Рішення № 102971836, 24.01.2022, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 р.м. ХерсонСправа № 540/7487/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді: Кисильової О.Й.,

розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати вимогу від 09.11.2020 № Ф-3895У про сплату боргу (недоїмки);

- зобов`язати відповідача припинити нарахування позивачу єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) як фізичній особі-підприємцю.

Ухвалою від 24.11.2021 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою від 25.11.2021 вжито заходи забезпечення позову шляхом зупинення стягнення за виконавчим документом - вимогою від 09.11.2020 № Ф-3895-50У про сплату боргу (недоїмки), сформованою Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі.

Ухвалою від 21.01.2022 відмовлено Головному управлінню ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі у задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у листопаді 2021 на адресу позивачки надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 09.11.2020 № Ф-3895У. Позивачка стверджує, що зазначену вимогу вона отримала лише після ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Також зазначає, що у 2003 року вона була зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності. Проте, у зв`язку з відсутністю провадження підприємницької діяльності не подавала заяви про включення до Єдиного державного реєстру відомості про неї як фізичної особи-підприємця. Окрім того, протягом усього часу (з 2002 року) вона працювала на різних підприємствах як найманий працівник і відповідно до діючого законодавства роботодавець сплачував за неї всі необхідні податки, в тому числі і єдиний соціальний внесок. Із наведених підстав, вважає вимогу безпідставною та такою, що підлягає скасуванню, а тому просить задовольнити позов повністю.

13.12.2021 відповідач надіслав до суду відзив, у якому не погоджуються із доводами, викладеними у позовній заяві, зважаючи на наступне. Фізичні особи-підприємці, зареєстровані до 01.07.2004, не втрачають відповідного статусу та мають право звернутися до державного реєстратора із заявою про державну реєстрацію включення відомостей про себе як фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру. Відповідач зазначає, що не внесення до Єдиного державного реєстру відомостей про ОСОБА_1 не свідчить про втрату особою статусу фізичної особи-підприємця. Стверджує, що посилання позивача на те, що вона фактично не здійснювала підприємницьку діяльність не є підставою для скасування вимоги. Головним управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі нараховано ФОП ОСОБА_1 недоїмку зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 35588,74 грн згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів, оскільки позивачкою за період 2017-2018 взагалі не сплачувався.

З огляду на зазначене та у зв`язку із наявністю боргу з єдиного соціального внеску у позивача, вважає вимогу про сплату недоїмки правомірною, а позов таким що не підлягає задоволенню.

Крім того, у відзиві на позов відповідач зазначив, що наказом ДПС України від 30.09.2020 № 529 утворено як відокремлені підрозділи ДПС України територіальні органи за переліком згідно з додатком, до якого, зокрема, включено Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі. З урахуванням наведеного просив допустити заміну відповідача на Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України.

Розглядаючи питання заміни відповідача на належного, суд виходить з наступного.

Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби", пунктом 1 якої вирішено ліквідувати як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної податкової служби за переліком згідно з додатком.

Відповідно до Переліку територіальних органи Державної податкової служби, що ліквідуються, який є додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893, ліквідується, зокрема, Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі.

Відповідно до абз. 3 п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 № 893 "Деякі питання територіальних органів Державної податкової служби" права та обов`язки територіальних органів Державної податкової служби, що ліквідуються переходять до Державної податкової служби та її територіальних органів у межах, визначених положенням про ДПС та її територіальні органи.

Наказом Державної податкової служби України від 30.09.2020 № 529, відповідно до статті 21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" та Положення про Державну податкову службу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 № 227, утворено як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі.

Згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (ЄДРПОУ ВП 43995495), як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, зареєстровано - 30.09.2020.

Наказом Державної податкової служби України від 24.12.2020 № 755 вирішено з 01.01.2021 розпочати здійснення територіальними органами ДПС, утвореними як її відокремлені підрозділи згідно із наказом ДПС від 30.09.2020 № 529, повноважень та функцій територіальних органів ДПС, що ліквідуються відповідно до п. 1 Постанови № 893.

Із наведеного вище слідує, що Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (ЄДРПОУ ВП 43995495) є правонаступником Головного управління ДПС у у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (ЄДРПОУ 43143201).

Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Відтак, суд допускає процесуальне правонаступництво, замінивши відповідача на його правонаступника Головне управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (ЄДРПОУ ВП 43995495).

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Таким чином, суд розглядає дану справу в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.

Як зазначають сторони, ОСОБА_1 у 2003 році була зареєстрована як фізична особа-підприємець.

09.11.2020 Головним управлінням ДПС у Херсонській області, АРК та м.Севастополі сформована вимога № Ф-3895-50У про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) в сумі 35588,74 грн із єдиного соціального внеску.

10.11.2021 головним державним виконавцем Чаплинського відділу державної виконавчої служби у Каховському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП67453047 щодо примусового виконання вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-3895-50У від 09.11.2020.

Крім того, в межах зазначеного виконавчого провадження головним державним виконавцем Чаплинського відділу державної виконавчої служби у Каховському районі Херсонської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) прийнято постанови про арешт майна боржника та про арешт коштів боржника.

Не погодившись із вимогою про сплату боргу (недоїмки), позивач звернулася до суду із даним позовом.

Спір між сторонами стосується факту перебування позивача у статусі суб`єкта підприємницької діяльності ФОП у спірний період 2017 - 2019 роки, що має наслідком обов`язок сплати ЄСВ.

Надаючи оцінку правомірності оспорюваної вимоги, суд зазначає наступне.

1 липня 2004 року набув чинності Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" від 15.05.2003 № 755-IV (у подальшому змінено назву на Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань") (далі - Закон № 755-IV).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 755-IV державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону № 755-IV Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру.

1 липня 2010 року прийнятий Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" № 2390-VI, (далі - Закон № 2390-VI), який набув чинності 03.03.2011.

Відповідно до підпунктів 2, 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №2390-VI процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.

Пункт 3 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI у зв`язку із набранням чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення процедур припинення юридичних осіб та підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців за їх рішенням" від 19.05.2011 № 3384-VI (далі - Закон № 3384-VI) викладено в наступній редакції:

Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов`язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до пунктів 7, 8 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №2390-VI спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців. Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.

Пунктом 4 та абзацом 2 пункту 8 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI передбачено, що свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними; за результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.

Позивачка стверджує, що вона не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог Закону № 755-IV та припинила діяльність і не отримувала доходи від здійснення підприємницької діяльності із 2003 року.

Отже, Свідоцтво про державну реєстрацію позивача як ФОП старого взірця, видане до 2004 року, є недійсним.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.

Крім того, суд відмічає, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначено Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці.

Згідно норм Закону № 2464-VI можуть бути звільнені від сплати єдиного соціального внеску фізичні особи-підприємці за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону № 2464-VI, що діють з 01.01.2017, зокрема, щодо обов`язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.

Фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування нараховують єдиний внесок на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. І ст.7 Закону № 2464-VI).

Мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Відповідно до ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.

У справі, що розглядається, спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 2017 по 2019 роки відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності. При цьому, позивачка набула статус суб`єкта підприємницької діяльності та отримала відповідне свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи до 1 липня 2004 року, тобто до набрання чинності Законом № 755-IV, але не зверталася до державного реєстратора з реєстраційною карткою про включення відомостей про неї до ЄДР відповідно до вимог цього Закону.

Спір з аналогічними обставинами та правовідносинами був предметом розгляду у справі № 260/81/19, яку було передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду. За результатами розгляду справи, Велика Палата ухвалила постанову від 01.07.2020, у якій, здійснивши системне тлумачення норм права, сформулювала такий правовий висновок.

Статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації цього права у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 1 липня 2004 року ознак суб`єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.

Водночас зміни у процедуру адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, запроваджені законами № 2390-VI та № 1155-VII, не спростовують наведених висновків щодо природи визначення статусу ФОП, а лише визначають регулювання діяльності уповноважених органів у відношенні до фізичних осіб, які мають намір продовжувати здійснювати підприємницьку діяльність, розпочату ними до 1 липня 2004 року, що підтверджується виконанням ними обов`язку подати реєстраційну картку або ж констатації відмови особи від набуття статусу ФОП шляхом неподання реєстраційної картки, що за змістом нормативних приписів мало наслідком відмову в заміні свідоцтва про державну реєстрацію на бланки нового зразка та внесення відмітки до ЄДР про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. Таким чином, виключалася можливість законного здійснення підприємницької діяльності, а відтак отримання доходу від такої діяльності.

Велика Палата Верховного Суду також підкреслила, що існування нечіткого, суперечливого нормативного регулювання на час виникнення спірних правовідносин порушує принцип правової визначеності.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відсутність офіційного підтвердження в особи статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Суд відмічає, що за параметрами пошуку ЄДРПОУ ідентифікаційний номер позивача РНОКПП НОМЕР_1 , ЄДР не містить запису про реєстрацію ФОП особи із таким реєстраційним номером облікової картки платника податків.

Також матеріали справи містять наданий позивачем витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 19.11.2021 за кодом 422800192872, за параметрами пошуку " ОСОБА_1 ". Витяг містить 6 записів про реєстрацію ФОПами осіб, ПІП яких співпадає з позивачкою, проте така реєстрація проведена органами місцевого самоврядування різних областей, але жодна не проведена в Херсонській області.

У відзиві податковий орган стверджує, що ОСОБА_1 з 2003 по теперішній час перебуває на обліку, отже статус фізичної особи-підприємця набула ще у 2003 році, до початку функціонування та формування Єдиного державного реєстру. Фізичні особи-підприємці зареєстровані до 01.07.2004 не втрачають відповідного статусу та мають право звернутися до державного реєстраторі із заявою про державну реєстрацію.

На підтвердження того, що позивач перебуває у статусі фізичної особи-підприємця відповідачем подано витяг із інтегрованої картки позивача по ЄСВ, у якій станом на 31.10.2021 обліковується недоїмка у сумі 37788,74 грн.

Суд не бере до уваги ці докази як підтвердження реєстрації позивача ФОП, оскільки електронні бази даних ДПС містять інформацію для використання у роботі податкових органі та не є офіційними державними реєстрами.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачка після початку дії Єдиного державного реєстру не вчиняла жодних дій щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця, заяв та документів державному реєстратору не подавала.

Протилежного відповідачем не доведено.

Отже, з урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що статус фізичної особи-підприємця - це юридичний статус, який засвідчує право особи на заняття підприємницькою діяльністю, а саме: самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Виключно фізична-особа підприємець, зареєстрована в установленому порядку, яка має право здійснювати підприємницьку діяльність і перебуває на загальній або спрощеній системі оподаткування, вважається платником єдиного внеску і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу (за умови, що така особа не є найманим працівником).

За встановленими у цій справі обставинами позивачка не мала можливості здійснювати підприємницьку діяльність, оскільки її свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності є недійсним, а з реєстраційною карткою для включення відомостей про неї як фізичної особи-підприємця до ЄДР та для заміни свідоцтва про її державну реєстрацію на свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка позивачка не зверталася, що спростовує факт наявності у позивачки статусу фізичної особи-підприємця в розумінні Закону № 755-IV і, як наслідок, належність позивачки до платників єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №500/1762/19.

На підставі наведених норм та приписів законодавства, суд дійшов висновку, що відсутність офіційного підтвердження у ОСОБА_1 статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755-IV, що виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивачки у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.

Також суд відмічає, що згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , ОСОБА_1 з 01.01.2017 працювала діловодом Григорівської сільської ради, з 02.07.2020 - спеціалістом з діловодства Григорівської сільської ради, з 24.11.2020 - у зв`язку із перейменуванням ради - спеціалістом з діловодства Присиваської сільської ради.

Водночас, згідно із довідкою про Індивідуальні відомості про застраховану особу від 15.11.2021 (форма ОК-5) за ОСОБА_1 , починаючи з 2013 року, здійснюється сплата страхових внесків роботодавцями - Іванівською, а потім Присиваською (Григорівською) сільською радою.

Доказів отримання позивачем доходу від провадження господарської діяльності в період 2017-2020 років відповідач суду не надав.

При вирішенні спірних правовідносин, суд також враховує правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, в якій суд зазначає, що тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами 1, 2 ст. 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не надано достатніх та належних доказів на обґрунтування своїх доводів щодо правомірності оскаржуваної вимоги.

За таких обставин, беручи до уваги приписи ч. 2 ст. 9 КАС України, суд дійшов висновку, що відповідач безпідставно сформував вимогу від 09.11.2020 № Ф-3895-50У про сплату боргу (недоїмки) на суму 35588,74 грн., а тому суд скасовує дану вимогу.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача припинити нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (ЄСВ) як фізичній особі-підприємцю, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: ... 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Тобто, зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії має місце лише у випадку визнання судом протиправними дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

На думку суду, позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії на майбутнє є передчасними, оскільки такий суб`єкт владних повноважень не вчинив протиправної бездіяльності чи дій у цій частині щодо позивача на час розгляду справи.

За таких обставин, суд відмовляє позивачці у задоволенні позову в цій частині.

Відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу від 09.11.2020 № Ф-3895-50У про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, винесену Головним управлінням ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі на суму 35588,74 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (код ЄДРПОУ ВП 43995495, 73003, м. Херсон, просп. Ушакова, 75).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя О.Й. Кисильова

кат. 111060000