Рішення № 102944730, 03.02.2022, Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/12954/21

Провадження № 2/750/191/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 лютого 2022 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

судді - Рахманкулової І.П.,

секретаря - Левченко А.С.,

за участю відповідача - ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника,

в с т а н о в и в :

16 листопада 2021 року Іванівська сільська рада Чернігівського району Чернігівської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути завдану внаслідок незаконного звільнення працівника матеріальну шкоду в сумі 54430 грн. 26 коп.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження; визначено сторонам строк для подачі заяв по суті справи.

Відповідач відзив на позов не подав.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву про розгляд справи без його участі, зазначивши, що позов підтримує в повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, посилаючись на їх необгрунтованість.

Заслухавши пояснення відповідача та дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Рішенням 48 сесії першого скликання Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області «Про затвердження першого заступника сільського голови Іванівської сільської ради» від 27 грудня 2019 року затверджено ОСОБА_2 на посаду першого заступника сільського голови Іванівської сільської ради з 17 січня 2020 року (а.с. 6).

Розпорядженням сільського голови Іванівської сільської ради ОСОБА_1 від 30 березня 2020 року № 51 припинено повноваження першого заступника сільського голови Іванівської сільської ради ОСОБА_2 згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України на підставі довідки про результати спеціальної перевірки від 10 березня 2020 року (а.с. 7).

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року у справі № 620/1415/20 в задоволенні позову ОСОБА_2 до Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області про визнання протиправними та скасування довідки та розпорядження, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку відмовлено повністю (а.с. 8-13).

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 620/1415/20 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 червня 2020 року - скасовано. Визнано протиправним та скасовано розпорядження сільського голови Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області ОСОБА_1 від 30 березня 2020 року № 51 «Про припинення повноважень ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_2 на посаді першого заступника сільського голови Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області. Стягнуто з Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 березня 2020 року по 12 січня 2021 року у розмірі 247410 грн. 15 коп. (а.с. 14-20). Вказана постанова набрала законної сили.

Розпорядженням сільського голови Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області «Про поновлення ОСОБА_2 » № 23 від 20 січня 2021 року, на виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 620/1415/20 скасовано розпорядження № 51 від 30 березня 2020 року «Про припинення повноважень ОСОБА_2 »; поновлено ОСОБА_2 на посаді першого заступника сільського голови з 31 березня 2020 року; зобов`язано відділ бухгалтерського обліку та звітності виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 31 березня 2020 року по 12 січня 2021 року у розмірі 247410 грн. 15 коп. (а.с. 29).

Розпорядженням сільського голови Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області «Про звільнення ОСОБА_2 » № 25 від 20 січня 2021 року ОСОБА_2 звільнено з посади першого заступника сільського голови 20 січня 2021 року за угодою сторін згідно пункту 1 статті 36 КЗпП України (а.с. 30).

На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року у справі № 620/1415/20 ОСОБА_2 згідно платіжного доручення № 12 від 22 січня 2021 року було виплачено 199165 грн. 17 коп. середньої заробітної плати за 2021 рік (а.с. 33). Сума утриманих із виплаченої середньої заробітної плати ПДФО згідно платіжного доручення № 10 від 22 січня 2021 року склала 44533 грн. 83 коп. (а.с. 31). Сума утриманого із виплаченої середньої заробітної плати військового збору 1,5% згідно платіжного доручення № 11 від 22 січня 2021 року - 3711 грн. 15 коп. (а.с. 32). Сума нарахованого на середню заробітну плату єдиного соціального внеску 22% згідно платіжного доручення № 13 від 22 січня 2021 року - 54430 грн. 26 грн. (а.с. 34).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 11 червня 2021 року у справі № 750/3169/21 стягнуто з ОСОБА_1 на користь Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області матеріальну шкоду в сумі 247410 грн. 15 коп., з якої 199165 грн. 17 коп. - середній заробіток, 44533 грн. 83 коп. - сума утриманих із виплаченої середньої заробітної плати ПДФО та 3711 грн. 15 коп. - сума утриманого із виплаченої середньої заробітної плати військового збору в розмірі 1,5% (а.с. 21-24).

Вимога про стягнення з ОСОБА_1 на користь Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області єдиного соціального внеску 22 % в розмірі 54430 грн. 26 коп., сплаченого згідно платіжного доручення № 13 від 22.01.2021, у позовній заяві по справі № 750/3169/21 не заявлялась.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Згідно пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується, зокрема, для платників, зазначених у пунктах 1(крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Частиною другою статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» передбачено, що для осіб яким після звільнення з роботи нараховано середню заробітну плату за час вимушеного прогулу згідно з рішенням суду, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування нараховується на суму, що визначається шляхом ділення заробітної плати (доходу), виплаченої за результатами роботи, на кількість місяців, за які вона нарахована.

Відповідно до частини четвертої статті 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов`язкових платежів, що відповідно до закону сплачуються із зазначених сум, та на суми утримань, що здійснюються відповідно до закону або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача.

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07 травня 2015 року за № 508/26953 платниками єдиного внеску є: 1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані ним роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Платники єдиного внеску, зазначені в підпунктах 1, 2, 7 цього розділу, є страхувальниками для застрахованих осіб.

Єдиний внесок згідно із Законом для платників, зазначених у підпункті 1 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, щодо кожної застрахованої особи встановлюється в розмірі 22 відсотків на суму нарахованої заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Порядок нарахування внеску, визначений цим розділом, поширюється також на осіб, яким нараховано заробітну плату (дохід) за відпрацьований час після звільнення з роботи або згідно з рішенням суду,- середню заробітну плату за вимушений прогул; платники під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов`язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для відповідних платників (авансові платежі). Кошти перераховуються одночасно з отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі.

Таким чином, дані виплати є обов`язковими для підприємства і перераховуються на кожну виплату заробітної плати, будь-якому працівнику, а не тільки на виплати незаконно звільнених працівників, і ці виплати відносяться до витрат підприємства та не є шкодою в розумінні статті 237 КЗпП України.

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли службова особа, винна в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу.

Згідно зі статтею 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов`язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Відповідно до пункту 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» № 14 від 29 грудня 1992 року застосовуючи матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди на підставі пункту 8 статті 134 КЗпП України суди повинні мати на увазі, що за цим законом покладається обов`язок по відшкодуванню шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою незаконно звільненому чи незаконно переведеному працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи, на винних службових осіб, за наказом або розпорядженням яких звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якими затримано виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Пунктом 33 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при незаконному звільненні або переведенні на іншу роботу, невиконанні рішення про поновлення працівника на роботі, що мало місце після введення в дію пункту 8 статті 134 та нової редакції статті 237 КЗпП України (з 11 квітня 1992 року) настає повна матеріальна відповідальність винних в цьому службових осіб і обов`язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв`язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.

Таким чином, виплата єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не пов`язана з оплатою незаконно звільненому працівнику часу вимушеного прогулу, а тому суд не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_1 спаленого підприємством єдиного соціального внеску, так як рішенням Десннського районного суду від 11 червня 2021 року у справі № 750/3169/21 з відповідача стягнуто матеріальну шкоду в сумі 247410 грн. 15 коп., з якої 199165 грн. 17 коп. - середній заробіток, 44533 грн. 83 коп. - сума утриманих із виплаченої середньої заробітної плати ПДФО та 3711 грн. 15 коп. - сума утриманого із виплаченої середньої заробітної плати військового збору в розмірі 1,5%, тобто шкода, заподіяна установі, відшкодована у повному обсязі.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 141, 258, 259, 265, 273, 278, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

у задоволенні позов Іванівської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області (місцезнаходження: вул. Дружби, 33, с. Іванівка, Чернігівський р-н, Чернігівська обл.; ідентифікаційний код юридичної особи - 04412751) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок незаконного звільнення працівника - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя