Рішення № 102958269, 02.02.2022, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/1073/20

Провадження № 2-61/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2022 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Тиханського О.Б.,

за участю секретаря Бойко В.Ю.,

прокурора Курінного С.О.,

представника відповідача ТОВ «Амалфі Девелопмент Груп» Глібко В.І.,

представника третьої особи ТОВ «Затишне» Парицької Н.О.,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом за позовом Прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обметаною відповідальністю «Амалфі Девелопмент Груп», треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Затишне», Козинська селищна рада Обухівського району Київської областіпро визнання розпоряджень недійсними в частині та усунення перешкод у користуванні земельної ділянки,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор звернувся до суду з позовом до відповідачів, уточнивши який просив визнати недійсним розпорядження Обухівської районної державної адміністрації Київської області «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 7-ом громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради по 2,000 га кожна. Вказані земельні ділянки були відчуженні на користь ОСОБА_7 , яка змінила цільове призначення земельних ділянок на індивідуальне садівництво, та отримала державний акт на право власності на землю. В подальшому, відповідач ТОВ «Амалфі Девелопмент Груп» зарахував спірну земельну ділянку до свого статутного фонду. Проте, в обґрунтування позовних вимог прокурор зазначив, що вказані земельні ділянки розташовані за межами населеного пункту і Обухівська РДА не мала права ними розпоряджатись. Крім того, земельні ділянки розташовані в прибережній захисній смузі і відносяться до земель водного фонду. Також протиправно було змінено цільове призначення вказаних земельних ділянок. В зв`язку з цим, просив усунути перешкоди у розпорядження та користуванні земельними ділянками шляхом скасування спірних розпоряджень та повернути їх на користь держави.

Представником КОДА до суду було направлено пояснення, відповідно до яких, позовні вимоги підтримують та просять їх задовольнити в зв`язку з порушенням норм законодавства при виділенні земельних ділянок у власність.

Представником відповідача ТОВ «Амалфі Девелопмент Груп» було направлено відзив на позовну заяву та додаткові пояснення, де зазначено, що у прокурора відсутні повноваження на звернення до суду з даним позовом, відповідач правомірно володіє спірної земельною ділянкою, жодних порушень не при її набуті ними не вчинялося, є добросовісним набувачем а тому, земельна ділянка не може бути витребувана. Крім того, прокурором пропущено строк позовної давності та подану заяву про його застосування.

Представником третьої особи ТОВ «Затишне» надано пояснення на позовну заяву, відповідно до якого, третя особа заперечує щодо задоволення позову, та зазначено, що спірна земельна ділянка перебуває в користуванні ТОВ «Затишне» відповідно до рішення Козинської селищної ради від 29.098.2002 терміном на 49 року, за що сплачується відповідна орендна плата, отже ТОВ «Амалфі Девелопмент Груп» не може бути власником спірної земельної ділянки. Проте, дана земельна ділянка не відноситься до земель водного фонду, а від так правомірно передано у користування третій особі.

В судовому засіданні прокурор уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі, вказав, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, а від так не могла бути передана у власність районною державною адміністрацією. Крім того, незаконно було змінено цільове призначення земельної ділянки.

В судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав викладених у відзиві на позов та поясненнях, додатково зазначив, що докази, які надані Київгеоінформатика, які долучені прокурором не відповідають реальному стану речей, а саме, те що прибережна смуга річки Дніпро вже давно змінено в зв`язку з намивом берегів. Зміну до позову було підписано не уповноваженим прокурором. Земельні ділянки передані у власність належним органом, оскільки знаходяться за межами села. Цільове призначення змінено відповідно до вимог законодавства, прокурором обрано не вірний спосіб захисту та пропущено строк позовної давності.

В судовому засіданні представник третьої особи проти позову заперечила з підстав викладених у поясненнях, додатково зазначила, що спірна земельна ділянка перебуває у користуванні третьої особи, не відноситься до земель водного фонду. Даної земельною ділянкою, правомірно розпоряджалась Козинська селищна рада, права позивача КОДА не порушені.

Представник відповідача Обухівської РДА в судове засідання не з`явився, направив до суду заяву про розгляд справи без їх участі, при винесенні рішення покладаються на розсуд суду.

Інші учасники, які про розгляд справи повідомлялись належним чином, в судове засідання не з`явились, процесуальних заяв, клопотань не подавали, причини неявки суду не повідомили.

Суд, заслухавши пояснення прокурора, представника відповідача та третьої особи, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх наданими сторонами доказами, прийшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч. 5,6 ст. 263 ЦПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст.12 ЦПК України , цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення . Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 16.01.2009 № 36 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 7-ми громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» безкоштовно у приватну власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області передано земельні ділянки площами по 2,0000 га кожна.

На підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 16.01.2009 № 36 ОСОБА_2 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 3223155400:03:031:0313), який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю № 010933100012 від 27.03.2009, ОСОБА_1 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 3223155400:03:031:0309), що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю № 010933100011 від 27.03.09, ОСОБА_3 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 3223155400:03:031:0314), що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю № 010933100013 від 27.03.2009, ОСОБА_4 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 3223155400:03:031:0315), що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю № 010933100015 від 27.03.2009.

В подальшому, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу від 30.04.2009 № № 1933, 1940, 1947, 1954 відчужили свої земельні ділянки на користь ОСОБА_7 , після чого остання отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 8 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0319.

Також, на підставі розпорядження Обухівської районної державної адміністрації від 13.05.2009 № 588 «Про затвердження технічної документації щодо зміни цільового використання земельних ділянок громадянки ОСОБА_7 з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва» в адміністративних межах Козинської селищної ради» було змінено цільове призначення вищевказаної земельної ділянки площею 8 га з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва».

На підставі договорів купівлі-продажу та вищевказаного розпорядження ОСОБА_7 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку площею 8 га (кадастровий номер 3223155400:03:031:0319) серії ЯЖ № 460936, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010991600491.

Відповідно до свідоцтва на право на спадщину за законом від 23.12.2010, посвідченого державним нотаріусом Першої Ужгородської державної нотаріальної контори Ластівкою А.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 3-1837, спадкоємцем земельної ділянки, яка належала відповідно до державного акту серії ЯЖ № 460936 на право власності на земельну ділянку площею 8 га для ведення індивідуального садівництва з кадастровим номером 3223155400:03:031:0319, розташованої в межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області ОСОБА_7 є ОСОБА_5 . про що, на державному акті серії ЯЖ № 460936, виданого на ім`я ОСОБА_7 зроблено відмітку про перехід права власності до ОСОБА_5

ОСОБА_5 на підставі договору дарування № 778 від 28.04.2015 подарував земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:031:0319 ОСОБА_6 .

В свою чергу, протоколом загальних зборів № 003/2015 від 11.06.2015

ТОВ «АМАЛФІ ДЕВЕЛОПМЕНТ ГРУП» вищевказану земельну ділянку зарахувало до статутного фонду товариства (свідоцтво про право власності № 45436063 від 09.10.2015, рішення №25162738 від 09.10.2015 р. про державну реєстрацію права власності).

Стаття 14 Конституції України встановлює, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з вимогами частини 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Кодексом або за результатами аукціону.

Згідно зі ст.ст. 19, 20 Земельного кодексу України усі землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі на сільськогосподарського призначення й землі водного фонду, а віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання, відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України, недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

У ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України зазначено, що до земель водного фонду належать землі, зайняті річками, островами, а також прибережні захисні смуги вздовж цих річок.

Зі змісту указаних положень законодавства вбачається, що до складу земель водного фонду України віднесено землі прибережних захисних смуг, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють його функціонуванню.

Так, згідно з приписами ст.ст. 1, 88, 89 Водного кодексу України, ст.ст. 60, 61 Земельного кодексу України прибережна захисна смуга є частиною водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. На земельних ділянках такої категорії, зокрема, заборонено розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і заліснення), а також садівництво та городництво, зберігання та застосування пестицидів і добрив.

Ширина прибережних захисних смуг визначена ч. 2 ст. 88 Водного кодексу України, ч. 2 ст. 60 Земельного кодексу України та становить для великих річок, водосховищ на них та озер 100 метрів від урізу води в меженний період.

Статтею 88 Водного кодексу України та ст. 60 Земельного кодексу України передбачено, що розміри і межі прибережних захисних смуг встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Пунктами 1, 4, 5 Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486 передбачено, що розміри і межі водоохоронних зон визначаються проектом на основі нормативно-технічної документації, яка узгоджується з Мінприроди, Держводагентством і територіальними органами Держземагентства.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначаються нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу такої прибережної захисної смуги, її розмір і межі, встановлені законодавством. І лише у разі знаходження водного об`єкта у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга може установлюватися за відповідним проектом землеустрою з урахуванням конкретних умов, що склалися, тобто таку смугу може бути зменшено або збільшено.

Водночас, відсутність цього проекту та не визначення відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування на місцевості меж прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватись як відсутність такої прибережної захисної смуги загалом та можливість передавати до її встановлення у приватну власність ділянок, що входять до нормативно визначеної прибережної захисної смуги.

Таким чином, при наданні в користування земельних ділянок навколо водних об`єктів, незалежно від того чи вони є природними або ж штучно створеними, необхідно забезпечувати дотримання положень щодо меж водоохоронних зон та прибережних захисних смуг шляхом урахування при розгляді матеріалів про надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 Водного кодексу України і ст. 60 Земельного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку, з урахуванням конкретної ситуації.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд у постанові від 15.05.2018 року у справі № 372/2180/15-ц та Верховний Суд України в постановах від 21.05.2014 у справі № 6-14сц 14 та від 22.04.2015 у справі № 6-52цс15.

Крім того, відповідно до ч.3 ст.122 Земельного Кодексу, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, районні державні адміністрації на їх території передають земельні ділянки із земель державної власності у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для:

а) сільськогосподарського використання;

б) ведення водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті;

в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо) з урахуванням вимог частини шостої цієї статті, крім випадків, визначених частиною сьомою цієї статті.

Відповідно до ч.4 ст.122 Земельного Кодексу, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, обласні державні адміністрації передають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що розпорядником земельних ділянок водного фонду в даному випадку є Київська обласна державна адміністрація.

Статтею 118 ЗК України визначений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами, згідно з яким громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, зокрема, для ведення особистого селянського господарства подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки, яка розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються договором сторін.

Судом встановлено, що розпорядженням Обухівської районної державної адміністрації від 16.01.2009 № 36 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 7-ми громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» безкоштовно у приватну власність ОСОБА_8 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області передано земельні ділянки площею по 2,0000 га кожна на підставі Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 7-ми громадянам для ведення особистого селянського господарства загальною площею 14 га, що був розроблений ТОВ «Дельта-2003».

На титульному аркуші проекту вказано Договір №21-08/08 від 17.11.2018, Замовник: ОСОБА_8 . Хоча документація розроблялася на 7-ох громадян одночасно. Доказів передачі прав від інших осіб на підписання Договору та інших документів документації із землеустрою, матеріали справи не містять. Вказане є порушенням постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 №266 «Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки».

Статтею 26 Закону України «Про землеустрій» визначено, що розробниками документації із землеустрою є юридичні та фізичні особи, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.05.2004 № 677 затверджений Порядок розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Пунктами 4 та 7 цього Порядку визначено, що розробником проекту відведення земельної ділянки є фізична або юридична особа, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою відповідно до закону. Виконавець у встановлений договором строк розробляє проект землеустрою, який включає текстові та графічні матеріали, обов`язкові положення, встановлені завданням на розроблення проекту, інші дані, необхідні для вирішення питання щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до чинного на той час Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, в п. 8. були встановлені вимоги до складу, змісту та оформлення проекту відведення земельної ділянки, що встановлюються нормативно-технічною документацією із землеустрою. Одним з документів, якій встановлював такий порядок була Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 та 1:500 (ГКНТА-2.04-02-98).

Відповідно п. 1.5.1. Інструкції геодезичною основою топографічних знімань у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000 і 1:500 є: - державна геодезична мережа; - розрядні геодезичні мережі згущення; - знімальні геодезичні мережі.

У проекті відсутні дані про використання державної геодезичної мережі.

Відповідно до п. 7.4.9 Інструкції виміряні на станції віддалі до пікетних точок

записують у польовий журнал або реєструють у терміналі даних

електронних тахеометрів. Паралельно із записами в польовому журналі при виконанні

знімання оптичними приладами на кожній станції ведуть абрис.

Абриси оформлюють умовними знаками (з пояснювальними написами), приблизно дотримуючись масштабу знімання, на окремих для кожної станції аркушах, що орієнтовані по ходу і на яких показують напрям орієнтування лімба. В абрисах показують структурні лінії рельєфу (тальвеги, вододіли, перегини схилів і т.ін.) і схематично рельєф (горизонталями).

Пункт 7.4.13 встановлював, що після виконання тахеометричного знімання здають: - абриси до відповідних планшетів; - журнали тахеометричного знімання або роздруковані

результати з терміналу електронних тахеометрів; - план тахеометричного знімання; - схему знімальної основи; - формуляр плану (при виконанні тахеометричного знімання у

масштабах 1:1000, 1:500 на прозорій основі формуляр не складають,

необхідні дані розміщують за рамками плану); (див.дод.12); - відомості обчислення координат і висот знімальної основи; - акти контролю і приймання робіт.

В проекті землеустрою відсутній польовий журнал та абрис. Наявність цих документів дозволила б зрозуміти накладення земельних ділянок на водне плесо Канівського водосховища та виключала б можливість штучного відображення на Схемі відведення земельних ділянок у власність (а.с.43 Т.1) заштрихованої лінії прибережної захисної смуги розміром 100 м.

В матеріалах справи наявний проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, яким було надано ділянки загальною площею 14,0 га. Водночас згідно п. 1. 12 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, що затверджена наказом Держкомзему України № 43 від 04.05.99, складання державного акта на право власності на земельну ділянку при передачі земельних ділянок громадянам всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.

В розпорядженні Обухівської РДА від 16.01.2009 № 36 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 7-ми громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» прямо вказано «надати дозвіл землевпорядній організації встановити межі земельних ділянок та зони обмежень в натурі (на місцевості) та виготовити державні акти на право власності на землю».

Аналогічні вимоги передбачені ст. 184 ЗК України та ст. 55 Закону України «Про землеустрій», де зазначено, що землеустрій передбачає встановлення в натурі (на місцевості) меж земельних ділянок.

Судом не здобуто доказів розроблення технічної документації щодо винесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) в порушення ст. 198 ЗК України, п. 1.12, 1.14, 1.15 Інструкції, затвердженої наказом Держкомзему від 04.05.1999 №43, сторонами по справі будь-яких відомостей про таку документацію подано не було.

Проект землеустрою не містить відомостей про погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами, встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та передачу на зберігання межових знаків землевласникам відповідного зразка.

Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України визначено, що обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Згідно ст. 186 Земельного кодексу України проекти відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають земельні ділянки.

Аналіз наведених вище норм законодавства свідчить про те, що як на момент відведення у приватну власність громадян спірних земельних ділянок водного фонду, так і на даний час, розпорядником даної категорії земель була Київська обласна державна адміністрація.

Відповідно до Вихідної земельної-кадастрової інформації Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 7-ми громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради вказано, що на момент передачі земельних ділянок, ділянки перебували у державній власності. Відповідно до висновку №05-02/6381 від 18.11.2008 Управління земельних ресурсів у Обухівському районі про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачено, надання «за рахунок земель державної власності в адміністративних межах Козинської селищної ради».

Матеріали справи не містять факту виявлення центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі порушень вимог земельного законодавства, що стало б підставою інформованості зацікавлених осіб (вказане кореспондується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц). Таким чином, наявність спеціально уповноваженого органу державної влади, відповідального за здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, виключає можливість здійснення таких повноважень Київською обласною державною адміністрацією самостійно.

В матеріалах справи міститься інформація, надана Київським державним підприємством геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» від 10.01.2018 № 01-01/6. Зі схеми накладення оспорюваних земельних ділянок встановлено, що вищевказані земельні ділянки як на момент 1993 так і на 2010 рік накладаються на землі водного фонду, зокрема вони знаходяться в межах прибережної захисної смуги Канівського водосховища.

З листа сертифікованого інженерна землевпорядника, де відображена оспорювана земельна ділянка кадастровий номер 3223155400:03:031:0319, станом на 1978 р., 1995 рік та листопад 2020 року вбачається, що спірні земельні ділянки передані за рахунок земель водного фонду (водних об`єктів Канівського водосховища та прибережних захисних смуг).

Вимірювання від листопада 2020 року здійснено від урізу води Канівського водосховища. Точка урізу води прийнята відповідно до наказу Держводгоспу України від 05.03.2002 №50 «Про затвердження Правил експлуатації водосховищ Дніпровського каскаду» як нормальний підпірний рівень у 91,5 м. (Таблиця 2.2.2 Правил).

Відповідно до п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, що затверджений наказом Мінприроди України 05.11.2004 № 434 (станом на момент затвердження проекту землеустрою) передбачено, що у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 Водного кодексу України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.05.96 № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них", з урахуванням конкретної ситуації.

Частина 6 ст. 123 ЗК України в редакції станом на 12.10.2008 р. визначала, що розроблений проект відведення земельної ділянки погоджується з територіальним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, а також з відповідним територіальним органом виконавчої влади з питань лісового або водного господарства (у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок лісогосподарського призначення чи водного фонду).

Як вбачається з листа Дніпровського басейнового управління водних ресурсів №ІС/8-1910, який міститься у проекті землеустрою щодо відведення у власність громадян земельних ділянок, земельні ділянки частково знаходяться в прибережній захисній смузі Канівського водосховища. Проект може бути погоджено при умові розробки та затвердження в установленому чинним законодавством порядку проекту водоохоронної зони з визначенням прибережної захисної смуги Канівського водосховища, згідно ст. 88 ВК України. Площа ділянок, що надаються в приватну власність, має бути скоригована з виключенням з неї території прибережної захисної смуги. Таким чином фактично вказане погодження є відмовою в погодженні проекту землеустрою за відсутності виконання умов, вказаному у цьому висновку.

Судом встановлено, що всупереч цьому проекти землеустрою щодо розробки в установленому чинним законодавством порядку проекту водоохоронної зони з визначенням прибережної захисної смуги Канівського водосховища не розроблювалися. Отже Обухівська РДА не мала права затверджувати проект землеустрою за відсутності погодження проекту землеустрою органом водного господарства.

Відповідно до частини першої статті 58 ЗК України та статті 4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів. Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоч і не розташовані об`єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню і належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції.

Чинним законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Статтею 59 ЗК України передбачено обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлено можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно ж до частини четвертої статті 84 ЗК України землі водного фонду взагалі не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством. Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями частини другої статті 59 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина четверта статті 59 ЗК України).

Отже, за змістом зазначених норм права (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) землі під водними об`єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об`єктами; підземними водами та джерелами, внутрішніми морськими водами та територіальним морем, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм - не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, за положеннями статті 60 ЗК України та статті 88 ВК України (у редакціях, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин) уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається статтями 60, 62 ЗК України та статтями 1, 88, 90 ВК України.

Таким чином, землі, зайняті поверхневими водами, природними водоймами (озера), водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки), каналами й іншими водними об`єктами, та землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється окремий порядок надання й використання.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України) та не залежить від відсутності власне проектів водоохоронних зон з визначеними прибережними захисними смугами.

Надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі, без урахування обмежень, зазначених у статті 59 ЗК України, суперечить нормам статей 83, 84 цього Кодексу.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема: поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Прийняття рішення про передачу у приватну власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. У цьому контексті у сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Чинним законодавством не передбачено право органів влади безоплатно передавати землі водного фонду для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, відповідно до частини 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: земельні ділянки, штучно створені у межах прибережної захисної смуги чи смуги відведення, на землях лісогосподарського призначення та природно-заповідного фонду, що перебувають у прибережній захисній смузі водних об`єктів, або на земельних ділянках дна водних об`єктів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що спірні земельні ділянки незаконно були передані у власність відповідачам і третім особам по справі за рахунок земель водного фонду на підставі оспорюваних розпоряджень Обухівської РДА.

Варто зазначити, що на момент прийняття розпорядження від 13.05.2009 № 588 існувало обмеження щодо зміни цільового призначення даних земельних ділянок, що підтверджується вихідною земельно-кадастровою інформацією Обухівського районного управління земельних ресурсів, долучених до проекту із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність зазначеним 7-ом громадянам.

Додатково наявність прибережних захисних смуг підтверджується договором дарування земельної ділянки від 28.04.2015 кадастровий номер 3223155400:03:031:0319, де в п. 1.6 Договору вказано, що Згідно з витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3204273032015 від 16.04.2015 р. наявні відомості про обмеження у використанні земельної ділянки - прибережні захисні смуги вздовж річок, навколо водойм та на островах, площа земельної ділянки (її частини), на яку поширюється дія обмеження 2,2806 га, підстава для виникнення обмеження у використанні земельної ділянки - Постанова Кабінету Міністрів України №1051 від 17.10.2012, строк дії обмеження - безстроково.

Згідно ст. 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Розпорядженням Обухівської РДА не було визначено зміну категорії земель та віднесення земель до будь-якої з категорій в порядку ст. 20 ЗК України.

Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 20 ЗК України).

Відповідно до пунктів 2 та 3 постанови Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 № 502 «Про затвердження Порядку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб» зміна цільового призначення земельної ділянки проводиться за поданням заяви (клопотання) її власника до сільської, селищної, міської ради, якщо земельна ділянка розташована в межах населеного пункту, або районної держадміністрації, якщо земельна ділянка розташована за межами населеного пункту.

Районна держадміністрація розглядає заяву (клопотання) і в разі згоди на зміну цільового призначення земельної ділянки дає дозвіл на підготовку проекту її відведення:

складання проекту відведення земельної ділянки, якщо зміні цільового призначення підлягає її частина;

перепогодження проекту відведення земельної ділянки з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка.

Без урахування вказаних вимог, Обухівська РДА розпорядженням від 13.05.2009 № 588 змінила цільове призначення земельних ділянок ОСОБА_7 , з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва» в адміністративних межах Української міської ради на підставі технічної документації, а не проекту відведення земельних ділянок. Доказів приналежності вказаних земельних ділянок на момент зміни цільового призначення ОСОБА_7 матеріали справи не містять.

Частиною першою статті 50 Закону України «Про землеустрій» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Згідно з частиною третьою статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється згідно з Порядком зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2008 року № 502 та за ініціативою власників.

Обов`язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження (у випадку якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним (міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.

Встановлення та зміна цільового призначення земельних ділянок може здійснюватись виключно відповідно до вимог закону та у встановленому порядку, порушення якого має наслідком скасування таких розпоряджень (стаття 21 ЗК України).

Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки сільськогосподарського призначення, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов`язкового дотримання механізму такої зміни, визначеного Порядком (Постанова ВСУ від 08.04.2015 № 6-32цс15, Постанова ВСУ від 05.03.2013 № 21-417а 12; Постанова КЦС ВС від 26.06.2019 № 701/902/17-ц; Постанова КЦС ВС від 27.06.2018 № 362/3134/14-ц).

Виходячи з принципу ЗК щодо раціонального використання та охорони земель Велика Палата Верховного Суду вважає, що зміна виду використання землі в межах її цільового призначення повинна проводитися у порядку, встановленому для зміни цільового призначення землі (постанова ВП ВС від 11.09.2018 № 712/10864/16-а).

Отже, суд приходить до висновку, що вищевказані розпорядження Обухівської районної державної адміністрації прийняті поза межами компетенції та всупереч вимогам ст. ст. 20, 58, 59, 60, 61, 84, 116, 118, 122, 149 Земельного кодексу України, ст. ст. 1, 86, 88, 89 Водного кодексу України, ст. ст. 3, 21, 43 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», у зв`язку з чим, видача в подальшому державного акту на право власності на земельну ділянку відповідача для ведення індивідуального садівництва за рахунок земель водного фонду та його реєстрація, відбулась з порушенням вимог законодавства.

Щодо способу захисту, суд виходить з наступного.

Згідно правових висновків викладених у пункті 73 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 заволодіння громадянами та юридичними особами землями з обмеженим оборотом всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неможливим. Розташування земель з обмеженим оборотом (водного і лісового фонду) вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду сформульовані у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, у постанові від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц (п.70), у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц (п. 80), у постанові від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 96), у постанові від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц (п. 45).

У пункті 74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 зроблено висновок, що зайняття земельної ділянки з обмеженим оборотом з порушенням вимог законодавства треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, пункт 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14). Власник земельної ділянки з обмеженим оборотом може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (абзац п`ятий пункту 143 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, пункт 99 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14, пункт 46 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 372/1684/15).

Статтею 178 Цивільного кодексу України визначено, що об`єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід`ємними від фізичної чи юридичної особи. Види об`єктів цивільних прав, перебування яких у цивільному обороті не допускається (об`єкти, вилучені з цивільного обороту), мають бути прямо встановлені у законі. Види об`єктів цивільних прав, які можуть належати лише певним учасникам обороту або перебування яких у цивільному обороті допускається за спеціальним дозволом (об`єкти, обмежено оборотоздатні), встановлюються законом.

Враховуючи, що відповідачами незаконно зайнято земельні ділянки водного фонду з порушенням Земельного кодексу України, Водного кодексу України, то вказані правовідносини необхідно розглядати як не пов`язані з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади.

Як наслідок, у даній справі вірним способом захисту порушених інтересів держави є заявлення негаторного позову на підставі ст. 391 Цивільного кодексу України з вимогою про повернення спірної земельної ділянки дійсному власнику, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.

Таким чином, прокурором обрано вірний спосіб захисту порушених прав держави в особі КОДА, шляхом усунення перешкод у володінні та користуванні спірної земельної ділянкою її поверненню та визнання недійсним та скасування вказаних розпоряджень.

Отже заперечення представника відповідача щодо неналежного способу захисту обраного прокурором не відповідає обставинам справи та заявленим уточненим позовним вимогам.

Також, в зв`язку з цим, не може бути застосовано до вказаних правовідносин позовна давність, оскільки до негаторного позову, строк позовної давності не застосовується.

Крім того, представниками відповідача ТОВ «Амалфі Девелопмент Груп» та третьої особи ТОВ «Затишне» на спростування розташування земельних ділянок у прибережній захисній смузі надані висновки експертів.

Згідно ст.110 ЦПК України , висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Так, відповідно до висновку ТОВ «Київський експертно-дослідницький центр» від 11.06.2021 №15028 експертом зазначено, що оскільки на дослідження не надано документацію із землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги річки Дніпро та її затоки в районі місцезнаходження земельної ділянки за кадастровим номером 3223155400:03:031:0319, зокрема координати поворотних точок меж земельних ділянок, тому встановити прибережну захисну смугу, станом на 2008 та 2009 рік, без вищезазначеного проекту, або за відсутністю зафіксованого урізу води річки Дніпро, не можливо, тому надати відповідь на поставлене питання не вбачається за можливе. Крім того, вказано, що спірна земельна ділянка знаходиться в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області.

Тобто в даному висновку експертом визначено, що спірна земельна ділянка розташована поза межами прибережної захисної смуги з підстав відсутності документації із землеустрою щодо встановлення меж прибережної захисної смуги річки Дніпро та її затоки в районі місцезнаходження земельної ділянки.

Оцінюючи висновок експерта від 11.06.2021 № 15028, суд приходить до висновку, що в даній експертизі, експертом не взято уваги висновки Верховного Суду, які вже застосувались у цьому рішенні, що фактичний розмір і межі прибережної захисної смуги визначаються нормами закону, а проект землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги є лише документом, який містить графічні матеріали та відомості про обчислену площу такої прибережної захисної смуги, її розмір і межі, встановлені законодавством. І лише у разі знаходження водного об`єкта у межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга може установлюватися за відповідним проектом землеустрою з урахуванням конкретних умов, що склалися, тобто таку смугу може бути зменшено або збільшено.

Водночас, відсутність цього проекту та не визначення відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування на місцевості меж прибережної захисної смуги в натурі не може трактуватись як відсутність такої прибережної захисної смуги загалом та можливість передавати до її встановлення у приватну власність ділянок, що входять до нормативно визначеної прибережної захисної смуги.

Отже вказаний висновок, в якому констатовано лише відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги, не може підтверджувати обставину, що спірна земельна ділянка розташована поза межами прибережної захисної смуги, а від так не спростовує встановлені судом дані щодо порушення норм земельного законодавства при отримані спірної земельної ділянки у власність.

У висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 22.07.2021 № 17444/21-41 зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3223155400:03:031:0319 площею 8,000 га, частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134, площею 11,6113 га. Площа накладання становить 7,9580 га. На земельній ділянці з кадастровим номером 3223155400:03:031:0134, площею 11,6113 га, водні поверхні водних об`єктів, болота, острови, канали, гідротехнічні та інші водогосподарські споруди не розташовані. Вказана земельна ділянка в межах прибережних захисних смуг та берегових смуг водних шляхів не розташована.

В даному висновку, експертом вказано, що Генеральним планом смт. Козин 1998 року межі прибережних захисних смуг в смт, Козин не визначені. Межі прибережних смуг в смт. Козин визначені, зокрема, детальним планом території смт. Козин Обухівського району Київської області (частини населеного пункту), який розроблений на підставі, зокрема рішення Козинської селищної ради від 30.01.2013 № 20. Отже, як вбачається з графічних матеріалів, вказаний детальний план території був розроблений у 2013 році, тобто вже після виділення спірної земельної ділянки у власність громадянам (2009 рік).

Згідно ст.88 Водного Кодексу України , прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною:

для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів;

для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів;

для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Прибережні захисні смуги встановлюються на земельних ділянках всіх категорій земель, крім земель морського і внутрішнього водного транспорту.

Землі прибережних захисних смуг перебувають у державній та комунальній власності та можуть надаватися в користування лише для цілей, визначених цим Кодексом.

У межах існуючих населених пунктів прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації.

Таким чином, на час виділення спірної земельної ділянки у приватну власність, спірна земельна ділянка відносилась до прибережної захисної смуги, оскільки детальний план був розроблений лише у 2013 році, тобто саме з 2013 року було зменшено розмір прибережної захисної смуги, а від так вказаний експертний висновок не спростовує встановлені судом обставини, що на час набуття земельної ділянки у власність, вона відносилась до земель водного фонду. Крім того, вказаний експертний висновок наданий щодо земельної ділянки з іншим кадастровим номером.

Інших доказів, які би спростовували встановлені судом обставини суду не було надано.

Щодо пояснень третьої особи ТОВ «Затишне», про те, що спірна земельна ділянка належить їм на праві користування.

Згідно ст.13 ЦПК України , суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зважаючи на викладене, а саме відсутність позовних вимог щодо третьої особи, суд позбавлений можливості надання правової оцінки обставинам спору, оскільки факт реєстрації права власності спірної земельної ділянки за відповідачем ТОВ «Амалфі Девелопмент Груп» та наявність оспорюваних рішень Обухівської РДА в судовому засіданні не спростований.

Зважаючи на викладене, позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд у рішенні розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи у суді. Враховуючи вищенаведене, судові витрати пдлягають стягненню з відповідачів в повному обсязі, в рівних частинах.

Керуючись ст. ст.1, 4, 12, 56, 57, 77, 80, 81, 197, 200, 263-266 ЦПК України, відповідно до ст.ст.4,5,16,21,203,215, 256-267 321, 328, 373, 388, 392 ЦК України, ст.ст.2,4,79 ЗК УРСР, ст.ст.88, 89, 91 Водного Кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов Прокурора Київської області в інтересах держави в особі Київської обласної державної адміністрації до Обухівської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обметаною відповідальністю «Амалфі Девелопмент Груп», треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Затишне», Козинська селищна рада Обухівського району Київської областіпро визнання розпоряджень недійсними в частині та усунення перешкод у користуванні земельної ділянки- задовольнити.

Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 8 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0319, що розташована в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Обухівської районної держаної адміністрації Київської області від 16.01.2009 № 36 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність 7-ми громадянам для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради» в частині передачі у приватну власність земельних ділянок ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , та ОСОБА_4 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області».

Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 8 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0319, що розташована в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, шляхом визнання незаконним та скасування розпорядження Обухівської районної держаної адміністрації Київської області від 13.05.2009 №588 «Про затвердження технічної документації щодо зміни цільового використання земельних ділянок громадянки ОСОБА_7 з «ведення особистого селянського господарства» на «ведення індивідуального садівництва» в межах Козинської селищної ради».

Усунути перешкоди у здійсненні Київською обласною державною адміністрацією права користування та розпорядження земельною ділянкою площею 8 га з кадастровим номером 3223155400:03:031:0319, що розташована в адміністративних межах Козинської селищної ради Обухівського району Київської області, шляхом її повернення на користь держави в особі Київської обласної державної адміністрації з незаконного володіння Товариства з обметаною відповідальністю «Амалфі Девелопмент Груп» (код ЄДРПОУ 39755924).

Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Товариства з обметаною відповідальністю «Амалфі Девелопмент Груп» на користь Київської обласної прокуратури судові витрати у розмірі 1477,14 грн., з кожного, а всього 7385,72 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 04.02.2022

Суддя О.Б. Тиханський