Рішення № 102934339, 24.01.2022, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/8680/21-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 року Печерський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді - Бусик О.Л.

при секретарях судових засідань - Шевчук А.В., Дибі І.Б.

за участю:

представника позивача - Тарасової-Патрай К.А.

представника відповідача - Кахраманова Р.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Тарасова-Патрай Ксенія Андріївна до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживачів, стягнення коштів, що знаходяться на депозитному рахунку,-

В С Т А Н О В И В:

17 лютого 2021 року Тарасова-Патрай К.А. в інтересах ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк», Банк), в якій просила суд стягнути з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 депозит в сумі 150 000 грн з відсотками в сумі 250273,97 грн, штрафними санкціями в сумі 1 918 994,81 грн, з якої пеня становить 1 651 500 грн та 30 353,42 грн як 3% річних та 237 141,39 грн інфляційні втрати.

В обґрунтування позову представник позивача указувала на те, що 22 жовтня 2012 року позивач уклав з відповідачем договір №SAMDN25000729893631 вклад «Депозит+12 мес.», згідно з яким позивач вніс на депозитний рахунок кошти в сумі 150000 грн з нарахуванням відсотків в розмірі 18 % річних.

Додатковою угодою до договору №SAMDN25000729893631 вклад «Депозит +12 мес.» від 22 жовтня 2012 року банк збільшив відсоткову ставку за вкладом на 2% річних, тому відсоткова ставка за вкладом ОСОБА_2 складала 20% річних.

11 січня 2020 року позивач подав заяву про повернення коштів, яка була вручена відповідачу 19 січня 2021 року, однак відповідач кошти не повернув.

На підставі викладеного, представник позивача просила про задоволення позову.

Ухвалою судді від 24 лютого 2021 року відкрито провадження у справі для розгляду за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

06 березня 2021 року від представника АТ КБ «Приватбанк» надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача вказав про те, що банк виявив факт переведення боргу за депозитним договором №SAMDN25000729893631 на нового боржника ТОВ «Фінансова компанія» «Фінілон» на підставі договору про переведення боргу б/н від 17 листопада 2014 року (з урахуванням додаткової угоди до договору від 18 листопада 2014 року), укладеним між ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон», та електронного додатку №1 до Договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року, тому ТОВ ФК «Фінілон» є новим боржником та належним відповідачем у вказаній справі.

Крім того, представник відповідача вказав, що посилання позивача на те, що банк повинен сплатити відсотки за ставкою 20% річних по день, який передує дню поверненню вкладу за період з 22 жовтня 2012 року до 12 лютого 2021 року не можуть бути прийняті до уваги, оскільки, у разі закінчення строку дії депозитного договору у зв`язку із невиконанням зобов`язань зобов`язальні правовідносини не припиняються, а трансформуються в охоронні, що містять обов`язок відшкодувати заподіяні збитки. Таким чином, нарахування відсотків на вклади після розірвання договорів на вимогу позивача та до моменту фактичного їх повернення банком вкладнику, повинно здійснюватися за ставкою «на вимогу», яка діяла в банку у певний період часу.

Так, позивач звернувся до банку із заявою про повернення коштів у повному обсязі (розірвання договору) 11 січня 2021 року, тому з 11 січня 2021 року до 12 лютого 2021 року діяла процентна ставка 0,01% на вимогу за формулою: з 05 травня 2017 року до 09 листопада 2020 року 150 000 грн х 0,01 % х 32 дні : 365 = 1,30 грн.

Зазначений висновок узгоджується з висновком, викладеним в постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року в справі №6-2861цс15.

Крім того, позивач просить стягнути з банку 3 % річних та інфляційні втрати за період з 15 травня 2014 року до 12 лютого 2021 року, що становить майже 7 років. Однак, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді 3 % річних не є санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Разом з тим, главою 19 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тобто позовну давність, тому до правових наслідків порушення зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність у три роки.

Що стосується стягнення пені на підставі ч. 5 статті 10 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-ХІІ), то слід зазначити про те, що спосіб визначення обсягу відповідальності за порушення зобов`язання у вигляді сплати пені в розмірі 3% від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі не лише не відповідає положенням ч. 5 ст. 10 Закону № 1023-ХІІ, а й порушує засади справедливості, добросовісності, розумності та створює суттєві ризики стабільності функціонування банківської системи держави і можливості незаконного збагачення значної кількості осіб- споживачів банківських послуг.

З урахування наведеного, представник відповідача просив відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову до АТ КБ «Приватбанк» в повному обсязі.

20 травня 2021 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій вказано про те, що відповідач є загальнонаціональним банком та укладання договору з ТОВ ФК «Фінілон» не може вплинути на обов`язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнту. Крім того, позивач не надав згоди на переведення боргу за договором, який є предметом спору у даній справі, тому відсутні підстави вважати, що переведення боргу відбулось за згодою позивача.

Крім того, ураховуючи те, що договір банківського вкладу не було розірвано, а невиконання його умов допущено саме відповідачем, нарахування відсотків у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом «на вимогу» суперечитиме умовам укладеного між сторонами договору та нормам ЦК України.

Що стосується вимог відповідача про застосування позовної давності, то слід зазначити про те, що стаття 625 ЦК України не містить жодних відсилаючих норм, які б за своїм змістом вказували на якість часові обмеження щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат.

Ухвалою судді від 07 липня 2021 року закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

07 жовтня 2021 року від позивача надійшла заява про відмову від частини позовних вимог, а саме: позивач просив прийняти відмову від позовних вимог про стягнення з АТ КБ «Приватбанк» пені в сумі 1 651 500 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Представник відповідача позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні.

Суд, заслухавши пояснення сторін, всебічно з`ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Суд установив, що 22 жовтня 2012 року позивач уклав з відповідачем договір №SAMDN25000729893631 вклад «Депозит+12 мес.», згідно з яким позивач вніс на депозитний рахунок кошти в сумі 150000 грн з нарахуванням відсотків в розмірі 18 % річних.

Цього ж дня сторони уклали додаткову угоду до договору №SAMDN25000729893631 вклад «Депозит +12 мес.» від 22 жовтня 2012 року, якою банк збільшив відсоткову ставку за вкладом на 2% річних, тому відсоткова ставка за вкладом ОСОБА_2 складала 20% річних.

11 січня 2021 року ОСОБА_2 подав до АТ КБ «Приватбанк» заяву, в якій просив розірвати договір від 22 жовтня 2012 року №SAMDN25000729893631 вклад «Депозит+12 мес.» та видати йому вклад й нараховані відсотки.

Однак АТ КБ «Приватбанк» кошти за депозитом не повернув.

17 листопада 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «ФК «Фінілон» уклали договір про переведення боргу, відповідно до умов якого ПАТ КБ «Приватбанк» переводить на ТОВ «ФК «Фінілон» борг в об`ємі та на умовах, що існують в момент договору на підставі згоди кредиторів, отриманого ПАТ КБ «Приватбанк» шляхом приєднання до Умов і правил надання банківських послуг, що розміщені на сайті ПАТ КБ «Приватбанк», що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до частини першої статті 1058 Цивільного кодексу України, за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Згідно з частиною першою статті 1060 Цивільного кодексу України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

За правилами статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов тавимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною першою статті 1074 ЦК України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Відповідно достатті 1075 ЦК України, договір банківського рахунку розривається за заявою клієнта у будь-який час. Залишок грошових коштів на рахунку видається клієнтові або за його вказівкою перераховується на інший рахунок в строки і в порядку, встановлені банківськими правилами.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що відповідач є функціонуючим загальнонаціональним банком та закриття його відділення не може вплинути на обов`язок банку щодо виплати відсотків та вкладів клієнтам банку, слід дійшли висновку про наявність правових підстав для стягнення з банку на користь позивача суми вкладу.

Згідно з частиною першою статті 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.

Частинами 5, 6 статті 1061 ЦК України передбачено, що проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу.У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.

Таким чином, повернення вкладу за договором банківського вкладу (депозиту) вважається виконаним з моменту повернення вкладу вкладнику готівкою або надання іншої реальної можливості отримати вклад та розпорядитися ним на всій розсуд.

До такого висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 28 січня 2015 року в справі № 6-247цс14.

Встановлено, що 11 січня 2021 року позивач звернувся до банку із заявою про повернення банківського вкладу та сплати процентів, чим засвідчив свій намір припинити дію договору.

Проте, АТ КБ «Приватбанк» кошти не повернув, чим порушив свої грошові зобов`язання.

У зв`язку з цим банк був зобов`язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договору.

За умовами договору від 22 жовтня 2012 року №SAMDN25000729893631 у випадку, якщо по закінченню строку вкладу клієнт не заявив банку про відмову від продовження строку, вклад автоматично вважається продовженим ще на один строк. Строк вкладу продовжується неодноразово без явки клієнта в банк.

В той же час за укладеним сторонами договором сторони мають право достроково розірвати договір відповідно з вимогами чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону за 2 банківські дні до розірвання договору. Під час повернення вкладу за ініціативою клієнта до спливу мінімального строку вкладу з дати початку/продовження строку клієнту повертається сума вкладу та виплачуються проценти, нараховані за ставкою «на вимогу» за фактичний строк користування вкладом.

Суд установив, що ОСОБА_2 звернувся до банку із заявою про розірвання договору банківського вкладу та повернення коштів 11 січня 2021 року, яку банк отримав 19 січня 2021 року. Мінімальний строк вкладу згідно з договором складає 366 днів, тобто кожного 22 жовтня наступного року. Таким чином, сума процентів за ставкою 20% річних слід розраховувати за період з 22 жовтня 2012 року до 22 жовтня 2020 року що складає: 240657,53 грн = 150000:100х20%х2928 днів:365 днів.

З 04 травня 2017 року в АТ КБ «Приватбанк» відсоткова ставка по депозитах фізичних осіб в національній та іноземній валюті «на вимогу» становила 0,01 %.

Таким чином, за період з 23 жовтня 2020 року до 22 січня 2021 року слід стягнути проценти за ставкою «на вимогу», оскільки мінімальний строк вкладу, що складає 366 днів, не сплив. Отже, сума процентів, що підлягає стягненню за цей період складає: 3,70 грн =150000:100х0,01%х92 дні:365дні.

Що стосується вимог позивача на стягнення інфляційних втрат в сумі 237141,39 грн та 3 % річних в сумі 30 353,42 грн, то слід зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись до суду з позовом про стягнення з відповідача 30353,42 грн як 3% річних, позивач зазначав, що сума 3% річних за неналежне виконання зобов`язання складає в період з 15 травня 2014 року (у зв`язку з прийняттям відповідно до Протоколу правління ПАТ КБ «Приватбанк» від 15 травня 2014 року рішення про припинення діяльності всіх відокремлених підрозділів АТ КБ «Приватбанк» на території Автономної Республіки Крим) до 12 лютого 2021 року (дата подання позовної заяви). При цьому, позивач просить стягнути інфляційні втрати та 3 % річних, виходячи із суми вкладу 150 000 грн за договором банківського вкладу без урахуванням процентів, які на них нараховуються.

Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1061 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому, за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми вкладу відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1061 ЦК України, а за період після такого прострочення підлягають стягненню інфляційні втрати на суму боргу та три процентів річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Ураховуючи те, що договір банківського вкладу вважається розірваними з 22 січня 2021 року - день отримання банком заяви позивача про розірвання договору банківського вкладу, плюс 2 банківські дні, то лише з цієї дати у позивача виникає право на отримання 3% річних та інфляційних втрат відповідно до положень ст. 625 ЦК України щодо невиплати основних сум вкладів за договорами, оскільки прострочення виконання зобов`язань за договорами банківського вкладу почалось з дати розірвання договорів.

Враховуючи те, що позивач просить стягнути 3% річних та інфляційних втрат, виходячи із суми вкладу 150 000 грн без урахування процентів, які на них нараховуються, та не у зв`язку із ненарахуванням процентів на вклади, суд відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України, відповідно до якої суд розглядає справи в межах заявлених особою вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, дійшов висновку, що позивач не має права на отримання 3% річних та інфляційних втрат до 22 січня 2021 року, оскільки до вказаної дати договір банківського вкладу був діючим, позивачем не ставилось питання про його розірвання та повернення суми вкладу. Отже, не відбулось прострочення банком виплати суми вкладу до цієї дати.

Таким чином, 3% річних розраховуються за формулою 150000х3%/100/365днів х22 дні = 271, 23 грн.

Що стосується стягнення з відповідача інфляційних втрат, то слід зазначити, що сума інфляційних втрат розраховується за формулою [Інфляційні нарахування] = 150 000,00 грн. (сума боргу) ? 108,603% (сукупний індекс інфляції) / 100% - 150 000,00 грн. (сума боргу) = 12 904, 50 грн.

При цьому, суд зазначає, що суми коштів, які підлягають стягненню з АТ КБ «Приватбанк» на користь позивача, зазначені без відрахування податків та зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.

Даного висновку суд дійшов, виходячи з наступного.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичними особами, врегульовано розділом IV Податкового кодексу України, яким визначено види отриманих фізичними особами доходів, які включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу (ст. 164 Податкового кодексу України), та доходів, що не включаються до розрахунку загального (річного) оподатковуваного ст. 165 Податкового кодексу України).

Перелік доходів, що включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, визначено ст. 164 Податкового кодексу України.

Відповідно до пп. 164.2.8 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку на доходи фізичних осіб (далі - ПДФО) включаються, зокрема пасивні доходи (крім зазначених у підпункті 165.1.41 п. 165.1 ст. 165 Податкового кодексу України).

До пасивних доходів, які оподатковуються ПДФО, належать, зокрема проценти на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок і проценти на вклад (депозит) у кредитних спілках. Доходи у вигляді процентів, нараховані на суми банківських вкладних (депозитних) або поточних рахунків, ощадних (депозитних) сертифікатів, вкладів (депозитів) членів кредитної спілки у кредитній спілці оподатковуються відповідно до норм п. 170.4 ст. 170 Податкового кодексу України.

Згідно з п.п. «а» пп. 164.2.14 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю;б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов`язання; Згідно з пп. 174.4.1 п. 170.4 ст. 170 Податкового кодексу України податковим агентом платника ПДФО під час нарахування на його користь доходів у вигляді процентів є особа, яка здійснює таке нарахування, тобто банківська установа.

Отже, податковий агент, згідно п.п. 14.1.180 Податкового кодексу України зобов`язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV Податкового кодексу України, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються їй, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм у порядку, передбаченому ст. 18 та розділом IV Податкового кодексу України.

При цьому, відповідно до пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 Податкового кодексу України.

Відповідно абз. «а» п. 176.2 ст. 176 особи, які відповідно до Податкового кодексу України мають статус податкових агентів, зобов`язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Отже, чинним податковим законодавством передбачено, що суми нарахованих банком відсотків на депозитні кошти та неустойка (пеня, штрафи), стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподатковуваного доходу платника податку та, відповідно, підлягають оподаткуванню на загальних підставах за ставками, визначеними Податковим Кодексом України.

Тому, з метою недопущення неоднозначного тлумачення судового рішення під час його виконання, з огляду на те, що при виконанні судового рішення та при наявності відкритого виконавчого провадження з приводу виконання такого рішення, виникатимуть питання щодо порядку виконання судових рішень в частині сплати боржником грошових коштів стягувачу, які повинні бути оподатковані у встановленому законом порядку, слід дійти висновку про зазначення у резолютивній частині рішення про те, що сума коштів, яка підлягає стягненню з відповідача, зазначена без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.

Твердження представника відповідача, що належним відповідачем у справі є ТОВ «ФК «Фінілон», оскільки останнє на підставі договору про переведення боргу від 17 листопада 2014 року замість АТ КБ «Приватбанк» стало боржником за депозитними договорами, укладеними сторонами, суд відхиляє, оскільки позивачем не ставилось питання про заміну неналежного відповідача на належного, відповідно до положень ст. 51 ЦПК України, а таке право надано лише позивачу.

Крім того, суду не надано доказів, а саме згоди кредитора - позивача у справі на заміну боржника - АТ КБ «Приватбанк» у зобов`язанні за депозитними договорами на іншу особу - ТОВ «ФК «Фінілон», що виключає здійснення заміни боржника у зобов`язанні відповідно до положень ст. 520 ЦК України.

Оскільки позивач при поданні позову був звільнений від сплати судового збору, то відповідно до ст. 141 ЦПК України та з урахуванням положень ст. 4 Закону України «Про судовий збір» він підлягає стягненню з відповідача на користь держави пропорційного до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі встановлених судом обставин, що мають юридичне значення у справі, керуючись ст. ст. 3, 8, 21, 55, 61, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 1-16, 526, 551, 1058, 1060, 1061, 1066, 1067, 1074, 1075, ст.ст. 1, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 1-18, 76 81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 273, 289, 352-355 Цивільного процесуального кодексу України,суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про стягнення коштів за невиконання зобов`язання - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_2 депозит в сумі 150000 (сто п`ятдесят тисяч) гривень проценти за період з 22 жовтня 2012 року до 22 жовтня 2020 року в сумі 240657 (двісті сорок тисяч шістсот п`ятдесят сім) гривень 53 копійки, проценти за період за період з 23 жовтня 2020 року до 22 січня 2021 року в сумі 3 (три) гривні 70 копійок, 271 (двісті сімдесят одна) гривня 23 копійки як три проценти річних та 12 904 (дванадцять тисяч дев`ятсот чотири) гривні 50 копійок інфляційних втрат без відрахування податків і зборів, які підлягатимуть у подальшому утриманню в установленому законом порядку.

Стягнути з Акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» в дохід держави судовий збір в сумі 4068 гривень.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду або через Печерський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, а особою яка була відсутня при проголошенні рішення протягом тридцяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», КОД ЄДРПОУ 14360570, місцезнаходження юридичної особи: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001).

Повний текст рішення складено 02 лютого 2022 року.

Суддя О.Л. Бусик