Рішення № 102959990, 03.02.2022, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/9311/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2022 року м.Львів

Залізничний районний суд міста Львова в складі:

головуючого-судді: Кирилюка А.І.

при секретарі: Бондаренко А.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду у м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» про стягнення заборгованості із заробітної плати, інфляційних втрат, середнього заробітку та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду із позовом в якому просить стягнути стягнути з відповідача 52 229,62 грн заборгованості із заробітної плати та 4 371,62 грн інфляційних втрат. Крім цього, просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку по 30.06.2021 року включно, в розмірі 397,21 грн, відшкодувати моральну шкоду, яку позивач оцінює в розмірі 10 000 грн, а також покласти на відповідача судові витрати із сплати судового збору та стягнути на його користь витрати на правову допомогу в сумі 10 000 грн. В обгрунтування своїх вимог покликається на те, що він з 01 квітня 2013 року по 15 листопада 2021 року перебував з ДП МОУ «ЛЗЗК» у трудових відносинах та 15.11.2021 року був звільнений за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП. Під час перебування з відповідачем у трудових відносинах, останній нарахував, але не виплатив заробітну плату в розмірі 52 229,62 грн та крім цього, в день звільнення не повідомив про нараховані суми, належні йому при звільненні та не виплатив їх. У зв`язку з порушенням термінів виплати заробітної плати, стверджує, що відповідач повинен виплатити компенсацію за втрату зарплати у зв`язку з інфляцією, а також середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку. Зазначає, що внаслідок невиплати заробітної плати було заподіяно моральну шкоду, яку позивач оцінює в розмірі 10 000 грн, а відтак, враховуючи викладене, просить позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву представник відповідача позов не визнав, з огляду на його необгрунтованість та безпідставність.

Ухвалою суду від 22.09.2021 рвідкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін.

Вивчивши матеріали заяви, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд приходить до висновку, що позов слід задоволити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Згідно із ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Водночас, згідно із п. 171.1 ст. 171 Податкового кодексу України особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку, у тому числі на підставі рішення суду.

Згідно із п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз`яснено, що оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Судом встановлено, що позивач з 01 квітня 2013 року по 15 листопада 2021 року перебував з ДП МОУ «ЛЗЗК» у трудових відносинах та 15.11.2021 року був звільнений за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП. /а.с.30-35/.

Крім цього, судом встановлено, що відповідно до довідки про доходи, наявної в матеріалах справи, сума нарахованої ОСОБА_1 заробітної плати за період серпень 2020 року - червень 2021 року становить 52 229,62 грн. /а.с.17/

Згідно із ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відтак, судом встановлено, що відповідачем порушено право позивача на своєчасне отримання заробітної плати у нарахованому розмірі, а тому позовна вимога про стягнення заборгованості по нарахованій, але не виплаченій заробітній платі є підставною та підлягає до задоволення.

Із змісту ст. 117 КЗпП України вбачається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначеної норм дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.

Як вбачається із роз`яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», суд на підставі ст.117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, якщо роботодавець не доведе відсутності у цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п. 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого вказаною постановою, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Пунктом 4 Порядку встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати /компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо/. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

ОСОБА_1 у викладеному в позовній заяві розрахунку середнього заробітку за весь період затримки розрахунку, який проведений у відповідності до вказаної вище Постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року та не спростований відповідачем зазначає, що такий становить 397,21 грн, а відтак, оскільки із позивачем не проведено повного розрахунку при звільненні, він має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а тому дана вимога є підставною та підлягає до задоволення.

Суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення 4 371,62 грн інфляційних втрат, оскільки стаття 625 ЦПК України регулює зобов`язальні правовідносини, тобто поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду. При цьому ч. 5 ст. 11 ЦК України, в якій йдеться про те, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду, не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не договірних зобов`язань. Крім того, з рішення суду зобов`язальні правовідносини не виникають, так як вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить в них ясність та визначеність, а відтак, передбачена ст. 625 ЦК України відповідальність не застосовується до правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством. Зокрема, дія ст. 625 ЦК України не поширюється на трудові правовідносини (з приводу заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва тощо) та сімейні правовідносин.

Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з пунктом 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяної позивачу моральної шкоди та фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що внаслідок затримки виплати заробітної плати, позивач зазнав моральних страждань, оскільки був позбавлений належного матеріального забезпечення, що в причиново-наслідковому зв`язку призвело до виникнення стресів, переживань, що негативно відобразилося на стані його здоров`я, яке останньому необхідно постійно підтримувати у зв`язку з наявністю різного типу захворювань, а тому, виходячи з принципів розумності, справедливості та співрозмірності, вказану позовну вимогу слід задовольнити частково, а саме на суму 1500 гривень.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог із відповідача на користь позивача слід стягнути 590,20 грн. сплаченого судового збору.

Крім цього, із відповідача слід стягнути на користь держави судовий збір за позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а позов підлягає частковому задоволенню.

Також, в зв`язку з відсутності в матеріалах справи будь-яких доказів щодо надання позивачу послуг правової допомоги, суд приходить до висновку, що в задоволенні вказаних вимог слід відмовити.

Керуючись ст.2, 4, 12, 13, 81, 82, 89, 264, 265, 268, 274, 275, 279 ЦПК України,

у х в а л и в:

Позов задоволити частково.

Стягнути із Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» на користь ОСОБА_1 заборгованість по виплаті заробітної плати в розмірі 52 229,62 гривень, без утримання податку й інших обов`язкових платежів, які підлягають відрахуванню при сплаті, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.11.2021 року по 30.11.2021 року в розмірі 397,21 гривень, без утримання податку й інших обов`язкових платежів, які підлягають відрахуванню при сплаті.

Стягнути із Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» на користь ОСОБА_1 1500 гривень морального відшкодування.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути із Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» на користь ОСОБА_1 590,20 грн судового збору

Стягнути із Державного підприємства Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» на користь держави 908 гривень судового збору.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 /зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 /

Відповідач: Державне підприємство Міністерства оборони України «Львівський завод збірних конструкцій» /місцезнаходження: м.Львів, вул.Городоцька, 222, код ЄДРПОУ - 08006864/

Суддя: /підпис/

З оригіналом згідно.

Суддя: Кирилюк А.І.