Ухвала суду № 102945635, 02.02.2022, Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

УХВАЛА

(про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою)

Справа № 354/1018/19

Провадження № 1-кп/348/72/22

02 лютого 2022 року м. Надвірна

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області

в складі головуючого-судді: Міськевич О.Я.

з участю секретаря судового засідання: Скоблей О.В.

прокурора: Свірідова Д.І.

обвинуваченого: ОСОБА_1

захисника: Войцеховської Т.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Надвірнянського районного суду в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019090000000525, за обвинувальним актом від 27.11.2019, про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Надвірнянського районного суду знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_1 утримується під вартою в ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» Міністерства юстиції України.

В судовому засіданні від прокурора поступило клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_1 .

Обставини, зазначені в клопотанні.

Вимоги прокурора мотивовані тим, що розгляд даного кримінального провадження триває, та на даний час продовжують існувати ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ст. 177 КПК України, а саме: ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_1 від суду, ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, та ризик вчинення іншого кримінального правопорушення. Тому вважає, що застосування більш м`якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не дасть можливості здійснювати дієвий контроль за поведінкою обвинуваченого ОСОБА_1 , та забезпечити виконання покладених на нього судом обов`язків.

Позиція сторін кримінального провадження.

Прокурор Свірідов Д.І. в судовому засіданні клопотання підтримав, надав суду пояснення, аналогічні тексту клопотання, просив суд клопотання задоволити та продовжити застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою без визначення розміру застави.

Потерпіла ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась з невідомих суду причин, про час та місце проведення судового засідання повідомлялась завчасно належним чином.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_1 -адвокат Войцеховська Т.М. в судовому засіданні заперечила проти продовження обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки прокурором не обґрунтовано продовження існування ризиків передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, зазначені прокурором ризики не підтверджується жодними належними доказами. Також зазначила, що прокурором не наведено нових обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою. Крім того прокурором не доведено, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе вберегти обвинуваченого від зазначених прокурором ризиків та не забезпечить виконання обвинуваченим процесуальних обов`язків. Просила змінити обвинуваченому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримав думку свого захисника, також просив змінити йому запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, оскільки він не має жодного наміру переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків по кримінальному провадженні, чи вчиняти інші кримінальні правопорушення.

Оцінка і мотиви суду.

Заслухавши думку учасників судового розгляду, вивчивши наявні матеріали кримінального провадження, суд дійшов наступних висновків.

Частиною 3 ст. 331 КПК України передбачено, що незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Ухвалою Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 07.12.2021 обвинуваченому ОСОБА_1 продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою до 04.02.2022 без визначення розміру застави.

Щодо наявності ризиків, передбачених статтею 177 КПК України.

ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років. Отже, виходячи із кваліфікації кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 121 КК України, застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є законодавчо передбаченим.

В ухвалі Надвірнянського районного суду від 07.12.2021 визнано доведеним продовження існування ризиків переховування ОСОБА_1 від суду, та незаконного впливу ним на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні.

Суд повинен перевірити обґрунтованість тверджень про продовження існування вказаних ризиків.

Суд вважає, що з врахуванням даних про особу ОСОБА_1 , з огляду на тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, і суспільну небезпечність самого кримінального правопорушення, прокурором доведено наявність достатніх підстав вважати, що на даний час продовжують існувати ризики, передбачені пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме що обвинувачений ОСОБА_1 може переховуватися від суду, та незаконно впливати на потепілу та свідків у цьому ж кримінальному провадженні.

Зокрема обґрунтовуючи ризик переховування, стороною обвинувачення зазначено про тяжкість покарання за інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 121 КК України, яке відноситься до категорії тяжких злочинів та передбачає покарання виключно у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.

Суд погоджується з даними твердженнями прокурора, оскільки така обставина як тяжкість покарання сама по собі може бути мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Тим більш, що положення статей 69 та 75 КК України не передбачає можливості призначення за вчинення інкримінованого ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, покарання не пов`язаного з позбавленням волі з реальним його відбуттям. Тому зазначена обставина сама по собі може бути суттєвим мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Вказане узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув`язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.

Ризик переховування від правосуддя суд оцінює в світлі обставин цього кримінального провадження та особистої поведінки обвинуваченого ОСОБА_1 (особливості поведінки, сімейний стан, освіту, роботу, місце проживання, засоби до існування, тощо) і приходить до висновку, що ризик переховуватися є досить актуальним вважаючи на особистість обвинуваченого та тяжкість ймовірного покарання.

Дослідивши матеріали кримінального провадження слідчий суддя вважає обґрунтованими доводи прокурора у тій частині, що на теперішній час ризик переховування ОСОБА_1 від суду не втратив своєї актуальності та продовжує існувати.

Суд також визнає частково обгрунтованим ризик незаконного впливу на потерпілу та свідків.

Зокрема при оцінці ризику впливу на свідків по кримінальному провадженні необхідно враховувати встановлений нормами КПК України порядок безпосереднього сприйняття судом показів від осіб, які є свідками у кримінальному провадженні. Суд під час судового провадження може обґрунтовувати свої висновки лише на показах, які він безпосередньо сприймав, отримав усно від свідків (ст. 23 КПК України). Тобто, ризик незаконного впливу на свідків існує як на початковому етапі кримінального провадження, так і на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показів від свідків та дослідження їх судом. Тому заборона спілкуватися з певними визначеними особами як наслідок встановлення ризику впливу на них - це об`єктивна необхідність забезпечення недоторканості показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність.

Суд приходить до висновку про існування вірогідності ризику на потерпілу та свідків по даному кримінальному провадженні, оскільки свідки вже були допитані в судовому засіданні, однак сторона захисту не позбавлена права заявляти клопотання про додатковий допит свідків, тому перебуваючи на волі та не будучи обмеженим у вільному спілкуванні зі свідками, обвинувачений ОСОБА_1 може здійснювати на них вплив з метою спонукання їх до зміни показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, для того щоб він зміг уникнути кримінальної відповідальності. Тому суд вважає обґрунтованими доводи прокурора у тій частині, що на теперішній час ризик впливу на свідків по кримінальному провадженні не втратив своєї актуальності та продовжує існувати.

Щодо можливого існування ризику вчинення інших кримінальних правопорушень суд зазначає, що стороною обвинувачення не було надано суду належних обґрунтованих доказів існування такого ризику, тому суд відкидає цей ризик, як недоведений. Сама по собі наявність в ОСОБА_1 судимостей не може свідчити про ймовірність вчинити інше кримінальне правопорушення, так як стосується минулих подій, до часу обрання запобіжного заходу тримання під вартою. Проте може в цілому характеризувати особу та її здатність дотримуватись правових приписів.

Таким чином посилання сторони захисту на відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України є безпідставними, оскільки прокурором наведено достатні та переконливі докази про продовження існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ст. 177 КПК України.

Отже, на даному етапі кримінального провадження, враховуючи наявність в ОСОБА_1 статусу обвинуваченого у вчиненні тяжкого злочину проти життя та здоров`я особи, та доведених ризиків, відомостей щодо особи обвинуваченого, застосування запобіжного заходу є об`єктивно необхідним з метою дієвості відповідного кримінального провадження.

Щодо недостатності застосування більш м`яких запобіжних заходів:

Застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у виді домашнього арешту суд вважає необгрунтованими, оскільки враховує характер обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення проти життя та здоров`я особи, що має підвищений ступінь суспільної небезпеки, наявність якої потребує забезпечення не лише прав ОСОБА_1 , але й високих стандартів охорони загальносуспільних інтересів, а так само особу обвинуваченого, та наявність ризиків переховування та незаконного впливу на потерпілу та свідків у кримінальному провадженні, що дає підстави стверджувати те, що інші більш м`які запобіжні заходи, в тому числі домашній арешт, не забезпечать належних гарантій здатності обвинуваченого самостійно дотримуватись належної процесуальної поведінки без додаткових стимулюючих факторів. Застосування більш м`яких запобіжних заходів може завадити виконанню завдань кримінального провадження на даному його етапі.

Що стосується доводів сторони захисту про застосування запобіжного заходу у виді домашнього арешту, то вони не заслуговують на увагу, адже жодних обґрунтованих доводів щодо можливості в даному випадку застосування більш м`якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту, який буде гарантувати належну процесуальну поведінку обвинуваченого, вказано не було, суду стороною захисту не надано ніяких підтверджень того, що власник житла, в якому останній час проживав обвинувачений, не заперечує проти знаходження його там під час домашнього арешту, а тому такі твердження є голослівними.

Таким чином, зважаючи на доволі високі встановлені ризики переховування обвинуваченого від суду, впливу на потерпілу та свідків по кримінальному провадженню, з урахуванням його особистих характеристик, суд робить висновок, що ці обставини виправдовують подальше тримання обвинуваченого під вартою.

Таким чином переконливих відомостей про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого ОСОБА_1 під вартою, судом не встановлено.

Також суд не вбачає підстав для застосування щодо обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу, а стороною захисту доказів на підтвердження таких надано не було.

Разом з тим суд зважає на тривалість строку застосування щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, однак на думку суду, у цьому провадженні існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступлення від принципу поваги до особистої свободи, а також забезпечує не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Висновки суду.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою слід задоволити, та з метою забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_1 покладених на нього процесуальних обов`язків та запобіганню ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, слід продовжити щодо нього застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою без застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави.

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Войцеховської Т.М. про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт слід відмовити, оскільки суд дійшов до висновку про неможливість жодного із більш м`яких запобіжних заходів у виді особистого зобов`язання, особистої поруки, домашнього арешту чи застави забезпечити виконання обвинуваченим покладених на ньо го процесуальних обов`язків.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 177-178, 331, 376, 395 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора у кримінальному провадженні щодо продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_1 - задовільнити.

Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, тобто до 15 год. 00 хв. 02 квітня 2022 року.

Тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_1 здійснювати в ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» Міністерства юстиції України.

В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника-адвоката Войцеховської Т.М. про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт - відмовити.

Копію ухвали вручити обвинуваченому та прокурору і направити начальнику ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№ 12)» Міністерства юстиції України для виконання.

Ухвала суду підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом семи днів з дня її оголошення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.

Суддя Міськевич О.Я.

Повний текст ухвали складено

02.02.2022 о 16 год. 00 хв.