Рішення № 102967629, 18.01.2022, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2022 року Чернігів Справа № 620/11180/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді Падій В.В.,

за участю секретаря Михайлової І.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача Козуб О.М.,

представника відповідача Гнип В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду, за правилами загального позовного провадження, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Чернігівської обласної державної адміністрації, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 02.06.2021 №120-К, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника голови Чернігівської обласної державної адміністрації за угодою сторін, з 02.06.2021;

- поновити ОСОБА_1 , з 03.06.2021, на посаді заступника голови Чернігівської обласної державної адміністрації;

- стягнути з Чернігівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу до моменту фактичного поновлення на роботі;

- допустити до негайного виконання рішення про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку в межах суми за один місяць.

Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що розпорядження голови Чернігівської обласної державної адміністрації та підстави звільнення вважає протиправними та такими, що порушують його права. Також просить поновити пропущений з поважної причини строк звернення з адміністративним позовом до суду, зазначає, що 06.07.2021 йому стало відомо, що його звільнено. Представником позивача було в місячний строк 04.08.2021 підготовлено та направлено до Чернігівського окружного адміністративного суду позовну заяву. Проте через помилку працівників АТ «Укрпошта» позовна заява була направлена не до суду, а на адресу відповідача. На його звернення 07.09.2021 на електронну адресу представника позивача надійшла відповідь за підписом в.о. голови суду Заяць О.В. про те, що станом на 06.09.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернігівської обласної державної адміністрації до суду не надходив і не зареєстрований. Вказує, що строк на звернення до суду пропущений не з вини позивача, а через недбалість третіх осіб, отже є підстави для його поновлення з поважних причин.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 21.10.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відповідачем, в межах встановленого судом строку, подано відзив на позов та заперечення проти поновлення пропущеного строку звернення до суду, обґрунтовані тим, що твердження позивача не відповідають дійсності, вважають, що з метою перекладання вини на третіх осіб позивач хоче ввести суд в оману щодо визнання підстав пропуску пропущеного строку поважними, просять залишити позов без розгляду. Ухвалою суду від 20.12.2021 заяву ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду у справі № 620/11180/21 задоволено; визнано причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду з даним адміністративним позовом. Ухвалою суду від 20.12.2021, без виходу до нарадчої кімнати, занесеною секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.

Позивач та представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив відмовити в їх задоволенні з підстав, викладених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення учасників справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд враховує таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював заступником голови Чернігівської обласної державної адміністрації з 10.01.2020 згідно розпорядження від 09.01.2020 №2-к, що підтверджується копією трудової книжки, серії НОМЕР_1 (а.с.26-36).

15.03.2021 ОСОБА_1 подав заяву голові Чернігівської обласної державної адміністрації А. Коваленко з проханням звільнити його з посади заступника голови Чернігівської обласної державної адміністрації за угодою сторін. Вказана заява містить резолюцію голови Чернігівської обласної державної адміністрації А. Коваленко : до розпорядження після погодження з ОПУ (а.с. 153).

Розпорядженням голови Чернігівської обласної державної адміністрації А. Коваленко від 02.06.2021 №120-к ОСОБА_1 02.06.2021 звільнений з посади заступника голови Чернігівської обласної державної адміністрації за угодою сторін згідно пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (підстава: заява ОСОБА_1 від 15.03.2021, погодження Офісу Президента України від 24.03.2021 №02-01/775 (а.с.141).

Вважаючи розпорядження відповідача протиправним, а своє звільнення таким, що відбулося з порушенням законодавчо визначеної процедури, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Обсяг судового контролю в адміністративних справах визначено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в якій зазначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Питання виконання покладених на голів місцевих адміністрацій та їх заступників службових обов`язків, припинення ними повноважень, права і обов`язки таких осіб визначені та урегульовані спеціальним законодавством, зокрема Законом України від 09.04.1999 № 586-XIV «Про місцеві державні адміністрації» (далі - Закон № 586-XIV; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з частиною другою статті 1 Закону №586-XIV виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві та Севастополі здійснюють обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Місцеві державні адміністрації очолюють голови відповідних місцевих державних адміністрацій (частина перша статті 8 Закону №586-XIV).

Повноваження голів місцевих державних адміністрацій закріплено у статті 39 Закону №586-XIV, пунктом 3 частини першої якої передбачено, що голови місцевих державних адміністрацій призначають на посади та звільняють з посад своїх заступників, керівників структурних підрозділів відповідно до статей 10 та 11 цього Закону.

У свою чергу стаття 10 Закону №586-XIV вказує, що перший заступник та заступники голів місцевих державних адміністрацій виконують обов`язки, визначені головами відповідних державних адміністрацій, і несуть персональну відповідальність за стан справ на дорученій їм ділянці роботи.

Перший заступник та заступники голови обласної, районної державної адміністрації призначаються на посаду головою відповідно обласної, районної державної адміністрації за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Отже у спірних правовідносинах стаття 10 Закону №586-XIV не визначає підстави звільнення позивача із займаної посади.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) .

Частиною 1 статті 3 Закону №889-VIII встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Проте згідно пункту 9-1 частини 3 статті 3 Закону №889-VII дія цього Закону не поширюється на, зокрема, голів місцевих державних адміністрацій, їх перших заступників та заступників.

Оскільки на спірні правовідносини не поширюються норми спеціального законодавства, а тому суд дійшов висновку, щодо застосування до спірних правовідносин норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

За приписами частини першої статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Однією із підстав припинення трудового договору є угода сторін (пункт 1 частини 1 статті 36 КЗпП України).

Суд зауважує, що передбачена пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України угода сторін є самостійною підставою припинення трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України) та з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України) тим, що в цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме із цих підстав.

З обставин цієї справи слідує, що підставою для прийняття оскаржуваного розпорядження стала особиста письмова заява позивача, що містила прохання звільнити його із займаної посади за угодою сторін ( а.с.153).

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» встановлено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника. Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 КЗпП).

Отже основною умовою угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди є строк, з якого трудовий договір припиняється. Визначення дати звільнення за згодою сторін є обов`язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав передбачених пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України. Відсутність належного волевиявлення не дає підстави вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за пунктом 1 частини 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін).

Отже законність припинення трудових відносин за угодою сторін фактично поставлено у залежність від наявності взаємної згоди працівника та роботодавця на таке звільнення. При цьому дату припинення трудових відносин за угодою сторін сторони (працівник і роботодавець) визначають за взаємною домовленістю.

Угода - це дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків і розуміє під собою вільне волевиявлення обох сторін.

Волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій.

Дія - це зовнішнє вираження волі і свідомості людей.

Разом з тим як встановлено судом заява ОСОБА_1 про звільнення із займаної посади за угодою сторін не містить волевиявлення (пропозиції) позивача та визначення строку, з якого трудовий договір пропонується розірвати за угодою сторін.

Суд зауважує, що резолюція керівника відповідача, проставлена на цій заяві не містить навіть дати її проставлення, а містить лише вимогу: до розпорядження після погодження з ОПУ).

Суд вважає, що і резолюція керівника відповідача, проставлена на заяві позивача про звільнення за угодою сторін також не містить пропозиції/рішення, з якого може бути розірвано трудовий договір з позивачем, що свідчить також про відсутність волевиявлення зі сторони відповідача.

Недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.

За таких обставин суд дійшов висновку про недосягнення сторонами трудового договору згоди щодо припинення трудових відносин з підстав, визначених у пункті 1 частини 1 статті 36 КЗпП України.

Твердження ОСОБА_1 стосовно факту наявності психологічного тиску під час написання ним заяви на звільнення перевірені судом та з`ясовано, що позивач власноручно написав заяву про звільнення з посади за угодою сторін і матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що така заява була подана внаслідок вчинення на позивача тиску зі сторони голови Чернігівської обласної державної адміністрації.

Суд також відхиляє посилання позивача, що його звільнення відбулось без погодження Кабінету Міністрів України, оскільки у силу приписів норми частини 2 статті 10 Закону №586-XIV (дію попередньої редакції, якої відновлено у зв`язку з втратою чинності Законом України 2592-VI від 07.10.2010 згідно із Законом України №763-VII від 23.02.2014, який набрав чинності 02.03.2014) перший заступник та заступники голови обласної, районної державної адміністрації призначаються на посаду головою відповідно обласної, районної державної адміністрації за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Отже лише призначення заступника голови обласної державної адміністрації здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Та обставина, що на веб-сайті Верховної Ради України стаття 10 Закону №586-XIV технічно не приведена у відповідність до Закону №763-VII, не є підставою застосовувати до спірних правовідносин іншу редакцію статті 10 Закону №586-XIV, аніж станом на 07.10.2010, відповідно до статті 2 Закону №763-VII.

З матеріалів справи та проаналізованих правових норм встановлено, що саме згідно з редакцією станом на 07.10.2010 статті 10 Закону №586-XIV і призначався позивач на посаду, оскільки таке призначення погоджувалося Кабінетом Міністрів України (а.с. 168-169).

Отже з 02.03.2014 жодною нормою чинного законодавства України не передбачено необхідності обов`язкового погодження Кабінетом Міністрів України звільнення з посад першого заступника та заступників голови обласної, районної державної адміністрації.

Проте суд вважає, що недосягнення сторонами згоди щодо припинення трудового договору та відсутність узгодженої дати звільнення, позбавляє роботодавця права на звільнення працівника за угодою сторін.

Наведене дає підстави для висновку, що сторони не погодили всі істотні умови угоди, а тому звільнення позивача на підставі пункту 1 частини 1 статті 36 КЗпП України є протиправним, оскільки вчинене без відповідної згоди на це позивача, а тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 02.06.2021 №120-К, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника голови Чернігівської обласної державної адміністрації за угодою сторін, з 02.06.2021 підлягає задоволенню за обґрунтованістю.

Згідно статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Позовна вимога про поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника голови Чернігівської обласної державної адміністрації з 03.06.2021 також підлягає задоволенню, оскільки є похідною від першої позовної вимоги яка судом задоволена.

Згідно пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 5 Порядку встановлено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку).

Відповідно до довідки Чернігівської обласної державної адміністрації від 08.11.2021 №07-04/26 середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 робочі місяці (квітень-травень 2021 року) становить 1896,65 грн (а.с.205).

Період вимушеного прогулу позивача обраховується в робочих днях, починаючи з першого дня після звільнення до дати прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді, тобто з 03.06.2021 по 18.01.2022, що становить 157 днів; середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 297774 (двісті дев`яносто сім тисяч сімсот сімдесят чотири) грн 05 коп. (1896,65 грн х 157 роб. дні = 297774,05 грн).

Отже суд вважає за необхідне стягнути з Чернігівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період, з 03.06.2021 по 18.01.2022, у розмірі 297774 (двісті дев`яносто сім тисяч сімсот сімдесят чотири) грн 05 коп.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи вищевикладене рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць необхідно допустити до негайного виконання.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з тим, що позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі положень Закону України «Про судовий збір» підстави для стягнення судового збору відсутні, а доказів щодо понесення позивачем інших витрат матеріали справи не містять.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Чернігівської обласної державної адміністрації від 02.06.2021 №120-К, яким ОСОБА_1 звільнено з посади заступника голови Чернігівської обласної державної адміністрації за угодою сторін, з 02.06.2021.

Поновити ОСОБА_1 , з 03.06.2021, на посаді заступника голови Чернігівської обласної державної адміністрації.

Стягнути з Чернігівської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період, з 03.06.2021 по 18.01.2022, у розмірі 297774 (двісті дев`яносто сім тисяч сімсот сімдесят чотири) грн 05 коп.

Звернути до негайного виконання судове рішення в частині поновлення на посаді та в межах суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду у повному обсязі виготовлено 27.01.2022.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ).

Відповідач: Чернігівська обласна державна адміністрація (вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 00022674).

Суддя В.В. Падій