Рішення № 102972367, 28.01.2022, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/7566/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ковбій О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Херсонської міської ради Херсонської області про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради № 771 від 16.11.2021 року,

встановив:

Фізична особа-підприємць ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Херсонської міської ради Херсонської області (далі - відповідач, , Виконавчий комітет, ХМР), у якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 16.11.2021 № 771 "Про вжиття заходів щодо демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (кіоску) без належно оформлених дозвільних документів, розташованої в районі будинку за адресою: АДРЕСА_1 ".

Позов обґрунтований тим, що позивач є власником тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (кіоску), розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Земля під тимчасовою спорудою перебуває в оренді позивача. Також, позивач зазначає, що має оформлений належним чином паспорт прив`язки щодо згаданої споруди. 25.01.2021 ним подано до виконавчого комітету Херсонської міської ради заяву про продовження дії паспорту прив`язки тимчасової споруди, яка, з його слів, досі не розглянута відповідачем.

Однак, не зважаючи на викладене, відповідачем прийнято рішення від 16.11.2021 №771 "Про вжиття заходів щодо демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (кіоску) без належно оформлених дозвільних документів, розташованої в районі будинку за адресою: АДРЕСА_1 ", яким відмовлено в продовженні строку дії паспорту прив`язки тимчасової споруди та вказано здійснити заходи щодо її демонтажу.

Позивач стверджує, що при прийнятті спірного рішення, відповідачем не враховано наявне в ФОП ОСОБА_1 право оренди землі до 2023 року та те, що позивач є власником кіоску згідно генерального плану, а також, що в КП "Сервіс-опт" та Національної поліції відсутні повноваження щодо вчинення дій, передбачених оскарженим рішенням.

Також позивач вважає, що жодним нормативно-правовим актом не визначено повноваження виконавчого органу місцевих рад щодо демонтажу незаконно встановлених тимчасових споруд.

Вказує, що порядок знесення самочинно збудованих об`єктів, передбачений ст. 38 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Вказана норма передбачає можливість знесення об`єктів виключно за рішенням суду. Тобто, оскаржене рішення суперечить наведеній нормі.

Крім вказаного, позивач вважає, що Виконавчим комітетом при прийнятті спірного рішення був порушений порядок його прийняття, передбачений Регламентом виконавчих органів Херсонської міської ради, який затверджений рішенням Виконавчого комітету №3 від 20.01.2015 в частині не опублікування спірного рішення на офіційному сайті Херсонської міської ради.

В додаток до викладеного вважає, що спірне рішення є проявом втручання у право на мирне володіння майном.

На підставі викладеного, просить задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 30.11.2021 провадження в справі відкрито, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

20.12.2021 відповідачем подано відзив на позов, відповідно якого з заявленими позовними вимогами він не погоджується. Стверджує, що органи місцевого самоврядування є представницькими органами, які наділені повноваженнями вирішувати питання місцевого значення та приймати обов`язкові до виконання рішення.

Відповідач, з посиланням на п.2.30 Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 21.10.2011 №244 стверджує, що в разі закінчення строку дії, анулювання паспорту прив`язки, самовільного встановлення тимчасових споруд - така підлягає демонтажу.

Тимчасова споруда позивача, на думку Виконавчого комітету, встановлена без дозвільної документації, тому вважається самочинно розміщеною та підлягає демонтажу.

Покликаючись на рішення Верховного Суду в справі №2а-72/12 вважає, що питання здійснення демонтажу самовільно встановлених тимчасових споруд (як частини забезпечення благоустрою) відноситься до компетенції Виконавчого комітету.

На підставі наведеного, просить відмовити в задоволенні позову.

Згідно зі ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 01.08.2016, зареєстрованому приватним нотаріусом Ведмідською М.О. в реєстрі за №500 (а.с.12) належить кіоск 6,10*4,87 м, розташований в АДРЕСА_1 , згідно генплану.

20.02.2018 між Херсонською міською радою (орендодавець) з одного боку та ОСОБА_1 (орендар) з іншого, на підставі п.2 рішення міської ради від 27.12.2017 року №1165 укладено договір оренди земельної ділянки (а.с.13). Відповідно п.1 наведеного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, площею 0,0030 га під торгівельним кіоском, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , із земель, що перебували в оренді попереднього власника кіоску.

Кадастровий номер земельної ділянки: 6510136600:10:001:0055.

Пунктом 2 зазначеного договору, в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 0,0030 га, у тому числі: ділянка, площею 0,0012 га - під спорудами; ділянка, площею 0,0018 га - під проїздами, проходами та площадками.

На земельній ділянці розміщені об`єкти нерухомого майна, які належать орендарю на підставі договору дарування від 01.08.2016 року (п.3 Договору).

Відповідно п.15 цього ж договору ("Умови використання земельної ділянки") земельна ділянка передається в оренду під торговельним кіоском.

Також, п.31, серед обов`язків орендаря, окрім іншого, передбачено обов`язок використовувати орендовану земельну ділянку відповідно мети, визначеної у п.15 цього договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного та екологічного законодавства, державних та місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

27.05.2021 на підставі п.1.1 рішення Херсонської міської ради від 02.04.2021 №181, між сторонами договору укладено додаткову угоду (а.с.23), відповідно якої, договір оренди продовжено до 01.01.2023.

Зазначений договір оренди землі та додаткова угода до нього зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом за №282163048 (а.с.24), наявним в матеріалах адміністративної справи.

Також, в матеріалах справи наявна заява ФОП ОСОБА_1 від 25.01.2021 про продовження строку дії паспорту прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності, в якій позивач просить продовжити паспорт прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності від 05.09.2019 №29 відносно споруди, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

Відповідно штампу відповідача, розміщеному на вказаній заяві, вона зареєстрована 25.01.2021 за №8-663-20/36.

16.11.2021 Виконавчим комітетом Херсонської міської ради прийнято рішення №771 "Про вжиття заходів щодо демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (кіоску), без належно оформлених дозвільних документів, розташованої в районі будинку за адресою: АДРЕСА_1 , яким, окрім іншого, визначено вжити заходів щодо демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (кіоску), без належно оформлених дозвільних документів, розташованої в районі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Третім пунктом наведеного рішення, Інспекції з контролю за благоустроєм та санітарним станом міста Херсона міської ради видати припис власникам тимчасових споруд про їх демонтаж у самостійному порядку протягом 24 годин із дати прийняття рішення або у разі відсутності власника тимчасової споруди довести до його відома шляхом розміщення на споруді повідомлення із фото фіксацією цього повідомлення.

Пунктом п`ять означеного рішення вказано, що після спливу 24 годин з моменту прийняття рішення, здійснити демонтаж тимчасової споруди.

Виконання рішення з демонтажу споруд покладено на Комунальне підприємство "Сервіс-опт" Виконавчого комітету Херсонської міської ради.

ФОП ОСОБА_1 вважаючи наведене рішення протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

За приписами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, одним з основних аргументів відповідача, визначених ним як підстава для прийняття спірного рішення, є те, що ФОП ОСОБА_1 не має правових підстав для розміщення тимчасової споруди, розташованої в районі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

З приводу викладеного, суд зазначає таке.

Частиною третьою статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що розміщення малих архітектурних форм здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів".

Згідно ст. 2 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) благоустрій населених пунктів передбачає:1) розроблення і здійснення ефективних і комплексних заходів з утримання територій населених пунктів у належному стані, їх санітарного очищення, збереження об`єктів загального користування, а також природних ландшафтів, інших природних комплексів і об`єктів; 2) організацію належного утримання та раціонального використання територій, будівель, інженерних споруд та об`єктів рекреаційного, природоохоронного, оздоровчого, історико-культурного та іншого призначення; 3) створення умов для реалізації прав та виконання обов`язків суб`єктами у сфері благоустрою населених пунктів.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.

Частиною першою статті 10 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" передбачено, що до повноважень сільських, селищних і міських рад у сфері благоустрою населених пунктів належить: 1) затвердження місцевих програм та заходів з благоустрою населених пунктів; 2) затвердження правил благоустрою територій населених пунктів; 3) створення в разі необхідності органів і служб для забезпечення здійснення спільно з іншими суб`єктами комунальної власності благоустрою населених пунктів, визначення повноважень цих органів (служб); 4) визначення на конкурсних засадах підприємств, установ та організацій (балансоутримувачів), відповідальних за утримання об`єктів благоустрою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 13 цього Закону до об`єктів благоустрою населених пунктів належать: 1) території загального користування: а) парки (гідропарки, лугопарки, лісопарки, парки культури та відпочинку, парки - пам`ятки садово-паркового мистецтва, спортивні, дитячі, історичні, національні, меморіальні та інші), рекреаційні зони, сади, сквери та майданчики; б) пам`ятки культурної та історичної спадщини; в) майдани, площі, бульвари, проспекти; г) вулиці, дороги, провулки, узвози, проїзди, пішохідні та велосипедні доріжки; ґ) пляжі; д) кладовища; е) інші території загального користування.

Частиною четвертою статті 20 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" встановлено, що рішення місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо благоустрою території певного населеного пункту є обов`язковим для виконання розміщеними на цій території підприємствами, установами, організаціями та громадянами, які на ній проживають.

Відповідно до частини першої статті 34 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" правила благоустрою території населеного пункту (далі - Правила) - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту.

Механізм розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, визначено Порядком № 244 (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 1.4 Порядку № 244 визначено, що паспорт прив`язки ТС - комплект документів, у яких визначено місце встановлення ТС та благоустрій прилеглої території на топографо-геодезичній основі М 1 : 500, інженерне забезпечення, зовнішній архітектурний вигляд ТС та напрям підприємницької діяльності.

Згідно з пунктами 2.1-2.4 Порядку № 244 підставою для розміщення ТС є паспорт прив`язки ТС. Замовник, який має намір встановити ТС, звертається до відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради або районної державної адміністрації із відповідною заявою у довільній формі про можливість розміщення ТС.

До заяви додаються: графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування ТС, виконані замовником у довільній формі на топографо-геодезичній основі М 1 : 500 кресленнями контурів ТС з прив`язкою до місцевості; реквізити замовника (найменування/прізвище, ім`я та по батькові (за наявності)/місцезнаходження ТС/контактна інформація) та напрям підприємницької діяльності.

Цей перелік документів є вичерпним.

Для визначення відповідності намірів щодо місця розташування ТС містобудівній документації, будівельним нормам відповідний комплект документів направляється до органу з питань містобудування та архітектури сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.

У разі відсутності у складі відповідного виконавчого органу сільської, селищної, міської ради органу з питань містобудування та архітектури відповідність намірів щодо місця розташування ТС на території сільської, селищної, міської ради визначає орган з питань містобудування та архітектури відповідної районної державної адміністрації за територіальною належністю.

Відповідно до пунктів 2.6-2.13 Порядку № 244 для оформлення паспорта прив`язки ТС замовник звертається до органу з питань містобудування та архітектури із додатковою заявою щодо оформлення паспорта прив`язки ТС, до якої додає: схему розміщення ТС; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1: 50 (для стаціонарних ТС), які виготовляє суб`єкт господарювання, який має у своєму складі архітектора, що має кваліфікаційний сертифікат, або архітектор, який має відповідний кваліфікаційний сертифікат (додаток 1); технічні умови щодо інженерного забезпечення (за наявності), отримані замовником у балансоутримувача відповідних інженерних мереж.

Зазначені документи замовником отримуються самостійно.

Паспорт прив`язки ТС надається органом з питань містобудування та архітектури протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.

Для підготовки паспорта прив`язки ТС містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не надаються.

Паспорт прив`язки ТС оформлюється органом з питань містобудування та архітектури за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку.

Паспорт прив`язки ТС включає: титульний аркуш із зазначенням реквізитів замовника (найменування/прізвище, ім`я та по батькові (за наявності)/місцезнаходження ТС/контактна інформація) та напряму підприємницької діяльності; схему розміщення ТС, виконану на топографо-геодезичній основі у масштабі 1 : 500; ескізи фасадів ТС у кольорі М 1 : 50 (для стаціонарних ТС); технічні умови щодо інженерного забезпечення ТС, отримані замовником у балансоутримувача відповідних мереж.

Цей перелік документів є вичерпним.

Паспорт прив`язки ТС підписується керівником (заступником керівника) відповідного органу з питань містобудування та архітектури сільської, селищної, міської ради, районної державної адміністрації.

При оформлені паспорта прив`язки ТС забороняється вимагати від замовника додаткові документи та отримання ним погоджень, непередбачених законом та цим Порядком.

Відповідно до пунктів 2.17-2.19 Порядку № 244 строк дії паспорта прив`язки ТС визначається органом з питань містобудування та архітектури відповідної ради або районної державної адміністрації з урахуванням строків реалізації положень містобудівної документації на місцевому рівні.

Продовження строку дії паспорта прив`язки ТС здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив`язки ТС органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.

У разі змін, які відбулися у містобудівній документації на місцевому рівні, будівельних нормах, розташуванні існуючих будівель і споруд, інженерних мереж або з ініціативи суб`єкта господарювання, паспорт прив`язки ТС може переоформлюватись на строк дії цього паспорта прив`язки ТС або на новий строк.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що оформлення паспорту прив`язки ТС здійснюється, зокрема, органом з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету міськради та підписується керівником цього органу. При цьому відповідність намірів розміщення тимчасової споруди визначається на підставі відповідності її місця розташування комплексній схемі розміщення ТС, якщо така схема розроблена.

Аналогічний висновок у подібних спірних правовідносинах зроблений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 травня 2019 року у справі № 823/687/18, від 17 вересня 2020 року у справі № 823/762/18.

Наявність паспорту прив`язки ТС і є тим правовстановлюючим документом, що надає особі право на встановлення тимчасової споруди.

В даному конкретному випадку, тимчасова споруда позивача була розміщена на орендованій ним землі та на підставі паспорту прив`язки, виданого 05.09.2019 року департаментом містобудування та землекористування Херсонської міської ради за реєстраційним №28.

Отже, тимчасова споруда, щодо якої прийнято оскаржене рішення розміщена за наявності на те відповідних правових підстав (станом на дату розміщення).

Також, встановлено матеріалами справи, що в межах строку дії паспорту прив`язки (25.01.2021 року), ФОП ОСОБА_1 звернувся до відповідача з клопотанням про продовження строку дії паспорту прив`язки тимчасової споруди.

Суд вважає за доцільне зосередити увагу на питанні вирішення вказаного клопотання, оскільки наслідки його розгляду й стали підставою для прийняття відповідачем оскарженого рішення в частині необхідності провести демонтаж тимчасової споруди.

Так, з вищеозначених норм Порядку №244 вбачається, що звернення особи з клопотанням про продовження строку дії паспорту прив`язки тимчасової споруди є передбаченим законодавством алгоритмом дій заінтересованої особи, спрямованим на продовження дозволу на розміщення тимчасової споруди.

Суд враховує, що норми Порядку №244 не передбачають строку розгляду відповідного клопотання, однак, з огляду на те, що за суттю таке клопотання аналогічне клопотанню про оформлення паспорту прив`язки ТС, застосуванню підлягають строки, передбачені п. 2.7 Порядку №244 - протягом десяти робочих днів з дня подання зазначеної заяви.

Натомість, як вбачається з наявних в справі матеріалів, рішення щодо заяви позивача про продовження строку дії паспорту прив`язки ТС прийнято відповідачем лише 16.11.2021, тобто майже через десять місяців після звернення позивача. З аналізу викладеного, вбачається, що строк дії паспорту прив`язки ТС не було продовжено внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що полягала в тривалій відсутності рішення з зазначеного питання.

Отже й наслідки протиправної бездіяльності відповідача не можуть бути покладені в провину ФОП ОСОБА_1 , оскільки всі залежні від нього дії, направлені на продовження такого дозволу були ним вчинені.

Також, відповідно до пункту 2.18 Порядку продовження строку дії паспорта прив`язки здійснюється за заявою замовника, шляхом зазначення нової дати, підпису та печатки у паспорті прив`язки органом з питань містобудування та архітектури виконавчого органу відповідної ради, районної державної адміністрації.

Таким чином, процедура продовження дії раніше виданого паспорту прив`язки полягає у визначенні нової дати у раніше виданому паспорті та засвідчення її підписом та печаткою органу з питань містобудування та архітектури.

За правилами пункту 2.19 у разі змін, які відбулися у містобудівній документації на місцевому рівні, будівельних нормах, розташуванні існуючих будівель і споруд, інженерних мереж або з ініціативи суб`єкта господарювання раніше виданий паспорт прив`язки може бути переоформлено.

З аналізу цих норм вбачається, що у Порядку сформульовано лише одну правову підставу для відмови у продовжені дії паспорту прив`язки ТС - зміни, які відбулися у містобудівній документації на місцевому рівні, будівельних нормах, розташуванні існуючих будівель і споруд, інженерних мереж.

Суд зазначає, що жодним нормативно-правовим актом, орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями визначити правові підстави відмови у продовжені дії паспорту прив`язки ТС. За положеннями частини 4 статті 28 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" це питання віднесено до компетенції центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування. Делегування наведених повноважень законом не передбачено.

Крім викладеного, положеннями ч.5 ст.242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, в обставинах, релевантним обставинам даної справи, в постанові від 07.04.2021 року по справі № 540/872/19 Верховний Суд зазначив: "…Порядок № 244 не містить підстав та процедури відмови у продовженні строку дії паспорта прив`язки…. З огляду на викладене, враховуючи те, що паспорт прив`язки був виданий правомірно, містив усі передбачені Порядком № 244 документи, і він був чинний на час звернення позивача, а також зважаючи, що вказаним Порядком не установлено імперативного припису щодо необхідності подачі замовником для продовження строку дії паспорта прив`язки інших документів, ніж заяви замовника, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про існування у відповідача обов`язку продовжити строк дії цього паспорта прив`язки…"

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджено, що позивач виконав усі умови для продовження дії паспорту прив`язки тимчасової споруди для провадження підприємницької діяльності від 05.09.2019 року щодо тимчасової споруди, розміщеної в районі будинку за адресою АДРЕСА_1 , а тому правові підстави для прийняття рішення про відмову в продовженні строку дії паспорту прив`язки були відсутні в відповідача.

Крім наведеного, суд зазначає, що, в першу чергу, оскаржене рішення Виконавчого комітету є актом індивідуальної дії.

Правовий акт індивідуальної дії виданий суб`єктом владних повноважень документ, прийнятий із метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов`язкових правил поведінки та стосується прав і обов`язків чітко визначеного суб`єкта (суб`єктів), якому він адресований.

Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер.

Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Конституційним Судом України в рішенні від 8 червня 2016 року № 3-рп/2016 зазначено, що принцип юридичної визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.

В даному конкретному випадку, наведений механізм полягає в обов`язку суб`єкта владних повноважень визначити конкретні законодавчі та фактичні підстави, зокрема, для відмови в продовженні строку дії паспорту прив`язки тимчасової споруди для ведення підприємницької діяльності, розташованої в районі будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача - Рішення Виконавчого комітету № 771 від 16.11.2021 року не відповідає критеріям чіткості та зрозумілості акта індивідуальної дії. Так, зокрема, в ньому відсутнє посилання на фактичну підставу для відмови в продовженні строку дії паспорту прив`язки ТС, крім зазначеного - відсутня й правова підстава, оскільки жодна з перелічених в рішенні норм не наділяє відповідача правом на відмову в продовженні строку дії паспорту прив`язки ТС.

Вказане породжує неоднозначне трактування спірного рішення, та, як наслідок, впливає на можливість реалізації позивачем права на оскарження рішення в разі незгоди з його правомірністю.

Зазначень про правові та фактичні підстави для прийняття п.1 спірного рішення не містить й відзив на позов.

Фактично, підстави для прийняття рішення в наведеній частині розкрито лише в висновках та рекомендаціях постійної комісії з питань архітектури, містобудування, естетики, реклами та охорони історичного середовища від 12.10.2021 року (витяг з протоколу №35) відповідно якого: "…депутат Пляс Є. поінформував присутніх стосовно тривожної ситуації навколо зазначено об`єкту (тимчасова споруда по АДРЕСА_1 ), на території якого (за скаргами мешканців) має місце розповсюдження наркотичних засобів та вживання алкоголю…".

Разом з тим, суд зазначає, що незважаючи, на викладене в ухвалі суду від 30.11.2021 року зобов`язання відповідача надати докази в обґрунтування спірного рішення, документів, на підтвердження обставин зазначених в повідомленні депутата Пляса Є. до суду не надано.

Більш того, суд звертає увагу відповідача на те, що коли мова йде про такі основоположні права громадян як майнові, рішення суб`єкта владних повноважень має покликатись на належні та допустимі докази. В даному випадку, підтвердженням фактів розповсюдження наркотичних засобів за адресою місця розташування тимчасової споруди відповідача може бути лише інформація вповноважених правоохоронних органів, підтверджена матеріалами справ про адміністративні правопорушення чи кримінальних проваджень.

Отже, обставини, зазначені постійною комісією з питань архітектури, містобудування, естетики, реклами та охорони історичного середовища також не можуть бути підставою для прийняття п.1 оскарженого рішення.

Крім викладеного, обов`язковому врахуванню під час вирішення справи підлягає та обставина, що спірні правовідносини між її учасниками, ускладнені тим, що відповідач у них виступає не тільки як суб`єкт владних повноважень, але й як виконавчий орган учасника договірних правовідносин (в силу укладеного між позивачем та Херсонської міської ради договору оренди землі).

Відповідно ч.2 ст. 327 Цивільного Кодексу України, управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Відповідно ст. 13 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог згаданого Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ст. 25 Закону України "Про оренду землі", орендар земельної ділянки, окрім іншого, має право; самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі; отримувати продукцію і доходи.

Відповідно положень ч.1,2 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

В даному конкретному випадку, відповідач, обґрунтовуючи правомірність прийнятого ним рішення та наявність в нього повноважень на їх прийняття, посилається на те, що він є органом місцевого самоврядування, що реалізовує гарантоване Державою право на місцеве самоврядування територіальної громади.

Інакше кажучи, відповідач стверджує, що прийняте ним рішення відповідає інтересам та волі представників територіальної громади.

Разом з тим, Херсонська міська рада, в силу наведених вище положень законодавства також є представником цієї ж територіальної громади.

Відповідно наявних в матеріалах справи та перелічених вище документів, судом встановлено, що між позивачем та Херсонською міською радою 20.02.2018 року укладено договір оренди земельної ділянки, який в подальшому, відповідно додаткової угоди від 27.05.2021 року продовжено до 01.01.2023 року.

Укладення згаданого договору санкціоновано рішеннями Херсонської міської ради №1165 від 27.12.2017 року та №181 від 02.04.2021 року відповідно.

Пунктом п.15 Договору оренди ("Умови використання земельної ділянки") передбачено, що земельна ділянка передається в оренду під торговельним кіоском.

Також, п.31, серед обов`язків орендаря, окрім іншого, передбачено обов`язок використовувати орендовану земельну ділянку відповідно мети, визначеної у п.15 цього договору, дотримуючись при цьому вимог чинного земельного та екологічного законодавства, державних та місцевих стандартів, норм і правил щодо використання землі.

З аналізу викладеного вбачається, що волею територіальної громади в особі її представницького органу, було надання позивачу земельної ділянки з конкретною метою - розміщення торгівельного кіоску.

Відповідно ст. 27 Закону України "Про оренду землі", орендареві забезпечується захист його права на орендовану земельну ділянку нарівні із захистом права власності на земельну ділянку відповідно до закону.

Тобто, санкціонувавши надання в оренду позивачу земельної ділянки з конкретною ціллю, орган місцевого самоврядування взяв на себе зобов`язання забезпечити захист прав орендаря відповідно закону та умов укладеного договору.

Згідно приписів ч.2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідач, здійснюючи владно-управлінські функції як орган місцевого самоврядування не може не брати до уваги раніше взятих ним зобов`язань як розпорядника земель територіальної громади та учасника договірних правовідносин.

Тому, прийняття відповідачем рішення про відмову в продовженні строку дії паспорту прив`язки ТС та необхідності її демонтажу після рішення про надання в оренду земельної ділянки для розміщення цієї ж тимчасової споруди свідчить про непослідовність дій органу місцевого самоврядування та прийняття ним рішення не обґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, недобросовісно та без дотриманням принципу пропорційності, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Також, суд враховує що відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 року, верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема в закони, які за змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. При цьому справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Таким чином, ця юридична позиція Конституційного Суду України поширюється і на необхідність врегулювання органами публічної влади "правової процедури", яка визначає критерії справедливого ставлення органів публічної влади до особи.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 13 червня 2019 року № 5-р/2019, Конституція України містить низку фундаментальних положень щодо здійснення державної влади, передбачених статтями 3, 5, 6, 8, 19 Основного Закону. Названі конституційні приписи перебувають у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до усталених Конституцією України цілей їх утворення.

Тому, коли йдеться про реалізацію компетенції у межах дискреції суб`єктом владних повноважень, такі суб`єкти зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правова процедура (fair procedure - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади. Правова процедура встановлює чітку послідовність дій проведення такої перевірки із зазначенням способів та методів її здійснення, підстав, порядку, форми та строків такої діяльності.

Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.

Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.

Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18, від 8 липня 2021 року у справі № 160/674/19.

У справі, що розглядається, допущені відповідачем порушення не забезпечили послідовні дії, спрямовані на додержання балансу інтересів при реалізації повноважень та охорони прав власності на майно, гарантованих статтею 41 Конституції України, а також внаслідок цього були порушені майнові права позивача, який був протиправно позбавлений власності.

Суд наголошує, що відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання; усі суб`єкти права власності рівні перед законом; права і свободи людини і громадянина захищаються судом; судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій її території; обов`язковість рішень суду є однією з основних засад судочинства (частина четверта статті 13, частина перша статті 55, частина п`ята статті 124, пункт 9 частини третьої статті 129).

У цій справі предметом дослідження є правомірність рішення суб`єкта владних повноважень, зокрема, у контексті дотримання ним при його прийнятті положень статті 376 Цивільного кодексу України, у тому числі з урахуванням конституційних гарантій права власності (стаття 41 Конституції України).

Суд також враховує, що відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах "Sporrong and Lonnroth v. Sweden", заяви № 7151/75, № 7152/75; "James and others v. the United Kingdom", заява № 8793/79; "Щокін проти України", заяви № 23759/03 та № 37943/06; "Сєрков проти України", заява № 39766/05; "Трегубенко проти України", заява № 61333/00; "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, "Борисов проти України", заява № 2371/11) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій "законності" означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися "значною свободою (полем) розсуду". Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання.

"Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар". Одним із елементів дотримання принципу "пропорційності" при втручанні у право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У рішенні у справі "Рисовський проти України" ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків (заява № 29979/04, пункт 70).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74).

У пункті 102 рішення у справі "Зеленчук і Цицюра проти України" (заяви № 846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції констатовано, що суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам`ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є "практичними та ефективними". Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі "Броньовський проти Польщі" ("Broniowski v. Poland"), заява N 31443/96, пункт 115).

У справі "Борисов проти України" (заява № 2371/11), яка насамперед стосувалася скарги за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції щодо знесення нерухомого майна заявника на підставі судового рішення, яке набрало законної сили і згодом було скасоване як незаконне, Суд встановив, що втручання у мирне володіння майном заявника спрямоване на забезпечення дотримання будівельних норм, тим самим відновлення верховенства права, здійснюється "відповідно до загальних інтересів" (див. рішення у справі "Саліба проти Мальти" (Saliba v. Malta), заява № 4251/02, пункт 44). У цій справі суди ухвалили рішення про знесення, оскільки вважали, що заявник не отримав усіх необхідних дозволів від відповідних органів державної влади. Тому цей захід був вжитий "відповідно до загальних інтересів" (пункт 41).

Водночас у цій справі ЄСПЛ визнав, що втручання у майнові права заявника був серйозним і суворим, оскільки повністю позбавив заявника права in rem, а тому є непропорційним (пункт 46), що зумовило констатацію порушення статті 6 Конвенції.

З урахуванням викладеного, суд зазначає, що в даній справі відповідачем не доведено ані правомірності рішення в частині відмови в продовженні строку дії паспорту прив`язки тимчасової споруди, тобто законності втручання, ані доказів того, що таке втручання переслідувало суспільний інтерес, ані пропорційність такого втручання, з огляду на непослідовність дій органів місцевого самоврядування.

Таким чином, рішення Виконавчого комітету в частині відмови в продовженні строку дії паспорта прив`язки тимчасової споруди позивача (п.1 рішення) є протиправним та підлягає скасуванню.

Частиною 2 ст. 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач, при зверненні до суду просив захистити його права шляхом визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 16.11.2021 №771 "Про вжиття заходів щодо демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (кіоску) без належно оформлених дозвільних документів, розташованої в районі будинку за адресою: АДРЕСА_1 ".

Однак, вирішуючи спір, суд дійшов висновку, що скасування рішення відповідача не забезпечить повного поновлення порушених прав ФОП ОСОБА_1 , оскільки, буде мати місце ситуація, в якій строк дії паспорту прив`язки тимчасової споруди позивача закінчився, а рішення щодо його поновлення не прийнято відповідачем.

Тому, на думку суду, додатково до заявлених позовних вимог, має бути розглянуто питання продовження строку дії паспорту прив`язки належної позивачу тимчасової споруди.

Так, згідно ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно вказаних вище висновків суду, підкріплених висновками Верховного Суду, єдиною умовою для продовження строку дії паспорту прив`язки ТС є подання особою відповідної заяви. Враховуючи, що така була подана ФОП ОСОБА_1 та те, що відповідачем не вказано жодної іншої передбаченої законом підстави для відмови в задоволенні клопотання позивача, суд вважає, що всі умови для прийняття відповідачем рішення про продовження строку дії паспорту прив`язки ТС виконано, прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. А тому права ФОП ОСОБА_1 підлягають захисту шляхом зобов`язання Виконавчого комітету прийняти рішення про продовження строку дії паспорта прив`язки тимчасової споруди, розташованої в районі будинку за адресою АДРЕСА_1 .

З огляду на те, що рішення відповідача в іншій частині прийнято на підставі рішення про відмову в продовженні строку дії паспорта прив`язки тимчасової споруди позивача, яке визнано судом протиправним та скасовано, то і в іншій частині (щодо демонтажу) рішення відповідача підлягає скасуванню як похідна вимога.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При вказаних обставинах суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірність свого рішення від 16.11.2021 р. № 771 "Про вжиття заходів щодо демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (кіоску) без належно оформлених дозвільних документів, розташованої в районі будинку за адресою: АДРЕСА_1 ", з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України, а тому, виходячи системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позовні вимоги ФОП ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.

Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Приписами ч.1 ст.139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином сплачений позивачем судовий збір в розмірі 2270,00 грн підлягає стягненню з Виконавчого комітету за рахунок його бюджетних асигнувань в повному розмірі, оскільки спір вирішено на користь позивача.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Виконавчого комітету Херсонської міської ради від 16.11.2021 р. № 771 "Про вжиття заходів щодо демонтажу тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (кіоску) без належно оформлених дозвільних документів, розташованої в районі будинку за адресою: АДРЕСА_1 ".

Зобов`язати Виконавчий комітет Херсонської міської ради (73003, м.Херсон, пр-т Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 26347681) прийняти рішення про продовження строку дії паспорта прив`язки тимчасової споруди, розташованої в районі будинку за адресою АДРЕСА_1 .

Стягнути з Виконавчого комітету Херсонської міської ради (73003, м.Херсон, пр-т Ушакова, 37, код ЄДРПОУ 26347681) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Ковбій

кат. 109010000