Рішення № 102972283, 31.01.2022, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/72/2209 год. 50 хв.

Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Морської Г.М.,

при секретарі: Кованій В.А.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Беспалова О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса), за участю третьої особи - Білозерського відділу Державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про скасування постанови про стягнення виконавчого збору,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач), через свого представника, звернувся до суду із адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі - відповідач), за участю третьої особи - Білозерського відділу державної виконавчої служби у Херсонському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) (далі - третя особа), у якому просить скасувати постанову про стягнення виконавчого збору з ОСОБА_1 винесену у ВП №52025973 від 01.12.2021 державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса).

Ухвалою від 10.01.2022 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків. Позивач вимоги ухвали виконав.

Ухвалою від 18.01.2022 відкрите спрощене провадження у справі, судове засідання призначене на 28.01.2022.

Відповідач та третя особа у судове засідання не прибули, причини неявки суду не повідомили.

28.01.2022 суд видалився до нарадчої кімнати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 10.08.2016 Білозерським районним відділом державної виконавчої служби винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52025973 з примусового виконання виконавчого листа №648/4184/14-ц виданого Білозерським районним судом Херсонської області 23.09.2015 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11334721000 від 16 квітня 2008 року в розмірі 67 864,97 доларів, що за курсом НБУ станом на 03.03.2014 року становить 658 249,51 грн. Державний виконавець 01.12.2021 у ВП № 52025973 виніс постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 66 007,65грн. Позивач стверджує, що у межах спірних правовідносинах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідають перед стягувачем як солідарні боржники, а тому також мають солідарно сплачувати виконавчий збір у відкритому виконавчому провадженні. При цьому, стягнення усієї суми виконавчого збору (10% від суми стягнення) оскаржуваною спірною постановою лише з позивача створює надмірний тягар для вказаної особи та суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження». Також відповідач не врахував, що у межах ВП № 52025973 вже виносились постанови про стягнення із позивача виконавчого збору. Так 07.05.2018 у ВП № 52025973 державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про стягнення виконавчого збору з позивача у розмірі 20 241,03грн. та 07.08.2019 у ВП № 52025973 державним виконавцем Відділу ДВС винесено постанову про стягнення виконавчого збору з позивача у розмірі 45 766,62грн. Згідно платіжних доручень: №1253 від 18 серпня 2021; № 1589 від 24 вересня 2021; №2001 від 28 жовтня 2021 позивачем перераховано виконавчий збір у розмірі 1 112,40грн.

Позивач та представник позивача у судовому засіданні підтримали позов, просили його задовольнити із підстав, зазначених у позові.

Відповідач надіслав суду відзив, у якому заперечив проти позову, мотивуючи тим, що у межах ВП № 52025973 від стягувача Акціонерною Товариства «УКРСИББАНК» 11.08.2021 до відділу надійшла заява про закриття виконавчого провадження. 01.12.2021 державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», так як стягувач повідомив, що рішення суду виконано фактично. 01.12.2021 винесено постанову про стягнення виконавчого збору. Залишок нестягнутого виконавчого збору складав 43065, 90 грн. Вказану постанову направлено на виконання за підвідомчістю до відповідною органу державної виконавчої служби. Тобто, державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження вчинено всі виконавчі дії, спрямовані на стягнення заборгованості.

Із вказаних підстав просить суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши наявні у справі документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд встановив наступне.

10.08.2016 Білозерським районним відділом державної виконавчої служби винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52025973 з примусового виконання виконавчого листа №648/4184/14-ц виданого Білозерським районним судом Херсонської області 23.09.2015 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11334721000 від 16 квітня 2008 року в розмірі 67 864,97 доларів, що за курсом НБУ станом на 03.03.2014 року становить 658249,51 грн.

20.11.2017 виконавче провадження №52025973 передано для подальшого виконання до відділу примусового виконання рішень на підставі відповідної постанови начальника управління ДВС.

05.01.2018 виконавче провадження №52025973 прийняте до виконання державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції у Херсонській області.

Постановою від 31.01.2018 оголошено у розшук майно боржника.

23.04.2018 реалізовано майно, а саме: магазин промислових товарів, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , що належав боржнику.

07.05.2018 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору з позивача у розмірі 20 241,03грн.

27.02.2019 державним виконавцем винесена постанова про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, відповідно до якої залишок заборгованості та нестягнутий виконавчий збір стягувався із пенсії ОСОБА_1

07.08.2019 державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору з позивача у розмірі 45 766,62грн.

01.12.2021 державним виконавцем винесена постанова про закінчення виконавчого провадження на підставі п.9 ч. 1 ст.39 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із надходженням заяви стягувача про виконання рішення фактично.

01.12.2021 державний виконавець у ВП № 52025973 виніс постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у розмірі 66 007,65грн.

Не погодившись із постановою про стягнення з позивача виконавчого збору від 01.12.2021, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку позиціям сторін у справі, суд застосовує наступні правові норми.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1404-VІІІ).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Закону №1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Нормою частини третьої статті 40 Закону N 1404-VIII встановлено, що у разі закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктом 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Із аналізу наведеної норми слідує, що постанова про стягнення виконавчого збору виноситься державним виконавцем не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження якщо виконавчий збір не стягнуто.

Разом із тим судом встановлено, що у межах ВП № 52025973 вже виносились постанови про стягнення із позивача виконавчого збору:

- 07.05.2018 у розмірі 20 241,03 грн.;

- 07.08.2019 у розмірі 45 766,62 грн.

Загальна сума 66007,65 грн., тобто 10% від суми стягнення у ВП № 52025973 -660076,51 грн.

Проте відповідач 01.12.2021 приймає нову постанову про стягнення із позивача у межах того самого ВП № 52025973 виконавчого збору у сумі 66007,65 грн., мотивуючи її ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Суд відмічає, що посилання на ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» є некоректним, оскільки постанова про відкриття виконавчого провадження № 52025973 прийнята 10.08.2016 за правилами Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 № 606 - ХІV.

Враховуючи наведені обставини та правові норми, суд приходить до висновку, що відповідачем двічі із ОСОБА_1 як боржника стягнутий у межах ВП № 52025973 виконавчий збір по 10% суми стягнення кожного разу, що є неприпустимим.

Також суд відмічає наступне.

Із матеріалів ВП № 52025973 та виконавчого листа слідує, що сума боргу 660076,51 грн. підлягає стягненню солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

З наведеного слідує, що питання стягнення виконавчого збору з солідарних боржників не врегульовано в законодавчому порядку.

Водночас, аналіз статті 27 Закону №1404 дає суду підстави для висновку, що основним критерієм для визначення суми виконавчого збору є сума стягнення, а не кількість боржників у виконавчому провадженні.

Суд відмічає, що відповідач жодним чином не обґрунтував суму стягнутого із позивача виконавчого збору.

Так позивач в обґрунтування своїх вимог надав суду копію постанови про стягнення виконавчого бору від 20.12.2021 ВП № 61099814, якою із ОСОБА_2 стягнутий виконавчий збір у сумі 59407,58 грн.

ВП № 61099814 відкрите на підставі виконавчого листа № 648/4184/14-ц про стягнення у солідарному порядку із ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» суму боргу по поверненню кредитних коштів, процентів за користування кредитом за договором про надання споживчого кредиту № 11334721000 від 16 квітня 2008 року в розмірі 67 864,97 доларів, що за курсом НБУ станом на 03.03.2014 року становить 658249,51 грн., тобто за тим самим виконавчим листом, на підставі якого відкрите ВП № 52025973 та в межах якого оскаржується постанова про стягнення виконавчого збору у даній справі.

Суд не погоджується з такою позицією, оскільки вона є необґрунтованою і прямо суперечить вищезазначеній ст.27 Закону №1404, яка передбачає стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, а не в розмірі 10 відсотків від указаної суми з кожного боржника.

Крім того, суд повністю погоджується з позицією представника позивача, що якщо сума боргу підлягає солідарному стягненню, то відповідно і судовий збір повинен бути стягнутим з боржників солідарно, оскільки іншого порядку діючим законодавством не передбачено, а стягнення його в такому порядку як визначив відповідач, а саме по 10 % з кожного боржника є порушенням ч.2 ст.27 Закону №1404.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами 1-2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

На думку суду, позивач надав належні та допустимі докази в обґрунтування заявлених ним позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування оскаржуваного рішення, в той час як відповідач, як суб`єкт владних повноважень, покладений на нього обов`язок доказування правомірності прийняття оскаржуваного рішення з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не виконав, а тому, беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати постанову від 01.12.2021 про стягнення із ОСОБА_1 виконавчого збору, винесену в межах ВП №52025973.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Херсонській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Одеса) (код ЄРПОУ 43315529, 73011, м. Херсон, вул.Комкова, 87, корп. 2) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 992,4 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн. 40 коп).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Г.М. Морська

кат. 105000000