Рішення № 102933219, 03.02.2022, Зарічний районний суд м. Суми

Справа № 1805/9167/2012

Провадження № 2/591/516/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 січня 2022 року Зарічний районний суд м. Суми в складі:

головуючого судді – Северинової А.С.,

з участю секретаря судового засідання – Синецької І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Суми цивільну справу № 1805/9167/2012 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

06 серпня 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» (далі – ТОВ «Вердикт Капітал»), засобами поштового зв`язку звернулося до суду з вказаним позовом та свої вимоги мотивує тим, що 21 квітня 2004 року між ОСОБА_2 та АКБ «Райффайзен Банк Україна», правонаступником якого є ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого в свою чергу є ТОВ «Вердикт Капітал» був укладений кредитний договір № CL-003/207/2004. За умовами кредитного договору банк надав позичальнику кредит в розмірі 22 000 грн зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 4 % річних та FIDR.

Крім того, з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 21 квітня 2004 року було укладено договір поруки № SR-CL-003/207/2004 між банком та ОСОБА_1 .

Оскільки відповідачі зобов`язання за договором не виконували, станом на 30 листопада 2011 року виникла заборгованість у сумі 11437 грн 14 коп., з них: залишок заборгованості за кредитом – 3376 грн 48 коп.; суми несплачених відсотків за користування кредитом – 1780 грн 41 коп.; пеня за прострочення виконання зобов`язань в розмірі – 6280 грн 25 коп., яку банк просить стягнути солідарно з відповідачів на свою користь.

Заочним рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 03 жовтня 2012 року позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ТОВ «ОТП Факторинг Україна» суму заборгованості за кредитним договором № СL-003/207/2004 від 21 квітня 2004 року в розмірі 11 437 грн 14 коп. солідарно по 107 грн 30 коп. з кожного повернення судових витрат.

09 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про перегляд вказаного заочного рішення від 03 жовтня 2012 року.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 26 серпня 2021 року вказане заочне рішення скасовано, призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

У відзиві на позовну заяву відповідачка ОСОБА_1 просить відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем позовної давності для звернення до суду з даним позовом. Також зазначає, що позивач пред`явив до неї вимоги як до поручителя поза межами шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги до поручителя, тому порука вважається припиненою.

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 13 жовтня 2021 року залучено до участі у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором замість позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал».

Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 30 листопада 2021 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання сторони не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином. Представник відповідачки ОСОБА_1 ОСОБА_4 подав заяву про розгляд справи без участі відповідача та її представника. Інші учасники справи про причини неявки суд не повідомили.

У зв`язку з неявкою сторін в судове засідання, фіксація судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснювалась, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 21 квітня 2004 року між АКБ «Райффайзен Банк Україна», правонаступником якого є ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого в свою чергу є ТОВ «Вердикт Капітал», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № CL-003/207/2004, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 22 000 грн зі сплатою плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 4 % річних та FIDR з кінцевим терміном повернення 21 квітня 2007 року. Порядок погашення заборгованості визначений у додатку № 2 до кредитного договору «графік повернення кредиту та сплати відсотків» до 21 числа кожного місяця у сумі по 611 грн 15 коп. (т. 1, а.с. 6, 7-8, 9).

З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 21 квітня 2004 року між АКБ «Райффайзен Банк Україна», правонаступником якого є ЗАТ «ОТП Банк», правонаступником якого є ТОВ «ОТП Факторинг Україна», правонаступником якого в свою чергу є ТОВ «Вердикт Капітал» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № SR-CL-003/207/2004, відповідно до умов якого остання зобов`язалась відповідати за повне та своєчасне виконання боржником його боргових обов`язків перед кредитором за кредитним договором в повному обсязі таких зобов`язань (т. 1, а.с. 10).

Пунктом 1.2 договору поруки передбачено, що поручитель та боржник відповідають як солідарні боржники, що означає, що кредитор може звернутися з вимогою про виконання боргових зобов`язань як до боржника, так і до поручителя.

У пункті 2.1 договору поруки передбачено, що боржник зобов`язаний повернути кредиторові повну суму отриманих кредитних коштів не пізніше 21 квітня 2007 року.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість за кредитним договором № CL-003/207/2004 від 21 квітня 2004 року станом на 30 грудня 2011 року становить 11437 грн 14 коп., з них: залишок заборгованості за кредитом – 3376 грн 48 коп.; суми несплачених відсотків за користування кредитом – 1780 грн 41 коп.; пеня за прострочення виконання зобов`язань в розмірі – 6280 грн 25 коп. (т. 1, а.с. 11).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що «позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

У статті 610 ЦК України йдеться про те, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

При цьому, поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін – календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Виходячи з матеріалів справи, у даній справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання. Так, 21 квітня 2004 року сторони уклали кредитний договір, за умовами якого відповідач ОСОБА_2 отримав на строк до 21 квітня 2007 року кредитні кошти у сумі 22 000 грн, які зобов`язався повернути зі сплатою відсотків за користування кредитом, виходячи з плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого відсотка у розмірі 4 % річних та FIDR. Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами до 21 числа кожного місяця у сумі по 611 грн 15 коп. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов`язання.

Відповідно до вимог статті 257 ЦК України загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки.

Як передбачено статтею 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

Отже, оскільки за умовами кредитного договору відповідач мав виконувати зобов`язання, зокрема, з повернення кредиту та зі сплати процентів до 21 числа кожного місяця впродовж строку кредитування (до 21 квітня 2007 року), перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу. А тому встановлення строку кредитування у договорі, який передбачає внесення позичальником щомісячних платежів має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування.

Вказаного висновку про правильне застосування норм права дійшла також Велика Палата Верховного Суд у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Відповідно до вимог частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, з наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором № CL-003/207/2004 від 21 квітня 2004 року неможливо встановити дату останнього платежу погашення заборгованості за кредитом та відсотками, оскільки наданий розрахунок таких даних не містить. Водночас, строк остаточного повернення кредиту сторонами у договорі визначений до 21 квітня 2007 року.

У відзиві відповідачка ОСОБА_1 просить суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до вимог цього позову (т. 2, а.с. 140-143).

Слід наголосити, що у пункті 139 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц зроблено висновок про те, що у спорі з декількома відповідачами при солідарному обов`язку будь-який із них може заявити про застосування позовної давності.

Таким чином, ураховуючи, що матеріали справи не містять даних про дату останнього погашення відповідачем заборгованості за кредитом, але умовами договору передбачено дату остаточного повернення кредиту до 21 квітня 2007 року, а позивач звернувся до суду з позовом лише 06 серпня 2012 року, тобто, після спливу позовної давності, тому суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором за тілом кредиту, відсотками та пенею у межах строку кредитування, тобто до 21 квітня 2007 року, за спливом строку позовної давності.

Що стосується позовних вимог до поручителя ОСОБА_1 , суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 553, ч. 1 ст. 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Згідно з ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Умови договорів про дію поруки до повного виконання зобов`язань боржника не свідчать, що цими договорами установлено строк припинення поруки у розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), тому в цьому випадку підлягають застосуванню норми ч. 4 ст. 559 цього Кодексу (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 1411/3467/12 (провадження № 14-594цс18).

Судом встановлено, що в договорі поруки строк поруки сторонами не встановлено. Разом з тим, і в договорі поруки, і в кредитному договорі встановлено строк виконання основного зобов`язання – до 21 квітня 2007 року.

Оскільки позивач не пред`явив вимог до поручителя ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором в межах шестимісячного строку з дня настання строку виконання основного зобов`язання, порука ОСОБА_1 за договором поруки № SR-CL-003/207/2004 від 21 квітня 2004 року припинилася на підставі ч. 4 ст. 559 ЦК України (в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції).

За таких обставин, у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості необхідно відмовити.

Враховуючи вищезазначене, у задоволенні позову слід відмовити за спливом позовної давності в частині позовних вимог в межах строку кредитування та у зв`язку з припиненням поруки в частині позовних вимог до поручителя.

Оскільки в позові відмовлено, тому відсутні підстави для відшкодування позивачу понесених судових витрат зі сплати судового збору.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 264, 265, 273 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Відмовити у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», місцезнаходження: 04053, м. Київ, Кудрявський Узвіз, буд. 5-Б, код ЄДРПОУ 36799749.

Відповідач: ОСОБА_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повне судове рішення складено 03 лютого 2022 року.

Суддя А.С. Северинова