Рішення № 102925738, 03.06.2021, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/132/21

провадження № 2/753/1921/22

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" червня 2021 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі головуючого судді Якусика О.В., за участю секретаря судового засідання Ганіної М.Д., розглянувши за правилами загального позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИЙ СУПЕРМАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИЙ СУПЕРМАРКЕТ» звернулося до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання кредиту №1017751 від 06.10.2016 року у розмірі 253 392,90 грн., з яких: 51 192,86 грн. заборгованість за тілом кредиту; 45 418,34 грн. - заборгованість по відсоткам; 113 628,07 грн. - заборгованість по комісії; 14 700,00 грн. - сума штрафних санкцій; 17 960,55 грн. - інфляційні втрати; 10 493,08 грн. - 3% річних.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 14 січня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 753/132/21, розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження у підготовче судове засідання на 17 лютого 2021 року.

8 лютого 2021 року від представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Подоприголова В.Є. надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач частково визнав позовні вимоги у сумі 41 419,01 грн., посилаючись на необґрунтованість та безпідставність вимог про стягнення комісії та необхідність зарахування сплачених відповідачем сум в рахунок погашення наявної заборгованості.

16 лютого 2021 року позивачем подано до суду відповідь на відзив, згідно з яким позивач вважає обґрунтованими заявлені вимоги по стягненню заборгованості по сплаті комісії, оскільки підписуючи договір, відповідач погодився з усіма умовами договору і взяв на себе зобов`язання щодо його виконання, вимог про визнання недійсними відповідних умов договору не заявляв. Також вказує, що з наданого відповідачем розрахунку неможливо встановити, в якому розмірі визначено заборгованість за тілом кредиту, а яку за відсотками, що нараховуються на залишок кредиту.

17 лютого 2021 року ухвалою Дарницького районного суду м. Києва відкладено підготовче судове засідання на 12 березня 2021 року, у зв`язку неявкою відповідача та клопотанням його представника.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 12 березня 2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 26 березня 2021 року

Ухвалою суду від 26 березня 2021 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про час та дату судового розгляду справи повідомлявся належним чином, у поданій заяві просив проводити судовий розгляд за відсутності представника позивача.

Відповідач у судове засідання 3 червня 2021 року не з`явився.

Дослідивши матеріали справи, надані докази у їх сукупності, заслухавши відповідача та його представника, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено, що 10.06.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИЙ СУПЕРМАРКЕТ» та ОСОБА_1 було укладено договір № 1017751 про надання кредиту в розмірі 75000,00 грн. строком до 09.09.2019 року зі сплатою 28% річних від суми заборгованості (п.п. 1.1, 1.3. Договору).

Відповідно до п. 2.5. Договору за обслуговування кредитної заборгованості позичальник щомісячно сплачує комісійну винагороду у розмірі 4 % від суми кредиту, зазначену у п. 1.1 Договору. Встановлена Договором комісійна винагорода сплачується позичальником щомісячно у вищевказаному розмірі в період, встановлений у додатку № 1 до Договору, починаючи з 01.07.2016 року, а у разі повного дострокового повернення кредиту - за фактичний період користування.

Сплата процентів, суми кредиту та інших платежів здійснюється позичальником щомісячно ануїтетними платежами у розмірі та в період, встановленими у додатку № 1 до Договору з 01 по 15 число місяця наступного за звітним, починаючи з 01.07.2016 року, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі (п. 2.6. Договору).

Згідно з п. 2.7. Договору за надання кредиту позичальник сплачує комісію 3% від суми кредиту, встановленої у п. 1.1 Договору. Зазначена комісія сплачується позичальником одноразово, у день видачі кредиту, за рахунок кредитних коштів (тіло кредиту) шляхом перерахування за вказаними позичальником реквізитами суми кредиту за мінусом утриманої кредитодавцем комісії.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови договору не повернув отриманий кредит та не сплатив проценти за його користування та інші платежі, передбачені договором, в строки а у розмірі, визначені у додатку № 1 до договору кредиту, у зв`язку з чим загальна заборгованість по договору кредиту станом на 1 жовтня 2020 року становить 253392,90 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту в розмірі 51192,86 грн.; заборгованість за відсотками в розмірі 45418,34 грн.; заборгованість по комісійній винагороді в розмірі 113628,07 грн., заборгованість за штрафними санкціями в розмірі 14700,00 грн., заборгованість по рахунку інфляції в розмірі 17960,55 грн., 3% річних в розмірі 10493,08 грн., яку позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Згідно з статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 4.9 Договору встановлено, що позичальник зобов`язується за повне або часткове прострочення повернення кредиту та/або сплати процентів за користування ним та/або інших платежів за договором сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 200 гривень за перший прострочений платіж та 500,00 гривень за кожний наступний прострочений платіж.

При цьому пунктом 2.9 договору сторони погодили строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки - 3 роки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Статтею 1049 ЦК України на позичальника покладено обов`язок повернути позику у строк та в порядку, що встановлені законом.

Як визначено ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частки позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з умовами кредитного договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші зобов`язання в повному обсязі у строки і на умовах, передбачених договором.

Виконання цих зобов`язань здійснюється періодичними платежами згідно з Додатком № 1 до Договору у строк з 1 по 15 число місяця, наступного за звітнім.

Матеріали справи свідчать, що відповідач не виконав свого обов`язку та не повернув наданий кредит в строки, передбачені кредитним договором, частково виконавши свої зобов`язання за договором та припинив здійснювати платежі по договору у серпні 2017 року.

Під час розгляду справи відповідач подав заяву про застосування строків позовної давності, просив суд застосувати строки позовної давності до заявлених позовних вимог та відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами ст. 257 ЦК України передбачено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

Також, враховуючи практику Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32). ЄСПЛ зауважує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Періоди позовної давності, які є звичним явищем у національних правових системах Договірних держав, переслідують декілька цілей, що включають гарантування правової визначеності й остаточності та запобігання порушенню прав відповідачів, які могли би бути ущемлені у разі, якщо би було передбачено, що суди ухвалюють рішення на підставі доказів, які могли стати неповними внаслідок спливу часу» (див. mutatis mutandis рішення у справах «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» від 20 вересня 2011 року («OAO Neftyanaya Kompaniya Yukos v. Russia», заява № 14902/04, § 570), «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» від 22 жовтня 1996 року («Stubbings and Others v. the United Kingdom», заяви № 22083/93 і № 22095/93, § 51)).

Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

З позовом у цій справі позивач звернувся до суду 22 грудня 2020 року, а отже вимоги про стягнення нарахованих процентів, тіла кредиту та штрафних санкцій, за періодичними платежами період до грудня 2017 року заявлені позивачем з пропуском позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем у справі, що є підставою для відмови у позові в цій частині.

Щодо процентів за користування кредитом.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12.

Згідно з наданим розрахунком, позивачем заявлені вимоги про стягнення процентів за користування кредитом, нараховані станом на 1 жовтня 2020 року. При цьому, умовами договору визначено строк кредитування до 9 червня 2019 року.

Отже, вимоги позивача про стягнення процентів за користування кредитом за період з 10 червня 2019 року по 30 вересня 2020 року задоволенню не підлягають.

З урахуванням викладеного, суд вважає обґрунтованими позовні вимоги про стягнення з відповідача періодичних платежів по тілу кредиту у сумі 45 522,18 грн., процентів, нарахованих на суму кредиту, у сумі 23 897,93 грн., за період з грудня 2017 року (прострочення по сплаті яких почалося 16 січня 2018 року) по червень 2019 року, та вимоги про стягнення неустойки, заявлені за прострочення виконання зобов`язань у період з грудня 2017 року по червень 2019 року, у сумі 9500,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості по комісії.

Як було встановлено судом, умовами кредитного договору (пункти 2.5, 2.7) встановлена сплата комісії 3% від суми кредиту одноразово в день видачі кредиту за надання кредиту, та комісійна винагорода у розмірі 4 % від суми кредиту щомісячно за обслуговування кредитної заборгованості. Водночас позивач не вказує, які саме послуги за вказану комісію надаються (будуть надаватися) відповідачу. Умови кредитного договору не містять жодних даних про такі послуги за комісією.

Пунктом 17 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції станом на дату укладення договору) визначено, що послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 19 серпня 2020 року у справі № 641/11984/15-ц, у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі № 194/1387/19, умова договору про надання споживчого кредиту, укладеного після 16 жовтня 2011 року, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про захист прав споживачів» (будь-які збори, відсотки, комісії, платежі), є нікчемною на підставі частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», норма якої діяла з 16 жовтня 2011 року до внесення змін на підставі Закону України «Про споживче кредитування» № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року".

Враховуючи викладене, а також, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача комісія не відповідає вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки такі послуги не є послугою у визначенні вказаного Закону, позовні вимоги в частині стягнення комісії у розмірі 113 628,07 грн. задоволенню не підлягають, оскільки така вимога не має належного обґрунтування.

Водночас, як встановлено судом, відповідач сплатив на користь позивача 42 371,93 грн., які були зараховані позивачем в рахунок комісії, обов`язок по сплаті якої у відповідача в силу вищенаведеного був відсутній.

А отже, на думку суду, вказані платежі мали б зараховуватися позивачем в рахунок погашення заборгованості у черговості, передбаченій п. 2.8. договору, тобто в рахунок неустойки, процентів, та заборгованості за кредитом в останню чергу. З огляду на викладене у відповідача відсутня заборгованість по сплаті неустойки та процентів, сума яких розрахована судом раніше.

Отже, вимоги позивача є обґрунтованими та підтверджуються зібраними по справі доказами, а тому підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором № 1017751 від 10 червня 2016 року в сумі, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 36 548,18 гривень.

Також відповідно до частини другої статті 625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню інфляційні втрати та 3% річних за прострочення повернення тіла кредиту та процентів за періодичними платежами за період з грудня 2017 року по 9 червня 2019 року та до 1 жовтня 2020 року (період за який розраховано заборгованість позивачем в позовній заяві), розмір яких згідно з розрахунком суду становить: інфляційні втрати в сумі 5 173,91 грн. та три проценти річних в сумі 4 025,19 грн.

Отже загальна заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИЙ СУПЕРМАРКЕТ» складається з заборгованості за тілом кредиту у розмірі 36 548,18грн., інфляційних втрат у розмірі 5 173,91 грн., 3% річних у розмірі 4 025,19 грн.: а всього 45 747,27 грн.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним вимогам у сумі 746,20 грн.

Керуючись ст.ст.12-13, 76-81, 141, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИЙ СУПЕРМАРКЕТ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИЙ СУПЕРМАРКЕТ» суму основного боргу за договором про надання кредиту № 1017751 від 6 жовтня 2016 року у розмірі 36 548 (тридцять шість тисяч п`ятсот сорок вісім) гривень 18 коп., інфляційні втрати у розмірі 5 173 (п`ять тисяч сто сімдесят три) гривні 91 коп., 3% річних у розмірі 4 025 (чотири тисячі двадцять п`ять) гривень 19 коп. та 686 (шістсот вісідесят шість) гривень 20 коп. судового збору.

В іншій частині - у позові відмовити.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВО-КРЕДИТНИЙ СУПЕРМАРКЕТ» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 16; ідентифікаційний код 38604217);

Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 31 січня 2022 року

Суддя О.В. Якусик