Рішення № 102965753, 19.01.2022, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 січня 2022 року м. Чернігів Справа № 620/16306/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін справу за адміністративним позовом громадянки Російської Федерації ОСОБА_1 до Управління служби безпеки України в Чернігівській області про визнання протиправними дій, скасування постанови та доручення,

У С Т А Н О В И В:

Громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) 10.11.2021 (відповідно до відбитку штампу на конверті) через уповноваженого представника звернулась до суду з адміністративним позовом до Управління служби безпеки України в Чернігівській області (далі – УСБУ в Чернігівській області, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо прийняття постанови про заборону в`їзду в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складення і подання до Державної прикордонної служби України доручення про заборону в`їзду в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на три роки;

- визнати протиправними та скасувати постанову відповідача про заборону в`їзду в Україну громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доручення, наданого Державною прикордонною службою України громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що у зв`язку із наявною забороною позивач позбавлена можливості в`їхати на територію України, де проживає її чоловік та розташований на правах приватної власності житловий будинок. Крім того, ОСОБА_1 зазначає, що спірна постанова прийнята без належного обґрунтування щодо застосування до неї вищевказаного заходу та не відповідає вимогам законодавства. Будь-яких дій, які могли стати підставою для заборони в`їзду в Україну вона не вчиняла.

Ухвалою судді від 23.11.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, установлено відповідачу 15-денний строк для надання відзиву на позов та витребувано відповідні докази.

Представник відповідача у встановлений ухвалою суду строк надав відзив на позов, у якому просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та зазначив, що ОСОБА_1 заборонено в`їзд на територію України у зв`язку із тим, що діяльність вказаного іноземного громадянина у разі приїзду в Україну може нанести шкоду інтересам національної безпеки. Так, позивач займається діяльністю щодо організації постачання товарно-матеріальних цінностей на тимчасово окуповані території в адресу суб`єктів господарювання так званої «ЛНР», через непідконтрольні українському Уряду пункти пропуску, що завдає майнових втрат та створює перешкоди для сталого економічного розвитку України.

Представником позивача подано відповідь на відзив, у якій він позовні вимоги підтримав та зазначив, що відповідачем не надано належних доказів на підтвердження протиправної діяльності ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) є громадянкою Російської Федерації, що підтверджується національним паспортом (а.с. 9).

08.07.2021 позивач, через пункт пропуску «Гоптівка», намагалася перетнути державний кордон та в`їхати на територію України, однак у перетині їй було відмовлено, про що складено відповідне рішення від 08.07.2021 (а.с. 12-13). Відповідно до змісту рішення, підставою для його прийняття є рішення уповноваженого органу України про заборону в`їзду в Україну.

Відповідно до листа Державної прикордонної служби України від 27.07.2021 №91-27516/0/15-21 станом на 26.07.2021 виконується доручення УСБУ в Чернігівській області щодо заборони громадянці ОСОБА_1 в`їзду в Україну строком до 23.06.2024 (а.с. 15).

Листом УСБУ в Чернігівській області від 16.08.2021 за №74/8/Г-174/14/433 адвоката позивача повідомлено про те, що рішення про заборону в`їзду громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 строком на 3 роки прийнято в інтересах забезпечення національної безпеки України. Постанова про заборону в`їзду в Україну ОСОБА_1 винесена уповноваженим співробітником оперативного підрозділу УСБУ в Чернігівській області (а.с. 16).

Вважаючи, що відповідач необґрунтовано прийняв рішення про заборону в`їзду на територію України, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Статтею 18 Загальної декларації прав людини передбачено, що кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави.

Протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

Не здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із вимогами статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначає Закон України від 22.09.2011 №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі – Закон №3773-VI, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до вимог пункту 6 статті 1 Закону №3773-VI іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Приписи статті 3 Закону №3773-VI, які кореспондуються з положеннями статті 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини.

Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну регламентовані статтею 13 Закону №3773-VI.

Так, відповідно до вказаної статті в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Суд звертає увагу, що вказаний вище перелік підстав для заборони в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно із вимогами статті 1 Закону України від 25.03.1992 №2229-ХІІ «Про Службу безпеки України» (далі – Закон №2229-ХІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Служба безпеки України - державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України.

Статтею 2 Закону №2229-ХІІ встановлено, що на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму, корупції та організованої злочинної діяльності у сфері управління і економіки та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Згідно із вимогами пункту 13 частини першої статті 24 Закону №2229-ХІІ Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана, зокрема, брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Згідно із роз`ясненнями Пленуму Вищого адміністративного суду України, що містяться в пункті 18 Постанови від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка погребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (в редакції, чинній на момент спірних правовідносин), при вирішенні судами спорів про оскарження рішень про заборону в`їзду в Україну слід ураховувати, що застосування такої заборони визначене статтею13 та частиною другою статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». При цьому, необхідність заборони в`їзду в інтересах забезпечення безпеки України або охорони громадського порядку визначається компетентними державними органами та має превентивний характер, який не потребує обов`язкової наявності порушень законодавства особами, яким заборонено в`їзд.

Судам під час розгляду спорів про заборону в`їзду в Україну необхідно мати на увазі, що процедура заборони в`їзду в Україну не є прямим наслідком примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, визначені статтею 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Тобто, виходячи із норм вищевказаних нормативних актів у випадках, пов`язаних із забезпеченням національної безпеки, Служба безпеки України наділена правом на прийняття рішень про заборону в`їзду в Україну. При цьому, таке право з підстав визначених Законом є її виключними дискреційними повноваженнями.

Також для прийняття рішення про заборону в`їзду особі норми чинного законодавства не вимагають, щоб така особа вчинила будь-яке правопорушення.

Порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи) визначається Інструкцією про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затвердженою наказом Центрального управління Служби безпеки України від 29.01.2021 №31 (далі - Інструкція №31).

Відповідно до вимог пункту 2 Інструкції №31 рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю (далі - рішення про заборону в`їзду) приймається в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю.

Згідно із вимогами пунктом 3 Інструкції №31 у разі наявності підстав для прийняття рішення про заборону в`їзду функціональним підрозділом Центрального управління СБУ (далі - ЦУ СБУ), регіональним органом СБУ (далі - уповноважений підрозділ СБУ) готується довідка.

У довідці зазначаються:

дані про іноземця, якому передбачається заборонити в`їзд в Україну: прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) іноземця в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для громадян інших країн та осіб без громадянства - латиницею), число, місяць, рік народження, стать, громадянство (підданство) або країна постійного проживання, а також за наявності - дані національного паспорта або іншого документа, який посвідчує особу іноземця (вид, серія, номер, орган, який видав, дата видачі), місце народження, місце роботи, посада, місце проживання, контактний номер телефону;

відомості, що обґрунтовують необхідність прийняття рішення про заборону в`їзду, зокрема: обставини, що є підставою для прийняття рішення про заборону в`їзду; результати перевірки іноземця за інформаційними системами й оперативними обліками СБУ, МВС та банками даних Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерпол; наявність родинних зв`язків в Україні (дружини або чоловіка, дітей, батьків, осіб, які перебувають під її опікою чи піклуванням); наявність майнових зобов`язань перед юридичними та фізичними особами в Україні; строк заборони в`їзду в Україну іноземцю (три роки).

Пунктом 5 Інструкції №31 встановлено, що На підставі відомостей, викладених у довідці, в уповноваженому підрозділі СБУ готується постанова про заборону в`їзду в Україну (додаток 1).

У постанові про заборону в`їзду в Україну не допускається викладення інформації з обмеженим доступом.

Постанова про заборону в`їзду в Україну складається у двох примірниках, які підписуються оперативним співробітником уповноваженого підрозділу СБУ та погоджуються: у ЦУ СБУ - начальником функціонального підрозділу або його заступником; у регіональному органі СБУ - начальником цього органу або його заступником. Примірники постанови про заборону в`їзду в Україну затверджуються Головою СБУ, його першим заступником чи заступником відповідно до розподілу функціональних обов`язків. Строк заборони в`їзду в Україну іноземцю обчислюється з дати затвердження постанови про заборону в`їзду в Україну (пункт 6 Інструкції №31).

Відповідно до пункту 7 Інструкції №31 уповноважений підрозділ СБУ готує доручення Держприкордонслужбі щодо заборони в`їзду в Україну іноземцю (далі - доручення), форму якого наведено у додатку до Порядку надання Державній прикордонній службі та виконання нею доручень уповноважених державних органів щодо осіб, які перетинають державний кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 квітня 2013 року N 280 (далі - Порядок).

Уповноважений підрозділ СБУ надсилає доручення до органу Держприкордонслужби з одночасним інформуванням про це ДКР за наявності відомостей про в`їзд іноземця в Україну протягом семи днів з моменту затвердження постанови про заборону в`їзду в Україну - у регіональному органі СБУ.

В інформуванні обов`язково зазначаються обставини, що слугували підставою для виконання доручення.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для прийняття постанови про заборону в`їзду є викладені у довідці відомості. Рішення про заборону в`їзду повинно прийматися виключно у випадку, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення особою суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції Служби безпеки України.

На виконання вимог ухвали відповідачем надано та судом досліджено довідку від 08.06.2021 щодо доцільності заборони в`їзду в Україну позивачу, яка має гриф обмеження доступу «Для службового користування», та постанову про заборону в`їзду в Україну від 08.06.2021 строком на три роки, про що надано відповідне доручення Державній прикордонній службі України у порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2013 №280. Також судом досліджено надані відповідачем документи, які слугували підставою для складення довідки.

Згідно із вимогами статті 19 Закону України від 21.06.2018 №2469-VIII «Про національну безпеку України» Служба безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина: 1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, економічної та інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про національну безпеку України» державна безпека - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності і демократичного конституційного ладу та інших життєво важливих національних інтересів від реальних і потенційних загроз невоєнного характеру (пункт 4); національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз (пункт 9); загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України (пункт 6); національні інтереси України - життєво важливі інтереси людини, суспільства і держави, реалізація яких забезпечує державний суверенітет України, її прогресивний демократичний розвиток, а також безпечні умови життєдіяльності і добробут її громадян (пункт 10).

На думку суду, вказана довідка та спірна постанова містять визначений Інструкцією №31 виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну, а також обґрунтування того, в чому саме полягають інтереси забезпечення безпеки України, пропозиції щодо строку заборони в`їзду в Україну особі (три роки).

Також вказані вище документи дають можливість ідентифікувати особу, відносно яких вони складені.

Посилання представника позивача на те, що викладені в постанові обставини не підтверджується жодним доказом і є безпідставним звинуваченням позивача у скоєнні злочинів, суд вважає необґрунтованими, оскільки довідка, на підставі якої прийнята постанова, не є документом, який стосується кримінальних проваджень, та не підлягає оприлюдненню, оскільки містить гриф обмеження доступу.

Суд звертає увагу на те, що саме по собі рішення про заборону в`їзду на територію України, прийняте Службу безпеки України в рамках здійснення завдань, покладених на неї Законом України «Про контррозвідувальну діяльність», має превентивний характер, відповідно, прийняттю такого рішення не обов`язково має передувати здійснення особою порушення законодавства та наявність будь-яких кримінальних проваджень.

Тобто, Служба безпеки України як державний орган спеціального призначення з правоохоронними функціями, який забезпечує державну безпеку України, наділена компетенцією надавати оцінку наявності в діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенційних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України тощо та приймати за результатами такої оцінки відповідне рішення, спрямоване, крім іншого, на попередження загроз, прямий або опосередкований вплив на фактори запобігання їх виникненню, а також локалізацію та усунення загроз.

Так, з аналізу статті 2 Закону України «Про контррозвідувальну діяльність» та статті 1 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» слідує, що метою контррозвідувальної діяльності є, перш за все, попередження вчинення злочину, тоді як завданням оперативно-розшукової діяльності є пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння (вже вчинені чи вчинення яких триває), відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України. Наявність даних в ЄРДР є наслідком саме оперативно-розшукової діяльності, контррозвідувальні ж заходи здійснюються до вчинення протиправних дій (з метою їх недопущення).

Водночас, суд вважає, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і, обґрунтовуючи застосування такого права певними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв в межах наданих повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 28 січня 2021 року у справі №200/13120/19-а (пункт 31).

Зі змісту Рекомендації Комітету Європи NR (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11 березня 1980 року на 316-й нараді, вбачається, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Таким чином, вжиття заходів щодо заборони в`їзду в країну залежить виключно від дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі №320/8499/20, у якій, зокрема, зазначено, що право позивача на особисте життя ставиться у противагу інтересам національної безпеки та економічного добробуту держави, що, на думку Суду, виправдовує застосовані до позивача заходи втручання у його права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

Відповідно до вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, доводи позивача про те, що оскаржувані постанова та доручення УСБУ в Чернігівській області не відповідали вимогам закону та Інструкції, так як у них не вказано конкретні факти, які б свідчили про вчинення суспільно небезпечного діяння, не зазначено суть відомостей, отриманих в установленому законом порядку, про факти вчинення іноземцем суспільно небезпечних діянь, які суперечать інтересам забезпечення безпеки України, суд вважає необґрунтованими, оскільки вони прийняті в порядку, визначеному Інструкцією №31, Порядком №208 та містять виклад обставин, наявність яких є необхідною для прийняття рішення про заборону в`їзду в Україну.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, прийшов до висновку, що в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити повністю.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову громадянці Російської Федерації ОСОБА_1 до Управління служби безпеки України в Чернігівській області про визнання протиправними дій, скасування постанови та доручення - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 19 січня 2022 року.

Позивач: громадянка Російської Федерації ОСОБА_1 (паспорт № НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 федерація).

Відповідач: Управління служби безпеки України в Чернігівській області (код ЄДРПОУ 20001757, вул. Шевченка, 28, м. Чернігів, 14000).

Суддя С.В. Бородавкіна