Рішення № 102903412, 01.11.2021, Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 185/4968/20

Провадження № 2/185/344/21

ЗАОЧНЕ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 листопада 2021 року м. Павлоград

Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді: Бондаренко В.М.,

за участю секретаря: Данильченко Ю.О.,

розглянувши у відкритому заочному судовому засіданні у м. Павлограді Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Донецької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Попревич Наталія Володимирівна, Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації м. Донецька, Друга Полтавська нотаріальна контора, про визнання нікчемним договору довічного утримання та визнання права власності на спадкове майно,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , Донецької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Попревич Наталія Володимирівна, Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації м. Донецька, Друга Полтавська нотаріальна контора, про визнання нікчемним договору довічного утримання та визнання права власності на спадкове майно, в якій просить суд визнати недійсним договір довічного утримання від 06.10.2003 року, укладений між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Попревич Н.В., зареєстрований за № 3655; застосувати наслідки недійсності правочину, скасувавши реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06.01.2004 року, реєстраційний номер 1736982, на житловий будинок АДРЕСА_1 , номер запису 46520 в книзі 168, за ОСОБА_2 , проведеного КП БТІ м. Донецька на підставі договору довічного утримання від 06.10.2003 року, укладеного між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Попревич Н.В., р.№ 3655; визнати за ним, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_4 померла його бабуся - ОСОБА_3 . На час смерті ОСОБА_3 проживала у будинку, який належав їй на праві власності, за адресою: АДРЕСА_1 . На дату смерті разом із ОСОБА_3 , проживали, її син та його батько ОСОБА_4 , в будинку додатково проживав наймач житла (квартирант) ОСОБА_2 . Догляд за ОСОБА_3 у похилому, непрацездатному віці здійснювали ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та він. 21.12.2004 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким заповідала 1\2 частку належного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 . Інша 1\2 частина мали бути спадком за законом. Наймач житла ОСОБА_2 проживав відокремлено, спілкування з ОСОБА_3 було як у наймача житла та власника житла з відповідними оплатами найму житла та комунальних послуг. На час смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , її сину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виповнилося 65 років, він був у непрацездатному віці та пенсіонером за віком, інші спадкоємці за законом відсутні. ОСОБА_4 проживав в будинку, до моменту значного погіршення власного здоров`я, та потреби у цілодобовому сторонньому догляді, що пов`язаний із онкологічним захворюванням (рак), до січня 2014 року, і вважав що в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України успадкував майно матері ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , однак належним чином своє право власності ОСОБА_4 не оформив. ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 помер. За життя, 03.04.2014 року, ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповідав все своє майно йому. 01.06.2020 року він звернувся до Другої Полтавської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини та оформлення спадкових прав. Однак, 01.06.2020 року державним нотаріусом Другої Полтавської нотаріальної контори Шестун Н.Г. йому було відмовлено у вчиненні нотаріальних дій, у зв`язку з пропуском строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, а також відсутністю доказів спільного проживання спадкоємця ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_4 . Однак, у період з 01.08.2006 року по січень 2014 року, до моменту значного погіршення здоров`я, ОСОБА_4 проживав за адресою: АДРЕСА_1 , повністю розпоряджався будинком, отримував та сплачував житлово-комунальні послуги, проводив ремонтні роботи, вказаний будинок був його постійним місцем проживання. Будь-які вимоги, претензії щодо права власності на будинок від інших осіб до ОСОБА_4 не надходили. ОСОБА_4 до дати смерті, а він до 2018 року вважали, що будинок АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 776 кв.м перейшли у спадок на підставі ч.3 ст. 1268 ЦК України ОСОБА_4 , який набув право власності на будинок, яке не оформив до дати своєї смерті. У 2018 році йому випадково стало відомо про договір довічного утримання, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 06.10.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Попревич Н.В., за умовами якого ОСОБА_2 брав зобов`язання довічно утримувати ОСОБА_3 , а ОСОБА_3 відчужила будинок за адресою: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 , У прижиттєвий період ОСОБА_3 він, батько ОСОБА_4 , ОСОБА_5 мали повний доступ до її особистих документів, після її смерті всі особисті документи, в тому числі і документи власності залишилися у них, в особистих документах ОСОБА_3 був відсутній договір довічного утримання від 06.10.2003 року. Крім того, ОСОБА_3 не нікого не повідомляла про існування договору довічного утримання, а також про наміри укладення такого договору, ОСОБА_2 у розмовах про існування такого договору не повідомляв, поводив себе як наймач житлового приміщення, одразу після смерті ОСОБА_3 виїхав з будинку в інше місце проживання. Приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Попревич Н.В. не мала права та повноважень на нотаріальне посвідчення договорів довічного утримання, таким чином вимоги закону про нотаріальне посвідчення правочину не додержано, договір довічного утримання державним нотаріусом відповідно вимог ст.34,36 Закону України «Про нотаріат» нотаріально не посвідчений. 06.01.2004 року ОСОБА_2 використав договір довічного утримання від 06.10.2003 року, подав на реєстрацію права власності до Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації м. Донецьк», у зв`язку з чим за ОСОБА_2 зареєстровано за реєстраційним номером 1736982 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , номер запису 46520 в книзі 168. Крім того, пунктом 7 договору довічного утримання (догляду) набувач ОСОБА_2 зобов`язаний був забезпечити ОСОБА_3 : житлом, шляхом збереження права безоплатного пожиттєвого проживання у відчужуваному будинку. Забезпечити придатним для носіння одягом та взуттям; здійснення догляду та необхідної допомоги, а також поточного або капітального ремонту будинку і побутових споруд; забезпечити щоденним три-разовим збалансованим, різноманітним та відповідним рекомендаціям лікаря харчуванням, при чому сніданок має бути приготовлений не пізніше 10 год. ранку, а вечеря 19.00; гадання побутових послуг (прання постільної білизни і одягу, послуги перукарні, ремонт побутової та також відеотехніки тощо), забезпечити радіо, телевізійним та телефонним (міським і міжміським) зв`язком. Набувач зобов`язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено договором довічного утримання (догляду). Вищевикладені обов`язки ОСОБА_2 не виконував та не виконав. У період з 2002 року по 01.08.2006 року ОСОБА_2 винаймав частину житла, проживав відокремлено, сплачував спожиті комунальні послуги та за найм житла, у будинку припинив проживати після смерті ОСОБА_3 восени 2006 року. Таким чином, наявність об`єктивних причин не дозволяє оформити спадщину шляхом звернення до нотаріальної контори. У зв`язку з викладеним, він змушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

У судове засідання представник позивача не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд їх задовольнити, не заперечує проти ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача Донецької міської ради у судове засідання не з`явилися, не повідомили суд про причини не явки, були належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, заяв про розгляд справи за їх відсутності суду не надали.

Представник третьої особи Другої Полтавської нотаріальної контори у судове засідання не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, при ухваленні рішення покладається на розсуд суду.

Приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Попревич Наталія Володимирівна та представник КП Бюро технічної інвентаризації м. Донецька у судове засідання не з`явилися, не повідомили суд про причини не явки, були належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, заяв про розгляд справи за їх відсутності суду не надали.

Суд, на підставі ст. 281 ЦПК України, ухвалив розглядати справу заочно.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає за можливе задовольнити позов з наступних підстав.

Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог статті 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого Шостою Донецькою державною нотаріальною конторою 12.07.1985 року, р. № 2-1178, зареєстрованого у КП Бюро технічної інвентаризації м. Донецьк в книзі № 168-252, номер запису 46520, належав житловий будинок АДРЕСА_2 .

21 грудня 2004 року ОСОБА_3 складено заповіт, який посвідчено приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Фесік С.В. та зареєстровано в реєстрі за № 11464, відповідно до якого вона заповідала Ѕ частину належного їй на праві власності житлового будинку з надвірними спорудами за АДРЕСА_1 , - ОСОБА_4 , 1941 року народження.

ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_2 , виданого 02 серпня 2006 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції м. Донецька.

Стаття 1217 ЦК України встановлює, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Відповідно до статті 1256 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Статтею 1261 ЦК України встановлено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1268 ЦК України визначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Прямими нормами Цивільного кодексу України - ч. 3 ст. 1268 встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким що прийняв спадщину.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Єдиним спадкоємцем за заповітом та законом після померлої ОСОБА_3 є її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

На час смерті ОСОБА_3 проживала у будинку АДРЕСА_1 .

На дату смерті разом із ОСОБА_3 проживав її син та батько позивача - ОСОБА_4 .

На час смерті ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , її сину та батьку позивача - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , виповнилося 65 років, він був у непрацездатному віці та пенсіонером за віком, інші спадкоємці за законом відсутні.

Проживання ОСОБА_4 разом із ОСОБА_3 підтверджується копією паспорту громадянина України на ім`я ОСОБА_4 з позначенням реєстрації місця проживання - АДРЕСА_1 , домовою книгою.

ОСОБА_4 проживав у будинку до моменту значного погіршення власного здоров`я, та потреби у цілодобовому сторонньому догляді, що пов`язаний із онкологічним захворюванням (рак), до січня 2014 року, та в силу ч. 3 ст. 1268 ЦК України, вважався таким, що фактично прийняв спадщину після смерті матері ОСОБА_3 , а саме житловий будинок АДРЕСА_1 , однак належним чином не оформив своє право власності.

03.04.2014 року ОСОБА_4 було складено заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Кайгородовою Л.А., р. № 422, за яким заповідав все своє майно синові - ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть Серії НОМЕР_3 , виданого 20 березня 2020 року Київським районним у м. Полтаві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми).

Спадкоємцем померлого ОСОБА_4 є його син ОСОБА_1 .

01 червня 2020 року позивач звернувся із заявою до Другої полтавської державної нотаріальної контори про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька ОСОБА_4 .

01 червня 2020 року державним нотаріусом Другої полтавської державної нотаріальної контори Шестун Н.Г. позивачу було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_4 , так як пропущено строк, передбачений ст. 1270 ЦК України, а також не надано доказів спільного проживання спадкоємця ОСОБА_1 із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Крім того, позивачу стало відомо про те, що існує договір довічного утримання, укладений 06 жовтня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Попревич Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 3655.

Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно КП Бюро технічної інвентаризації м. Донецька від 06.01.2004 року № 2503574, право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_2 на підставі договору довічного утримання від 06.10.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Попревич Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 3655.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на матеріальне забезпечення та соціальний захист з боку держави внаслідок непрацездатності чи в зв`язку зі старістю, тобто досягненням похилого віку.

Однак, поряд із цим цивільним законодавством передбачені й інші цивільно-правові способи матеріального забезпечення громадян. Одним із таких способів є договір довічного утримання.

Згідно п.4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 1 січня 2004 року, визначено, що Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, а щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Ураховуючи наведене та те, що правовідносини щодо укладення договору довічного утримання виникли 06 жовтня 2003 року, тобто до моменту набрання чинності ЦК України, тому до цих правовідносин підлягають норми ЦК УРСР від 16 липня 1963 року, які діяли на час укладання договору довічного утримання.

Статтею 41 ЦК України (в редакції 1969 р., що діяла на час укладання договору) встановлено, що угодою (договором) визнаються дії громадян, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Статтею 153 ЦК України (в редакції 1969 р.) передбачено, договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Статтею 425 ЦК УРСР, що діяв на час виникнення спірних правовідносин, передбачалось, що за договором довічного утримання одна сторона, яка є особою непрацездатною за віком або за станом здоров`я (відчужувач), передає у власність іншій стороні (набувачу) нерухоме майно, взамін чого набувач майна зобов`язується надавати відчужувачу довічне матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, харчування, догляду та необхідної допомоги.

За правилами ч.1 ст. 45 ЦК УРСР недодержання форми угоди, якої вимагає закон, тягне за собою недійсність угоди в разі, якщо про такий наслідок прямо зазначено в законі.

Згідно з вимогами ст. 426 ЦК УРСР, якою визначалася форма договору довічного утримання, договір довічного утримання повинен бути нотаріально посвідчений (стаття 47 цього Кодексу).

Відповідно до ч. 1 ст. 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод, у випадках, зазначених у законі, є обов`язковим.

Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.

За правилом ст. 204 ЦК України (презумпція правомірності правочину) правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом (нікчемний правочин) або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

За приписами ст. 59 ЦК УРСР, якою визначався момент, з якого угода є недійсною, недійсна угода вважається недійсною з моменту її укладення.

Аналогічне правило міститься й у ч. 1 ст. 236 ЦК України, згідно якої нікчемний правочин, або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Як роз`яснено в п.п. 2, 4, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Порядок правового регулювання діяльності нотаріату в Україні встановлений Законом України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року № 3425-XII (з відповідними змінами та доповненнями).

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону Нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

За правилами ст. 5 Закону України «Про нотаріат» нотаріус зобов`язаний: здійснювати свої професійні обов`язки відповідно до цього Закону і принесеної присяги; сприяти громадянам, підприємствам, установам і організаціям у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз`яснювати права і обов`язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду.

Згідно з п. 5 ст. 36 Закону України «Про нотаріат», в редакції, що діяла на час укладення спірного договору довічного утримання, приватні нотаріуси не мали повноважень щодо посвідчення договорів такого типу.

Посвідчення таких договорів згідно з п. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» відносилось до виключної компетенції державних нотаріальних контор.

Такі ж обмеження щодо обсягу повноважень приватних нотаріусів при вчиненні нотаріальних дій, передбачалися й у п. 1 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 року № 18/5, що була чинною та діяла на той час.

23.08.1998 року Президентом України було видано Указ № 932/98 «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні», п. 2 якого повноваження приватних нотаріусів щодо вчинення нотаріальних дій були розширені.

Проте, не зважаючи на наявність цього Указу, зміни до ст. 36 Закону України «Про нотаріат» не вносились.

Таким чином, зазначений Указ Президента України суперечив Закону України «Про нотаріат» у питанні обмежень повноважень приватних нотаріусів щодо вчинення нотаріальних дій, а саме щодо посвідчення договорів довічного утримання.

За таких обставин договір довічного утримання, укладений 06 жовтня 2003 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Попревич Н.В., зареєстрований в реєстрі за № 3655, вчинено сторонами з недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення цього договору, а відтак у силу Закону, а саме ч. 1 ст. 47 ЦК УРСР, такий договір є недійсним (нікчемним - ч. 1 ст. 220 ЦК України).

Недійсний (нікчемний) правочин є недійсним з моменту його укладення (ст. 59 ЦК УРСР, ч. 1 ст. 236 ЦК України).

Крім того, позивачем було надано висновок спеціаліста з проведення криміналістичних експертиз ОСОБА_6 від 29.09.2020 року, який провів почеркознавче дослідження щодо належності підпису та рукописного тексту від імені ОСОБА_3 у договорі довічного утримання ВАС № 335181 від 06.10.2003 року саме ОСОБА_3 .

Як вбачається з зазначеного висновку спеціаліста, підпис від імені ОСОБА_3 у договорі довічного утримання ВАС № 335181 від 06.10.2003 року виконаний не ОСОБА_3 , а іншою особою; рукописний текст у договорі довічного утримання ВАС № 335181 від 06.10.2003 року від імені ОСОБА_3 виконано не ОСОБА_3 , а іншою особою.

Визнання правочину недійсним пов`язане з анулюванням майнових наслідків його вчинення і встановленням наслідків, передбачених законом.

Так, за ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч.1). Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч.3). Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч.5).

У зв`язку із чим, суд вважає за необхідне, визнаючи договір довічного утримання недійсним, з метою забезпечення поновлення прав позивача, застосувати наслідки недійсності правочину, скасувавши реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06.01.2004 року, реєстраційний номер 1736982, на житловий будинок АДРЕСА_1 , номер запису 46520 в книзі 168, за ОСОБА_2 , проведеного КП БТІ м. Донецька на підставі договору довічного утримання від 06.10.2003 року, укладеного між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Попревич Н.В., р.№ 3655.

Відповідно до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право власності на спадок видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадок в порядку встановленим цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадок особа може звернутись в суд за правилами позовного провадження.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, узв`язку з тим, що у судовому засіданні встановлено, що позивач є єдиним спадкоємцем за заповітом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_4 , який, у свою чергу, успадкував житловий будинок АДРЕСА_1 після померлої ІНФОРМАЦІЯ_7 матері ОСОБА_3 , суд вважає, що позовні вимоги позивача доведені матеріалами справи, обґрунтовані та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Донецької міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Попревич Наталія Володимирівна, Комунальне підприємство Бюро технічної інвентаризації м. Донецька, Друга Полтавська нотаріальна контора, про визнання нікчемним договору довічного утримання та визнання права власності на спадкове майно - задовольнити в повному обсязі.

Визнати недійсним договір довічного утримання від 06.10.2003 року, укладений між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який посвідчений приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Попревич Н.В., зареєстрований за № 3655.

Застосувати наслідки недійсності правочину, скасувавши реєстрацію права власності на нерухоме майно від 06.01.2004 року, реєстраційний номер 1736982, на житловий будинок АДРЕСА_1 , номер запису 46520 в книзі 168, за ОСОБА_2 , проведеного КП БТІ м. Донецька на підставі договору довічного утримання від 06.10.2003 року, укладеного між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідченого приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Попревич Н.В., р.№ 3655.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 ч. 1 розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя В.М. Бондаренко