Рішення № 102921690, 02.02.2022, Богодухівський районний суд Харківської області

Справа №613/1893/21 Провадження № 2/613/63/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 січня 2022 року Богодухівський районний суд Харківської області у складі:

головуючого судді Шалімова Д.В.,

за участю секретаря Герасимюк Л.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Богодухові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , представник позивачів - адвокат Колєснік Ігор Анатолійович до Богодухівської міської ради Харківської області, про визнання права користування земельною ділянкою,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивачів - адвокат Колєснік І.А. звернувся до суду з позовом, про визнання права користування земельною ділянкою, в якій просить: про визнання права користування земельною ділянкою, в якій просить: визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом по Ѕ частці для кожного у праві постійного користування земельною ділянкою площею 1,20 га, за призначенням - для ведення особистого підсобного господарства, яке посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013399, виданого 16 червня 1995 року Улянівською сільською радою Богодухівського району /Харківської області, реєстраційний № 113.

Свої вимоги мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Позивачі в рівних частках по Ѕ кожний є спадкоємцями ОСОБА_3 на все майно першої черги спадкування за законом, інших спадкоємців за заповітом чи за законом немає. Богодухівською державною нотаріальною конторою Харківської області на майно ОСОБА_3 заведено спадкову справу №510/2019, на частину якої позивачам були видані нотаріусом спадкові свідоцтва. Останні в установленому порядку прийняли спадщину ОСОБА_3 . До складу спадщини входить право постійного користування земельною ділянкою площею 1,20 га, цільовим призначенням якої є ведення особистого підсобного господарства, на території колишньої Улянівської сільської ради Богодухівського району Харківської області, яке належало спадкодавцеві згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013399, виданого 16 червня 1995 року Улянівською сільською радою Богодухівського району Харківської області. Позивачі вважають, що вони успадкували дане речове право на вказану земельну ділянку по Ѕ частці кожний, а тому спір має бути вирішений в судовому порядку.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник - адвокат Колєснік І.А. в судове засідання не з`явились, представник позивачів надав до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності. Позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Проти задоволення позову не заперечував.

Суд, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, приходить до наступного.

Згідно копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 19 серпня 1986 року, батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є ОСОБА_3 , актовий запис № 20.

Згідно з копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 05 листопада 1989 року Улянівською сільською радою Богодухівського району Харківської області, зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , актовий запис № 22.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 24 червня 2019 року, виданого Улянівською сільською радою Богодухівського району Харківської області, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис № 21.

Ухвалою Богодухівського районного суду Харківської області від 06 грудня 2021 року витребувано з Богодухівської державної нотаріальної контори Харківської області копію спадкової справи №510/2019, заведеної після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до копії спадкової справи, 29 листопада 2019 року Богодухівською державною нотаріальною конторою за заявами ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , було заведено спадкову справу №510/2019 після смерті ОСОБА_3 .

Згідно відповіді нотаріуса Богодухівської державної нотаріальної контори Харківської області від 06 грудня 2021 року № 1870/01-16 ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на право постійного користування земельною ділянкою, право на користування на яку підтверджується Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013399, оскільки нотаріуси не можуть вчинювати нотаріальні дії за умови існування спору про право.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ч. 1 ст. 1217 ЦК України).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (ч. 2 ст. 1220 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Таким чином, на підставі вказаних доказів суд визнає доведеним факт того, що позивачі є спадкоємцями ОСОБА_3 першої черги спадкування за законом, спадщину вони прийняли у встановленому порядку, їх частки у праві на все спадкове майно є рівними, по 1/2 для кожного.

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013399, виданим 16 червня 1995 року Улянівською сільською радою на підставі рішення ради від 19 лютого 1993 року, ОСОБА_3 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 1,20 га для ведення особистого підсобного господарства, яка розташована на території Улянівської сільської ради.

Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 113.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачі звернулись до Богодухівської держнотконтори із заявою про видачу їм свідоцтва про право на спадщину на спірну земельну ділянку. На вказану заяву Богодухівською держнотконторою листом за № 1870/01-16 від 06 грудня 2021 року було письмово повідомлено про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право постійного користування вказаною земельною ділянкою та вказано про спір щодо належності цього права до спадкового майна, оскільки право постійного користування земельною ділянкою припиняється зі смертю особи, якій воно належало.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до наступного.

Конституція України закріплює, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (ст.ст. 1, 3 та 8).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (ч. 3 ст. 41 Конституції України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Поняття «майно» в розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації певного блага у внутрішньому праві країни. Згідно з Конвенцією, інші права та інтереси є активами, тому можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».

Звідси право користування земельною ділянкою, отриманою громадянином для ведення особистого підсобного господарства є майном у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, право на яке підпадає під її захист.

Згідно з нормами ч. 2 ст. 407 ЦК України та ч. 2 ст. 102 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 7 ЗК України від 18.12.1990 року, користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Пунктом 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України України у редакції Закону від 25.10.2001, який діяв з 01.01.2002 (момент набрання чинності названим ЗК України) до 22.09.2005, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01.01.2002, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, Конституційний Суд України рішенням № 5-рп/2005 від 22.09.2005 визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п. 6 розділу X «Перехідні положення» ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України не є суб`єктом такого права. Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідності до вимог чинного законодавства.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2019 у справі № 663/1738/16-ц.

Суд у даному спорі застосовує вказані положення законодавства та з урахуванням встановлених у справі обставин зазначає, що на момент смерті ОСОБА_3 йому на законних підставах належало право постійного користування спірною земельною ділянкою.

У постанові від 05.11.2019 у справі № 906/392/18 Велика Палата Верховного Суду вказала, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з передбачених у ст. 141 ЗК України від 25.10.2001 підстав, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою поза межами підстав, визначених у ст. 141 ЗК України від 25.10.2001, є такими, що порушують це право.

Перелік прав та обов`язків особи, які не входять до складу спадщини, визначений у ст. 1219 ЦК України. За змістом вказаного переліку право постійного користування земельною ділянкою, яке належало спадкодавцю, не є тим правом, яке не можна успадкувати. А тому таке право за загальним правилом входить до складу спадщини.

Право постійного користування (на підставі відповідного державного акта) земельною ділянкою не припиняється зі смертю фізичної особи, якій було надане таке право, незалежно від цільового призначення відповідної ділянки.

Тому право постійного користування земельними ділянками, яке перейшло у порядку спадкування, не припиняється ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть осіб, яким це право належало.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 09.09.2020 у справі № 681/1154/17 та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.06.2020, справа № 179/1043/16-ц, у постанові від 23.06.2020, справа № 922/989/18.

У наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила шляхом конкретизації від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17, у частині відступу від висновків, сформульованих у постановах Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі № 181/698/14-ц і від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц про те, що право користування земельною ділянкою, яке виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право, і не входить до складу спадщини.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, ані відсутність у ЗК України 2001 року такого права на земельну ділянку, як право постійного користування, ані смерть особи, якій належало таке право, самі по собі не припиняють права постійного користування вказаною земельною ділянкою та не виключають права постійного користування земельною ділянкою зі складу спадщини.

Статтею 141 ЗК України в чинній редакції встановлено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Суд зауважує, що ані за життя, ані після смерті ОСОБА_3 належне йому право постійного користування спірною земельною ділянкою не було припинене, доказів протилежного матеріали справи не містять, отже право постійного користування спірною земельною ділянкою входить до складу спадщини після смерті останнього, фактом його смерті це речове право припинено не було, а тому позивачі його успадкували в рівних частках по 1/2 кожний.

У п. 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними, якщо реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

На час видачі ОСОБА_3 . Державного акта на спірну земельну ділянку діяла Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затверджена наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 28 від 15.04.1993, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 23.04.1993 за № 31.

Із наведених законодавчих норм слідує, що право постійного користування спірною земельною ділянкою було зареєстровано в установленому порядку, який діяв до 01 січня 2013 року, а отже є чинним, земельна ділянка є сформованою незалежно від присвоєння їй кадастрового номера і внесення відомостей до Національної кадастрової системи.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ЦК України та ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті Кодексу визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» надано роз`яснення про те, що за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Частинами 2, 3 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав.

На підставі викладеного, враховуючи те, що позивачі є спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , за життя та після смерті його право постійного користування спірною земельною ділянкою припинене не було, доказів того, що це право було припинено в установленому законом порядку, матеріали справи не містять, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачів про визнання права користування земельною ділянкою по Ѕ частці для кожного підлягають задоволенню.

Рішення виноситься у межах заявлених вимог, на підставі пред`явлених доказів.

Керуючись ст. ст. 3, 15, 16, 20, 1216 - 1218, 1220, 1222, 1225, 1268 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Богодухівської міської ради Харківської області, про визнання права користування земельною ділянкою - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку спадкування за законом по Ѕ частці для кожного у праві постійного користування земельною ділянкою площею 1,20 га, для ведення особистого підсобного господарства, після смерті ОСОБА_3 , згідно з Державним актом на право постійного користування землею серії ХР-04-00-013399, виданого 16 червня 1995 року Улянівською сільською радою Богодухівського району Харківської області, реєстраційний № 113.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Повний текст рішення виготовлено 02 лютого 2022 року.

СУДДЯ