Рішення № 102945034, 02.02.2022, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/3529/21

провадження 2/201/242/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2022 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс», третя особа Державне підприємство «Національні інформаційні системи» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження об`єктом права приватної власності і стягнення судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 08 квітня 2021 року звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «Фінансова компанія «Факторінгс» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження об`єктом права приватної власності і стягнення судових витрат, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові та з представником посилається на те, що 23 липня 2019 року ОСОБА_1 було придбано транспортний засіб «ВАЗ 210990-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу № 1441/2019/1577968 від 23 липня 2019 року та зареєстровано право власності на вказаний транспортний засіб. На момент придбання вказаного транспортного засобу жодних обтяжень за вказаним транспортним засобом зареєстровано не було.

Після перевірки транспортного засобу «ВАЗ 210990-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 , на предмет наявності на вказаному транспортному засобі зареєстрованих обтяжень, відповідно до Витягу наданого Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Донецькій області (філія ГСЦ МВС) з Державного реєстру обтяжень на нерухоме майно № 69160275 від 10 листопада 2020 року, було встановлено, що на транспортний засіб «ВАЗ 210990-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 , накладено обтяження від 28 травня 2020 року № 27815091. Обтяження зареєстровано приватним нотаріусом Огородник Л.В., обтяжувачем є ТОВ «ФК «Факторінгс», тип обтяження - застава рухомого майна, боржник - ОСОБА_2 ..

Таким чином, внаслідок накладеного обтяження відповідачем, обмежуються права позивача, як власника транспортного засобу «ВАЗ 210990-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 , щодо володіння, користуванні і, головне, розпорядженні своїм майном.

Як вбачається із Витягу з Державного реєстру обтяжень на нерухоме майно № 69160275 від 10 листопада 2020 року, боржником (заставодавцем) є ОСОБА_2 , а стягувачем (заставодержателем) ТОВ «ФК «Факторінгс», на підставі договору № GL2N78546 про відступлення права вимоги від 08 травня 2020 року. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , транспортний засіб «ВАЗ 210990-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 , було зареєстровано за позивачем 23 липня 2019 року.

Таким чином, первісним заставодержателем не було зареєстровано вказане обтяження на момент переходу права власності на транспортний засіб «ВАЗ 210990-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 , до позивача.

Враховуючи наведене, на думку позивача, його вимоги до відповідача підлягають задоволенню в повному обсязі. Вказане повністю узгоджується позицією Верховного Суду, викладеній у своїй постанові від 18 березня 2020 року у справі № 202/5584/18, оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності та таке рухоме майно без обтяжень.

На сьогодні із перешкод у користуванні належною йому власністю є спірний арешт, який був накладений приватним нотаріусом та який заважає йому повноцінно розпоряджатись своєю власністю та він не може зробити будь-яких реєстраційних дій щодо його автомобіля. Відповідно до ст. 319 ЦК України власник має право вільно користуватися, розпоряджатися та володіти своїм майном. Таким чином просив усунути ОСОБА_1 перешкоди у праві користуванні та розпорядженні належним йому на праві приватної власності транспортним засобом «ВАЗ 210990», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 , 2007 року випуску шляхом зняття обтяження у вигляді застави рухомого майна зареєстрованого 28 травня 2020 року 10:24:54 за № 27815091 (реєстратор приватний нотаріус Огородник Л.В. Дніпропетровський міський нотаріальний округ, Дніпропетровська обл.; вид обтяження: приватне обтяження; тип реєстрації: поточна; тип обтяження: застава рухомого майна; документ-підстава: договір № GL2N78646 про відступлення прав вимоги, серія та номер: 578, виданий 08 травня 2020 року, видавник Черленюх Л.В., приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу; об`єкт обтяження: автомобіль легковий, ВАЗ 21099, номер об`єкта: Y6D21099070041778, номер державної реєстрації: НОМЕР_4 , ВАЗ 21099-20 рік випуску - 2007 колір - сіра перлина; обтяжувач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФК «Факторінгс»; боржник: ОСОБА_2 , код: НОМЕР_5 , задовольнивши уточнений позов у повному обсязі.

Представник відповідача ТОВ «ФК «Факторінгс» і представник третьої особи в судове засідання не з`явилися, про час та місце повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили. В зверненні до суду заперечували проти позову, не заперечували роти розгляду справи без їх участі за наявними матеріалами і рішення винести на розсуд суду. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представників вказаного відповідача і третьої особи згідно ст. 223 ЦПК України.

З`ясувавши думку сторін, третьої особи, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані та добуті докази, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні з наданих позивачем матеріалів встановлено, що 23 липня 2019 року ОСОБА_1 було придбано транспортний засіб «ВАЗ 210990-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 на підставі Договору купівлі-продажу транспортного засобу № 1441/2019/1577968 від 23 липня 2019 року та зареєстровано право власності на вказаний транспортний засіб, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 .

На момент придбання вказаного транспортного засобу, як стверджує позивач, «ВАЗ 210990-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 , жодних обтяжень за вказаним транспортним засобом зареєстровано не було. Але після перевірки транспортного засобу «ВАЗ 210990-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 , на предмет наявності на вказаному транспортному засобі зареєстрованих обтяжень, відповідно до Витягу наданого Регіональним сервісним центром ГСЦ МВС в Донецькій області (філія ГСЦ МВС) з Державного реєстру обтяжень на нерухоме майно № 69160275 від 10 листопада 2020 року, було встановлено, що на транспортний засіб «ВАЗ 210990-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 , накладено обтяження від 28 травня 2020 року № 27815091. Обтяження зареєстровано приватним нотаріусом Огородник Л.В., обтяжувачем є ТОВ «ФК «Факторінгс», тип обтяження - застава рухомого майна, боржник - ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Таким чином, на думку позивача, внаслідок накладеного обтяження відповідачем, обмежуються його права, як власника транспортного засобу «ВАЗ 210990-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 , щодо володіння, користуванні і, головне, розпорядженні своїм майном.

Як вбачається із Витягу з Державного реєстру обтяжень на нерухоме майно № 69160275 від 10 листопада 2020 року, боржником (заставодавцем) є ОСОБА_2 , а стягувачем (заставодержателем) ТОВ «ФК «Факторінгс», на підставі договору № GL2N78546 про відступлення права вимоги від 08 травня 2020 року. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , транспортний засіб «ВАЗ 210990-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 , було зареєстровано за позивачем 23 липня 2019 року.

Таким чином, як стверджує позивач, первісним заставодержателем не було зареєстровано вказане обтяження на момент переходу права власності на транспортний засіб «ВАЗ 210990-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 , до позивача.

Враховуючи наведене, на думку позивача, його вимоги до відповідача підлягають задоволенню в повному обсязі. Вказане повністю узгоджується позицією Верховного Суду, викладеній у своїй постанові від 18 березня 2020 року у справі № 202/5584/18

Відповідно до вимог чинного законодавства України застава зберігає свою силу для нового власника майна за умови наявності у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відповідних відомостей про обтяження, які внесені до такого реєстру перед відчуженням предмета застави. У протилежному випадку набувач вважається добросовісним і набуває право власності та таке рухоме майно без обтяжень.

На сьогодні із перешкод у користуванні належною йому власністю спірний арешт, який був накладений приватним нотаріусом та який заважає позивачу повноцінно розпоряджатись своєю власністю та він не може зробити будь-яких реєстраційних дій щодо його автомобіля. Отже він вимушений звернутись до суду з проханням постановити судове рішення, яким буде скасовано судовий арешт його автомобіля. Отже виник спір, який в добровільному порядку не вирішено, а тому позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження майном. Згідно із ст. 319 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Статтею 391 ЦК України передбачено право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження майна. Згідно із ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту є відновлення становища, яке існувало до порушення.

За частиною 2 статті 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підставою для реєстрації обтяження є втому числі і рішення суду, що набрало законної сили. Відповідно до ч. 2 ст. 30 цього закону дії або бездіяльність державного реєстратора може бути оскаржена до суду. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України).

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини передбачено наступне: «кожен має право на справедливий … розгляд його справи … незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру…».

Згідно до статті 129 Конституції України, «основними засадами судочинства є: законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;…гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом».

Згідно до існуючої практики Європейського суду по правам людини, яка згідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV, наряду с Конвенцією є джерелом права, наявність безпристрасності по п.1 ст. 6 повинно визначатися по суб`єктивному та об`єктивному критеріям.

Відповідно до абз. 1 ст. З Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», обтяженням є право обтяжувача на рухоме майно боржника або обмеження права боржника чи обтяжувача на рухоме майно, що виникає на підставі закону, договору, рішення суду або з інших дій фізичних і юридичних осіб, з якими закон пов`язує виникнення прав і обов`язків щодо рухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 572 ЦК України, в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ч. 1 ст. 574 ЦК України, застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Відповідно до ч. 1 ст. 576 ЦК України, предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

Судом в засіданні з`ясовано, що як вбачається з позовної заяви спір між сторонами виник з приводу майна, на яке приватним нотаріусом було накладено арешт та заборону на його відчуження, однак позивач не є учасником того спору.

Як вбачається із Витягу з Державного реєстру обтяжень на нерухоме майно № 69160275 від 10 листопада 2020 року, боржником (заставодавцем) є ОСОБА_2 , а стягувачем (заставодержателем) ТОВ «ФК «Факторінгс», на підставі договору № GL2N78546 про відступлення права вимоги від 08 травня 2020 року. Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , транспортний засіб «ВАЗ 210990-20», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN-номер НОМЕР_2 , було зареєстровано за позивачем 23 липня 2019 року.

Але позивачем не ставиться питання про незаконність чи спірність укладеного в передбаченому законом порядку договору відступлення права вимоги чи дій приватного нотаріуса про накладенню обтяження на вказаний автомобіль. Тобто на цей час всі вказані дії є законними, а отже і обтяження є правомірним.

Навпаки, сам позивач при укладанні свого договору купівлі-продажу автомобіля не пересвідчився належним чиним про питання заборон чи застережень на вказаний предмет рухомого майна, а зробив це чомусь (не пояснивши чому) набагато пізніше.

Крім того, позивач навіть не надав суду належним чином оформлений сам договір купівлі-продажу вказаного автомобіля (надана неналежним чином ксерокопійована форма майже не читається і не зрозуміло ким завірена: який орган, а не адвокат), договір укладено з ОСОБА_3 , від імені якої виступав ОСОБА_4 , вказаний договір позивачем визнається законним і не оспорюється, але чомусь ОСОБА_3 не вказана стороною позову (або третьою особою), хоча позивач вважає себе добросовісним набувачем автомобіля.

Суд звертає увагу і на те, що боржником по зазначеному позивачем обтяженню є ОСОБА_2 , але суду не надано будь-яких доказів того, що вказана особа має хоч якесь відношення до автомобіля позивача, чи договору купівлі-продажу автомобіля від 23 липня 2019 року; не зазначено і тому не з`ясовано чи є якесь виконавче провадження (у державного чи приватного нотаріуса) стосовно стягнення того боргу з ОСОБА_2 , по якому укладався договір відступлення права вимоги та чи належним чином виконане вказане боргове зобов`язання та чи позивач учасником того спору, а з питанням зняття арешту в порядку позовного провадження повинен звертатися саме учасник спору.

Забезпечення позову – це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Підстави забезпечення позову у цивільному процесі визначені ст. 149 ЦПК України, а саме – суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні відомості про повне виконання зобов`язань, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви про скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до абз. 1 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», взаємні права та обов`язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання тості цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до абз. 2 ст. 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є не чинним у відносинах з третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

Відповідно до абз. 1 ст. 10 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», у разі відчуження рухомого майна боржником, який не мав права його відчужувати, особа, що придбала це майно за відплатним договором, вважається його добросовісним набувачем згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України за умови відсутності в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна відомостей про обтяження цього рухомого майна. Добросовісний набувач набуває право власності на таке рухоме майно без обтяжень.

Згідно ч. 4 і 5 ст. 82 ЦПК України «Підстави звільнення від доказування» 4. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 5. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до ст. 2, 72, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до ч. 1 ст. 158 ЦПК України, суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (стаття 154 ЦПК України).

Згідно із роз`ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 10 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

З огляду на викладене, та враховуючи те що в матеріалах і цієї справи відсутні зазначені відомості про повне виконання зобов`язань, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про скасування заходів обтяження, а отже і усунення перешкод в користуванні власністю.

Відповідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 серпня 1976 року № 6 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» за правилами, встановленими для розгляду позовів про виключення майна з опису, розглядаються вимоги громадян і організацій, що ґрунтуються як на праві власності на описане майно, так і на праві володіння ним і відповідачами в справі суд притягує боржника, особу, в інтересах якої накладено арешт на майно.

Судом позивачу роз`яснювалося положення про залучення до участі в розгляді спору не тільки боржника, але і стягувача, інших заінтересованих осіб, але він не скористався цим правом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 77-81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 16 ЦК України на законодавчому рівні закріплені способи захисту цивільних прав та інтересів.

Захист цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміються закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений ст. 16 ЦК України.

Особа, право якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Згідно із ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Положеннями ст. 15 ЦК України визначено, що судовому захисту підлягає лише порушене, оспорюване або невизнане право.

Відповідач же по позову фактично не визнає вимоги і заперечує проти його задоволення. З огляду на зазначене у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод в користуванні власністю і зняття обтяження з майна стосовно автомобіля слід відмовити у повному обсязі.

Конституційний Суд України у рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес), роз`яснив поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається у частині першій статті 4 ЦПК України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» (інтерес у вузькому розумінні цього слова), означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

У цьому Рішенні Конституційного Суду України надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес», як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «Буланов та Купчик проти України» від 09 грудня 2010 року, яке набуло статусу остаточного 09 березня 2011 року вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право звернутися до суду з будь-якою вимогою щодо своїх цивільних прав та обов`язків. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Суду включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутій проти Хорватії» (Kutit v Croatia), № 48778/99, пункт 25, ECHR 2002-ІІ).

Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці рішення від 13 травня 1980 року в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від ЗО травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.

Тобто інтерес позивача має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано в резолютивній частині зазначеного Рішення Конституційного Суду України.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 ІІК України).

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню повністю.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджується.

Суду не надано доказів того, що неправомірними, злочинними діями відповідача, пов`язаними з неналежним виконанням взятих на себе обов`язків або під час розгляду заяв позивача, останньому було завдано ушкодження здоров`я, майнової шкоди та прямих збитків, які знаходяться в безпосередньому причинно-наслідковому зв`язку зі вказаними діями відповідача і підлягають повному відшкодуванню за рахунок винної особи.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ТОВ «Фінансова компанія «Факторінгс» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження об`єктом права приватної власності і стягнення судових витрат відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження об`єктом права приватної власності і стягнення судових витрат в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону і не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. 15, 16, 526, 317, 319, 321, 583, 631, 651 ЦК України, ст. 54, 60 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 19, 30 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України,

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторінгс», третя особа Державне підприємство «Національні інформаційні системи» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження об`єктом права приватної власності і стягнення судових витрат відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 02 лютого 2022 року.

Суддя -