Рішення № 102964198, 28.01.2022, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/467/21

провадження № 2-ап/340/24/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_1 )

до Держави Україна в особі Кіровоградської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ – 02910025; адреса: вул. Велика Пермська, 4, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006)

про стягнення матеріальної шкоди.

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом до Держави Україна в особі Кіровоградської обласної прокуратури, в якому просить суд стягнути з Держави України в особі Кіровоградської обласної прокуратури (м. Кропивницький вул. Велика Пермська, буд. 4, код ЄДРПОУ 02910025) матеріальну шкоду, у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу визначеного за ч.3 та п.14 ч.5 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 січня 2015 року по 31 серпня 2019 року у сумі 975044,2 грн. (дев`ятсот сімдесят п`ять тисяч сорок чотири гривні та двадцять копійок).

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року ОСОБА_1 повернуто позовну заяву.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 02 липня 2021 року ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року у справі № 340/467/21 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Кіровоградського окружного адміністративного суду.

Ухвалою від 23 вересня 2021 року відкрите провадження у справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує, що Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та в розмірах встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким що не відповідає Конституції України. За таких умов ОСОБА_1 вважає, що йому завдана матеріальна шкода у сумі 975044,2 грн, у вигляді неотримання доходів, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене застосуванням до неї визнаного неконституційним правового акту або його окремої частини.

Відповідач позовних вимог не визнав та у поданому відзиві на позов вказав, що рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення, а відтак - не може застосовуватись до правовідносин, які виникли до прийняття такого рішення. Представник наголосив, що органи прокуратури не мали правових підстав для виплати заробітної плати позивачу поза межами видатків бюджету на оплату праці в інших розмірах, ніж встановлених Кабінетом Міністрів України.

У строк, встановлений судом, позивач не скористався своїм правом на подання відповіді на відзив.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 працював в органах прокуратури з 27 липня 2010 року. Зокрема, Наказом прокурора Кіровоградської області від 15 грудня 2015 року №906к позивача було призначено на посаду прокурора Олександрівського відділу Знам`янської місцевої прокуратури Кіровоградської області, а наказом керівника Знам`янської місцевої прокуратури №6 - переведено на посаду начальника вказаного відділу.

Наказом керівника Кіровоградської обласної прокуратури №178к від 01 жовтня 2020 року, на підставі рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 27.08.2020 №204дп-20, до начальника Олександрівського відділу Знам`янської місцевої прокуратури Кіровоградської області ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення з посади в органах прокуратури (пункт 6 частини першої статті 43 Закону України “Про прокуратуру”).

Позивач зазначав, що у період з січня 2015 року по серпень 2019 року йому нараховувалась та виплачувалась заробітна плата, виходячи з посадового окладу прокурора, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 №505 Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури, розмір якого є меншим, ніж визначений статтею 81 Закону України “Про прокуратуру”.

Так, згідно розрахункових листів за період з 2015 по 2019 роки органами прокуратури, де працював позивач, ОСОБА_1 проводилися відповідні нарахування заробітної плати з врахуванням встановлених окладів: 01 січня по 14 грудня 2015 року -1464,00 грн, із 15 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року – 2263,00 грн, а з 06 вересня 2017 року по 31 серпня 2019 року – 6000,00 грн з відповідними доплатами.

Позивач вважає, що внаслідок застосування неконституцйного положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у вказаний період йому недоплачено 975044,2 грн.

Вирішуючи спір, суд ураховує таке.

Спірні відносини стосуються виплати позивачу заробітної плати в меншому розмірі внаслідок застосування відповідачем Закону, який визнано неконституційним.

Підставами звернення до суду вказано Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 1); положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втратило чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (пункт 2).

Відповідно до статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (у первинній редакції): заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (частина перша); заробітна плата прокурора складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством (пункти 1, 2 частини другої); посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: 01 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 01 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат (частина третя); посадові оклади прокурора Генеральної прокуратури України установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора Генеральної прокуратури України з коефіцієнтом: - 1,3 (пункт 2 частини четвертої).

Статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (зі змінами згідно з Законом України від 02 липня 2015 року №578-VIII набрав чинності 16 липня 2015 року) встановлювалось: заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: вислугу років; виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці (пункти 1, 2, абзац четвертий частини другої).

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII (набрав чинності 01 січня 2017) внесено зміни в Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII, якими частину третю статті 81 викладено в новій редакції, за якою посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури з 01 січня 2017 становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 81 Закон України "Про прокуратуру" №1697-VII (у редакції Закону України від 19 вересня 2019 року №113-IX, набрав чинності з 25.09.2019) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури встановлено в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 01.01.2021 посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 01.01.2022- 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (частина третя); преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік (абзаци четвертий, п`ятий частини другої).

Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII (набрав чинності 01 січня 2015 року) розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно з яким, зокрема, норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Схеми посадових окладів працівників прокуратури, підстави та розміри преміювання, виплати матеріальної допомоги, надбавок визначались постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2021 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", яка залишається чинною на час судового розгляду справи.

Згідно з матеріалами справи, щомісячний розмір посадового окладу ОСОБА_1 (без урахування премій, надбавок) із 01 січня по 14 грудня 2015 року складав 1464,00 грн, із 15 грудня 2015 року по 05 вересня 2017 року – 2263,00 грн, а з 06 вересня 2017 року по 31 серпня 2019 року – 6000,00 грн.

За розрахунками, наведеними в позовній заяві, внаслідок виплати заробітної плати (грошового забезпечення) на підставі постанов Уряду України, що передбачалось Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII, позивачу завдано шкоди в розмірі 975044,2 грн., що є різницею між виплаченою заробітною платою (грошовим утриманням) та сумою, яку позивач міг отримати в разі виплати йому заробітної плати (грошового забезпечення) в розмірах, які встановлювались статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII у редакціях, чинних на час нарахування та здійснення відповідних виплат.

Воднораз, правильність нарахування та виплати позивачеві заробітної плати відповідно до чинного на час виникнення спірних правовідносин правового регулювання Чабаненком М.В. не заперечується.

Як уже вказувалось, Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 визнано неконституційним окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачала, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини третьої статті 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Станом на час судового розгляду справи Верховною Радою України не ухвалено закону, який би визначав порядок відшкодування моральної чи матеріальної шкоди особі внаслідок застосування до неї неконституційного закону.

Суд зазначає, що відсутність закону, ухваленого Парламентом України відповідно до частини третьої статті 152 Основного Закону України, для врегулювання відносин щодо порядку відшкодування моральної чи матеріальної шкоди особі, завданої особі внаслідок застосування неконституційного закону, не відповідає принципу юридичної визначеності, який вимагає наявності закону для врегулювання визначених суспільних відносин.

Разом і тим, суд бере до уваги, що розглядаючи спори в справах за позовами публічних службовців щодо відшкодування шкоди внаслідок застосування неконституційного закону в розмірі недотриманої заробітної плати (грошового забезпечення, утримання), Верховний Суд посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду (постанови від 03.07.2018 у справі №826/27224/15, від 05.06.2019 у справі №686/23445/17), де такі спори віднесені до юрисдикції адміністративних судів, оскільки їх предметом є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані у відповідний період, коли позивач обіймав посаду публічного службовця.

На підставі цього Верховний Суд констатував, що спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання. Такий висновок зумовлений тим, що незважаючи на заявлені позивачем позовні вимоги, спір у справі виник щодо неотримання публічним службовцем частини заробітної плати (щомісячного грошового утримання), які мали бути йому нараховані, що є спором про проходження публічної служби відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).

Верховний Суд, ураховуючи правові позиції Великої Палати Верховного Суду, а також незважаючи на намагання позивача перевести цей спір в площину деліктних правовідносин і відповідного нормативного регулювання, вказав, що розглядуваний спір є спором щодо проходження публічної служби, який виник у зв`язку з виплатою позивачу заробітної плати (грошового забезпечення, утримання) в розмірі, меншому ніж він сподівався. Обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.

Верховний Суд, вказуючи на те, що позивач не ставив під сумнів відповідність отриманої ним заробітної плати (грошового забезпечення, утримання), тобто не оспорював розмір отриманої суддівської винагороди та щомісячного довічного грошового утримання в контексті невідповідності такого встановленому законодавством, що було чинним у відповідний період, дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій правильно відмовили в задоволенні позову, однак помилково вважали цей спір спором про відшкодування шкоди, завданої актом, що визнаний неконституційним, та вдалися до аналізу фактичних обставин справи в поєднанні з законодавством, що регулює питання відшкодування завданої шкоди.

Наведені висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 12.04.2021 у справі №560/2065/19 з посиланням на постанову від 11.02.2021 у справі №120/2112/19-а, у постанові від 14.05.2021 у справі №560/47/20.

Судом уже вказувалось, що в розглядуваній справі правильність виплати позивачу заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 01 січня 2015 року по 31 серпня 2019 року, з урахуванням чинного на той час правового регулювання, позивачем не заперечувалось.

З урахуванням зазначеної судової практики Верховного Суду, наведене є достатньою підставою для відмови в задоволенні позову.

У даному спорі правовою підставою щодо стягнення шкоди, яка становить розмір недоплаченої заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок застосування до позивача неконституційного закону, визначено саме частину третю статті 152 Конституції України.

За змістом частини п`ятої статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, <…> розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05 червня 2019 року у цивільній справі №686/23445/17 за позовом публічного службовця про відшкодування шкоди в розмірі недоотриманої заробітної плати, завданої застосуванням неконституційного закону, дійшов висновку, що предметом спору є стягнення збитків у вигляді неотриманої частини заробітної плати та щомісячного грошового утримання, які мали бути нараховані позивачу у 2008 році (січень-травень), коли він працював суддею, тобто перебував на публічній службі, а також стягнення компенсації у зв`язку з несвоєчасною виплатою. Відтак спір, який виник між сторонами у справі, стосується проходження позивачем публічної служби, до чого включається і виплата заробітної плати та щомісячного грошового утримання. Спори, пов`язані з проходженням публічної служби, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, спори щодо відшкодування публічному службовцю шкоди в розмірі недоотриманої заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок застосування неконституційного закону, розглядаються за правилами адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 246 КАС України в мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

З огляду на те, що спір, який розглядається окружним адміністративним судом, не може бути переданий на розгляд загальному суду за правилами цивільного судочинства, ненадання судом правової оцінки доводам позивача про застосовність до спірних відносин частини третьої статті 152 Основного Закону України, якою передбачено відшкодування шкоди, завданої особі застосуванням неконституційного закону та цивільного законодавства, оскільки не забезпечено ухвалення спеціального закону, не відповідатиме наведеним вимогам КАС України.

З огляду на такі міркування, суд дійшов висновку про необхідність надання судом правової оцінки наведеним доводам позивача.

На переконання позивача, оскільки Верховною Радою України не ухвалено спеціального закону на виконання вимог частини третьої статті 152 Конституції України, такі норми підлягають застосування як норми прямої дії.

Для стягнення з відповідача недоплаченої позивачу суми заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок застосування до нього неконституційного закону, позивачем застосовано аналогію закону, зокрема статтю 1175 Цивільного кодексу України (ЦК України).

Відповідно до частини шостої статті 7 КАС України в разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

Отже, адміністративний суд повинен застосувати аналогію закону в разі відсутності правового регулювання спірних відносин, за виключенням випадку, коли це стосується визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.

У спірному випадку, підстави, межі повноважень, дії Верховної Ради України щодо ухвалення Парламентом України Закону України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28.12.2014 №79-VIII, яким розділ VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, згідно з яким, зокрема, норми і положення статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, оцінені Конституційним Судом України в Рішенні від 26 березня 2020 року №6-р/2020.

Відповідно до статті 1175 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів.

Частиною першою статтею 1166 ЦК України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За змістом наведеної норми, стягненню шкоди передує встановлення елементів складу правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою. Встановлення вини відповідно до статті 1175 ЦК України не вимагається.

Конституційний Суд України, розглядаючи на предмет конституційності окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України в Рішенні від 26 березня 2020 року №6-р/2020 указав, що однією з необхідних передумов незалежної діяльності прокуратури, неупередженого, об`єктивного, безстороннього виконання прокурорами своїх функцій є заходи щодо їх юридичного захисту, належного рівня матеріального та соціального забезпечення прокурорів, які мають бути гарантовані таким чином, щоб не допустити тиску, що може спричинити вплив на прийняті ними рішення. Це може бути реалізовано лише шляхом визначення відповідним законом України належних умов для функціонування прокуратури та системи фінансування, у тому числі регулювання заробітної плати прокурора для забезпечення неупередженості при реалізації встановлених Конституцією та законами України повноважень. Отже, заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні статті 131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом, а тому положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Кодексу у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, є таким, що суперечить частині другій статті 131-1 Основного Закону України.

За своє суттю шкода полягає в знеціненні блага, зазнанні особою певних втрат, внаслідок дій, бездіяльності, рішень. Разом з тим частина третя статті 152 Конституції України не породжує легітимних очікувань на отримання відповідної компенсації, оскільки закону, який би передбачав порядок, розмір відшкодування шкоди не ухвалено.

На думку суду, в спірних відносинах шкода має розглядатись з урахуванням змісту права, за захистом якого звернувся позивач - виплата заробітної плати в розмірі меншому, ніж визначено статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 №1697-VII.

Саме лише застосування до позивача закону, який надалі був визнаний неконституційним, що призвело до виплати заробітної плати в меншому розмірі, не є достатнім доводом для висновку про завдання позивачу шкоди саме в розмірі недоплаченої суми.

У позовній заяві позивача не зазначено, яким чином виплата заробітної плати (грошового утримання) в меншому розмірі вплинула на діяльність позивача як прокурора. Суд зазначає , що отримуючи заробітну плату з у рахуванням положень пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України та постанов Кабінету Міністрів України в розмірі меншому, ніж визначено статтею 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII, позивач продовжував працювати, погодившись із такою винагородою.

Враховуючи вказані висновки, зважаючи на підстави позову та наведені на їх обґрунтування доводи щодо завдання позивачу шкоди, суд доходить висновку про недоведеність завдання позивачу шкоди внаслідок виплати йому заробітної плати на підставі відповідних постанов Уряду України в розумінні статті 1175 ЦК України.

При цьому суд ураховує, що відповідно до частини першої статті 77 КАС України позивач повинен довести завдання шкоди.

З огляду на наведене, суд доходить висновку про необґрунтованість позовних вимог, а отже – про відсутність підстав для їх задоволення.

Судові витрати, які у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог підлягали б розподілу на підставі статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у справі відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_1 ) до Держави Україна в особі Кіровоградської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ – 02910025; адреса: вул. Велика Пермська, 4, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006) про стягнення матеріальної шкоди -відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня складення повного судового рішення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі - безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. Кравчук