Рішення № 102930536, 21.01.2022, Дружківський міський суд Донецької області

Єдиний унікальний номер 229/5950/21

Номер провадження 2/229/145/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

"21" січня 2022 р. Дружківський міський суд Донецької області у складі:

головуючої судді Гонтар А.Л.,

за участю секретаря судового засідання Тиченко О.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою,

ВСТАНОВИВ:

представник позивача ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що позивачем було передано в борг відповідачу грошові кошти на суму 6000, 00 доларів США. На підтвердження отримання коштів відповідачем було надано особисту письмову розписку від 01 березня 2019 року із зазначенням умов їх повернення. Відповідач не повернув позивачу отримані кошти та уникає виконання своїх зобов`язань.

Просить стягнути з відповідача на користь позивача борг за розпискою від 01 березня 2019 року у розмірі 6000, 00 доларів США, відсотки у розмірі 4080,00 доларів США, 3 % річних за прострочення грошового зобов`язання по розписці у розмірі 330, 00 доларів США.

Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 02 листопада 2021 року провадження в справі було відкрито в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання на 15 листопада 2021 року (а.с. 21-22).

Ухвалою Дружківського міського суду Донецької області від 26 листопада 2021 року підготовче провадження в справі було закрито та справу призначено до розгляду по суті на 10 грудня 2021 року (а.с.40-41).

У судове засідання позивач ОСОБА_2 не з`явився, надав заяву з клопотанням розглядати справу у його відсутності, за участі представника позивача ОСОБА_1 . Наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі, проти заочного рішення не заперечують.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав повністю. Додатково пояснив, що відповідач не повернув борг зовсім. Просить позов задовольнити повністю.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи сповіщалася за місцем реєстрації, причини неявки суду невідомі. При цьому, рекомендовані відправлення з копією позовної заяви, додатками до неї та судовою повісткою про виклик до суду на ім`я відповідачки, які були їй направлені за її зареєстрованим місцем проживання, повернуті до суду з причини: «адресат відсутній». Можливості сповістити відповідача за допомогою інших засобів зв`язку відсутні.

З огляду на це, на підставі ст.247 ЦПК України, суд вважає за можливе розглядати справу у відсутності сторін, без фіксації судового процесу, на підставі наявних у справі доказів.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.. 280 ЦПК України.

Заслухавши пояснення, дослідивши і оцінивши письмові докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначеними родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем грошової суми або визначеної кількості речей.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За своєю суттю розписка про отримання в борг коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 позикових відносин підтверджується наявним у позивача оригіналом розписки відповідача ОСОБА_3 .

З дослідженої розписки від 01 березня 2019 року, суд встановив, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 01 березня 2019 року одержала в борг від ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме грошові кошти в сумі 6000,00 доларів США (шість тисяч доларів США) на термін 1 року (12 місяців) під 2 (два) відсотки щомісяця від суми позики. Також, у розписці обумовлена сплата відсотків в сумі 2% від суми позики щомісячно до десятого числа. За домовленістю сторін ОСОБА_5 зобов`язується повернути гроші в повному обсязі займу без врахування відсотків своєчасно до 01 березня 2020 року оригінал розписки від 01 березня 2019 року має підпис ОСОБА_5 (а.с.20).

Відповідно до біометричного паспорту громадянина України виданого 19 вересня 2019 року № НОМЕР_1 (орган, що видав паспорт: 1432) ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , отримала прізвище ОСОБА_6 . Від отримання РНОКПП відмовилась (а.с.7-8,9).

Вищезазначена розписка складена від 01 березня 2019 року повністю підтверджує як факт отримання ОСОБА_3 коштів за договором позики, так і її зобов`язання повернути ці кошти до 01 березня 2020 року.

Згідно з частинами першою та третьою ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахуванням грошової суми, що позичалась, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

На підтвердження невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань по поверненню суми позики представник позивача надав суду оригінал розписки відповідача від 01 березня 2019 року.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, висловленої в постанові від 25.04.2012 року у справі № 6-24ц12, наявність оригіналу розписки в кредитора свідчить про існування невиконаного зобов`язання.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що наявність оригіналу розписки в позивача свідчить про існування невиконаного зобов`язання відповідачем по договору позики від 01 березня 2019 року.

У матеріалах справи відсутні належні, допустимі та достатні докази того, що відповідач повністю чи частково виконав свої зобов`язання за вказаним договором позики та повернув повністю або частково кошти саме за цим договором позики.

З урахуванням наведеного, суд прийшов до висновку, що відповідачка не виконала зобов`язання за даним договором, а тому зобов`язаний повернути позивачу борг в сумі 6000,00 доларів США.

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами першою та другою ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити всю суму боргу з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.

Оскільки відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання, тому відповідно до вимог даної норми зобов`язаний сплатити позивачу борг в сумі 6000,00 доларів США, а також 3% річних за прострочення виконання основного зобов`язання.

У постанові від 02 липня 2014 року (справа N 6-79цс14) Верховний Суд України не погодився із висновками суду касаційної інстанції, який залишив без змін рішення апеляційного суду про стягнення основного боргу, процентів за користування позикою в розмірі облікової ставки НБУ та 3 % річних від простроченої суми в іноземній валюті - доларах США, зробив висновок, що незалежно від валюти боргу (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання є національна валюта України - гривня. Відтак у національній валюті України підлягають стягненню і інші складові грошового зобов`язання, передбачені, зокрема, у статті 1048 ЦК України, та при застосуванні статті 625 ЦК України.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 25 липня 2018 року в справі N 308/3824/16-ц, крім іншого, зазначив, що, незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов`язанні (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов`язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов`язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України - гривня - у разі відсутності у сторін відповідної ліцензії НБУ. Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу.

При касаційному перегляді необхідно визначити, у якій валюті має виконуватися зобов`язання у разі, якщо у позику передавалась іноземна валюта, так і правову природу валюти при визначенні 3 % річних, передбачених у частині другій статті 625 ЦК України.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Отже, стягнення із відповідача суми боргу у іноземній валюті відповідає як вимогам цивільного законодавства, так і узгоджується із правовим висновком викладеним у постановах Великої палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справах № 373/2054/16-ц, № 464/3790/16-ц.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року N 6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 6000,00 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання, а саме з 02 березня 2020 року до дня ухвалення судового рішення, що становить 691 календарний день, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Тобто 6 000,00 доларів США х 691 день х 3: 100: 365 = 340,76 доларів США.

Отже, передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

При обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

3 % річних розраховуються з урахуванням простроченої суми, визначеної у відповідній валюті, помноженої на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання до дня ухвалення рішення, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Представником позивача зазначені вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача відсотків за розпискою в розмірі 4080 доларів США.

Стосовно зазначеної позовної вимоги щодо стягнення відсотків суд зазначає наступне.

У встановлений в розписці в визначений строк ОСОБА_3 не повернула ОСОБА_7 грошові кошти в сумі 6 000,00 доларів США та не сплатила 2 відсотки за користування ними, які було обумовлено сплачувати боржницею щомісячно до 10 (десятого) числа від суми позики.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17 (провадження № 61-21724св18) зроблено висновок щодо застосування положень статті 545 ЦК України і вказано, що «у частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; (б) вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне. Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; (в) у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини. Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; (г) частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ. Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що «Велика Палата Верховного Суду не погоджується з висновками судів у частині стягнення процентів за користування сумою позики. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що правовий висновок щодо нарахування та стягнення процентів від суми позики після спливу строку кредитування викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18). Зокрема, зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Таким чином, позивачі просили стягнути проценти із розрахунку 2 % за кожен місяць користування грошима, тобто у розмірі, передбаченому договором позики, і за період, у тому числі після обумовленого договором строку повернення позики - 28 лютого 2013 року. Задовольняючи позов у повному обсязі, суди належним чином не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, зокрема, що стосується правової природи процентів за користування сумою позики. Отже, висновки судів про стягнення з відповідача на користь позивачів процентів за користування грошима за період з листопада 2012 року по червень 2016 року, тобто і після визначеного сторонами договору строку повернення позики - дня закінчення строку договору, не ґрунтуються на нормах матеріального права».

Таким чином після настання строку повернення позики ОСОБА_2 мав право на стягнення з ОСОБА_3 тільки сум, передбачених положенням частини другої статті 625 ЦК України.

Представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача відсотки за розпискою в розмірі 4080, 00 доларів США, та у позовній заяві навів розрахунок заборгованості станом на день подання позовної заяви, згідно зі змістом якого розмір процентів за користування грошима обраховано виходячи з визначеної у договорі позики ставки - 2 % за місяць (а.с.20)

У розрахунку зазначено розмір відсотків від суми позики за 34 місяці, який становить 4080 доларів США (а.с.1 зв.бік)

Таким чином, позивач просив стягнути проценти із розрахунку 2 % за кожен місяць користування грошима, тобто у розмірі, передбаченому договором позики, і за період, у тому числі після обумовленого договором строку повернення позики - 01 березня 2020 року.

Оскільки, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, то й проценти потрібно стягувати за період до 01 березня 2020 року, оскільки такий строк визначено розпискою від 01 березня 2019 року.

Оскільки зі спливом строку, на який була надана позика, припинилося право позивача нараховувати відсотки за договором позики, то після 01 березня 2020 року позивач не міг нараховувати відсотки.

Так, розмір відсотків від суми позики за 12 місяців становить 1440,00 доларів США, з розрахунку (120 доларів США * 12 місяців).

Тому позивач ОСОБА_2 має право на стягнення з ОСОБА_3 суми позики в розмірі 6000,00 доларів США, 3 % річних у розмірі 340,76 доларів США за період з 02 березня 2020 року до дня винесення рішення, а саме 21 січня 2022 року, та процентів у розмірі 1440,00 доларів США.

Відповідно до п.9 ч.1 ст. 5 ЗУ "Про судовий збір" особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_2 виданого з 19 серпня 2015 року та довічно ОСОБА_2 є інвалідом І групи загального захворювання (а.с.10).

Оскільки позовні вимоги задоволено повністю, позивача звільнено від сплати судового збору, тому на підставі ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у вигляді судового збору у сумі 2051,94 грн.

Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду фізичною особою або фізичною особою-підприємцем позовної заяви майнового характеру ставка судового збору складає 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо в зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті в гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.

Окрім цього, у пункті 11 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 в становлено, що розміри ставок судового збору визначаються з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна позовна заява, інша заява і скарга подані до суду. Це стосується, зокрема, і випадків, коли заява про забезпечення позову або доказів, апеляційна чи касаційна скарга подаються пізніше. При цьому ставки судового збору також визначаються розміром мінімальної заробітної плати, встановленої у році, коли позовну заяву, іншу заяву і скаргу було подано до суду.

Порядок сплати судового збору за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, у випадках та на умовах, встановлених законом (частина третя статті 533 ЦК), передбачено в абзаці 2 частини першої статті 6 Закону № 3674-VI. У цьому випадку ціна позову визначається як в іноземній валюті, так і в національній валюті України відповідно до офіційного курсу, встановленого Національним банком України на день подання позову. Виходячи саме з такої ціни позову (в національній валюті), визначається розмір судового збору, що підлягає сплаті. Однак якщо день подання позову не співпадає з днем сплати судового збору (збір сплачено раніше), то останній визначається з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України саме на день сплати, а не на день подання позову.

1 відсоток ціни позову від задоволеної суми позовних вимог (у загальному розмірі 7780,76 доларів США) становить 77,81 долари США, що еквівалентно 2051,94 грн. за курсом НБУ станом на 28 жовтня 2021 року.

Керуючись ст.ст. 2, 11-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за розпискою, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 від 19 вересня 2019 року виданий органом 1432, яку зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП: відмова від отримання, на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , якого зареєстровано за адресою АДРЕСА_2 , за розпискою від 01 березня 2019 року укладеною між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ,

суму боргу у розмірі 6000 (шість тисяч) доларів США 00 центів США, три відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у розмірі 340 (триста сорок) доларів США 76 центів США, відсотки за розпискою у розмірі 1440 (одна тисяча чотириста сорок) доларів США 00 центів США.

В іншій частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт № НОМЕР_1 від 19 вересня 2019 року виданий органом 1432, яку зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 , РНОКПП: відмова від отримання, на користь держави, отримувач коштів: ГУК у м. Києві /м. Київ/22030106, ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), на рахунок отримувача (IBAN) UA 908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету 22030106, судові витрати у вигляді судового збору у сумі 2051 (дві тисячі п`ятдесят одна) грн. 94 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 31 січня 2022 року.

Суддя: А.Л. Гонтар