Рішення № 102967458, 26.01.2022, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2022 року Чернігів Справа № 620/17241/21

Чернігівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (далі - ГУ ДФС у Чернігівській області), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації частин невикористаних щорічних чергових відпусток за період з 1997 року по 2013 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

- зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічних чергових відпусток за період з 1997 року по 2013 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби;

- зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки у розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за період з 1997 року по 2013 рік є протиправною, а тому з останнього підлягає стягненню середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 03.12.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов.

Відповідачем, в межах наданого судом строку, подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, зазначає, що позивачу було виплачено грошову компенсацію за невикористану частину чергової відпустки у загальній кількості 292 доби: 2013 рік - 15 діб, 2014 рік - 45 діб, 2015 рік - 38 діб, 2016 рік - 45 діб, 2017 рік - 38 діб, 2018 рік - 16 діб, 2019 рік - 36 діб, 2020 рік - 44 доби, 2021 рік - 15 діб. Зазначає, що відпустка учасникам бойових дій, відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки», є додатковою відпусткою із збереженням заробітної плати і до переліку щорічних відпусток не входить, тому не підпадає під дію статті 24 Закону України «Про відпустки», а відтак не підлягає грошовій компенсації. Вказує на пропуск позивачем тримісячного строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку.

Позивачем подано відповідь на відзив на позов, в якій свою правову позицію, викладену в позовній заяві, підтримав та просив позов задовольнити повністю. Щодо пропуску строку звернення зазначив, що про фактичну кількість невикористаних днів щорічної чергової відпустки за період з 1997 по 2013 рік дізнався з листа архіву від 15.09.2021, а отже строк звернення з даним позовом не пропущений.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Так судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01.12.1996 по 16.07.2021 проходив військову службу в податковій міліції органів України.

Наказом ДФС України від 15.07.2021 №1072-о позивача звільнено з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України відповідно до підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української СРС від 29.07.1991 №114 (через скорочення штатів), з 16.07.2021 (а.с.46).

01.09.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою та просив надати інформацію про залишок невикористаних частин чергових відпусток з період з 1997 року по 2013 рік, копії документів щодо їх використання, нарахування та виплату відпускних або компенсації (а.с.35).

Листом від 06.09.2021 відповідач повідомив позивачу, що строк зберігання наказів про надання відпусток становить 5 років, тому надати копії наказів про відпустки за період з 1997 по 2013 рік неможливо, у зв`язку з закінченням терміну зберігання (а.с.36-37).

На запит позивача, листом від 15.09.2021 №1382/17.1-12 трудовий архів Чернігівської міської ради надав копії особових рахунків за 1997-2013 роки (а.с.41).

Відповідно до особових рахунків та розрахункових листів за період з 1997 року по 2013 рік ОСОБА_1 проведено нарахування відпускних та/або виплачено грошову компенсацію за залишок невикористаної чергової відпустки за 364 доби, а саме: у 1997 році - за 30 діб, у 1998 році - за 14 діб, у 1999 році - 0 діб, у 2000 році - за 39 діб, у 2001 році - за 24 доби, у 2002 році - за 44 доби, у 2003 році - за 11 діб, у 2004 році - за 35 діб, у 2005 році - за 28 діб, у 2006 році - за 17 діб, у 2007 році - за 22 доби, у 2008 році - за 7 діб, у 2009 році - за 26 діб, у 2010 році - за 16 діб, у 2011 році - за 15 діб, у 2012 році - за 26 діб, у 2013 році - за 10 діб (а.с.10-31). За іншу частину невикористаних чергових відпусток за період з 1997 року по 2013 рік компенсацію не виплачена.

Вважаючи протиправними дії відповідача, щодо не виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічних чергових відпусток з період з 1997 року по 2013 рок, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.

Щодо нарахування та виплати компенсації за невикористані календарні дні щорічних чергових відпусток за період з 1997 року по 2013 рік.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 45 Конституції України, кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Надання всім працівникам щорічної оплачуваної відпустки є реалізацією їх права на відпочинок, яке закріплене статтею 45 Конституції України.

Відповідно до статті 348 Податкового кодексу України податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Статтею 353 Податкового кодексу України передбачено, що особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

У свою чергу порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки, врегульовано відповідним Положенням, затвердженим постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114 (надалі - Положення №114).

Пунктом 12 Положення №114 передбачено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Відповідно до пункту 49 Положення №114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв`язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв`язку з навчанням.

Тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно (пункт 51 Положення №114).

Згідно із пунктом 52 Положення №114 чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року.

При цьому пунктом 56 Положення №114 передбачено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров`я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

При цьому тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу, відповідно до пункту 51 Положення №114, визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ.

Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон України № 504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Згідно зі статтею 4 Закону України № 504/96-ВР, законодавцем передбачені такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв`язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв`язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв`язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); відпустка при народженні дитини (стаття 19-1 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Таким чином у спірному випадку, невикористані позивачем у період з 1997 по 2013 рік дні щорічної основної відпустки є в розумінні статті 4 Закону України № 504/96-ВР щорічною відпусткою.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Суд зауважує, що норма, яка зафіксована у пункті 56 Положення № 114 є бланкетною, якою законодавець знову відсилає до законодавства, яке регулює питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку. Положення № 114 питання виплати грошової компенсації за невикористану відпустку не регулює.

Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права.

Таким чином у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, працівник податкової міліції має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002, що ухвалене у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання нормами Положення № 114 питання компенсації невикористаної частини відпустки особам, які звільняються з органів внутрішніх справ за минулі роки, то при вирішенні даного спору необхідно застосовувати відповідні норми КЗпП України і Закону України № 504/96-ВР, які регулюють спірні правовідносини.

Так у відповідності до статті 24 частини 1 Закону України № 504/96-ВР та статті 83 частини 1 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже у випадку звільнення працівників податкової міліції їм виплачується компенсація за всі, без винятків, невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі 160/10875/19, яка враховується судом при вирішенні даної справи відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 при звільненні з податкової міліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним частину щорічних чергових відпусток у період з 1997 по 2013 рік.

Однак відповідачем під час звільнення позивача не було нараховано та виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористані дні чергових відпусток у період з 1997 по 2013 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, чим вчинено протиправну бездіяльність.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оскільки податковим органом, як суб`єктом владних повноважень, не надано доказів нарахування та виплати ОСОБА_1 суми грошової компенсації за невикористані дні чергової відпустки у період з 1997 по 2013 рік, а також використання ОСОБА_1 вказаної відпустки, позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічних чергових відпусток за період з 1997 року по 2013 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки у розрахунку з дня звільнення по день фактичного розрахунку суд зазначає наступне.

Так згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналізуючи вищезгадані норми матеріального права, Верховний Суд України у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) дійшов висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 Кодексу законів про працю України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 Кодексу законів про працю України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога, тощо).

У свою чергу виходячи із загальних засад права, під «виною» слід розуміти психічне ставлення особи до своїх протиправних дій або до бездіяльності та їхніх наслідків у формі умислу чи необережності.

Вина є одним з елементів суб`єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому відповідальність, за загальним правилом, можлива лише при винному вчиненні будь-якого діяння або бездіяльності.

Матеріалами справи підтверджено, що позивача звільнено з податкової міліції 15.07.2021.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, у даній справі не доведено суду правомірність своїх дій щодо не проведення з позивачем повного розрахунку при звільненні позивача.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду погодилась з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Аналогічна правова позиція міститься і в постанові Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 816/1640/17.

Як випливає з матеріалів справи позивач звільнений зі служби 15.07.2021.

З довідки відповідача від 29.12.2021 №139, вбачається, що середньоденна заробітна плата позивача за останні 2 робочі місяці (травень-червень 2021 року) становить 1059,62 грн.

Середній заробіток за період затримки розрахунку, тобто з 16.07.2021 по 26.01.2022, складає 141989,08 грн (1059,62 грн х 134 роб. дні).

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності та з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019, у справі №761/9584/15-ц та від 26.02.2020, у справі № 821/1083/17, суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України та задоволення позовних вимог у вказаній частині в сумі стягнення у розмірі 30000,00 грн.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд відхиляє посилання відповідача про застосування пропуску строку звернення до суду з даним позовом, оскільки відпускні (у даному випадку грошова компенсація за невикористані дні щорічних чергових відпусток) входять до складу грошового забезпечення, на які строк звернення не поширюється.

Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись положеннями статті 139 КАС України, враховуючи задоволення позову частково, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь позивача судовий збір у сумі 454,00 грн.

Керуючись статтями 139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації частин невикористаних щорічних чергових відпусток за період з 1997 року по 2013 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

Зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічних чергових відпусток за період з 1997 року по 2013 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період, з 16.07.2021 по 26.01.2022 включно, у розмірі 30000 (тридцять тисяч) грн 00 коп.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 454 (чотириста п`ятдесят чотири) грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ - 39392183).

Суддя В.В. Падій