення, в яких він зазначає, що ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" визначено чіткий порядок та виключні підстави для зняття державним виконавцем арешту з майна, а позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником майна, відповідачем має бути боржник за виконавчим провадженням. На підставі викладеного, відповідач просить замінити його з відповідача в справі на третю особу.

Також зазначає, що на адресу виконавчої служби виконавчий лист повторно не надходив, на виконанні не перебуває. Підстави для скасування постанови про повернення виконавчого провадження немає.

Ухвалою суду від 27.01.2022 в задоволенні клопотання відповідача про його заміну на третю особу в справі відмовлено.

Положеннями ч.4 ст.287 КАС України визначено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

Згідно з приписами статті 268 КАС України, у справах, визначених статтями 273-277, 280-283, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку.

Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

З урахуванням того, що ухвала про відкриття провадження в адміністративній справі направлена засобами електронної пошти на адресу відповідача 18.01.2022 року (підтвердження містять матеріали адміністративної справи), а позивачу вручено під розписку, суд вважає таких осіб належним чином повідомленими про місце судового розгляду та порядок в якому буде розглянута справа.

Частинами 2 та 3 статті 268 КАС України передбачено, що учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду.

Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Таким чином, з урахуванням скорочених строків розгляду справ даної категорії та відсутності клопотань сторін про розгляд справи за їх участю, справа розглянута в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши доводи позову, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, встановив наступні обставини.

З матеріалів адміністративної справи, судом встановлено, що 17.01.2020 року старшим державним виконавцем Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Фінічук Є.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №61002100 на підставі вимоги ГУ ДПС у Херсонській області, АР Крим та м. Севастополі №13841-51 У від 22.08.2019 року на суму 23785,08 грн.

25.03.2020 року відповідачем прийнято постанову про арешт майна боржника. Арешт застосовано до належних позивачу транспортних засобів: ВАЗ, реєстраційний номер НОМЕР_2 , УВН, реєстраційний номер: НОМЕР_3 , БЗП, реєстраційний номер: НОМЕР_4 .

Цієї ж дати відповідачем прийнято постанову про розшук майна боржника.

14.06.2021 року постановою відповідача виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідно Акту огляду та тимчасового затримання транспортного засобу від 08.12.2021 року, належний позивачу транспортний засіб - ВАЗ 212140, реєстраційний номер НОМЕР_2 затримано шляхом доставлення для зберігання на спеціальний майданчик.

29.12.2021 року позивач звернувся до Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у м. Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції з заявою про зняття арешту.

Листом від 04.01.2022 року №62 відповідач відмовив в задоволенні заяви, покликаючись на те, що арешт з майна боржника знімається виключно в разі повернення виконавчого документа на підставі п.п. 1, 3, 11 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження". Оскільки у випадку позивача виконавчі провадження завершені на підставі п.5 ч.1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", то підстави для зняття арешту відсутні.

Також, відповідач рекомендував ОСОБА_1 звернутись до суду.

У зв`язку з викладеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд вказує наступне.

Як неодноразово зазначалось судом касаційної інстанції, зокрема в постанові від 15.06.2021 року по справі №904/5726/19, у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення КАС України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.

Як убачається зі змісту позову та доданих до нього документів, правовою метою звернення ОСОБА_1 до суду є скасування арешту на належний йому автомобіль ВАЗ 212140, реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Суд зазначає, що повноваження адміністративного суду при вирішенні справ передбачені ч.2 ст. 245 КАС України, серед яких відсутні повноваження щодо зняття арешту з майна. Натомість, суд вправі, серед іншого, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень та зобов`язати його вчинити певні дії.

З огляду на викладене, суд розглядає даний спір з огляду на його мету та зміст правовідносин, а не виключно до позовних вимог, які сформовані некоректно.

Відповідно до приписів статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Принцип мирного володіння майном закріплений у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР), відповідно до якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Згідно з нормами статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини практика Європейського суду з прав людини (надалі ЄСПЛ) застосовується українськими судами як джерело права.

ЄСПЛ виходить із того, що положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: (а) перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; (б) друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у право на мирне володіння майном правомірним; (в) третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно суспільний інтерес (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України від 02.06.2016 р. № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404).

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону № 1404 виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно ст. 2 Закону № 1404, виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, засад справедливості, неупередженості та об`єктивності; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями.

Згідно приписів ч.1 ст. 18 Закону № 1404, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Також норми Закону № 1404 містять комплекс дій обов`язкового характеру, які повинен вчиняти державний виконавець в процесі виконання рішення.

Одним із його заходів є звернення стягнення на майно боржника, яке полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно з вимогами частин першої та другої статті 56 Закону № 1404, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

З аналізу викладеного вбачається, що арешт майна боржника є одним із прав державного виконавця, заходом забезпечення примусового виконання рішень, зокрема, суб`єктів владних повноважень.

Тобто, метою його застосування є подальше виконання рішення, яке перебуває на примусовому виконанні. З огляду на викладене, існування арешту майна особи за відсутності в такої особи боргу, на забезпечення якого такий арешт накладено суперечить самій меті такого заходу та становить втручання в право особи на мирне володіння своїм майном, оскільки не переслідує будь-який суспільний інтерес.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на зміни в Законі №1404, внесені Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" щодо створення умов для виконання угод про врегулювання спору (мирових угод), укладених між іноземним суб`єктом та державою Україна", які вступили в силу з 05.08.2021 року.

Так, зазначеним законом статтю 40 Закону №1404 доповнено частиною четвертою такого змісту:

"4. У разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна".

Крім викладеного, законодавцем врегульовано механізм реалізації таких змін.

Так, 26.08.2021 Міністерством юстиції України прийнято Наказ № 3025/5 "Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України", яким внесено до пункту 20 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2832/5), зокрема, такі зміни: 2) після абзацу другого доповнити новими абзацами третім, четвертим такого змісту: "У разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 Закону України "Про виконавче провадження", встановлено, що такий виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, виконавець, керуючись частиною четвертою статті 40 Закону України "Про виконавче провадження", виносить постанову про скасування заходів примусового виконання, здійснених під час виконання такого виконавчого документа, без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження.

Копія постанови виконавця про скасування заходів примусового виконання в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника. У випадках, передбачених законом, на підставі постанови про скасування заходів примусового виконання виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.".

Згадані зміни набули чинності з 10.09.2021 року.

Таким чином, з 05.08.2021 року законодавець передбачив обов`язок, в тому числі й державного виконавця в разі, зокрема, встановлення, що виконавчий документ не підлягає виконанню - зняти арешти з майна боржника та виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що винести відповідну постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець має вчинити дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

При цьому суд звертає увагу відповідача на те, що можливість та обов`язок реалізувати наведені приписи після повернення виконавчого документа, тобто після завершення виконавчого провадження прямо передбачена законодавцем.

Матеріалами справи, а саме листом Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 21.12.2021 року №11083/5/21-22-13-03-02, який згідно штемпелю відповідача на листі був ним отриманий підтверджено те, що борг, стягнення якого відбувалось в виконавчому провадженні №61002100 списано, а виконавчий документ, який передбачав його стягнення скасовано.

Тобто, після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 Закону №1404 відповідачу стало відомо про те, що виконавчий документ не підлягає виконанню. Отже, після надходження листа контролюючого органу відповідач був зобов`язаний зняти арешти з майна боржника та виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що винести відповідну постанову.

Проте, не зважаючи на викладене, відповідачем вказаних дій вчинено не було, що безумовно порушує як наведені приписи ч.4 ст. 40 Закону №1404 так і право особи на мирне володіння своїм майном.

Частиною 2 ст. 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку, суд вважає, що захист порушених прав ОСОБА_1 має відбутись шляхом зобов`язання Корабельного районного відділу державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) зняти арешт з майна ОСОБА_1 та виключити відомості про нього з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що винести відповідну постанову.

В задоволенні ж вимог щодо повернення транспортного засобу необхідно відмовити через те, що відповідач безпосередньо не вчиняв дій щодо його вилучення. Доданий до матеріалів справи акт огляду та тимчасового затримання свідчить про те, що затримання було вчинено співробітниками Патрульної поліції України.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Зобов`язати Корабельний районний відділ державної виконавчої служби у м.Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (73027, м. Херсон, вул. Стрітенська, 7, код ЄДРПОУ: 34906677) в рамках виконавчого провадження №61002100 зняти арешт з майна ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_5 , АДРЕСА_1 ) та виключити відомості про нього з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що винести відповідну постанову.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Ковбій

кат. 105000000