Ухвала суду № 102922827, 02.02.2022, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

№263/15909/21

№1-кп/263/639/2022

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 лютого 2022 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Ковтуненка В.О.,

при секретарі Федоренко О.О.,

за участю прокурора Папакіца Ю.В.,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Маріуполі кримінальне провадження №1202105277001511 за обвинуваченням ОСОБА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.185 КК України,

В С Т А Н О В И В:

В провадженні Жовтневого районного суду міста Маріуполя знаходиться вказане кримінальне провадження.

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 січня 2022 року відносно ОСОБА_1 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

До Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області надійшло клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт.

Обвинувачений ОСОБА_1 у судовому засіданні підтримав клопотання. Просили суд врахувати, що його дружина має онкозахворювання, а дитина має незадовільний стан здоров`я, обвинувачений має простійне місце проживання у місті Маріуполі та зобов`язується виконувати усі обов`язки, які будуть покладені на нього судом.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти клопотання, посилаючись на обґрунтованість підозри та наявність ризиків для продовження запобіжного заходу, а саме у вигляді тримання під вартою.

Дослідивши матеріали справи суд прийшов до наступного.

Статтею 201 КПК України передбачено, що обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до суду клопотання про зміну запобіжного заходу.

Частиною 3 статті 331 КПКИ України передбачено, що на суд покладається обов`язок незалежно від наявності клопотань сторони обвинувачення або захисту розглянути питання доцільності продовження тримання під вартою до спливу двомісячного строку з того моменту коли до обвинуваченого судом був застосований (або продовжений) запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Запобіжні заходи як заходи процесуального примусу застосовуються до обвинуваченого з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкоджання встановленню істини у кримінальному провадженні та здійсненню правосуддя, а також запобігти спробам продовжити злочинну діяльність і полягають у обмеженні свободи пересування (ст.177 КПК України).

Суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м`яким запобіжним заходом є особисте зобов`язання, а найбільш суворим - тримання під вартою.

Крім того, статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст.177 КПК України, слідчий суддя на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, в тому числі й вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання винуватим, вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого, міцність його соціальних зв`язків, наявність постійного місця роботи, навчання, його репутацію, майновий стан, наявність судимостей, дотримання раніше застосованих запобіжних заходів та інше.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

При вирішенні питання щодо можливості зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м`який, суд враховує вимоги ст.29 Конституції України, ст.9 Загальної Декларації прав людини, ст.5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і ст.12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. У цьому контексті має враховуватися, зокрема, особистість обвинуваченого, його моральні переконання, майновий стан і зв`язки з державою, в якій він зазнає судового переслідування.

Ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (рішення Європейського суду з прав людини Panchenko v. Russia (Панченко проти Росії), §106). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення Європейського суду з прав людини Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови) §58). Цей ризик також зменшується зі збігом часу. У той же час серйозність покарання є релевантною обставиною та тяжкість обвинувачення сама по собі не може служити виправданням попереднього ув`язнення особи.

Відповідно до правової позиції, викладеної у п.80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.

Ризик того, що обвинувачений буде перешкоджати належному відправленню судочинства не може оцінюватись абстрактно. У справі Becciev v. Moldova (Бекчиєв проти Молдови) від 04 жовтня 2005 року Європейський суд з прав людини вказав, що факт такого перешкоджання має бути підтверджено доказами.

При цьому суд також враховує положення ч.2 ст.318 КПК України, згідно з якими судовий розгляд здійснюється в судовому засіданні з обов`язковою участю сторін кримінального провадження.

Суд вважає, що для забезпечення розгляду справи існує переконлива необхідність в застосуванні до обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу, який би був достатнім для забезпечення його прибуття за викликом до суду.

Суд враховує дані про особу ОСОБА_1 , який раніше судимий, має на утриманні дружину яка є онкохворою та дитину, яка має незадовільний стан здоров`я, також суду не надані докази того, що під час досудового розслідування, він вчиняв дії, які б указували на незаконний вплив на потерпілого, свідків, у кримінальному провадженні щодо яких на даний час не розглянуто. Також, суду не представлено доказів, що за час проведення досудового розслідування ОСОБА_1 виявив намір вчинити дії, направлені на переховування від органів досудового розслідування та суду.

З огляду на викладене, суддя дійшов висновку, що прокурором не доведено, що більш м`який запобіжний захід буде недостатнім для запобігання ризикам, указаних у ст.177 КПК України.

За змістом ст.181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.

Зважаючи на викладене, враховуючи кожну обставину окремо та в сукупності, проводячи оцінку поданих доказів, беручи до уваги мету і підстави застосування запобіжних заходів, слід дійти висновку про задоволення клопотання про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт з покладанням обов`язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України, які будуть достатньою мірою для забезпечення виконання обвинуваченим ОСОБА_1 процесуальних обов`язків.

Керуючись ст.331 КПК України, суддя,

У Х В А Л И В:

Клопотання обвинуваченого ОСОБА_1 щодо зміни запобіжного заходу - задовольнити.

Змінити раніше обраний запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді тримання під вартою, на домашній арешт.

Заборонити ОСОБА_1 , залишати своє житло за адресою: АДРЕСА_1 , у період часу з 16:30 години по 07:00 годину наступного дня, крім випадків виклику до слідчого, прокурора, суду, чи необхідності відвідування з дитиною виховальних, навчальних та медичних закладів.

Зобов`язати обвинуваченого ОСОБА_1 прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися з місця свого проживання без дозволу суду; завчасно повідомляти суд про можливу зміну свого місця мешкання; утримуватися від будь-якого спілкування з потерпілими та свідками у даному кримінальному провадженні.

Вказані обов`язки покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 строком на два місяці по 02 квітня 2022 року включно та роз`яснити ОСОБА_1 , що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, до нього може бути застосовано більш жорсткий запобіжний захід та може бути накладено грошове стягнення.

Ухвала діє з 02 лютого 2022 року по 02 квітня 2022 року включно.

Контроль за виконанням цієї ухвали в частині зміни запобіжного заходу покласти на відділення Національної поліції за місцем проживання обвинуваченого.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення, ОСОБА_1 підлягає звільненню з-під варти негайно в залі суду.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом 7 днів з дня її оголошення.

Суддя В.О. Ковтуненко