Постанова № 102951672, 28.01.2022, Пересипський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Суворовський районний суд м. Одеси)

Справа № 523/8390/21

Провадження №2-а/523/64/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2022 р. м. Одеса

Суворовський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Далеко К.О.

за участю секретаря судового засідання - Сирф Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 м. Одеси,адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕАН № 4042373 від 09.04.2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови серії ЕАН № 4042373 від 09.04.2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП.

Свої позовні вимоги мотивує тим, що 09.04.2021 року інспектором патрульної поліції Федорович І.О. було складено постанову по справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП. Разом із тим, інспектор поліції має право вимагати у водія пред`явлення документів, що посвідчують особу, якщо існує достатньо підстав вважати, що така особа вчинила правопорушення. Зазначає, що оскільки інспектор поліції не зафіксував в установленому законом порядку порушення ним ПДР, тому його вимога про зупинку транспортного засобу та пред`явлення документів, є незаконною та недоведеною.

До судового засідання позивач ОСОБА_2 з`явився, надав суду пояснення аналогічні викладеним у позові. Позивач також зазначив, що є порушеною процедура складення постанови, оскільки його не зупиняли за адресою: АДРЕСА_1 , не ознайомлювали з правами, оскаржувана постанова взагалі складена без дотримання порядку її складення. Зокрема, позивач взагалі не спілкувався із інспектором Федорович І.О., з ним первісно розмовляла інспектор поліції Гусєва. О.А . Заявою від 29.10.2021 року позивач просив провести наступні судові засідання у його відсутність.

Представник відповідача Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції - Мукан Я.В. надав відзив на позовну заяву, з`явившись до судового засідання категорично заперечував проти задоволення позовної заяви, надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Зокрема, зазначив що перевищення швидкості ОСОБА_1 правомірно зафіксовано лазерним вимірювачем швидкості транспортних засобів LTI 20/20 Тrucam 000663. При складенні постанови про адміністративне правопорушення, інспектором поліції було дотримано процедуру встановлену законом, роз`яснено позивачу права, виконано усі його вимоги, в свою чергу позивач сам не реалізував своє право на отримання правової допомоги. Позивач неодноразово не виконав законну вимогу про пред`явлення посвідчення водія та реєстраційного документа, що і стало наслідком складання відносно нього постанови. Також представник відповідача надав суду заяву про залишення позовної заяви без розгляду, у зв`язку із пропуском ОСОБА_1 строку звернення до суду. На останні судові засідання представник відповідача не з`явився, був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

У зв`язку із тим, що учасники справи надали суду свої пояснення та докази, відсутні перешкоди для розгляду справи, учасники справи не з`явились у судове засідання 28.01.2022 року, хоча і були належними чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, позивач подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутність, суд перейшов до розгляду справи у письмовому провадженні, в порядку ч.9 ст.205, ч.4 ст. 250 КАС України.

Частиною 2 статті 286 КАС України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 була вручена інспектором поліції - 09.04.2021 року складена відносно нього постанова серії ЕАН №4042373 від 09.04.2021 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП. У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 також не заперечував цей факт.

За викладених обставин, та виходячи зі змісту ч.2 ст. 286 КАС України, ОСОБА_1 повинен був подати позовну заяву щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень від 09.04.2021 року, протягом десяти днів з дня вручення відповідної постанови, тобто до 19.04.2021 року включно.

Із позовом ОСОБА_1 звернувся до суду 07.05.2021 року. Одночасно із позовом ним було подано клопотання про поновлення строку звернення до суду, із посиланням на пропуск строку через введення в місті карантинних обмежень та продовження процесуальних строків на строк дії такого карантину, відповідно до п.3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України.

Відповідно до п.3 розділу VI «Прикінцеві положення» КАС України (в редакції Закону України від 18.06.2020 року№731-IX), під-час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», частину 1 статті 3 КАС України, порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституції України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв`язку з ратифікацією Конвенції, протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» адміністративним судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

За загальним правилом, поважними причинами пропуску строку визнаються такі причини або обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує рішення та пов`язані з перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух, а право на право на доступ до суду, закріплене у Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.

Крім того, подібне обмеження не буде відповідати зазначеній Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (зокрема, справи «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року).

У справі «Делькорт проти Бельгії», рішення від 07.01.1970, ЄСПЛ зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У рішенні «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (п. п. 50-51 і 69), ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав.

Відповідно до практики ЄСПЛ «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п. 1 ст. Конвенції, а відмова суду вирішувати фактичні обставини справи, які є значущими у вирішенні спору може спричинити порушення ст. 6 Конвенції («Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів» п. 53-55).

Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Іліан проти Туреччини» наголошував, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 04.12.1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 05.12.2018 року по справі № П/9901/736/18, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним.

Отже, у кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

При вирішенні питання поновлення процесуального строку суд, в тому числі, враховує необхідність вирішення питання про те, якому принципу надати перевагу: принципу правової визначеності чи принципу забезпечення права на судовий захист, оскільки обидва принципи є елементами принципу верховенства права, закріпленими у Конвенції.

Вивчивши матеріали справи, з огляду на наявні у цій справі обставини, суд приходить до висновків щодо пропуску ОСОБА_1 десятиденного строку для звернення до суду із позовом, встановленого ч.2 ст. 286 КАС України. Разом із тим, враховуючи нетривалий період пропуску ОСОБА_1 строку на подання позову, надання позивачем заяви про його поновлення з наведенням підстав пропуску, перебування міста Одеса у «червоній» зоні карантинних обмежень в період плину строку звернення ОСОБА_1 до суду, суд вважає за необхідне надати перевагу принципу доступу до суду з огляду на практику Європейського суду з прав людини, визнавши поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду із позовом про оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП., та вбачає наявність передбачених законом підстав для його поновлення, із відмовою у задоволенні клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

В свою чергу, при оцінці тривалості пропущеного строку звернення до суду, враховуючи обставини справи, суд віддає перевагу принципу забезпечення права на судовий захист, як елементу принципу верховенства права.

Дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази в їх сукупності, вислухавши пояснення сторін, суд приходить до висновку що заявлені вимоги позивача ОСОБА_1 підлягають задоволенню, з наступних підстав.

У відповідності до ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Судом встановлено, що 09 квітня 2021 року інспектором патрульної поліції Федорович Іллею Олександровичем стосовно позивача ОСОБА_1 винесено постанову про притягнення до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серія ЕАН № 4042373, за частиною першої статті 126 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 425,00 грн.

Згідно описової частини оскаржуваної постанови серія ЕАН № 4042373 від 09 квітня 2021 року: водій ОСОБА_1 09.04.2021 року об 13год.12хвил. за адресою: м. Одеса, вул.Отамана Головатого, 151 керуючи транспортним засобом порушив п.п. 12.4 швидкісний режим у населеному пункті, під-час зупинки працівником поліції водій не пред`явив свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чим порушив п. 2.4.а ПДР - керування транспортним засобом особою, не пред`явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках передбачених законодавством, ліцензійної картки на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до ч.1 ст. 126 КУпАП - керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред`явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), або не пред`явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов`язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством, -

тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Положеннями ст.14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 №3353-XII визначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 (далі - ПДР) зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил.

Відповідно до пункту 2.4.а ПДР визначено, що на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також:

а) пред`явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1;

Як передбачено ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як передбачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про Національну поліцію», у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

За змістом п. 1-2 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію», поліцейський зобов`язаний: неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Згідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Закону України «Про національну поліцію», з метою установлення нормативно-правового регулювання здійснення проваджень уповноваженими особами Національної поліції України у справах про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1395 від 07 листопада 2015 року затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.

Пунктом 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі передбачено, що у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.

Постанова виноситься у разі виявлення адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачених статтями 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частинами першою, другою, третьою, п`ятою і шостою статті 121, статтями 121-1, 121-2, частинами першою, другою і третьою статті 122, частиною першою статті 123, статтею 124-1, статтями 125, 126, частинами першою, другою і третьою статті 127,статтями 128, 129, статтею 132-1, частинами шостою і одинадцятою статті 133-1, частинами першою, другою і третьою статті 140 КУпАП.

Згідно із п. 2 розділу ІІІ Інструкції, постанова у справі про адміністративні правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП, виноситься на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Таким чином, уповноваженими працівниками підрозділів патрульної служби Національної поліції надано право на місці вчинення адміністративного правопорушення від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення за адміністративні правопорушення, передбачені статтею 126 КУпАП, без складання відповідного протоколу.

Вимогами п. 9-10 розділу ІІІ Інструкції визначено, що розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається КУпАП), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Приписами ст. 268 КУпАП установлено, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Судом встановлено, що оскаржувана постанова Серія ЕАН № 4042373 складена інспектором Федорович І.О., містить саме його підпис, разом із тим матеріали справи взагалі не містять доказів дотримання інспектором Федорович І.О. процедури складення постанови, передбаченої п. 9-10 розділу ІІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі.

Суд звертає увагу на те, що саме по собі описання адміністративного правопорушення у постанові не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Аналогічна позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 26.04.2018 у справі №338/1/17 (№ К/9901/15804/18).

Відтворений у судовому засіданні відеозапис з нагрудної камери інспектора поліції, наданий суду разом із відзивом, містить інформацію щодо дій інспекторів поліції Гусєвої О.О. та Мхітарян А.Е, однак взагалі не містить інформації стосовно дій інспектора Федорович І.О. , зокрема процедури розгляду ним адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 126 КУпАП, починаючи з представлення поліцейського, роз`яснення позивачу його прав, в свою чергу оскаржувану постанову Серії ЕАН №4042373 ОСОБА_1 пред`явила для ознайомлення інспектор Гусєва О.О. (13:18:41).

У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, з точки зору процесуального законодавства, зокрема статті 74 КАС України, відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення та не береться судом до уваги як доказ, одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного суду від 11 грудня 2019 року по справі №761/41786/16-а, у постанові Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №524/9716/16-а.

Суд зазначає, що оскаржувана постанова Серія ЕАН № 4042373 не містить інформації про будь-яку фіксацію правопорушення, зокрема пункт 7 постанови «До постанови додаються» не містить записів, посилань на відеозапис.

За викладених обставин, відеозапис з нагрудної камери інспекторів поліції 01481-001481 від 09.04.2021 року, в силу приписів статті 74 КАС України, не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення по даній справі, та не береться судом до уваги як доказ, одержаний з порушенням порядку, встановленого законом.

Також оскаржувана постанова не містить підпису позивача ОСОБА_1 в пункті 8 - стосовно роз`яснення йому прав за статтею 268 КУпАП. В свою чергу інших доказів, в підтвердження роз`яснення прав позивачу за статтею 268 КУпАП, відповідачем суду не надано.

Такими діями інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, тому суд зазначає про порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови Серія ЕАН № 4042373.

До такого висновку суд дійшов із урахуванням правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 18.02.2021 у справі № 524/9827/16, які підлягають застосуванню по даній справі.

Відповідно до приписів ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачем недоведено законність та обґрунтованість винесення постанови у справі про адміністративні правопорушення Серія ЕАH № 4042373 від 09.04.2021 за ч.1 ст.126 КУпАП, оскільки окрім оскаржуваної постанови більше не надано жодного належного доказу.

Основною умовою під час розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є встановлення наявності чи відсутності адміністративного правопорушення, винності даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (правова позиція Верховного Суду, яка викладена в постановах від 29.04.2020 року по справі № 283/2460/16-а та від 17.03.2020 року по справі № 334/8803/16-а).

Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН № 4042373 від 09.04.2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення підлягає скасуванню, а позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Крім того, з урахуванням вимог п.3 ч.3 ст.286 КАС, суд приходить до висновку про закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення, згідно п.1 ст.247 КУпАП України.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки судом задовольняються позовні вимоги ОСОБА_1 , судові витрати підлягають відшкодуванню на його користь шляхом стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції, як суб`єкта владних повноважень.

Керуючись вищевикладеним, на підставі ст. ст.12, 19, 72, 90, 241, 243, 293, 295, п.п.15.5 п.15 розділу ХІІІ «Перехідні положення» КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 пропущений строк звернення до суду для оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення Серія ЕАН № 4042373 від 09.04.2021 року про притягнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до адміністративної відповідальності та накладення адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП, у вигляді штрафу в розмірі 425 гривень.

Адміністративну позовну заяву ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН № 4042373 від 09.04.2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП, відносно ОСОБА_1 - задовольнити.

Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАН № 4042373 від 09.04.2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст. 126 КУпАП, відносно ОСОБА_1 , а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити, у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції (ідентифікаційний код юридичної особи - 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) сплачений судовій збір у розмірі 454,00 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення (з урахуванням вимог пп. 15.5 п. 15 Розділу 7 Перехідних положень КАС України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 28.01.2022 року.

Суддя К.О. Далеко