Рішення № 102972371, 31.01.2022, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/7736/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Херсонської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулась в суд з адміністративним позовом до Херсонської обласної прокуратури (далі відповідач) в якому просить визнати протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати вихідної допомоги при звільненні.

Зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, що складає 8093 гривні (вісім тисяч дев`яносто три) гривні 11 (одинадцять) копійок.

Зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 376 (триста сімдесят шість) гривен 42 (сорок дві) копійки за кожен день затримки розрахунку, починаючи з 29.10.2021 року по день фактичного розрахунку.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Херсонською обласною прокуратурою заявлено клопотання про розгляд справи за правилами загального провадження яке мотивоване посиланням на п. 1 ч. 6 ст. 12 КАС України.

Суд відхиляє таке клопотання, оскільки предметом спору у цій справі є ненарахування та невиплата вихідної допомоги, що не пов`язано з категорією справ визначених вказаною статтею, про що зазначає і сам відповідач у своєму клопотанні. Сторони надали суду письмові заяви по суті з посиланням на норми права та додали необхідні і достатні докази для розгляду справи у письмовому провадженні. Відповідач не навів жодних обставин які б свідчили про значний суспільний інтерес чи інші обставини щодо розгляду її в загальному провадженні.

Суд зазначає, що така категорія справ є незначної складності по якій вже склалася стала судова практика та висловлена правова позиція Верховного Суду.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що будучи звільненою з органів прокуратури на підставі п. 9 ч.1 ст.51 ЗУ "Про прокуратуру" має право на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середньомісячного заробітку згідно вимог статті 44 Кодексу законів про працю України. Проте відповідач протиправно не провів повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив 8093,00 грн. вихідної допомоги які просить стягнути. Оскільки розрахунок своєчасно та повно не проведено, то на підставі ст.ст. 116, 117 КЗпП України підлягає стягненню середній заробіток за час затримки.

Відповідачем надано відзив на позовну заяву в якому заперечують проти задоволення позовних вимог і зазначили, що позивачку звільнено з посади в порядку, передбаченому спеціальними нормативно-правовими актами - Законом № 1697-УІІ та Законом № 113-ІХ, а саме відповідно до п. 9 ч. І ст. 51 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-УІІ та п.3 пп. 1 п. 19 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" № 113-ІХ, а не з підстав, передбачених п. 1, 2, 6 ст. 40, п. 6 ст. 36 КЗпП України. Законом № 1697-УІІ не передбачено виплату вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 цього Закону. У свою чергу, ст. 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону № 1697-УІІ. Тобто цей юридичний факт (підстава) є відмінним від того юридичного факту (підстави), у зв`язку з яким ст. 44 КЗпП України передбачено виплату вихідної допомоги.

Крім того, Законом № 113-ІХ статтю 40 КЗпП України доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус". За таких обставин, приписи Кодексу до даних правовідносин застосуванню не підлягають.

Судом встановлені такі обставини по справі.

ОСОБА_1 з 15.10.1997 року по 28.10.2021 року працювала в органах прокуратури та звільнена у зв`язку непроходженням атестації.

При звільненні позивачці ненараховувалась та невиплачувалась вихідна допомога в розмірі середньомісячного заробітку, яку вона просить нарахувати та виплатити.

Суд вважає, що вимоги які стосуються нарахування та виплати вихідної допомоги підлягають задоволенню виходячи з приписів законодавства та правових позицій Верховного Суду.

Статтею 51 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; ... .

Законом України № 113-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев`яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу".

Внесені Законом № 113-ІХ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Виходячи з приписів вищенаведеного законодавства, ВС КАС у Постанові від 23.12.2020 року по справі № 560/3971/19 прийшов до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Верховний Суд також звертає увагу, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Таким чином, враховуючи наведену позицію Верховного суду, яка в подальшому підтверджена також у Постанові ВС КАС від 21.01.2021 року у справі № 260/1890/19, суд приходить до висновку що позовна вимога про стягнення на користь позивачки вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд відхиляє посилання відповідача на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року у справі №820/1119/16, відповідно до якої враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законом № 1697-VII, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, він не набув права на її отримання, оскільки Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначала, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Отже, суд враховує правову позицію, викладену в постанові від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, постанові від 21.01.2021 року у справі № 260/1890/19 яка є останньою в цій категорії спорів.

Що стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - вихідної допомоги, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог виходячи з такого.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як встановлено судом у цій справі, позивачку було звільнено з 28.10.2021 року і таке рішення відповідача вона оскаржила у судовому порядку. Позивачці були виплачені всі нараховані суми щодо яких відсутній спір між сторонами.

Як вбачається зі змісту відзиву відповідача питання виплати позивачу вихідної допомоги взагалі не розглядалось у зв`язку з позицією прокуратури щодо відсутності у позивачки права на отримання вихідної допомоги при звільненні з органів прокуратури, що є підтвердженням наявності спору між сторонами з цього приводу.

Слід зазначити, що позиція відповідача з цього приводу має такі правові обґрунтування які неодноразово були предметом розгляду судів різних інстанцій, в тому числі і Верховного Суду і при цьому рішення приймались на користь відповідача. (Справа № 820/1119/16 щодо приорітетності законів на яку посилається у відзиві відповідач). Але остаточно Верховний суд прийшов до висновку про необхідність виплати вихідної допомоги при звільненні працівників прокуратури.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26.06. 2019 року у справі N 761/9584/15-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, з посиланням на постанову від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, зазначала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

В п. 49 цієї постанови зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові 18 березня 2020 року (Справа N 711/4010/13-ц) зазначила (п.40), що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (див. висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі N 6-113цс16).

Враховуючи наведені правові позиції ВП Верховного суду, положення ст.116,117 КЗпП України суд враховує інші обставини, щодо затримки розрахунку які вже наведені вище, а саме, відсутність вини відповідача у несвоєчасній виплаті коштів та наявність спору між сторонами щодо права позивача на вихідну допомогу, який вирішено тільки у цій справі та цим рішенням суду.

Таким чином, суд не вбачає, жодних підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

У наведених позиціях ВП Верховного суду зазначено, що вказані обставини є підставою для зменшення розміру сум за затримку розрахунку, але наведені судом обставини у цій справі (наявність спору, відсутність вини) є такими, що дають право прийти до висновку про відмову у стягненні середнього заробітку за час затримки виплати компенсації.

Судові витрати зі стягнення судового збору підлягають стягненню на користь позивачки.

Керуючись статтями 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Херсонської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.

Зобов`язати Херсонську обласну прокуратуру (ЄДРПОУ 04851120) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку, що складає 8093,11 гривні (вісім тисяч дев`яносто три гривні, 11 копійок.

Стягнути з Херсонської обласної прокуратури (ЄДРПОУ 04851120) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,) судовий збір в сумі 908,00 гривень.

В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя В.Ф. Попов

кат. 106030000