Рішення № 102965532, 18.01.2022, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 січня 2022 року Чернігів Справа № 760/12184/20

Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Солом`янського районногу суду м.Києва з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 12 912,28 грн (3% річних за несвоєчасну виплату) та 33 863,88 грн (розмір інфляційних втрат), а всього 46 776,16 грн.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що оскільки відповідач просрочив виплату одноразової грошової допомоги з 26.10.2018 по 26.03.2020, згідно ст.625 Цивільного кодексу України, останній має сплатити 3% річних за несвоєчасну сплату та інфляційні втрати.

Рішенням Солом`янського районногу суду м.Києва від 05.04.2021 позов задоволено. В подальшому, постановою Київського апеляційного суду від 02.08.2021 рішення Солом`янського районногу суду м.Києва від 05.04.2021 скасовано, провадження у справі закрито. Роз`яснено позивачу, що розгляд даного спору віднесено до юрисдикції адміністративного судочинства. Одночасно роз`янено позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання даної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією. У зв`язку з поданням такої заяви позивачем, ухвалою Київського апеляційного суду від 13.09.2021 справу передано до Чернігівського окружного адміністративного суду.

Суд ухвалою від 19.11.2021 відкрив провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

У встановлений судом строк, відповідач подав відзив на позов, у якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні та зазначив, що враховуючи правову природу коштів, які виплачуються на підставі Закону у разі загибелі (смерті) військовослужбовців, є гарантованою державою виплатою, а не сплатою суми боргу, до спірних правовідносин стаття 625 ЦК України не застосовується.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.

У листопаді 2019 року позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до МОУ в якому просив, зокрема, зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням II групи інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням мною обов`язків військової служби у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, відповідно до Закону України «Про соціальній та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для. проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 (далі — Порядок №975), з урахуванням раніше виплаченої суми.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 у справі №620/3185/20 відмовлено повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов`язання вчинити певні дії.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі №620/3185/20 рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.11.2019 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги позивача до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

В подальшому ухвалою Верховного Суду Касаційного адміністративного суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі №620/3185/19 за позовом позивача до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування пункту протоколу, зобов`язання вчинити певні дії у зв`язку з тим, що оскаржуване рішення прийняте у справі, яка належить до справ незначної складності.

Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 13.03.2020 №42, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2020 у справі №620/3185/19 скасовано пункт 24 протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 26.10.2018 №104 та призначено одноразову грошову допомогу позивачу в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року, в сумі 528600 (п`ятсот двадцять вісім тисяч шістсот грн. 00 коп. та здійснено виплату з урахуванням раніше виплаченої допомоги (206700,00 грн.), в сумі 321900 (триста двадцять одна тисяча дев`ятсот) грн 00 коп.

Оскільки, на думку позивача, Міністерство оборони України здійснило прострочення виконання зобов`язання по призначенню грошової допомоги з 26.10.2018 по 26.03.2020, з посиланням на статтю 625 ЦК України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зважає на наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Приписами п.1. Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 №671 (далі - Положення №671) закріплено, що Міністерство оборони України (Міноборони) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Міноборони є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сфері оборони і військового будівництва. Міноборони є органом військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили.

Так, за змістом ч.3 ст.11 та ч.1 ст.13 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Як вбачається з наданих до позовної заяви копій судових рішень, адміністративним судом у справі, розглянутій в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України (КАС України) відповідача було зобов`язано вчинити певні дії.

Відповідно до ст.1 КАС України Кодекс адміністративного судочинства України визначає юрисдикцію, повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративних справ, порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства.

Відповідно до ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Відповідно до ч.2 cт.1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Законодавець у ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України визначив зобов`язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч.2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.

Цивільне зобов`язання передбачає наявність обов`язку боржника відносно кредитора, з яким кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов`язку, і таке зобов`язання в силу ч.2 та 3 ст.11 Цивільного кодексу України може виникати на підставі договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інших юридичних фактів, безпосередньо з актів цивільного законодавства тощо.

Поряд з цим, стягнення інфляційних втрат регулюється ст.625 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, вбачається, що за змістом ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи все вищевикладене, можна дійти висновку, що адміністративним судом вирішено спір між позивачем та відповідачем у сфері публічних правовідносин, а факт виконання судового рішення, прийнятого за результатами розгляду публічно-правового спору, не може бути доказом виникнення цивільно-правових відносин між сторонами у даній справі.

Таким чином суд констатує, що між сторонами спору, не виникало цивільних правовідносин а ні на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, а ні на підставі заяви позивача, поданої в серпні 2018 року про виплату йому одноразової грошової допомоги, а ні на підставі постанови суду від 21.01.2020.

Отже, Міністерство оборони України не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні ст.625 Цивільного кодексу України, тому положення ст.625 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Вказана правова позиція щодо застосування положень ст.625 Цивільного кодексу України узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Верховного Суду від 27.08.2020 у справі №804/871/16, від 18.07.2018 у справі №2а-11853/10/1570, від 08.02.2018 у справі №826/22867/15, від 08.02.2018 у справі №826/26790/15 та від 12.11.2018 у справі №826/22868/15.

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 23.05.2018 по справі №742/1876/15-ц, зазначив, що згідно із частиною першою статті 16 Закону одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Верховний Суд виходив з того, що відповідно до ст.16 Закону одноразова грошова допомога є адресною грошовою допомогою, яку отримують визначені Законом особи, які мають право на неї відповідно до встановлених законодавством критеріїв і довели це право через надання відповідних документів.

А отже враховуючи правову природу коштів, які виплачуються на підставі Закону у разі загибелі (смерті) військовослужбовців, що є гарантованою державою виплатою, а не сплатою суми боргу, Верховний Суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин ст.625 ЦК України не застосовується.

За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.1 та ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Керуючись статтями 72-74, 77, 132, 134,139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про стягнення коштів – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня отримання його копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Міністерство оборони України (Повітрофлотський проспект, 6, м.Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022).

Повне рішення суду складено 18.01.2022.

Суддя Л.О. Житняк