Рішення № 102927596, 13.01.2022, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2022 року ЛуцькСправа № 140/11539/21

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі ГУ ДПС у Волинській області, відповідач, податковий орган) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23 червня 2021 року №Ф-10283-13 в сумі 37788,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12 липня 2021 року сином позивача - ОСОБА_2 отримано рекомендоване поштове відправлення, в якому виявлено вимогу ГУ ДПС у Волинській області від 23 червня 2021 року на ім`я ОСОБА_1 про сплату боргу по ЄСВ в сумі 37788,74 грн відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Рішенням директора Департаменту адміністративного оскарження ДПС України від 12 серпня 2021 року №18531/6/99-00-06-02-01-06 скарга ОСОБА_2 була залишена без розгляду як така, що подана не належним скаржником.

Рішенням ДПС України від 23 вересня 2021 року №8324/Ч/99-1 00-06-02-01-09 скарга ОСОБА_1 , не зважаючи на поважність причин пропуску строку оскарження, була залишена без розгляду та рішення по розгляду скарги по суті відповідачем не прийнято.

Позивач вказує, що в пошуках роботи і отримання заробітку на утримання своєї сім`ї ще в 2008 році отримала свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця серії В02 №459469 від 30 липня 2008 року, однак, підприємцем не змогла стати, що підтверджується деклараціями про доходи за період 2009 - 2010 років, з яких вбачається, що підприємницькою вона не займалась і доходів від підприємницької діяльності на території України не одержувала та з 2011 року по даний час перебуває за кордоном, у зв`язку з чим не займалася і не і могла займатися підприємництвом і отримувати доходи на території України.

З наведених підстав ОСОБА_1 уважає оскаржувану вимогу незаконною, необґрунтованою, оскільки згідно статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вона є платником єдиного внеску та просить адміністративний позов задовольнити.

У відзиві на позовну заяву від 19 листопада 2021 року, представник ГУ ДПС у Волинській області позовних вимог не визнала, мотивуючи тим, що згідно даних ІС «Податковий блок», які формуються на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 перебувала на обліку як фізична особа- підприємець з 30 серпня 2008 року, номер запису: 21980000000013335. Припинила підприємницьку діяльність 01 вересня 2021 року.

Причини не сплати єдиного внеску позивачем не є законодавчо обґрунтованими, оскільки починаючи з 01 січня 2017 року фізичні особи - підприємці на загальній системі оподаткуванням, які не отримали дохід/прибуток у звітному році або окремому місяці року, зобов`язані сплачувати єдиний внесок за себе не менше мінімального страхового внеску за місяць: у 2017 році не менше 704,00 грн за місяць, у 2018 році - не менше 819,06 грн за місяць, у 2019 році - менше 918,06 грн за місяць. Граничний термін перерахування єдиного внеску за 2017 рік - 09 лютого 2018 року та від цього року внесок сплачується щокварталу по строку 19 квітня 2018 року, 19 липня 2018 року, 19 жовтня 2018 року, 19 січня 2019 року та за поданим звітом за 2018 рік по строку (09 лютого 2019 року) - в день подання такого звіту. Звільнення від сплати єдиного внеску за себе передбачено: у 2017 році для ФОП, якщо вони є пенсіонерами за віком або особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу та у 2018 році для ФОП, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.

Станом на 31 січня 2021 рік сума заборгованості становила 37788,74 грн. За період 2018-2019 років жодної сплати до бюджету здійснено не було.

З урахуванням зазначеного, представник відповідача просить в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю (арк. спр. 60-63).

Стосовно клопотання представника податкового органу, викладеного у відзиві на позовну заяву про розгляд справи за участі сторін суд зазначає наступне.

Частиною шостою статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено перелік справ незначної складності. Відповідно до пункту 10 вказаної норми справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Нормами частини четвертої статті 257 КАС України встановлено перелік категорій справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Дана адміністративна справа не підпадає під вказаний перелік.

Відповідно до частини шостої статті 262 КАС України, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін: 1) у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу; 2) якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.

Таким чином, законодавець передав вирішення питання щодо виклику учасників справи для надання пояснень у справі на розсуд суду, а останній, відповідно, задовольняє таке клопотання за умови, якщо є необхідність заслухати такі пояснення.

Враховуючи, що справа є справою незначної складності, суд уважає, що бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею у відзиві, не зумовлюють необхідність призначення розгляду справи в судовому засіданні

Окрім того, зазначаючи про необхідність розгляду справи в судовому засіданні з повідомлення (викликом) сторін, представник відповідача не зазначає, встановлення яких саме обставин у справі є неможливим шляхом аналізу письмових доказів і пояснень у заявах по суті та вимагає проведення судового засідання з огляду на що суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаного клопотання про розгляд даної справи у судовому засіданні із повідомленням сторін.

Керуючись наведеним, суд не знайшов підстав для задоволення заяви представника відповідача про розгляд справи за участю сторін, а розгляд даного спору проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.

Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України (далі КАС України) до суду не надходило.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній адміністративній справі та вирішено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (арк. спр. 57).

Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв`язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 31 липня 2008 року була зареєстрований як фізична особа підприємець номер запису: 03190328018, із основним видом діяльності 92.31.1 - театральна та інша мистецька діяльність. Дата державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця 01 вересня 2021 року, номер запису 2001980060001013335, підстава припинення: власне рішення позивача (арк. спр. 46, 64).

Згідно із даними інтегрованої картки платника податків за платежем єдиний соціальний внесок для фiзичних осіб - пiдприємців, у тому числі, якi обрали спрощену систему оподаткування та осiб, якi проводять незалежну професійну діяльність за позиваем станом на 31 січня 2021 року рахувався борг по єдиному внеску в загальній сумі 37788,74 грн.

Зокрема, позивачу нараховано єдиний соціальний внесок за наступні періоди: 09 лютого 2018 у сумі 8448 грн (за 2017 рік); 19 квітня 2018 року у сумі 2457,18 грн (за І квартал 2018 року); 19 липня 2018 року у сумі 2457,18 грн (за II квартал 2018 року); 19 жовтня 2018 року у сумі 2457,18 грн (за III квартал 2018 року); 21 січня 2019 року нараховано у сумі 2457,18 грн (за IV квартал 2018 року); 19 квітня 2019 року 2019 у сумі 2754,18 грн (за І квартал 2019 року); 19 липня 2019 року у сумі 2754,18 грн (за II квартал 2019 року), 19 жовтня 2019 року у сумі 2754,18 грн (за III квартал 2019 року), 19 січня 2020 року у сумі 2754,18 грн (за IV квартал 2019 року), 21 квітня 2020 року у сумі 2078,12 грн (за І квартал 2020 року), 20 липня 2020 року у сумі 1039,06 грн (за II квартал 2020 року), 19 жовтня 2020 року у сумі 3178,12 грн (за III квартал 2020 року), 19 січня 2021 року у сумі 2200,00 грн (за IV квартал 2020 року) (арк. спр. 65-71).

ГУ ДПС у Волинській області відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» та даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу щодо позивача про сплату боргу (недоїмки) від 23 червня 2021 року №Ф-10283-13 в сумі 37788,74 грн (арк. спр. 35).

Рішенням Державної податкової служби України від 12 серпня 2021 року №18531/6/99-00-06-02-01-06 скаргу ОСОБА_1 щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23 червня 2021 року №Ф-10283-13 залишено без розгляду у зв`язку із ненаданням документа, який засвідчує повноваження на право подання скарги в інтересах позивача (арк. спр. 36-37).

Рішенням Державної податкової служби України №8324/Ч/99-00-06-02-01-09 скаргу ОСОБА_1 щодо скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 23 червня 2021 року №Ф-10283-13 залишено без розгляду у зв`язку з порушенням законодавчо встановленого 10-денног строку для її подання (арк. спр. 8-10).

Не погоджуючись із вказаною вимогою про сплату боргу (недоїмки) позивач звернулася до суду із даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Статтею 92 Конституції України передбачено, що виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення і виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі Закон - №2464-VI).

Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску (частина друга статті 2 Закону № 2464-VI).

Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

У даній справі спірним є питання наявності у позивача статусу платника єдиного внеску відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ і, як наслідок, наявності обов`язку сплачувати єдиний внесок у мінімальному розмірі за період з 01 січня 2018 року та станом на 31 січня 2021 року відповідно до оскаржуваної вимоги за відсутності доходу від здійснення підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

З 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким було внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.

Так, відповідно до абзаців першого та другого пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VІ (у редакції Закону № 1774-VIII зі змінами, внесеними Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій») єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.1У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Таким чином, у зв`язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб - підприємців з 01 січня 2017 року виник обов`язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.

Відповідно до частин другої - четвертої, восьмої, дванадцятої статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною п`ятою статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Частиною п`ятою статті 8 Закону №2464-VI для зазначеної категорії платників встановлена обов`язкова ставка єдиного внеску, що дорівнює 22% бази нарахування.

Нарахування платнику єдиного внеску здійснюється автоматично на рівні ДПС України поквартально в розмірі мінімального страхового внеску, що відображається в інтегрованій картці платника.

Крім того, з прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01 січня 2018 року, зокрема щодо строків сплати зобов`язань фізичними особами-підприємцями, які перебувають на загальній системі оподаткування.

Так, з 1 січня 2018 року всі фізичні особи-підприємці (незалежно від обраної системи оподаткування), крім звільненої статтею 4 Закону №2464-VI категорії страхувальників, зобов`язані сплачувати за себе єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок (абзац. 3 частини восьмої статті 9 Закону №2464-VI).

Згідно з абзацами першим, третім - п`ятим частини четвертої статті 25 Закону №2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Зі змісту зазначених правових приписів вбачається, що необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

При цьому, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, в тому числі та, яка обрала спрощену систему оподаткування, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

Вказані правові висновки також відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19.

Право на звільнення від сплати єдиного внеску за себе також мають фізичні особи-підприємці, за умови, що вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина четверта статті 4 Закону №2464-VI).

Матеріали справи не містять доказів наявності у позивача права на звільнення від сплати єдиного внеску у спірний період.

Наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція №449), яка визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом № 2464-VI, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.

Абзацом другим пункту 2 розділу VI Інструкції № 449 установлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску. Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 грн (абзаци перший - третій, одинадцятий пункту 3 розділу VI Інструкції № 449).

Згідно з абзацом першим пункту 4 розділу VI Інструкції № 449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи).

Як установлено судом заборгованість за спірною вимогою утворилась внаслідок щомісячного нарахування позивачу суми єдиного соціального внеску за 2017 рік у загальному розмірі 8448,00 грн, за 1, 2, 3 та 4 квартали 2018 року у загальному розмірі 9828,72 грн, за 1, 2, 3, 4 квартали 2019 року у загальному розмірі 11016,72 грн та за 1, 2, 3 та 4 квартали 2020 року в загальному розмірі 8495,30 грн (арк. спр. 65-71).

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань протягом наведеного періоду позивач була зареєстрована фізичною особою-підприємцем та заяв про припинення такої діяльності в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» до державного реєстратора не подавала. Дата державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця 01 вересня 2021 року, номер запису 2001980060001013335, підстава припинення: власне рішення позивача (арк. спр. 64).

З наведеного слідує, що у період, за який нараховано єдиний внесок з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2020 року позивач була зареєстрований фізичною особою-підприємцем, оскільки державна реєстрація припинення підприємницької діяльності відбулась 01 вересня 2021 року, тобто після закінчення періоду, за який відбулось останнє нарахування ЄСВ, а відтак з 01 січня 2017 року остання була зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не зважаючи на відсутність доходу, в мінімальному розмірі

При цьому, в силу частини дванадцятої статті 9 Закону №2464-VI єдиний соціальний внесок підлягає сплаті незалежно від здійснення підприємницької діяльності та фінансового стану платника.

Відповідно до частини восьмої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців та громадських формувань», фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Тобто, підставою для припинення нарахування та сплати фізичною особою-підприємцем сум єдиного внеску може бути державна реєстрація припинення такою особою підприємницької діяльності, обставина чого в даному випадку мала місце лише 01 вересня 2021 року, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, тобто після прийняття відповідачем оскаржуваної вимоги.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивач у період нарахування контролюючим органом єдиного соціального внеску перебував у трудових відносинах як найманий працівник та за нього роботодавцями сплачувався єдиний внесок протягом спірного періоду.

Відомостей відносно добровільної сплати єдиного внеску або наявності у ОСОБА_1 права на звільнення від сплати єдиного внеску на підставі четверта статті 4 Закону №2464-VI останньою до суду також подано не було.

Відтак, з огляду на встановлені обставини справи та приписи чинного законодавства, податковим органом обґрунтовано було нараховано єдиний внесок за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2020 року та, як наслідок правомірно прийнято спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки).

Відповідно до частин першої-другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 КАС України).

Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про безпідставність заявлених позовних вимог, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

За правилами статті 139 КАС України, судом не вирішується питання про розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 243-246, 255, 257, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, майдан Київський, 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44106679) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.І. Смокович

Повний текст судового рішення складено 13 січня 2022 року.