Рішення № 102965470, 17.01.2022, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2022 року Чернігів Справа № 620/17746/21

Чернігівський окружний адміністративний суду складі:

головуючого судді Клопота С.Л.,

за участю секретаря Шевченко А.В.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ГУ ДПС у ЧО Родінченко М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області, начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області Слотюк Людмили Михайлівни про визнання протиправним та скасування наказу,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області,начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області Слотюк Людмили Михайлівни та просить:

1. Визнати протиправним і скасувати наказ Начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області Слотюк Людмили Михайлівни № 492-о від 08.11.2021 року про відсторонення ОСОБА_1 .

2. Зобов`язати Головне управління ДПС у Чернігівській області поновити на роботі ОСОБА_1 шляхом її допуску до роботи на посаді головного державного інспектора відділу моніторингу та інформаційно-аналітичного забезпечення управління у Головному управлінні ДПС у Чернігівській області.

3. Стягнути з Головного управління ДПС у Чернігівській області (ЄДРПОУ 44094124) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

4. Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення та в частині стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що відсторонення позивача від виконання службових обов`язків, з підстави не проведення нею профілактичних щеплень проти COVID-19 суперечить приписам трудового законодавства, Закону України «Про державну службу», є прийнятим за відсутності визначеного законом порядку відсторонення, має форму протиправного втручання у право позивача на працю, через примушування до щеплення, яке проводиться в порушення закону.

Позивач в судовому засіданні позов підтримала та просила його задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача ГУ ДПС у ЧО в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила відмовити в задоволенні позову, посилаючись на заперечення, які викладені у відзиві на позовну заяву, що приєднаний до матеріалів справи.

Відповідач - начальник Головного управління ДПС у Чернігівській області Слотюк Людмила Михайлівна в судове засідання не з`явилась, про дату, час та місце судового розгляду повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, суд вважає позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

ОСОБА_1 (далі - Позивач) з 22 грудня 2020 року і на даний час працює на посаді головного державного інспектора відділу моніторингу та інформаційно-аналітичного забезпечення управління по роботі з податковим боргом в Державній податковій службі України Головного управлінні ДПС у Чернігівській області.

08 листопада 2021 року, наказом ГУ ДПС у Чернігівській області № 492-о, Позивача було відсторонено від виконання службових обов`язків пов`язаних із проходженням державної служби з підстави не проведення профілактичних щеплень проти COVID-19.

Не погодившись з відстороненням від виконання службових обов`язків Позивач звернулась з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Питання проведення обов`язкових профілактичних щеплень врегульоване нормами Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 №2801-ХІІ, Законом України від 06.04.2000 № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб», Законом України від 24.02.1994 № 4004-ХІІ «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

Так, відповідно до статті 30 Основ законодавства про охорону здоров`я, щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.

При цьому, абзацом 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб (інших порівняно з такими хворобами як дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, обов`язковість щеплень проти яких визначена абзацом 1 цієї статті). У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Абзацами другим та третім статті 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» передбачено: що обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи; що групи населення та категорії працівників, які підлягають профілактичним щепленням, у тому числі обов`язковим, а також порядок і терміни їх проведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до статті 10 Основ законодавства України про охорону здоров`я та статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Міністерством охорони здоров`я України видано наказ від 04 жовтня 2021 року N 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 р. за N1306/36928), яким визначений такий перелік.

Згідно з цим Переліком, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS- CoV-2, підлягають працівники, зокрема, центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів.

Наразі, відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» на території України установлено карантин.

Статтею 29 цього закону визначено, що карантин встановлюється та відміняється Кабінетом Міністрів України. Питання про встановлення карантину порушує перед Кабінетом Міністрів України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за поданням головного державного санітарного лікаря України.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з урахуванням змін, внесених постановою КМУ №1336 від 15.12.2021, карантин продовжено до 31 березня 2022 року.

Крім того, до зазначеної постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 постановою КМУ від 20.10.2021 року №1096 внесені зміни, відповідно до яких текст постанови №1236 доповнено пунктом 41-6, що передбачає обов`язок керівників державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1. Відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я ( підпункт 2 пункту416);

2. Взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємстві, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Таким чином, всупереч висновкам, викладеним у позовній заяві, пунктом 416 постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 ( з урахуванням змін, внесених постановою КМУ від 20.10.2021 №1096) встановлено порядок відсторонення від роботи, який визначає умови та підстави відсторонення, час відсторонення та його документальне оформлення певним чином.

Суд констатує, що постанова КМУ від 20.10.2021 №1096 не визнана, у встановленому законодавством порядку, протиправною та нечинною, тож підлягає обов`язковому виконанню відповідно до статті 117 Конституції України.

Статтею 72 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» визначено, що відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків здійснюється лише одночасно з прийняттям рішення про порушення дисциплінарного провадження або під час його здійснення, тобто у зв`язку з вчинення дисциплінарного проступку у випадках: порушення Присяги державного службовця; перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення; невиконання вимог щодо політичної неупередженості державного службовця; використання повноважень в особистих (приватних) інтересах або в неправомірних особистих інтересах інших осіб; подання під час вступу на державну службу недостовірної інформації про обставини, що перешкоджають реалізації права на державну службу, а також неподання необхідної інформації про такі обставини, що виникли під час проходження служби; прийняття державним службовцем необґрунтованого рішення, що спричинило порушення цілісності державного або комунального майна, незаконне їх використання або інше заподіяння шкоди державному чи комунальному майну, якщо такі дії не містять складу кримінального або адміністративного правопорушення.

Проте цей перелік підстав відсторонення не є вичерпним.

Відповідно до частини 3 статті 5 зазначеного Закону №889 дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За таких обставин до спірних відносин підлягає застосуванню стаття 46 КЗпП України, якою визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі, в тому числі, в інших випадках, передбачених законодавством.

Таким іншим випадком, передбаченим законодавством, і є встановлене статтею 12 Закону України 06.04.2000 № 1645-ІІІ «Про захист населення від інфекційних хвороб» та постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої короновірусом SARS-CoV-2» ( зі змінами внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096), відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень.

Той факт, що позивачка дійсно свідомо відмовилась від проведення щеплення підтверджується наступними доказами:

- Повідомленням про необхідність проведення щеплення із викладенням переліку пунктів щеплення, в якому 05.11.2021 позивачкою власноручно здійснено запис про відмову від щеплення;

- Актом від 05.11.2021, яким підтверджено факт відмови від щеплення ОСОБА_1 ;

- Списком осіб в Управлінні по роботі з податковим боргом, які не мають профілактичного щеплення від COVID-19 (додаток до службової записки №1276/25-01-13-01-18 від 05.11.2021), де позивачкою проставлено підпис проти відмітки, яка свідчить, що причиною відсутності щеплення є відмова від нього;

- Списком осіб в Управлінні по роботі з податковим боргом, які не мають профілактичного щеплення від COVID-19 (додаток до службової записки №1281/25-01-13-01-18 від 08.11.2021), де позивачкою проставлено підпис проти відмітки, яка свідчить, що причиною відсутності щеплення є відмова від нього.

Тож викладені в позові твердження про відсутність доказів відмови ОСОБА_1 від проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 не відповідають дійсності.

При цьому, суд наголошує, що тимчасове увільнення від виконання службових обов`язків у порядку відсторонення від роботи, у даному випадку, не є звільненням зі служби, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має за мету відвернення та/або попередження негативних наслідків.

Зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 року N 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2», внесені постановою КМУ від 20.10.2021 №1096, щодо відсторонення від роботи у разі відмови або ухилення від проведення обов`язкових профілактичних щеплень, а також наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року N 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» набули чинності з 08.11 2021.

Таким чином, із зазначеної дати, відповідно до наведених приписів чинного законодавства, в Головному управлінні ДПС у Чернігівській області підлягали відстороненню від роботи державні службовці та працівники, які, на вказану дату, відмовились або ухилились від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, крім тих, які надали довідку закладу охорони здоров`я про наявність протипоказань до вакцинації ( тимчасових або постійних).

Щодо оплати праці за період відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.

За змістом статті 1 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР, статті 50 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» оплата праці здійснюється за виконання роботи, для державних службовців - за виконання посадових обов`язків. Оскільки при відстороненні від роботи державним службовцем посадові обов`язки ним не виконуються, відсутні підстави для виплати заробітної плати за період відсторонення.

Аналогічна правова позиція висвітлена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 820/5784/17 та від 18 листопада 2019 року № 480/4871/18.

Окремо суд зазначає, що чинним законодавством на громадян покладаються обов`язки щодо проведення щеплень.

Зокрема, відповідно до пункту «б» статті 10 Основ законодавства про охорону здоров`я громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

А за приписами статті 5 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» на громадян покладаються обов`язки брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів та робити щеплення у передбачених законодавством випадках.

Щодо посилання у позові на необхідність прийняття головним державним санітарним лікарем України, головним державним санітарним лікарем області рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями, суд зазначає, що наведені твердження суперечать чинному законодавству з огляду на таке.

Статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» розрізняється обов`язкове профілактичне щеплення:

- для працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб (абзац 2 статті 12);

- на відповідних територіях та об`єктах у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби (абзац 3 статті 12).

Згідно з абзацом 4 зазначеної правової норми відповідний санітарний лікар приймає рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах.

У даному випадку застосовуються підстави для обов`язкового профілактичного щеплення, визначені абзацом 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» (для працівників окремих професій, виробництв та організацій), які не вимагають відповідного рішення санітарного лікаря.

Крім того необхідно підкреслити, що надання інформації щодо проведених щеплень не є порушенням права на таємницю про стан здоров`я в розумінні статті 39-1 Основ законодавства про охорону здоров`я, оскільки така інформація не стосується діагнозу, стану здоров`я, конкретних відомостей, одержаних при медичному обстеженні, методів лікування.

Тож викладене з посиланням на відповідні докази та наведені правові норми дає підстави для висновку про правомірність відсторонення ОСОБА_1 від роботи .

Позивач зазначає про відсутність належних правових підстав та порядку відсторонення від виконання посадових обов`язків.

У обгрунтовання відсутня належних правових підстав для відсторонення, Позивач посилається на наступне.

На думку Позивача ст. 46 КЗпП України не може бути застосована до спірних правовідносин; наказ МОЗ від 04 жовтня 2021 року N 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», не передбачає, що діяльність перелічених в ній осіб може призвести до зараження; щеплення від COVID-19 не передбачено Календарем щеплень; порушення статті 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», відповідно до якої подання про усунення від роботи повинно бути надано посадовою особою державної санітарно- епідеміологічної служби.

Наведені висновки суперечать положенням чинного законодавства, з огляду на наступне.

Частиною 3 статті 5 Закону України від 10.12.2015 № 889-VIII «Про державну службу» передбачено, що дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Тож у всіх інших випадках відсторонення державного службовця від виконання посадових обов`язків, крім випадків, визначених ст.72 Закону №889, здійснюється за наявності підстав, встановлених статтею 46 КЗпП України.

Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Аналізуючи зазначену правову норму, суд зазначає, що за змістом статті 46 КЗпП України допускається відсторонення працівника або у випадках, перелічених у статті, або в інших випадках, які повинні бути також передбачені певним нормативним документом.

При цьому, абзацом 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до: зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб ( інших порівняно з такими хворобами як дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, обов`язковість щеплень проти яких визначена абзацом 1 цієї статті). У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.

Тож статтею 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачений такий інший випадок відсторонення від роботи як відмова або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень.

Щодо відсутності в наказі МОЗ від 04 жовтня 2021 року N 2153 «Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» посилання на те, що діяльність перелічених в ній осіб може призвести до їх зараження або поширення ними інфекційних хвороб, то наведене не має юридичного значення.

Так, за змістом абзацу другого статі 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» для обов`язкового здійснення профілактичних щеплень для певних категорій професій, виробництв та організацій необхідним та достатнім є встановлення центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я відповідного переліку таких професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб.

Також безпідставним є посилання на те, що щеплення від COVID-19 не передбачено Календарем щеплень.

За змістом пункту 2 Календаря щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16.09.2011, з урахуванням змін, внесених згідно наказу МОЗ №1510 від 03.07.2020 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 за № 1159/19897), обов`язковим профілактичним щепленням для запобігання поширенню інших інфекційних захворювань (крім щеплень, визначених пунктом 1 Календаря, - дифтерія, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз, тощо) підлягають окремі категорії працівників у зв`язку з особливостями виробництва або виконуваної ними роботи, що відповідає положенням абзацу 2 статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб».

Щодо посилання у позові на те, що відповідно до статті 7 Закону України від 24.02.1994 «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» подання про усунення від роботи повинно бути надано посадовою особою державної санітарно-епідеміологічної служби, то зазначені положення суперечать статті 12 Закону України від 06.04.2000 «Про захист населення від інфекційних хвороб».

У рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України, зокрема, зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило «наступний закон скасовує попередній».

Таким чином, єдиний орган конституційної юрисдикції фактично передбачив порядок подолання правових колізій шляхом застосування принципу, відповідно до якого новий закон скасовує положення закону, прийнятого раніше, якщо обидва ці закони регулюють аналогічні види правовідносин та містять суперечливі між собою положення.

За таких обставин, підлягають застосуванню норми Закону України від 06.04.2000 «Про захист населення від інфекційних хвороб», відповідно до статті 12 якого у разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт, тобто не передбачається складання посадовою особою державної санітарно- епідеміологічної служби подання про усунення від роботи.

Щодо відсутності встановленого порядку відсторонення від роботи, суд зазначає наступне.

Стаття 46 КЗпП України та стаття 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» не містять порядку відсторонення від роботи осіб, що відмовляються або уклоняються від щеплення від COVID-19.

Проте такий порядок визначений 416 постанови КМУ №1236 від 09.12.2020 від 9 грудня 2020 року N 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Положеннями цієї правової норми визначені умови та підстави відсторонення, час відсторонення, його документальне оформлення певним чином, що у сукупності і складає порядок відсторонення від виконання обов`язків.

Щодо імперативних приписів пункту 416 постанови КМУ №1236 від 09.12.2020, то суд зазначає, що підпункт 2 зазначеної правової норми встановлює імперативний припис керівникам державних органів забезпечити відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України “Про захист населення від інфекційних хвороб” та частини третьої статті 5 Закону України “Про державну службу”, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Абзацом другим статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» визначено: «У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт.»

Щодо посилання Позивача на обмеження її конституційного права на працю, суд зазначає, що у постанові від 18 листопада 2019 року у справі №480/4871/18 Верховний Суд вказує на необґрунтованість доводів скаржника щодо не врахування положення статті 43 Конституції України під час застосування до останнього заходу у вигляді відсторонення від посади.

Від так, зважаючи на встановлені, в ході судового засідання, факти та обставини, суд дійшов аргументованого висновку, що виносячи наказ № 492-о від 08.11.2021 про відсторонення ОСОБА_1 , Головне управління ДПС у Чернігівській області діяло правомірно, підставно та в межах своїх повноважень.

За таких обставин у суду відсутні правові підстави для скасування наказу № 492-о від 08.11.2021, у частині, що стосується Позивача.

Враховуючи вищевикладене, в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 необхідно відмовити.

Керуючись ст. ст.139, 227, 241-243, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області (вул.Реміснича, буд.11, м.Чернігів,14000), начальника Головного управління ДПС у Чернігівській області Слотюк Людмили Михайлівни (вул.Реміснича, буд.11, м.Чернігів,14000) про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції.

Повний текст рішення виготовлено 20 січня 2022 року.

Суддя С.Л. Клопот