Рішення № 102961782, 17.01.2022, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2022 року м. Кропивницький Справа № 340/3991/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кармазиної Т.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини А0139 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0139 Міністерства оборони України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (16.05.2019 р.) по день фактичного розрахунку (23.04.2021 р.);

- зобов`язати військову частину А0139 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення (16.05.2019 р.) по день фактичного розрахунку (23.04.2021 р.).

В обґрунтування позовних вимог представник позивача посилався на те, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині А0139. 16.05.2019 наказом командира Військової частини А0139 №118 позивача звільнено з військової служби. Вказує, що у день виключення позивача із списків особового складу частини, йому не було виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку учасника бойових дій за 2017-2019 роки. Вважаючи таку бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду з позовом. Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №640/26111/19 позовні вимоги ОСОБА_1 були задоволені частково, зобов`язано військову частину А0139 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби. На виконання даного рішення суду, відповідачем 23.04.2021 перераховано на картковий рахунок позивача грошові кошти в сумі 14166,12 грн. Отже, на думку представника позивача, оскільки відповідач здійснив виплату компенсації грошового забезпечення лише 23.04.2021, то наявна затримка розрахунку при звільненні та відповідач повинен нести відповідальність, передбачену ст.ст.116, 117 КЗпП України, виплативши позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (а.с.36). Крім того, даною ухвалою суду зобов`язано відповідача надати докази.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву відповідно до якого позовні вимоги не визнаються в повному обсязі (а.с.48-52). Так, відповідач вказує, що статтею 117 КЗпП України, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, спірні правовідносини не регулюються, оскільки вони виникли не у зв`язку з розміром належних йому при звільненні сум. Стверджував, що на військовослужбовців, Кодекс законів про працю України не поширюється.

Ухвалою суду від 22.11.2021 у відповідача витребувано додаткові докази (а.с.54-55)

Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу та наказом командира військової частини А0139 (по стройовій частині) Міністерства оборони України від 16.05.2019 р. №118 солдата ОСОБА_1 було звільнено з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення. (а.с.10)

ОСОБА_1 під час проходження військової служби у складі військової частини А0139 отримав статус ветерана війни - учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 17 серпня 2018 року. (а.с.9)

При цьому, судом встановлено, що позивачу відповідачем не нараховувалася та не виплачувалася грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, за період з 2017 року по 2019 рік. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звертався до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №640/26111/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2021, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини А0139 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби. Зобов`язано Військову частину А0139 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби. В іншій частині позовних вимог відмовлено. (а.с.11-14, 15-17).

На виконання вищевказаного судового рішення, відповідачем нарахована та 23.04.2021 виплачена позивачу на картковий рахунок компенсація, про що свідчить копія виписки з розрахункового рахунку ОСОБА_1 , виданої Приватбанком (а.с.18).

Позивач, вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати йому середнього заробітку за час затримки неповного розрахунку при звільненні, звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з частиною 3 статті 24 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII "Про військовий обов`язок і військову службу" закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Спеціальним законом, який, відповідно до Конституції України, визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Статтею 1 Закону №2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі статтею 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (ст.2 Закону №2011-XII).

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008, передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Суд враховує, що зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою звільненою з військової служби, а тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Кодексу законів про працю України, оскільки загальні норми підлягають застосуванню лише за умови неврегульованості правовідносин нормами спеціального законодавства.

Викладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 31.10.2019 р. у справі №828/598/17 (провадження №К/9901/23837/18), від 05.08.2020 року у справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 року у справі № 824/144/16-а.

Відповідно до приписів ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно зі ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами.

З огляду на ч.ч.2, 3 ст.2 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 р. №108/95-ВР додаткова заробітна плата це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства, або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Отже, за своєю правовою природою середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати, що узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.01.2019 р. у справі №910/4518/16.

Відповідно до п.3 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.

Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260). Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.

Відповідно до п.1 розділу XXXI Порядку №260 грошове забезпечення у разі звільнення з військової служби виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) - у розмірі грошового забезпечення, передбаченого для займаної посади з дня одержання військовою частиною наказу чи письмового повідомлення про звільнення до дня виключення наказом зі списків особового складу включно, але не більше ніж до дня здавання справ та посади (в межах установлених Міністром оборони України строків) або до дня закінчення щорічної відпустки, яка надається після здавання справ та посади.

Згідно з п.п.3, 5, 6 розділу XXXI Порядку №260 іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення.

Розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Водночас, суд враховує, що зазначеними нормативно-правовими актами не врегульовано порядок виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку з особою звільненою з військової служби.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 сформулював правовий висновок про те, що застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати належних військовослужбовцю сум на день виключення особи зі списків особового складу військової частини. Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення №1153/2008.

Судом встановлено, що 16.05.2019 року позивача виключено зі списків особового складу військової частини А0139 у зв`язку зі звільненням у запас. У цей день відповідач не провів з позивачем повний розрахунок та не виплатив йому суми грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, що встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.09.2020 у справі №640/26111/19. Доказів того, що позивач надавав згоду на виключення його зі списків особового складу військової частини без проведення з ним усіх необхідних розрахунків, суду не надано. На виконання рішення суду в адміністративній справі №640/26111/19 суми компенсації нараховані та виплачені позивачеві 23.04.2021 року у розмірі 14166,12 грн., тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, що є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Отже, позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2019 року по день фактичного розрахунку 22.04.2021 року.

Суд враховує, що період затримки розрахунку при звільненні потрібно розраховувати з дня, наступного за днем, коли роботодавець мав здійснити розрахунок з працівником (з дня виключення зі списків особового складу), до дня фактичного проведення такого розрахунку.

Таким чином, період затримки розрахунку при звільненні позивача (затримка виплати компенсації) розраховується з 17.05.2019 по 22.04.2021 та складає 707 календарних днів.

Враховуючи зміст довідки відповідача від 04.06.2021 №21/8/2/63, відповідно до якої розмір місячного грошового забезпечення позивача складає 10363,945 грн., середньоденна сума грошового забезпечення на день звільнення останнього становить 339,80 грн. (а.с.68).

Отже, розмір середнього заробітку позивача, розрахований за правилами Порядку №100, за період з 17.05.2019 по 22.04.2021 становить 240238,60 грн. (339,80 х 707), що в 16 разів перевищує суму грошової компенсації (14166,12 грн.), невиплатою якої у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Суд враховує, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

У постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20) Верховний Суд вказав, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі не виплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дав змогу Верховному Суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямопропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18) зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.

Відповідно до довідки військової частини А0139 від 04.06.2021 №238/2/64 та картки особового рахунку позивача, при звільненні ОСОБА_1 нараховано та виплачено: грошове забезпечення в сумі 5302,07 грн., одноразову грошову допомогу при звільненні - 10272,75 грн., грошову компенсацію за дні щорічної основної відпустки - 3424,25 грн., індексацію грошового забезпечення - 69,40 грн. (а.с.67, 69-70), а також враховуючи виплату за рішенням суду - суму компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій - 14381,85 грн., загальна сума виплат, належних позивачеві при звільненні, становить 33450,32 грн.

Таким чином, невиплачена позивачу під час звільнення компенсація - 14381,85 грн. грн. становить 42,99% від суми виплат, належних позивачеві при звільненні.

Визначаючи у цій справі розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд приймає до уваги, що на момент звільнення позивача з військової служби (16.05.2019) він не звертався до відповідача з вимогою виплатити належні йому суми компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій. Вирішення спору про нарахування та виплату цих сум у судовому порядку позивач ініціював лише у січні 2020 року, тобто через 7 місяців після свого звільнення, що вплинуло на тривалість періоду затримки (прострочення) виплати сум компенсації. Суд також враховує розмір та істотність частки цих сум порівняно із загальним розміром сум, належних до виплати при звільненні та сумою середнього заробітку, розрахованого за період затримки (прострочення) виплати сум компенсації.

На підставі викладеного, та враховуючи правову позицію Верховного Суду, наведену у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 (провадження №К/9901/5696/20), суд дійшов висновку, що справедливою, пропорційною і такою, що відповідатиме критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивачу виплат, може вважатися виплата у розмірі 14381,85 грн., яка є рівноцінною сумі виплат, несплатою яких у визначений законодавством строк позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.

Зважаючи на викладене підлягає задоволенню позов в частині визнання протиправною бездіяльності військової частини 2269 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2019 по 22.04.2021 протиправною.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за неповний розрахунок при звільненні, то суд вважає, що належним способом захисту позову у цій частині буде стягнення вказаної вище суми на користь позивача.

Отже, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже здійснені позивачем судові витрати на сплату судового збору у сумі 681,00 грн. слід стягнути на його користь пропорційно до розміру задоволених позовних вимог за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.132, 139, 242-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини А0139 (03113, м.Київ, проспект Перемоги, 55/2, ЄДРПОУ 07953714) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0139 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з військової частини А0139 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 14381,85 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на оплату судового збору в сумі 681,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0139 (ЄДРПОУ 07953714).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 - 297 КАС України.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Т.М. Кармазина