Рішення № 102958366, 14.01.2022, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2022 року м. ПолтаваСправа № 440/13168/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/13168/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0501 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

17.10.2021 ОСОБА_1 направив до Полтавського окружного адміністративного суду позов до Військової частини А0501 Міністерства оборони України (надалі - відповідач, в/ч А0501), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у відповідності до наказу командира в/ч А0501 від 28.07.2021 №146.

- стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно у розмірі 43 814,42 грн.

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 з 29.07.2021 по день фактичного розрахунку за неотримане речове майно.

В якості підстави для звернення до суду заявник вказує на обставини порушення його права на отримання від роботодавця усіх сум при звільненні, внаслідок чого та на підставі ст. 117 КЗпП України, як на його думку, у такого працівника виникає право на відшкодування середнього заробітку за весь час затримки.

Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду 25.10.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

04.11.2021 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з тим, що 03.11.2021 військовою частиною А0501 виплачено 43814,42 грн компенсації за неотримане речове майно відповідно до наказу №146 від 28.07.2021.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13.01.2022 на підставі п. 8 ч. 1 ст. 238 КАС України закрито провадження у справі №440/13168/21 у частині вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача з приводу невиплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та стягнення з відповідача грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у розмірі 43814,42 грн, у зв`язку з виправленням відповідачем оскаржуваного порушення самостійно шляхом виплати спірної суми компенсації.

Таким чином залишається спірною лише вимога про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити ОСОБА_1 середній заробіток з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 з 29.07.2021 по день фактичного розрахунку за неотримане речове майно.

Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у в/ч А0501 з 16.09.2016 (а.с. 16). Згідно з копією посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 19.04.2018 позивач має статус ветерана війни - учасника бойових дій (а.с. 15).

Наказом командира в/ч А0501 (по стройовій частині) від 28.07.2021 №146 сержанта ОСОБА_1 , командира 2 мінометного взводу мінометної батареї 3 механізованого батальйону, звільненого наказом командира в/ч А0501 (по особовому складу) від 01.06.2021 №102-РС з військової служби в запас за статтею 26 частиною п`ятою, пунктом 2 підпунктом "а" (у зв`язку із закінченням контракту) Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 28.07.2021 (а.с. 17).

Позивач стверджує, що відповідач має виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в частині виплати компенсації за неотримане речове майно, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позов у частині вимог щодо визнання протиправною бездіяльності відповідача з приводу не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання відповідача нарахувати й виплатити середній заробіток з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, на яку серед іншого посилається позивач, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

За змістом статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Посилаючись на те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку тощо) належні до виплати працівникові мають бути виплачені у день його звільнення, позивач стверджує, що несвоєчасна виплата відповідачем компенсації за неотримане речове майно тягне за собою наслідки, передбачені ст.ст. 116, 117 КЗпП України.

Однак таке судження є хибним, що доводиться наступним.

Вказані норми КЗпП України містяться у главі VІІ "Оплата праці" Кодексу, нормами якої визначені базові стандарти грошового забезпечення працівника.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 94 глави VІІ КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно з ч. 2 ст. 94 КЗпП України розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами (ч. 3 ст. 94 КЗпП України).

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Питання грошового забезпечення військовослужбовців визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", зокрема стаття 9.

Відповідно до частини другої статті 9 вказаного Закону, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Стаття 91 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" регулює питання продовольчого, речового та іншого забезпечення військовослужбовців, приписами якої передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, визначено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця; переведення військовослужбовця до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Держспецзв`язку, правоохоронних органів спеціального призначення і державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями для подальшого проходження військової служби з виключенням із списків особового складу військової частини.

З аналізу наведених норм випливає висновок про те, що компенсація вартості за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, а є самостійним, окремим видом компенсації, яка виплачується за умови добровільної відмови військовослужбовця від отримання належного йому речового майна, яке він міг отримати перебуваючи на військовій службі.

Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 дійшов висновку про те, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця (пункт 50). Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, Суд висловив судження про те, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум (пункт 51).

При цьому у справі №910/4518/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) (п. 29 постанови від 30.01.2019).

Як свідчать матеріали даної адміністративної справи, при звільненні ОСОБА_1 з військової служби військовою частиною А0501 був здійснений повний розрахунок та виплата сум грошового забезпечення. Спору з цього приводу немає.

Разом з цим позивачу не була виплачена лише компенсація за неотримане ним речове майно. Вказана компенсація, як вже виснував суд вище, не входить до складу заробітної плати (грошового забезпечення) військовослужбовця.

За відсутності ж ознак приналежності такої компенсації до складу грошового забезпечення відсутні й підстави стверджувати про несвоєчасний розрахунок роботодавця із працівником у розумінні статей 116, 117 КЗпП України, оскільки заборгованість в/ч А0501 за усіма видами грошового забезпечення ОСОБА_1 була погашена своєчасно, тоді як компенсація за невикористане речове майно, виплата якої була здійснена вже після звільнення позивача, є окремим видом належних військовослужбовцю сум, які не охоплюються поняттям грошове забезпечення.

Оскільки компенсація вартості за неотримане речове майно не входить до складу грошового забезпечення військовослужбовця, не регулюється правовими інститутами оплати праці, а тому не може поширювати на себе правові гарантії і компенсації, передбачені цими інститутами, зокрема статями 116, 117 КЗпП України.

За таких обставин вимогу позивача щодо нарахування та виплати йому середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку за неотримане речове майно суд визнає безпідставною, у зв`язку з чим залишає позов без задоволення.

Позивач звільнений від сплати судового збору, тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Військової частини А0501 Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Є.Б. Супрун