Рішення № 102957206, 05.01.2022, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 січня 2022 рокум. Ужгород№ 260/3963/21

Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючої судді - Калинич Я.М.

при секретарі судового засідання - Ковач Є.М.

за участю:

позивач: ОСОБА_1 ,

представник позивача: Гуштан Г.Г.,

представник відповідача: Зоркін Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області, в якому просить суд визнати протиправним та нечинним рішення №072050006735 від 29.06.2021 року та зобов`язати відповідача виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 09 липня 2017 року з розрахунку середньої заробітної плати директора підприємства по Україні.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що на початку червня 2017 року він звернувся в Свалявське відділення Мукачівського об`єднаного управління ПФУ Закарпатської області з заявою про призначення йому пенсії за віком. До заяви додав трудову книжку та необхідні документи для призначення пенсії з 09 липня 2017 року у зв`язку з досягненням ним 60-річного віку. Вказує, що на першій сторінці його трудової книжки стоїть штамп Мукачівське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області «пенсію призначено», але пенсію так і не отримує, про що свідчить лист відповідача №0700-0209-8/26029 від 07.07.2021 p. Так, позивачем направлено на адресу відповідача 23 липня 2021 року заяву про направлення рішення, про яке йдеться у вищевказаному листі, яка до цього часу залишена без відповіді та задоволення, що змусило позивача звернутись в суд з даною позовною заявою.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами загального позовного провадження.

07 жовтня 2021 року від представника відповідача надійшов відзив на позов, в якому зазначено, що управління заперечує проти позову з таких підстав.

Згідно з наданими позивачем документами та з урахуванням часу роботи ОСОБА_1 за фактичною тривалістю, було встановлено, що його страховий стаж становить 12 років 08 місяців 23 дні. Таким чином, право на призначення пенсії у ОСОБА_1 було відсутнє, і у призначенні пенсії, відповідно, відмовлено.

22.06.2021 pоку позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області із заявою №1214 про призначення пенсії за віком. Рішенням Головного управління № 072050006735 від 29.06.2021 р. відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком, оскільки страховий стаж роботи становить лише 10 років 3 місяці 6 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

До стажу роботи не враховано період роботи у колгоспі ім.Дімітрова з 03.07.1985 року по 15.07.1988 року - оскільки відсутня інформація про членство у колгоспі, кількість відпрацьованих трудоднів, встановлений мінімум.

Крім того, не враховано період роботи у Малому підприємстві фірма «Сокіл» з 13.01.1991 року по 09.06.2008 року, так як порушено вимоги п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці від 29.07.1993 року № 58 (дата прийому на роботу 13.01.1991, а дата наказу про прийом на роботу 13.01.1992) та відсутні дані у Реєстрі застрахованих осіб.

05 листопада 2021 року до суду від позивача надійшли заперечення на відзив, у яких зазначив, що доводи відповідача, викладені у відзиві, повністю спростовуються доводами позивача та наданими доказами, викладеними у позовній заяві.

Ухвалою суду від 10 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, та просили суд такі задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позовну заперечував з мотивів, наведених у відзиві на позовну заяву. Просив суд відмовити у задоволенні позову повністю.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали, матеріали відмовної справи №138958, трудову книжку позивача, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

07.09.2017 року позивач звернувся до Мукачівського об`єднаного управління пенсійного фонду України в Закарпатській області з заявою стосовно призначення йому пенсії за віком.

Рішенням Мукачівського об`єднаного управління пенсійного фонду України в Закарпатській області від 06.12.2017 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії по віку.

Позивачем було оскаржено вищевказане рішення 05.03.2018 року до суду та відповідно ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 22.05.2018 року таку позовну заяву повернуто позивачу з підстав неусунення останнім недоліків такої.

22.06.2021 року позивач звернувся до відповідача з заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», надавши: довідку про присвоєння ідентифікаційного номера №9320 від 05.10.2021р.; заяву про призначення/перерахунку пенсії №1214 від 23.06.2021р., копію паспорту; трудову книжку серії Б/Н від 15.02.1973р.; довідку із СПОВ про заробітну плату з 01.07.2000р. по день звернення Б/Н від 22.06.2021р., довідку про заробітну плату за період страхового стажу до 01.07.2000р. за №270 від 11.07.2017р., військовий квиток НОМЕР_2 від 30.10.1975р., документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за №270 від 11.07.2017р., довідку про джерела доходів з 01.07.2000р. Б/Н від 22.06.2021р., Б/Н від 22.07.2021р., пам`ятку пенсіонера, акт зустрічної перевірки за №233 від 11.08.2017р.

Рішенням від 29.06.2021 року №072050006735 відповідач відмовив позивачу в призначенні пенсії позивачу за віком, у зв`язку з тим, що страховий стаж роботи становить лише 10 років 3 місяці 6 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

В обґрунтування оскаржуваного рішення №072050006735 від 29.06.2021 року про відмову в призначенні пенсії за віком позивачу, відповідачем зазначено, що до стажу роботи не враховано період роботи у колгоспі ім.Дімітрова з 03.07.1985 року по 15.07.1988 року - оскільки відсутня інформація про членство у колгоспі, кількість відпрацьованих трудоднів, встановлений мінімум.

Крім того, не враховано період роботи у малому підприємстві фірма «Сокіл» з 13.01.1991 року по 09.06.2008 року, так як порушено вимоги п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці від 29.07.1993 року № 58 (дата прийому на роботу 13.01.1991, а дата наказу про прийом на роботу 13.01.1992) та відсутні дані у Реєстрі застрахованих осіб.

Спірним питанням при розгляді справи є правомірність рішення Пенсійного органу щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв`язку з неможливістю зарахувати до страхового стажу позивача періоду роботи в колгоспі ім.Дімітрова з 03.07.1985 року по 15.07.1988 року та періоду роботи у Малому підприємстві фірма «Сокіл» з 13.01.1991 року по 09.06.2008 року, відповідно до записів №№5, 6, 7, 8, 11, 12 трудової книжки ОСОБА_1 від 15.02.1973 року.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої, другої статті 5 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон № 1058-IV) цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Виключно цим Законом визначаються: принципи та структура системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; коло осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню; види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; пенсійний вік чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на призначення пенсії за віком; мінімальний розмір пенсії за віком; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування; організація та порядок здійснення управління в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування.

Пунктом 1 частини 1 статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т.ч. пенсія за віком.

Згідно із абз.1 ч.1 ст.26 Закону №1058-ІV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Абзацом першим цієї частини визначено, що у період з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року страхового стажу необхідно не менше 27 років.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.

Відповідно до пункту «а» статті 3 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема, особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Згідно з абз. 1, 2 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Постановою Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846, затверджений Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Згідно з абзацом першим пункту 1.1 розділу I «Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року № 13-1) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846 (далі - Порядок № 22-1), заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, об`єднаного управління (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Підпунктом 2 пункту 2.1 розділу II «Документи, необхідні для призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший» Порядку № 22-1 встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу). За період роботи, починаючи з 01 січня 2004 року, структурний підрозділ, відповідальний за ведення персоніфікованого обліку (далі - відділ персоніфікованого обліку), надає структурному підрозділу, відповідальному за призначення пенсії, довідку з бази даних реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - реєстр застрахованих осіб) за формою згідно з додатком 1 до Положення про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18 червня 2014 року № 10-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 08 липня 2014 року за № 785/25562 (далі - Положення), а у разі необхідності - за формою згідно з додатком 3 до Положення.

Згідно з абзацами першим, третім пункту 4.1 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2). Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.

Пунктом 4.2 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 встановлено, що при прийманні документів орган, що призначає пенсію:

1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж;

2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів;

3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності). Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі;

4) видає пам`ятку пенсіонеру (додаток 3), копія якої зберігається у пенсійній справі.

Не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України (абзац перший пункту 4.3 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1).

Згідно з абзацом першим пункту 4.7 розділу ІV «Приймання, оформлення і розгляд документів» Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Частиною другою статті 82 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення.

Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до стажу окремих періодів роботи та/або навчання.

Відповідно до статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до абз.1 п.3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.

При розгляді даної справи спірним є питання щодо неврахування відповідачем до страхового стажу позивача певних періодів роботи.

Разом з тим, оскаржуване рішення відповідача не містить правових посилань щодо того, які саме норми чинного (на момент заповнення трудової книжки) законодавства порушено при заповненні трудової книжки.

З трудової книжки позивача від 15.02.1973 року вбачається, що позивач працював в колгоспі ім.Дімітрова з 03.07.1985 року по 15.07.1988 року та у малому підприємстві фірма «Сокіл» з 13.01.1991 року по 09.06.2008 року, а саме:

- згідно з записом №5 позивача 03.07.1985 року прийнято до вказаного колгоспу лісорубом на підставі протоколу №5 від 03.07.1985 року;

- згідно з записом №6 від 20.06.1986 року - звільнений з роботи згідно протоколу №6 від 15.06.1986 року;

- згідно з записом №7 позивача 20.08.1986 року - прийнято на роботу до вказаного колгоспу лісорубом на підставі протоколу №6 від 20.08.1986 року;

- згідно з записом №8 від 15.07.1988 року - звільнено згідно протоколу №6 від 20.05.1988 року;

- згідно з записом №11 від 13.01.1991 року - мале підприємство фірма «Сокіл» на підставі наказу №1 від 13.01.1991 року;

- згідно з записом №12 позивача 09.06.2008 року звільнено з роботи за згодою сторін на підставі наказу №5 від 09.06.2008 року.

Вищевказані записи у трудовій книжці виконані чітко, зрозуміло та в повному обсязі містять інформацію про періоди роботи та займані посади, реквізити відповідних рішень, на підставі яких вони внесені, мають підпис посадової особи ті відповідні печатки.

Відповідачем зазначено, що підставою не зарахування спірних періодів до страхового стажу позивача є те, що відсутня інформація про членство у колгоспі, кількість відпрацьованих трудоднів, встановлений мінімум, порушено порядок ведення трудових книжок, відсутні дані у Реєстрі застрахованих осіб.

З приводу наведеного суд зазначає, що відповідно до п.1 «Основних положень про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників», затверджених Постановою Ради Міністрів СРСР № 310 від 21.04.1975 «Про трудові книжки колгоспників», яка набрала законної чинності 01.01.1977 року (далі - Положення № 310), трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Відповідно до пункту 5 Положення № 310 до трудової книжки колгоспника здійснюються записи про членство у колгоспі, дані про трудову участь - прийнятий у колгоспі річний мінімум трудової діяльності, його виконання.

Відповідно до пункту 6 Положення № 310 усі записи у трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи у колгоспі підписом голови колгоспу чи спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Відповідно до пункту 13 Положення № 310 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена головою колгоспу особа.

Аналіз вказаних вище правових норм свідчить про те, що відповідальність за правильне заповнення трудових книжок, несе спеціально уповноважена головою колгоспу особа.

Крім того, Порядок ведення трудових книжок, станом на час заповнення трудової книжки позивача, був урегульований також Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 року №162, яка застосовувалася до прийняття Наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, яким була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Мінюсті України 17.08.1993 року за № 110.

Підпунктом 1.1 Інструкції № 162 було встановлено, що трудова книжка є основним документом трудової діяльності робочих і службовців.

Згідно із підпунктом 2.2 Інструкції № 162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до п. 2.3. Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (п. 8.1. Інструкції №162).

Згідно пункту 18 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена особа, призначена наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації.

Відповідно до наказу Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, яким була затверджена Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Мінюсті України 17.08.1993 за № 110, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993».

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення (п.2.4).

Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер (п.2.27 Інструкції).

Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників», від 27.04.1993 року № 301 також закріплено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Суд зазначає, що позивач не має нести тягар відповідальності, чи зазнавати негативних наслідків, через порушення порядку/інструкції заповнення трудової книжки, а наявність таких недоліків у трудовій книжці як відсутність інформації про членство у колгоспі, кількість відпрацьованих трудоднів, встановленого мінімуму, порушення порядку ведення трудових книжок, не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу позивача періодів його роботи згідно із записами у трудовій книжці.

Суд зауважує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком, на загальних підставах.

Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.

Верховний Суд у своїх постановах від 28.02.2018 у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Разом з тим, записи у трудовій книжці позивача у своїй сукупності підтверджують факт роботи позивача у спірні періоди.

Законодавець чітко визначив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наявність же відповідних записів у трудовій книжці про стаж роботи є підтвердженням страхового стажу.

При цьому, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність страхового стажу необхідного розміру, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а.

Пенсійний орган не врахував, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям правомірності, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки відповідачем в оскаржуваному рішенні не надано жодної оцінки записам на сторінках 6-7 трудової книжки позивача, які містять дані за період з 1985 року по 1988 рік про роботу позивача у колгоспі ім.Дімітрова, та дані про роботу позивача у МПФ «Сокіл» за період часу з 1991 року по 2008 рік, суд дійшов до висновку, що відповідачем при винесенні спірного рішення не дотримано принципів обґрунтованості та добросовісності рішення суб`єкта владних повноважень, дотримання яких перевіряється адміністративним судом відповідно до вимог пунктів 3, 5 частини другої статті 2 КАС України, і недотримання яких є підставою для скасування такого рішення.

При цьому, суд дійшов висновку, що відповідачем протиправно не враховано записи трудової книжки позивача, зокрема щодо роботи позивача за період з 03.07.1985 року по 15.07.1988 року та з 13.01.1992 року по 09.06.2008 року, відповідно рішення відповідача №072050006735 від 29.06.2021 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо спірного періоду з 13.01.1991 року по 12.01.1992 року, суд зазначає, що такий не може бути зарахований пенсійним органом, оскільки мале підприємство фірма «Сокіл», відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,зареєстроване 13.01.1992 року, згідно запису №13181200000000502. Також, відповідно до запису №11 у трудовій книжці ОСОБА_1 вбачається, що останній був прийнятий на роботу в мале підприємтсво фірма «Сокіл» директором з 13.01.1991 року наказом за №1 від 13.01.1992 року, що свідчить про описку у трудовій книжці. У зв`язку з цим, суд відмовляє в цій частині позовної заяви.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акту чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до стажу роботи періоди роботи з 03.07.1985 року по 15.07.1988 року у колгоспі ім. Дімітрова, та з 13.01.1992 року по 09.06.2008 року у малому підприємстві фірма «Сокіл» та призначити позивачу пенсію за віком з дати подання заяви про призначення пенсії 22.06.2021 року, відповідно позовні вимоги щодо зобов`язання відповідача виплачувати пенсію з 09.07.2017 року задоволенню не підлягають з огляду на те, що позивач, фактично, не скористався своїм правом на оскарження рішення пенсійного органу, який відмовив позивачу у призначенні пенсії у 2017 році, не усунувши недоліки позовної заяви на виконання ухвали суду, чим пропустив всі терміни на оскарження такого. Проте, оскільки позивач в даній справі не оскаржує саме рішення пенсійного органу, яким позивачу було відмовлено у 2017 році у призначенні пенсії, суд і не вбачає за можливе задовольняти позивачу позовні вимоги в частині призначення пенсії з 09.07.2017 року.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З огляду на викладене, позовні вимоги належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн.

Відповідно до частини другої статті 133 КАС України, якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо сплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову, обравши інший спосіб захисту прав позивача, однак судом встановлено, що даний спір виник саме через протиправне рішення відповідача, тому витрати зі сплати судового збору в сумі 908,00 грн. підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд.4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання рішення протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №072050006735 від 29.06.2021 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи періоди роботи з 03.07.1985 року по 15.07.1988 року у колгоспі ім. Дімітрова, та з 13.01.1992 року по 09.06.2008 року у малому підприємстві фірма «Сокіл».

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з дати подання заяви про призначення пенсії - 22.06.2021 року.

5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

6. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл. Народна, буд. 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88008, код ЄДРПОУ 20453063) сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 17 січня 2022 року.

СуддяЯ. М. Калинич