Рішення № 102936113, 01.02.2022, Самарський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 206/3199/21

Провадження № 2/206/48/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року м. Дніпро

Самарський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої-судді Плінської А.В.

при секретарі Крижко О.А.

за участю відповідача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» звернувся до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 36597,28 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2270,00 грн., та витрати на правову допомогу в розмірі 20 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 23.05.2014 року відповідач та ПАТ «Альфа-Банк» уклали кредитний договір № 490916037 , за яким відповідач отримав позику на суму 6841,04 грн., під 39,90 % річних. 21.06.2016 року ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» уклали договір відступлення права вимоги, яку останній відступив ТОВ «ФК «Веста» 26.12.2018 року. 16.01.2019 року ТОВ «ФК «Веста» відступив право вимоги ТОВ «Вердикт капітал». Заборгованість відповідача за відповідним договором позики складає 34542,80 грн., з яких: 6630,50 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 10612,30 грн. - заборгованість за відсотками на дату відступлення прав вимоги; 17300,00 грн. - заборгованість з пені, 3% річних 597,83 грн.; втрати від інфляції 1456,64 грн.

Ухвалою від 11 серпня 2021 року відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження, із викликом сторін.

21 жовтня 2021 року відповідач подав заперечення на позов у якому просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи тим, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не можна вважати обґрунтованим, так як в ньому не зрозуміло з якої дати та як була розрахована сума заборгованості. Копії документів, що свідчить про оплату гонорару адвокату сумнівні. Крім того, просив застосувати строк позовної давності, оскільки останній платіж за кредитним договором було здійснено 02.02.2015 року, а наступний платіж повинен був надійти до 26.03.2015 року, але був прострочений, тому датою відліку позовної давності можна вважати перший день прострочення платежу, а саме: 27.03.2015 року, а з позовом про стягнення заборгованості позивач звернувся лише 13.07.2021 року, тобто з пропуском строку позовної давності.

11.11.2021 року на адресу суду надійшли заперечення позивача на заяву про застосування строків позовної давності, які обґрунтована тим, що при укладанні вищевказаного кредитного договору (п.25 Загальних умов рефінансування кредитної картки Розділ 2) сторони домовилися про те, що позовна давність за спорами, що випливають із Договору становить 50 років. Вказане застереження до цього Договору є договором про збільшення строку позовної давності. Отже, враховуючи наведене, позовна давність стягувачем пропущена не була. Щодо заперечень відповідача про неправильне здійснення розрахунку заборгованості, то вони здійснені позивачем відповідно до кредитного договору, детально розмежовані в таблиці розрахунку заборгованості. Заперечуючи поданий розрахунок, відповідач, натомість не надає альтернативного розрахунку заборгованості.

12 січня 2022 року відповідач подав заперечення на заперечення позивача про застосування строків позовної давності, які обґрунтував тим, що загальна умова (п.25) про збільшення строку позовної давності до 50-ти років, є порушенням вимог ст. 259 ЦК України, оскільки передбачає необхідність укладення у письмовій формі договору про збільшення позовної давності. На договорі про загальні умови рефінансування міститься його підпис, проте немає ніяких доказів про ознайомлення його саме з цими умовами на має. Крім того, пункту 25 Загальних умов рефінансування, який збільшує строк позовної давності є несправедливим та суперечить принципу добросовісності.

Представник позивача в судове засідання не з`явився подав клопотання про розгляд справи за його відсутністю, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог та просив відмовити у їх задоволенні, виходячи із підстав викладених ним у письмових запереченнях.

Суд, зваживши доводи сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, прийшов до наступного.

23.05.2014 року між Публічним акціонерним товариством «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 490916037 на суму 6841,04 грн. зі сплатою процентної ставки за користування кредитом 39,90 % річних. Датою остаточного повернення кредиту, яка є датою припинення нарахування відсотків 26.05.2019 року.

21.06.2016 р. між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу № 1 відповідно до якого ПАТ «Альфа-Банк» відступило ТОВ «Кредитні ініціативи», а ТОВ «Кредитні ініціативи» набуло право вимоги заборгованості за договором кредиту, в тому числі за договором кредиту № 490916037 від 23.05.2014 р. укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем.

26.12.2018 р. між ТОВ «Кредитні ініціативи» та ТОВ «ФК «Веста» було укладено договір факторингу № 2019-1КІ/ВЕСТА, відповідно до якого ТОВ «Кредитні ініціативи» відступило право вимоги заборгованості за договором кредиту, в тому числі за договором кредиту № 490916037 від 23.05.2014 р. , укладеного між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем.

16 січня 2019 р. між ТОВ «ФК «ВЕСТА» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 16-01/19/1, відповідно до якого ТОВ «ФК «ВЕСТА» відступило ТОВ «Вердикт Капітал», а ТОВ «Вердикт Капітал» набуло право вимоги заборгованості за договором кредиту, в тому числі за договором кредиту № 490916037 від 23.05.2014 р. укладеного між ПАТ «Альфа -Банк» та відповідачем (далі-Кредитний договір).

Таким чином, суд погоджується з доводами представника позивача, що ТОВ «Вердикт Капітал» наділено правом грошової вимоги до відповідача.

Як встановлено судом відповідачем отримано кредит у розмірі, встановленому договором.

Проте, у порушення норм закону та умов договору відповідач за вказаним договором зобов`язань належним чином не виконував та має заборгованість за кредитом, що підтверджується матеріалами справи.

Однак, відповідач заперечував проти стягнення з нього кредитної заборгованості та звернувся до суду із заявою про застосування наслідків пропущення позивачем строку позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦПК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася чи могла довідатися про порушення свого права або про особу, як його порушила (ч.1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.1 ст.259 ЦПК України позовна давність, встановлена, законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Як вбачається із Розділу 2 «Загальні умови рефінансування кредитної картки», який є невід`ємною частиною Кредитного договору (п.3 (а.с.10) сторони домовились про те, що позовна давність за спорами, що випливають із Договору, включаючи, але не обмежуючись відшкодуванням збитків, сплатою неустойок (штрафів), тощо становить 50 років. Вказане застереження до Договору є договором про збільшення позовної давності (а.с.13).

Відповідач у судовому засіданні підтвердив, що під Кредитним договором (невід`ємною частиною, якого є Розділ 2 "Загальну умови рефінансування кредитної картки та графік платежів) стоїть його підпис.

Отже, підписавши ці умови Кредитного договору відповідач підтвердив, що ознайомився і погодився з ними (п.5 Кредитного договору).

Вищевказані умови Кредитного договору недійсними не визнавались.

Таким чином, із урахуванням викладеного, суд погоджується з доводами представника позивача, що сторонами збільшено строк позовної давності до 50 років на підставі ч.1 ст.259 ЦПК, а тому підстави для застосування за заявою позивача строку позовної давності та відмови, у зв`язку із цім у позові відсутні.

Частинами 1, 2 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 514 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконувати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто. Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтями 1049, 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що Позичальник зобов`язаний повернути Кредитору надані грошові кошти (кредит) та сплатити проценти у строки та на умовах, встановлених договором.

Так, перевіривши наданий позивачем розрахунок заборгованості та з урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за тілом кредиту в розмірі 6630,50 грн. та відсотки нараховані згідно кредитного договору у розмірі 9037,55 грн.

При цьому, при визначенні вищевказаного розміру відсотків, суд виходив із того, що саме такий розмір відсотків був погоджений сторонами у графіку погашення заборгованості, який є невід`ємною частиною Кредитного договору.

Розмір процентної ставки за кредитом міг бути змінений лише за взаємною згодою сторін шляхом укладення ними додаткової угоди до Договору (п.16 Розділу 2 Кредитного договору «Загальні умови рефінансування кредитної картки»).

Проте, в матеріалах справи така додаткова угода відсутня, тому суд не вбачає підстав для стягнення відсотків у більшому розмірі, ніж передбачений умовами кредитного договору, тобто у розмірі 10612,30 грн., як на тому наполягав позивач.

При цьому, що стосується стягнення заборгованості з пені то, як вбачається з умов кредитного договору, ними не врегульовано питання сплати пені (п. 13 Розділу 2 Кредитного договору «Загальні умови рефінансування кредитної картки»), передбачено лише порядок нарахування та розміри штрафів. У матеріалах справи відсутній розрахунок суми пені, здійснений первісним кредитором ПАТ «Альфа-Банк», тому з урахуванням положень ст. 514 ЦК України та оскільки у справі відсутні належні та допустимі докази прав первісного кредитора нараховувати пеню, умови такого нарахування та розмір, а позивачем заявлені лише вимоги про стягнення заборгованості пені, суд приходить до висновку, що в задоволенні вимог нового кредитора про стягнення пені в розмірі 17300,00 грн., слід відмовити з наведених мотивів.

Стосовно вимог про стягнення 3 % річних та втрат від інфляції на підставі ст. 625 ЦК України, слід зазначити наступне.

Велика Палата Верховного Суду зробила правовий висновок, викладений у постановах: від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 4 липня 2018 року № 14-154цс18, згідно з яким право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, в справі що розглядається, з урахуванням строку дії договору кредиту - до 26 травня 2019 року, право на нарахування 3 % річних та інфляційних втрат виникло у кредитора (як в старого, так і перейшло до нового) з 27 травня 2019 року.

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку, ним здійснено нарахування 3% річних за період з 1 липня 2018 року по 1 липня 2021 року, тобто ще з моменту, коли договір кредиту діяв.

Відтак, заявлені вимоги про стягнення 3 % річних слід задовольнити частково та стягнути їх за період з 27 травня 2019 року (з моменту закінчення строку дії кредитного договору) по 1 липня 2021 року (в межах заявлених позовних вимог), тобто за 767 днів, що становить 417,46 грн. ((6630,50 грн х 3%:365) х 767 днів)).

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку втрат від інфляції, він також здійснив їх нарахування, починаючи з періоду дії договору кредиту - з липня 2018 року по липень 2021 року.

Відтак, заявлені вимоги про стягнення втрат від інфляції на підставі ст. 625 ЦК України, підлягають задоволенню частково та їх слід стягнути за період з 27 травня 2019 року (з моменту закінчення строку дії кредитного договору) по 01 липня 2021 року (в межах заявлених позовних вимог), здійснивши розрахунок за формулою: збитки від інфляції = сума боргу х індекс інфляції / 100% - сума боргу. Сукупний індекс інфляції за період з 27 травня 2019 року по 01 липня 2021 року становить 111,54 %, сума боргу по кредиту 6630,50 грн. Отже, інфляційні збитки за вказаний період складають 765,39 грн. (6630,50 х 111,54 % / 100% - 6630,50).

Що стосується вимог позову про компенсацію витрат на правничу допомогу, то суд виходить із такого.

Згідно положень ч. ч. 1, 3 ст. 133, ч. 2 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Однак, з наданих ТОВ «Вердикт Капітал» доказів на підтвердження своїх вимог в цій частині, а саме: копії договору № 05-03/2021 про надання правової допомоги від 05 березня 2021 року, копії платіжного доручення № 0261660000 від 18 червня 2021 року про сплату Адвокатському об`єднанню «Лігал Ассістанс» 200 000,00 грн., копії заявки на надання юридичної допомоги № 20 від 04 червня 2021 року, витягу з акту про надання юридичної допомоги від 16 червня 2021 року , не вбачається та не підтверджується понесення ТОВ «Вердикт Капітал» витрат на правничу допомогу в розмірі 20000,00 грн. під час розгляду саме цієї цивільної справи, тому підстави для її стягнення відсутні.

Разом із цим, в порядку ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 1044,20 грн. (46%).

Керуючись ст.ст.258-259,263-265 ЦПК України,суд,

УХВАЛИВ:

Позов – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 490916037 від 23 травня 2014 року в розмірі 16850,90 грн., з яких: 6630,50 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 9037,55 грн. - заборгованість за відсотками, 417,46 грн. - 3 % річних, 765,39 грн. - інфляційні втрати, а також стягнути витрати понесені по сплаті судового збору в розмірі 1044,20 грн.

В іншій частині вимог – відмовити.

На рішення, через суд першої інстанції, який його ухвалив, може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів до Дніпровського апеляційного суду.

Повний текст судового рішення виготовлено 03 лютого 2022 року.

Суддя: А.В. Плінська