Рішення № 102919528, 01.02.2022, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/3175/20

провадження 2/201/103/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 лютого 2022 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Храмцевич Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області і Департаменту адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа Дніпровська міська рада про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 02 квітня 2020 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області і Департаменту адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності на земельну ділянку, позовні вимоги змінювалися, доповнювалися і уточнювалися. Позивач у своєму позові та з представником посилаються на те, що ОСОБА_1 є одноособовим власником земельної ділянки, розташованої за адресою, АДРЕСА_1 , загальною площею 0.0671 га. З метою отримання кадастрового номера та витягу з Держгеокадастру на вищезазначену земельну ділянку для її подальшого відчуження позивач звернувся до Правобережного центру надання адміністративних послуг. Але йому усно було відмовлено у прийнятті заяви та документів та повідомлено, що позивач все одно отримає письмові відмови, оскільки витяг не надають без кадастрового номеру, а кадастровий номер не надають без витягу.

Тоді позивач звернувся до землевпорядної організації для замовлення технічної документації на вище зазначену земельну ділянку. На підставі договору № 05/07/17 на виконання топографо-геодезичних робіт по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 05 липня 2017 року ФОП ОСОБА_3 виконав топографо-геодизичні роботи по встановленню меж земельної ділянки в натурі та надав відповідні висновки. Згідно зазначених висновків загальна площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 складає 0.0680 (га). Кадастровий номер вище зазначеної земельної ділянки саме за адресою - АДРЕСА_1 вже виявляється було присвоєно - 1210100000:03:225:0019, хоча позивач з такою заявою до Центру державного земельного кадастру раніше не звертався.

Вище зазначену земельну ділянку позивач отримав у спадщину за заповітом від свого батька ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 вересня 1995 року та реєстраційне посвідчення від 25 жовтня 1995 року. Вище зазначена земельна ділянка була в свою чергу надана батьку позивача - ОСОБА_4 на підставі рішення міськвиконкому від 17 липня 1946 року № 1083 загальною площею 1625 кв. м. згідно довідки про землекористування.

Пізніше дана земельна ділянка була приватизована на дві особи: на позивача, загальною площею 0.1000 га, отримано державний акт на право приватної власності на землю серія ДП № 004642, 69075010 від 01 жовтня 1997 року та на дружину позивача - ОСОБА_5 , загальною площею 0.0614 га, отримано державний акт на право приватної власності на землю серія ДП Д №066774, Код ДЗК. 69075011 від 20 листопада 1998 року.

Потім частина даної земельної ділянки була відчужена наступним чином: на підставі договору дарування земельної ділянки від 05 лютого 2002 року на земельну ділянку загальною площею 0.0329 га, яка належала ОСОБА_1 , державний акт на право приватної власності на землю ІГДП №066765, Д №038527, Діл.1 - Код ДЗК 69075031, Діл.2 - Код ДЗК 69075032 від 24 січня 2002 року на ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0.0329 га; на підставі договору дарування земельної ділянки від 05 лютого 2002 року на земельну ділянку загальною площею 0.0614 га, яка належала ОСОБА_5 , державний акт на право приватної власності на землю серія ДП Д № 066774, Код ДЗК 69075011 від 20 листопада 1998 року на ОСОБА_5 на земельну ділянку загальною площею 0.0614 га. Всього було відчужено 0.0943 га.

В результаті відчуження частини земельної ділянки позивачу було надано Державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ДП № 066861 Д № 038678 код ДЗК 69075031 від 18 лютого 2002 року на ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0.0671 га, на підставі якого він і володіє вище зазначеною земельною ділянкою. При відчуженні частки земельної ділянки відчуженій земельній ділянці було присвоєно номер АДРЕСА_1 .

Як вбачається з вище наведеного, на думку позивача, очевидна різниця площі земельної ділянки, зазначеної: в довідці про землекористування (від 1946 року) - 1625 кв. м., згідно договорів дарування земельної ділянки від 05 лютого 2002 року було відчужено 0.0943 га, повинно було залишитись 0.0682 га, в державному акті від 19 лютого 2002 року - 0.0671 га, та у висновках ФОП ОСОБА_3 від 05 липня 2017 року - 0.0680 га.

Тоді позивач звернувся до нотаріуса з метою отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна - земельної ділянки та будинку, належних позивачу на праві власності та розташованих за адресою АДРЕСА_1 . З вищезазначених інформаційних довідок позивачу стало відомо, що власником як земельної ділянки його - позивача, так і будинку позивача є невідома йому особа - ОСОБА_2 . В сусідньому будинку, який було збудовано на відчуженій позивачем та його дружиною земельній ділянці було збудовано будинок, але зараз там ніхто не мешкає, з`ясувати будь-яку інформацію йому було неможливо.

16 серпня 2017 року позивач звернувся до Відділу Держгеокадастру у м. Дніпро Дніпропетровської області з заявою щодо здійснення перевірки зазначених фактів та надання інформації, роз`яснень з приводу ситуації, що склалася. Згідно відповіді Відділу Держгеокадастру у м. Дніпро Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року вих. №Х-177/0-038-193/137-17 позивачу було рекомендовано звернутись до розробника документації із землеустрою. Звернувшись до ФОП ОСОБА_6 , позивач отримав Технічну документацію землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно рішення № РВ-1200708552018 від 17 січня 2018 року про відмову у внесенні відомосте (змін до них) до Державного земельного кадастру Державним кадастровим реєстратором Відділу м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Г.М. Зікрань прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) де Державного земельного кадастру, з таких підстав: невідповідність електронного документа установленим вимогам, а саме: Х8Б Схема, наявні зауваження щодо валідності електронного документу. Помилка геометрії угідь. Обмеження, код 01.05, кабелі силові в грунті: частково чи повністю знаходиться поза межами земельної ділянки. Помилка геометрії угідь. Обмеження, код 01.08, охоронна зона водопроводу частково чи повністю знаходиться поза межами земельної ділянки. Перетин ділянок з ділянкою 1210100000:03:225:0019 гр. ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , за якою зареєстровано право приватної власності від 24 липня 2015року. Площа співпадає на 100% (накладка).

Позивач припускає, що після відчуження частини земельної ділянки її новий власник не закінчив реєстрацію відчуженої земельної ділянки, якій було присвоєно АДРЕСА_1 саме на № 85 Б. На усне звернення до Державного кадастрового реєстратора щодо усунення зазначених недоліків та вирішення питання отримання витягу з Держгеокадастру та кадастрового номера була отримана рекомендація звернутись до суду.

05 травня 2018 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою визнання рішення, дій незаконним та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року по справі № 804/3302/18 провадження по адміністративній справі №804/3302/18 закрито, рекомендовано звернутись для вирішення спірного питання у порядку цивільного судочинства.

Отже, на думку позивача, він є власником будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . Його право власності було у свій час зареєстровано належним чином згідно законодавства та ніким не оспорювалось, але, нажаль на даний час склалася така ситуація, що через розбіжності в даних в різних документах щодо даних земельної ділянки та невідповідності електронного документа в Держгеокадастрі установленим вимогам (накладки) позивач не може скористатись своїм правом розпоряджатись своїм майном, а саме відчужити його, оскільки позивач не може отримати кадастровий номер на земельну ділянку та витяг з Держгеокадастру щодо цієї земельної ділянки, а значить не може оформити відповідні документи належним чином та відчужити належне позивачу майно.

Крім того, після відчуження позивачем та його дружиною земельної ділянки у 2002 році ОСОБА_7 відбулося подальше відчуження цієї земельної ділянки, а саме: згідно нотаріально посвідченого договору дарування від 15 квітня 2009 року ОСОБА_7 подарував спірну земельну ділянку своїй дружині ОСОБА_8 ; згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2010 року ОСОБА_8 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_9 ; згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 липня 2015 року ОСОБА_9 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_2 - відповідачу. Вище зазначена низка відчужень, на думку позивача, ще більше унеможливила вирішення питання у досудовому порядку, оскільки неможливо відстежити на якому етапі та які технічні та документальні помилки було здійснено, та яким чином їх виправити.

Позивач звертався до відповідачів з питанням вирішити це в позасудовому порядку, але відповіді отримано не було. Тому позивач просив зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради припинити право власності за ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0.1000 га, кадастровий номер 1210100000:03:225:0019, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , та закрити розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 687661012101, зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області скасувати кадастровий номер 1210100000:03:225:0019, присвоєний земельній ділянці площею 0.1000 га, розташованій за адресою: АДРЕСА_1 , відобразити на кадастровій карті в архівному шарі даних геоінформаційної системи, заархівувати дані; зобов`язати Головне управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області виготовити нову землевпорядну справу щодо земельної ділянки площею 0.0671 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю Д № 038678, код ДЗК 69075031, ІПДП № 066861 від 18 лютого 2002 року, та зареєструвати відомості щодо зазначеної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі з присвоєнням вище зазначеній земельній ділянці кадастрового номеру та визнати за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0.0671 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.

Представники відповідачів ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області і Департаменту адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради позовні вимоги, в тому числі і уточнені не визнали, заперечувала проти них, надали відзив, ніяких перешкод співвласникам не чинять і на їх власність не претендують, їх права не порушують, на звернення позивача надавали відповідь в передбаченому законом порядку, вимоги позову необгрунтовані, не доведені та не підтверджені належними доказами, просили в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про день та час розгляду повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила, позовні вимоги не визнала, заперечувала проти них через безпідставність і не доведеність, ніяких перешкод позивачу і відповідачам не чинить, їх права не порушує, просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутністю вказаного відповідача згідно ст. 223 ЦПК України.

Представник третьої особи підтримав позицію відповідачів і просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

З`ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву не обґрунтованою та не підлягаючою задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, розташованої за адресою, АДРЕСА_1 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю II-ДП № 066861 Д № 038678 код ДЗК 69075031 від 18 лютого 2002 року на земельну ділянку загальною площею 0.0671 га. З метою отримання кадастрового номера та витягу з Держгеокадастру на вищезазначену земельну ділянку для її подальшого відчуження позивач звернувся до Правобережного центру надання адміністративних послуг. Але йому усно було відмовлено.

Тоді позивач звернувся до землевпорядної організації для замовлення технічної документації на вище зазначену земельну ділянку. На підставі договору № 05/07/17 на виконання топографо-геодезичних робіт по встановленню меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 05 липня 2017 року ФОП ОСОБА_3 виконав топографо-геодизичні роботи по встановленню меж земельної ділянки в натурі та надав відповідні висновки. Згідно зазначених висновків загальна площа земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 складає 0.0680 (га). Кадастровий номер вище зазначеної земельної ділянки саме за адресою - АДРЕСА_1 вже виявляється було присвоєно - 1210100000:03:225:0019, хоча позивач з такою заявою до Центру державного земельного кадастру раніше не звертався.

Так, вище зазначену земельну ділянку позивач отримав у спадщину за заповітом від свого батька ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 06 вересня 1995 року та реєстраційне посвідчення від 25 жовтня 1995 року. Вище зазначена земельна ділянка була в свою чергу надана батьку позивача - ОСОБА_4 на підставі рішення міськвиконкому від 17 липня 1946 року № 1083 загальною площею 1625 кв. м. згідно довідки про землекористування. Пізніше дана земельна ділянка була приватизована на дві особи: на позивача, загальною площею 0.1000 га, отримано державний акт на право приватної власності на землю серія ДП № 004642, 69075010 від 01 жовтня 1997 року та на дружину позивача - ОСОБА_5 , загальною площею 0.0614 га, отримано державний акт на право приватної власності на землю серія ДП Д № 066774, Код ДЗК. 69075011 від 20 листопада 1998 року.

Потім частина даної земельної ділянки була відчужена наступним чином: на підставі договору дарування земельної ділянки від 05 лютого 2002 року на земельну ділянку загальною площею 0.0329 га, яка належала ОСОБА_1 , державний акт на право приватної власності на землю ІГДП №066765, Д №038527, Діл.1 - Код ДЗК 69075031, Діл.2 - Код ДЗК 69075032 від 24 січня 2002 року на ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0.0329 га; на підставі договору дарування земельної ділянки від 05 лютого 2002 року на земельну ділянку загальною площею 0.0614 га, яка належала ОСОБА_5 , державний акт на право приватної власності на землю серія ДП Д № 066774, Код ДЗК 69075011 від 20 листопада 1998 року на ОСОБА_5 на земельну ділянку загальною площею 0.0614 га. Всього було відчужено 0.0943 га.

В результаті відчуження частини земельної ділянки позивачу було надано Державний акт на право приватної власності на землю ІІ-ДП № 066861 Д № 038678 код ДЗК 69075031 від 18 лютого 2002 року на ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0.0671 га, на підставі якого він і володіє вище зазначеною земельною ділянкою. При відчуженні частки земельної ділянки відчуженій земельній ділянці було присвоєно номер АДРЕСА_1 .

Як вбачається з вище наведеного, очевидна різниця площі земельної ділянки, зазначеної: в довідці про землекористування (від 1946 року) - 1625 кв. м., згідно договорів дарування земельної ділянки від 05 лютого 2002 року було відчужено 0.0943 га, повинно було залишитись 0.0682 га, в державному акті від 19 лютого 2002 року - 0.0671 га, та у висновках ФОП ОСОБА_3 від 05 липня 2017 року - 0.0680 га.

Тоді позивач звернувся до нотаріуса з метою отримання інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна - земельної ділянки та будинку, належних позивачу на праві власності та розташованих за адресою АДРЕСА_1 . З вищезазначених інформаційних довідок позивачу стало відомо, що власником як земельної ділянки його - позивача, так і будинку позивача є невідома йому особа - ОСОБА_2 . В сусідньому будинку, який було збудовано на відчуженій позивачем та його дружиною земельній ділянці було збудовано будинок.

17 липня 2017 року позивач звернувся до Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центру державного земельного кадастру» з заявою щодо здійснення перевірки зазначених фактів та надання інформації, роз`яснень з приводу ситуації, що склалася. Згідно відповіді Дніпропетровської регіональної філії ДП «Центру державного земельного кадастру» від 02 серпня 2017 року вих. №2-5/7/Х-8 позивачу було повідомлено, що ведення Державного земельного кадастру здійснює Держгеокадастр та його територіальні органи.

16 серпня 2017 року позивач звернувся до Відділу Держгеокадастру у м. Дніпро Дніпропетровської області з заявою щодо здійснення перевірки зазначених фактів та надання інформації, роз`яснень з приводу ситуації, що склалася. Згідно відповіді Відділу Держгеокадастру у м. Дніпро Дніпропетровської області від 14 вересня 2017 року вих. №Х-177/0-038-193/137-17 позивачу було рекомендовано звернутись до розробника документації із землеустрою. Звернувшись до ФОП ОСОБА_6 , позивач отримав Технічну документацію землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Згідно рішення № РВ-1200708552018 від 17 січня 2018 року про відмову у внесенні відомосте (змін до них) до Державного земельного кадастру Державним кадастровим реєстратором Відділу м. Дніпро Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області Г.М. Зікрань прийнято рішення про відмову у внесенні відомостей (змін до них) де Державного земельного кадастру, з таких підстав: невідповідність електронного документа установленим вимогам, а саме: Х8Б Схема, наявні зауваження щодо валідності електронного документу. Помилка геометрії угідь. Обмеження, код 01.05, кабелі силові в грунті: частково чи повністю знаходиться поза межами земельної ділянки. Помилка геометрії угідь. Обмеження, код 01.08, охоронна зона водопроводу частково чи повністю знаходиться поза межами земельної ділянки. Перетин ділянок з ділянкою 1210100000:03:225:0019 гр. ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 , за якою зареєстровано право приватної власності від 24 липня 2015року. Площа співпадає на 100% (накладка).

Позивач припускає, що після відчуження частини земельної ділянки її новий власник не закінчив реєстрацію відчуженої земельної ділянки, якій було присвоєно АДРЕСА_1 саме на № 85 Б.

На усне звернення до Державного кадастрового реєстратора щодо усунення зазначених недоліків та вирішення питання отримання витягу з Держгеокадастру та кадастрового номера була отримана рекомендація «звернутись до суду, оскільки в таких випадках ці питання вирішуються лише в судовому порядку».

05 травня 2018 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою визнання рішення, дій незаконним та зобов`язання вчинити певні дії. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року по справі № 804/3302/18 провадження по адміністративній справі №804/3302/18 закрито, рекомендовано звернутись для вирішення спірного питання у порядку цивільного судочинства.

Отже, на думку позивача, він є власником будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . Його право власності було у свій час зареєстровано належним чином згідно законодавства та ніким не оспорювалось, але, нажаль на даний час склалася така ситуація, що через розбіжності в даних в різних документах щодо даних земельної ділянки та невідповідності електронного документа в Держгеокадастрі установленим вимогам (накладки) позивач не може скористатись своїм правом розпоряджатись своїм майном, а саме відчужити його, оскільки позивач не може отримати кадастровий номер на земельну ділянку та витяг з Держгеокадастру щодо цієї земельної ділянки, а значить не може оформити відповідні документи належним чином та відчужити належне позивачу майно.

Крім того, після відчуження позивачем та його дружиною земельної ділянки у 2002 році ОСОБА_7 відбулося подальше відчуження цієї земельної ділянки, а саме: згідно нотаріально посвідченого договору дарування від 15 квітня 2009 року ОСОБА_7 подарував спірну земельну ділянку своїй дружині ОСОБА_8 ; згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 травня 2010 року ОСОБА_8 продала спірну земельну ділянку ОСОБА_9 ; згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу земельної ділянки від 24 липня 2015 року ОСОБА_9 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_2 - відповідачу.

Позивач звертався до відповідачів з питанням вирішити це в позасудовому порядку, але відповіді отримано не було. Вирішити в іншому порядку це питання сторони не можуть. В добровільному порядку питання не вирішене, виник спір, тому позивач вимушений звернутися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 316 ЦК України, ст. 41 Конституції України, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року, право власності - це право особи на майно, яке він здійснює відповідно до закону, по своїй волі і незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності складаються із володіння, користування і розпорядження. Володіння майном - має на увазі юридично закріплену можливість фактично володіти майном, впливати на нього у будь-який момент, здійснювати відносно такого майна свою волю. Право користування полягає в юридично закріпленій можливості власника використовувати корисні якості майна для себе, отримувати з цього користь, вигоду. Розпорядження майном - це можливість власника встановлювати, змінювати, припиняти юридичне існування майна.

Правовий режим спільної часткової власності визначається Главою 26 ЦК України з урахуванням інтересів усіх її учасників. Володіння, користування та розпорядження частковою власністю здійснюється за згодою всіх співвласників, а за відсутності згоди - спір вирішується судом. Незалежно від розміру часток, співвласники при здійсненні зазначених правомочностей мають рівні права.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Частиною 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04 жовтня 1991 року зі змінами та доповненнями «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, можливий, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце за наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири. Якщо виділ частки будинку в натурі неможливий, суд вправі за заявленим про це позовом встановити порядок користування відособленими приміщеннями такого будинку. Порядок користування жилим будинком може бути встановлено також між учасниками спільної сумісної власності. При неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а за відсутності такої угоди - судом за дійсною вартістю будинку на час розгляду справи. В окремих випадках суд може, враховуючи конкретні обставини справи, і за відсутності згоди власника, що виділяється, зобов`язати решту учасників спільної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну частку з обов`язковим наведенням мотивів.

Судом з`ясовано, що органи місцевого самоврядування, які одночасно здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, у земельних правовідносинах виступають як представницькі органи суб`єкта власності - народу України, територіальної громади власників землі щодо права розпорядження, притаманного власнику. Дніпровська міська рада, відповідно до ст. і Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є представницьким органом місцевого самоврядування.

Статтею 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» гарантується судовий захист прав місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 14 Конституції України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до ст. 143 Конституції України, органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції.

Відповідно до статті 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною і статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування при вирішенні питань місцевого значення, віднесених Конституцією України та законами України до їх компетенції, є суб`єктами владних повноважень, які виконують владні управлінські функції, зокрема нормотворчу, координаційну, дозвільну, реєстраційну, розпорядчу. Як суб`єкт владних повноважень орган місцевого самоврядування Дніпровська міська рада вирішує в межах закону питання в галузі земельних відносин.

Статтею 12 Земельного кодексу України визначено, що до повноважень міських рад у галузі земельних відносин належить розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. Отже, право комунальної власності на землю (земельні ділянки), виникає і без реєстрації в силу спеціальних вимог закону. Виходячи з вимог ст. 83 Земельного кодексу України презюмується належність земельних ділянок на території міста Дніпро територіальній громаді міста з визначенням її власником Дніпровської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування, із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Право власності чи користування землею фізичними особами набувається та реалізується в порядку і на підставах, визначених Конституцією України (ст. 13, 14), Земельного кодексу України (ст. 78, 92, 93, 102-1, 116, 118, 119, 123, 125, 126 ЗК України), а також інших законів, що видаються відповідно до них (Закону «Про оренду землі», Цивільного кодексу України).

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин здійснюється виключно на пленарних засіданнях міської ради. Отже, правовою основою виникнення права користування земельною ділянкою є рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його нрава власності, якщо ще право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно наданої позовної заяви та доданим документам, позивачу належить право приватної власності на: житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами з наступним описом: - літ. А1 - житловий будинок, літ. м/с - мансардний поверх, літ. п/д А1 - підвал, літ. А2 - прибудова, загальною площею 139.8 кв. м., житловою площею 86.0 кв.м., літ. аЗ - ганок з навісом, літ. а4 - вхід у підвал, літ. а5 - вхід у підвал, літ. аб - навіс, літ. а7 - відкрита тераса, літ. а8 - балкон, літ. а9 - ганок з навісом, літ. Б1 - літня кухня, літ. 62 - сарай, літ. 63 - сарай, літ. Г1 - гараж, літ. Д1 - навіс, № 1-5, І - споруди, замощення (реєстраційний номер ОНМ 2077339112101), що виникло на підставі - Реєстраційне посвідчення, серія та номер: б/н, виданого 25 жовтня 1995 року, видавник: Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації; свідоцтво про право на спадщину, за заповітом, серія та номер: 4-7479, виданий 06 вересня 1995 року, видавник: Перша дніпропетровська державна нотаріальна контора; - земельна ділянка площею 0.0671 га., що належить на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 18 вересня 1997 року №1491 та договору дарування від 05 лютого 2002 року № 581, право зареєстроване в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 038678 про що видано державний акт про право приватної власності на землю від 19 лютого 2002 року, серія ІІ-ДП № 066861 (Д *N03 8678).

Стосовно права власності на земельну ділянку, що розташована адресою: АДРЕСА_1 : до 1997 рік земля перебувала у комунальній власності. На підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 18 вересня 1997 року № 1491 «Про передачу у приватну власність та надання у користування земельних ділянок громадянам у Жовтневому районі м. Дніпропетровська» 0.1 га земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 передано ОСОБА_1 у приватну власність, а 0.0614 га. у постійне користування.

Заявою від 16 листопада 1998 року ОСОБА_1 відмовився від права постійного користування земельною ділянкою площею 0.0614 га. на користь ОСОБА_5 . На підставі рішення Виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради народних депутатів від 19 листопада 1998 року № 2349 «Про передачу у приватну власність гр. ОСОБА_5 земельної ділянки по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд». У подальшому право приватної власності на земельну ділянку площею 0.0614 га по АДРЕСА_1 було зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 006774 про що видано державний акт на право приватної власності на землю від 20 листопада 1998 року, серія ДПД* N006774.

У подальшому, 05 лютого 2002 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_7 0.0329 га. земельної ділянки, що йому належала, ОСОБА_5 подарувала ОСОБА_7 належну їй земельну ділянку площею 0.0614 га.

Таким чином ОСОБА_7 став власником 0.1 га. земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 - 0.0671 га., право власності на яку ним було зареєстровано та отримано державний акт на право приватної власності на землю від 19 лютого 2002 року, серія ІІ-ДП №066861 (Д*И038678).

З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно: ОСОБА_7 було присвоєно кадастровий номер згідно вимог чинного законодавства та відчужено належні йому земельну ділянку площею 0.1 га. (адреса АДРЕСА_1 ) та домоволодіння (адреса АДРЕСА_1 ). На теперішній час власником зазначених об`єктів нерухомого майна є ОСОБА_2 .

Відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті З, статті 321 ЦК ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом.

Відповідно до положення ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання у спосіб передбачених ст. 16 ЦК України, яким, зокрема, є визнання права, відновлення становища, яке існувало до порушення.

Отже, позивачем не доведено та не надано жодного доказу того, що його права порушуються та/або оспорюються, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Що стосується участі Дніпровської міської ради у справі, то у комунальній власності перебувають усі землі в межах міста Дніпро, крім земельних ділянок приватної та державної власності. Земельні ділянки, право приватної власності щодо яких оскаржується та/або визнається перебувають у приватній власності, тобто компетенція міської ради стосовно них не розповсюджується.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» зазначено, що при здійсненні правосудця у цивільних справах суд першої інстанції, неухильно дотримуючись норм матеріального та процесуального права, повинен забезпечити їх справедливий, неупереджений та упродовж розумного, але не більш встановленого законом строку розгляд і вирішення з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У Постанові ВП ВС від 28 серпня 2019 року у справі № 752/8287/18 зазначається, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За загальним правилом державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав (частина 5 статті 3 зазначеного Закону). Тобто державна реєстрація прав проводиться державним реєстратором не з власної ініціативи, а на підставі відповідної заяви, поданої зацікавленою особою. Відносини у сфері державної реєстрації речового права виникають між суб`єктом звернення за такою послугою та суб`єктом, уповноваженим здійснювати відповідні реєстраційні дії.

Статтею 11 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зазначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

З огляду на зазначене, відповідачем Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради не можуть бути вчинені зазначені позивачем в позов дії, вказані вимоги не відповідають положенням чинного законодавства України.

У відповідності до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», керуючись рішенням міської ради від 07 вересня 2016 року № 39/13 «Про внесення змін до деяких рішень міської ради у зв`язку зі зміною географічних назв», згідно з листом департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 03 жовтня 2016 року № 8/3683 Дніпропетровська міська рада затвердила Положення про департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради.

Згідно Положення, департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради є самостійним виконавчим органом Дніпровської міської ради, який утворюється Дніпровською міською радою. Департамент підзвітний і підконтрольний Дніпровській міській раді, підпорядкований виконавчому комітету Дніпровської міської ради, міському голові, заступникам міського голови з питань діяльності виконавчих органів, керуючому справами виконавчого комітету міської ради.

У своїй діяльності Департамент керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, декретами, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, актами Президента України, рішеннями Дніпровської міської ради і виконавчого комітету Дніпровської міської ради, розпорядженнями міського голови, іншими законодавчими та нормативно- правовими актами, а також Положенням.

З питань організації і методики ведення роботи у сфері державної реєстрації Департамент враховує рекомендації Міністерства юстиції України. Департамент є юридичною особою, утримується за рахунок коштів міського бюджету, а чисельність працівників визначається рішенням міської ради. Метою створення Департаменту, зокрема, є забезпечення реалізації державної політики у сферах державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. До основних завдань, з поміж інших, відноситься державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто офіційне визнання і підтвердження фактів набуття, змін або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

При виконанні покладених завдань та повноважень Департамент взаємодіє з органами виконавчої влади, депутатами, постійними комісіями, тимчасовими контрольними комісіями та іншими органами Дніпровської міської ради, суб`єктами звернень, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та спрямований на забезпечення визнання та захист таких прав регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно ст. І2 Закону, державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав.

Відомості, що містяться у Державному реєстрі прав, повинні відповідати відомостям, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії. У разі їх невідповідності пріоритет мають відомості, що містяться в документах, на підставі яких проведені реєстраційні дії.

Ведення Державного реєстру прав здійснюється з використанням програмного забезпечення, що забезпечують його сумісність і взаємодію з іншими інформаційними системами та мережами, що становлять інформаційний ресурс держави. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, зареєстрованих у Державному реєстрі прав, вчиняються на підставі відомостей про речові права, обтяження речових прав, що містяться в цьому реєстрі.

Відомості про речові права, обтяження речових прав, що містяться в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек, що є невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав, використовуються як актуальні виключно в разі, якщо відомості про право власності на відповідне нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва не внесені до Державного реєстру прав, а відомості про інші речові права, відмінні від права власності, та/або обтяження речових прав не внесені та не припинені в Державному реєстрі прав.

Державний реєстр прав є державною власністю, складовою Національного архівного фонду і підлягає довічному зберіганню. Вилучення будь-яких документів або частин Державного реєстру прав не допускається, крім випадків, передбачених законом. Доступ державного реєстратора до Державного реєстру прав здійснюється шляхом багатофакторної аутентифікації у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України у Порядку ведення Державного реєстру прав.

На підставі ст. 13 Закону, державний реєстр прав складається з розділів, спеціального розділу, бази даних заяв та реєстраційних справ в електронній формі. Невід`ємною архівною складовою частиною Державного реєстру прав є Реєстр прав власності на нерухоме майно, Єдиний реєстр заборон відчуження об`єктів нерухомого майна та Державний реєстр іпотек.

На кожний об`єкт нерухомого майна під час проведення державної реєстрації права власності на нього вперше у Державному реєстрі прав відкривається новий розділ та формується реєстраційна справа, присвоюється реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна.

Відповідно до ч. І ст. 27 Закону, державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно; ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності; актів приймання-передачі нерухомого майна неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Отже, згідно уточненої позовної заяви позивача, департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради зазначено як відповідач, а також зазначено згідно позовних вимог: «зобов`язати департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради припинити право власності...», що у повній мірі порушує положення статті 11 Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» згідно якої зазначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав.

Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та її обтяжень, що затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 передбачено, що державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб`єкта державної реєстрації прав або нотаріуса.

Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачені Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», іншими законами України та цим Порядком. У разі коли оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування, що їх видають, заявник подає копії документів, оформлені такими органами відповідно до законодавства.

Таким чином, чинним законодавством передбачено вимоги для здійснення державної реєстрації, порядок державної реєстрації, визначено самостійність державного реєстратора при прийнятті ним рішень щодо реєстрації прав та їх обтяжень та виключена особиста зацікавленість.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ч. 1 ст. 316, ст. 318, ст. 328 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Суб`єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу. Усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Право власності насувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правовиків. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необгрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Приписами ч. 1 ст. 79, ч. 1, 4 ст. 79-1 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Статтею 80, ч. 1 ст. 83 Земельного кодексу України встановлено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності. Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями ст. 90 Земельного кодексу України врегульовано, що власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. Істотною передумовою для реалізації особою наданого законом права на судовий захист е наявність у неї відповідного порушеного суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, оскільки відсутність права або інтересу унеможливлює його судовий захист.

Таким чином, зазначивши відповідачем Департаментом адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, позивач вважає, що саме нами порушені його права та інтереси стосовно спірної земельної ділянки, проте наведене не підтверджується.

За змістом висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 64 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11- 377апп18) та у пункті 71 постанови від 07 квітня 2020 року у справі № 904/3657/18 (провадження № 12-159гс19), «спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно має розглядатися як спір, що пов`язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно».

При цьому, оскільки спір у цій справі стосується цивільних прав ОСОБА_1 то належним відповідачем у ній є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідні записи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, зважаючи на те, позов заявлено до неналежного відповідача є усі законні та достатні підстави для відмови у задоволенні позовної заяви (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 40), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (пункт 37, 54), від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/ 16-ц (пункт 31.10), від 30 січня 2019 року у справі № 552/638 і/17 (пункт 39), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 липня 2021 року по справі № 369/14294/17).

За змістом ст. 317 ЦК України право власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 321 ЦК України закріплено Конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Цей принцип означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.

Поняття спільної часткової власності викладено в ч. 1 ст. 356 ЦК України, при цьому закон визначає її як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. Отже, право спільної часткової власності - це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.

Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дробовому виразі. Відповідно до ст. 358 ч. З ЦК України передбачено, що співвласник має право на надання йому в окреме володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно зі ч. 1, 4 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов`язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Сторона позивача не надала суду доказів того, що вона зверталася до органів місцевого самоврядування з питанням виділення земельної ділянки або її частини у власність або визначення меж суміжних земельних ділянок, вирішення питання про правомірність надання земельної ділянки у власність чи оформлення права власності на будівлі і споруди відповідача чи нш..

Однак сторона позивача не ставить питання про це і не заявляє відповідні позовні вимоги, не ставиться стороною позивача і питання про усунення перешкод в користування їх часткою власності у вказаному домоволодінні, а відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Відповідно до вимог ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», підставою для реєстрації прав, що посвідчують виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухоме майно, обмежень цих прав є, зокрема, рішення суду стосовно речових прав на нерухоме майно і обмежень цих прав, що набрали законної сили.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

З огляду на вищевикладені приписи чинного законодавства України наявні підстави для відмови в задоволення позовних вимог.

Згідно з ЦК України, захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом шляхом: визнання цих прав, припинення або зміни правовідношення, тощо. Позовні вимоги, що містяться в даній позовній заяві, не суперечать законодавству України, чинному на сьогоднішній день.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Позивач таких вимог (усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном) не заявляв.

Згідно зі ст. 55 Конституції України, «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. … Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.». Виходячи з передбаченого ст. 8 Конституції України принципу верховенства права, наведені норми Конституції України надають людині можливість будь-якими незабороненими законом засобами самому захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджені.

З огляду на наведене та розглядаючи позов в межах заявлених позовних вимог та підстав, на які посилається позивач у позові, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 , ГУ Держгеокадастру в Дніпропетровській області і Департаменту адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону та не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 7, 8, 19, 21, 41, 55, 58, 124, 129, 129-1, 140, 144 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 15, 16, 183, 316, 317, 319, 321, 328, 331, 356, 357, 358, 364, 367, 376, 391, 392, 1216, 1218 ЦК України, ст. 79-83, 90 ЗК України, ст. 9, 19, 26, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 , Головного управління Держгеокадастру в Дніпропетровській області і Департаменту адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, третя особа Дніпровська міська рада про зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності на земельну ділянку відмовити.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 01 лютого 2022 року.

Суддя -