Рішення № 102926044, 27.01.2022, Шевченківський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Дзержинський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2022 року

м. Харків

справа № 638/12527/21

провадження № 2/638/1241/22

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Яковлевої В. М.,

за участю секретаря судового засідання - Проданової М.О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Харкові у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненої прийняттям незаконних рішень, дій органу державної влади,

установив:

ОСОБА_1 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненої прийняттям незаконних рішень, дій органу державної влади, в якому просить стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 1 000 000 (один мільйон) грн.

Позовна заява мотивована тим, що незаконними рішеннями, діями та бездіяльністю органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду громадянину України спричинена моральна шкода.

У провадженні Слідчого відділу відділу поліції Шевченківського району міста Харкова перебуває кримінальне провадження № 12019220480003502, де вона є потерпілою, імітація розслідування якого відбувається з 2019 року.

В обґрунтування позову також вказує на те, що надала слідчому всі необхідні докази по справі, її адвокат підготував електронний варіант підозри та обвинувального акту для злочинців, які вчинили протиправні дії та заволоділи її коштами, загалом більше півмільйона гривень.

Слідчий по справі посилається на зайнятість та особливу роль прокуратури в цій справі та лише обіцяє виконати дії для направлення справи до суду.

Разом із тим, Держава в особі відповідних органів не захистила її інтереси з 2019 року і до цього часу не розглянула справу з одним потерпілим і одним підозрюваним (громадянином - іноземцем, який у будь який момент може покинути країну).

Вважає, що своїми тривалими неправомірними діями відповідач завдав їй моральної шкоди, а тому просить суд позов задовольнити, захистити її право на компенсацію моральної шкоди, заподіяної їй неправомірною тривалою бездіяльністю відповідача при імітації розгляду кримінальної справи, а також стягнути з державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсацію моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн.

Зазначає, що суд в цьому контексті повинен врахувати той факт, що у справі наявні достатні докази на підтвердження глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи, а відтак на відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000,00 грн, а тому відповідно до характеру та розміру душевних страждань, завданих потерпілому, з урахуванням загальних засад цивільного законодавства, справедливості, добросовісності та розумності, слід визначити розмір відшкодування моральної шкоди у сумі, яка дорівнює заявленій позивачем.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд повинен дійти висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

Таким чином, її права, як позивача, порушені і підстави для відшкодування шкоди в наявності. Вказані вище обставини, а також подальша необхідність звернення позивача до суду у порядку, визначеному приписами КПК України, з заявами про усунення перешкод її діяльності, як особі, постраждалої від кримінального правопорушення, на її думку, призвели до моральних страждань у значній мірі, а визначені у статті 1174 Цивільного кодексу України загальні підстави цивільно-правової відповідальності за завдану фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу досудового слідства, прокуратури та суда при здійсненні нею своїх повноважень повинні бути застосовані щодо відповідача.

Так, їй були спричинені моральні страждання, які полягали у зміні нормального життєвого ритму у зв`язку з необхідністю неодноразово звертатись до правоохоронних та судових органів за захистом своїх прав, гарантованих законом, що підтверджується встановленим ухвалами суду фактом незаконної бездіяльності.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 14 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненої прийняттям незаконних рішень, дій органу державної влади за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 грудня 2021 року закрито підготовче провадження у справі цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненої прийняттям незаконних рішень, дій органу державної влади. Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином в установленому законом порядку. 20 грудня 2021 року подала до суд заяву, в якій просила проводити судове засідання в режимі відео конференції. У разі невиходу на зв`язок просила проводити розгляд справи за її відсутності та відсутності її представника.

У судовому засіданні представник позивачки позовну заяву підтримав, з підстав, зазначених у позові, просив задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином в установленому законом порядку шляхом отримання судової повістки, що підтверджується відміткою у рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення. Правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався, будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань, зокрема про відкладення розгляду справи до суду не подав.

Вислухавши пояснення представника позивачки, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, як кожен окремо так і у їх сукупності, суд доходить таких висновків.

Судом встановлено, що у провадженні Слідчого відділу відділу поліції Шевченківського району міста Харкова знаходиться кримінальне провадження № 12019220480003502, в якому ОСОБА_1 є потерпілою.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, зокрема, є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Тобто чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, у тому числі й відшкодування моральної шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Так, під час вирішення спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками.

Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди.

Шкода це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків.

Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв`язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода наслідком.

При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки з заподіяною шкодою.

Таким чином, при розгляді вказаної справи застосуванню підлягають статті 1173, 1174 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Частиною першою статті 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

В пункті 10-1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди» зазначено, що при розгляді справ за позовами про відшкодування моральної шкоди на підставі статті 56 Конституції судам слід мати на увазі, що при встановленні факту заподіяння такої шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, місцевого самоврядування або їх посадових чи службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень вона підлягає відшкодуванню за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування.

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Відповідно до цієї норми обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладається не на посадову особу, незаконним рішенням, дією чи бездіяльністю якої завдано шкоду, а на державу.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16.

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювача шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17(провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 522/22008/15-ц (провадження № 61-3462св18) зроблено висновок, що «як свідчить тлумачення статей 23, 1174 ЦК моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю посадової особи при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості».

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв`язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.

Результат системного аналізу вказаних норм матеріального права та статті 20 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє дійти висновку, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю прокурора, відшкодовується державою незалежно від його вини в порядку, визначеному законом.

При цьому повинен бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями органів слідства, прокуратури та заподіяною шкодою.

Зазначений вище правовий висновок висловлений в постанові Верховного Суду України від 25 травня 2016 року у справі № 6-440цс16, в постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 554/741/16-ц, від 25 квітня 2018 року у справі № 520/3307/16-ц.

З огляду на наведені вище положення законодавства ОСОБА_1 повинна довести протиправність дій посадових осіб органів досудового розслідування, внаслідок яких їй була заподіяна моральна шкода.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 посилається на те, що у провадженні Слідчого відділу відділу поліції Шевченківського району міста Харкова з 2019 року знаходиться кримінальне провадження № 12019220480003502, в якому вона є потерпілою. Однак до цього часу кримінальне провадження не було завершено.

Вважає, що своїми тривалими неправомірними діями відповідач завдав їй моральної шкоди, яку вона визначає у розмірі 1 000 000, 00 грн.

Необхідність звернення позивача до суду у порядку, визначеному приписами КПК України, з заявами про усунення перешкод її діяльності, як особі, постраждалої від кримінального правопорушення, на її думку, призвели до моральних страждань у значній мірі, а визначені у статті 1174 Цивільного кодексу України загальні підстави цивільно-правової відповідальності за завдану фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу досудового слідства, прокуратури та суда при здійсненні нею своїх повноважень повинні бути застосовані щодо відповідача.

Так, їй були спричинені моральні страждання, які полягали у зміні нормального життєвого ритму у зв`язку з необхідністю неодноразово звертатись до правоохоронних та судових органів за захистом своїх прав, гарантованих законом, що підтверджується встановленим ухвалами суду фактом незаконної бездіяльності.

Вказує на те, що у справі наявні достатні докази на підтвердження глибини душевних страждань та немайнових втрат потерпілої особи у розмірі 1 000 000,00 грн.

Кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (пункт 10 частини першої статті 3 КПК України).

Згідно з частиною першою статті 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до норм діючого кримінально-процесуального законодавства, процесуальний керівник і слідчий під час досудового слідства здійснюють свої процесуальні права і виконують покладені на них обов`язки у відповідності до вимог закону.

Положеннями Глави 26, зокрема статтею 303 КПК України визначено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів досудового розслідування чи прокурора під час досудового розслідування.

Прийняття процесуальних рішень органом досудового розслідування у кримінальних провадженнях та оскарження їх позивачем до суду у порядку статей 303-307 КПК України не може свідчити про спричинення позивачу моральної шкоди, як це передбачено Законом, відтак реалізація свого права на оскарження рішень, дій та бездіяльності слідчого під час досудового розслідування у кримінальному провадженні не є підставою для відшкодування моральної шкоди.

Також суд виходить з того, що матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження факту невиконання або неналежного виконання посадовими особами прокуратури та органу досудового розслідування службових обов`язків під час досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12019220480003502 або притягнення цих осіб до відповідальності, передбаченої чинним законодавством.

Водночас суд зауважує, що проведення слідчих процесуальних дій в рамках кримінального провадження, реалізація дій заявника на оскарження процесуальних дій слідчого, не свідчить про незаконність дій прокуратури відносно нього.

При цьому сам факт постановлення ухвал слідчим суддею за результатами розгляду скарг позивача не тягнуть наслідків цивільно-правового характеру і не можуть бути доказом того, що діями чи бездіяльністю посадових осіб прокуратури позивачу заподіяно моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлені вказані ухвали слідчим суддею, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій відповідача і притягнення його до цивільно-правової відповідальності.

Як і скасування судом процесуальних рішень слідчого (прокурора), зокрема про закриття кримінального провадження, не є безумовною підставою для висновку про порушенням прав позивача, не свідчить про протиправність дій або бездіяльність органу досудового розслідування.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 у позовній заяві не навела жодних конкретних обставин щодо дій або ж бездіяльності та прийняття незаконних рішень органом прокуратури та досудового розслідування, внаслідок яких, на її думку, їй було завдано моральної шкоди, не довела самого факту спричинення їй моральної шкоди, а також наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою органу, яка завдала моральної шкоди, та її результатом.

Будь-яких належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження обставин, якими позивачка обґрунтовує свої вимоги, а саме, спричинення їй моральної шкоди, ОСОБА_1 також не надала.

Таким чином, доказів протиправності дій під час досудового розслідування у кримінальному провадженні, тривалої протиправної бездіяльності органу досудового розслідування, прийняття незаконних рішень чи вчинення посадовими особами процесуальних дій, які б обмежували права ОСОБА_1 , позивачкою не надано, фактів вчинення посадовими особами органу досудового розслідування та прокуратури будь-яких протиправних дій стосовно позивачки, наявності шкоди та причинного зв`язку між неправомірними діями і заподіяною шкодою при здійсненні посадовими особами органу державної влади своїх повноважень судом також не встановлено.

За таких обставин судом не встановлено наявності усіх обов`язкових складових цивільно - правової відповідальності, які б вказували на неправомірність дій посадових чи службових осіб органу досудового розслідування та прокуратури стосовно ОСОБА_1 .

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Крім того, стосовно пред`явлення позову до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України суд вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Предметом позову у цій справі є стягнення з державного бюджету України через Державну казначейську службу України компенсації моральної шкоди, завданою тривалою бездіяльністю слідчого.

Відповідно до статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд враховує висновок, висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року щодо суб`єктного складу учасників справи у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, а саме залучення до участі у справі в якості відповідача державу як учасника цивільних правовідносин.

У пункті 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц зроблено висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

Таким чином, оскільки позивачем у цій справі заявлено позов про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади, то належним відповідачем у цій справі є держава Україна як учасник цивільних відносин.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись до суду з позовом, позивачка зазначила відповідачем Державу Україна в особі Державної казначейської служби України.

Згідно з частиною другою статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Статтею 2 ЦК України передбачено, що учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 зазначено, що держава може вступати як у цивільні (господарські), так і у адміністративні правовідносини. У випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність на рівні з іншими учасниками цивільних правовідносин. Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції, встановленої законом. У випадку, коли держава вступає в адміністративні правовідносини, вона діє через свої органи як суб`єкт владних повноважень. Отже, поведінка органів, через які діє держава у цивільних або адміністративних відносинах, розглядається як поведінка держави у цивільних або адміністративних відносинах. При цьому відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, як у цивільних, так і в адміністративних відносинах органи, через які діє держава, не мають власних прав і обов`язків, але наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних відносинах.

Водночас згідно з положеннями частини першої, другої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (частина четверта статті 51 ЦПК України).

Із системного аналізу зазначених норм права вбачається, що у разі пред`явлення позову до неналежного відповідача, суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів або замінювати первісного відповідача належним відповідачем, та зобов`язується вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і відносно тих відповідачів, які зазначені в ньому.

Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача (або залучення інших співвідповідачів в окремих справах згідно специфіки спірних правовідносин), суд повинен відмовляти у задоволенні позову.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. ЦПК України саме на позивача покладено обов`язок визначати відповідача у справі.

Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із позовом, зазначила відповідачем Державу Україна в особі Державної казначейської служби України.

Водночас, в якості відповідача (співвідповідача) Державу в особі відповідного державного органу, яким завдано шкоди, не зазначала.

Заяв чи клопотань про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача, а саме, Державу Україна в особі відповідного державного органу, яким, на її думку, їй завдано шкоди, у передбачений ЦПК України спосіб і строк не заявляла. Суд же позбавлений можливості без відповідного клопотання позивача, поданого у передбачений статтею 51 ЦПК України строк, самостійно заміняти первісного відповідача належним відповідачем або залучати до участі у справі співвідповідача.

Крім того, як сама вказала позивачка у позовній заяві обов`язок відшкодувати завдану шкоду потерпілому покладено саме на Державу, а Держава не захистила її право.

Ураховуючи викладене, зважаючи на те, що ОСОБА_1 вказує на порушення своїх прав органом державної влади, суд вважає, що у якості належного відповідача (співвідповідача у справі) повинна бути залучена також Держава Україна в особі відповідного державного органу, яким, на думку позивачки, їй завдано шкоди, а не лише в особі Державної казначейської служби України.

Позов, пред`явлений до неналежного відповідача, який має відповідати за позовом, має наслідком відмову в задоволенні позовних вимог.

Правовий висновок щодо обґрунтованості відмови у позові, пред`явленого до неналежного відповідача, викладено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц.

При цьому, позивач не позбавлений права звернутися до суду з аналогічним позовом до належних учасників справи, а саме Держави Україна з вимогою про відшкодування моральної шкоди за рахунок коштів держави, тому право позивачки на судовий захист, гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, не порушено.

На підставі вищевикладеного суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову та стягнення на користь ОСОБА_1 моральної шкоди.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі відмови в позові покладаються на позивача.

Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору та суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про компенсацію моральної шкоди, спричиненої прийняттям незаконних рішень, дій органу державної влади - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Дзержинський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua.

Позивач - ОСОБА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, код ЄДРПОУ 37567646, адреса місцезнаходження: 01014, м Київ, вул. Бастіонна, 6.

Повний текст судового рішення складено 02 лютого 2022 року.

Суддя В. М. Яковлева