Рішення № 102896761, 11.01.2022, Самбірський міськрайонний суд Львівської області

Справа № 452/1577/20

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

"11" січня 2022 р. м.Самбір

Самбірський міськрайонний суд Львівської області

у складі: головуючої судді Карнасевич Г.І.,

секретарів судових засідань Роман Л.І., Страхоцької Т.А.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору квартирно - експлуатаційної частини (району) - Безушко О.І. ,

представника відповідача ОСОБА_3 ,

представника третьої особи на стороні відповідача органу опіки та піклування виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області Комаровського Б.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Самборі Львівської області цивільну справу за позовом Самбірської квартирно - експлуатаційної частини (району), третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору квартирно - експлуатаційний відділ м. Львова до ОСОБА_4 - законний представник неповнолітнього ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача орган опіки та піклування виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області про визнання особи такою, що не набула права на проживання та виселення,-

В С Т А Н О В И В:

Самбірська квартирно - експлуатаційна частина (району) звернулася з позовом до

ОСОБА_4 - законного представника неповнолітнього ОСОБА_5 , третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору квартирно - експлуатаційного відділу

м. Львова, органу опіки та піклування виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області про визнання особи такою, що не набула права на проживання та виселення.

Свої вимоги мотивував наявністю рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08.05.2012 року у справі № 1318/661/2012 та рішення апеляційного суду Львівської області від 29.09.2016 року у справі № 452/2408/14. При цьому зазначає, що має місце коли виконавчий лист позивачем подано до Самбірського МР ВДВС ГТУЮ у Львівській області для виконання. Вказує, що про факт реєстрації відповідача, йому станом на час розгляду справи

№ 452/2408/14 відомо не було, а, відтак, питання щодо його виселення не було предметом розгляду у справі № 1318/661/2012, що робить неможливим. Просить позов задовольнити.

В судовому засідання представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, посилаючись на викладені у позові обставини. Просив його задовольнити.

Представник третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог Безушко О.І. вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, так як інакше це унеможливить виконання рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08.05.2012 року у справі

№ 1318/661/2012 та рішення апеляційного суду Львівської області від 29.09.2016 року у справі

№ 452/2408/14

Представник відповідача ОСОБА_3 у судовому засіданні подав відзив на позовну заяву, згідно до якої заперечив позов. Зазначає, що Самбірська КЕЧ (району) обрала невірний спосіб порушеного, на його думку, права на захист цивільного інтересу. При цьому зазначає, що відповідач не є особою, яка самоправно зайняла жиле приміщення, а, відтак, до неї не може бути застосовано положення статті 116 Житлового кодексу. Окрім цього, вказує на те, що Самбірська КЕЧ (району) є неналежним позивачем у справі з огляду на предмет позову. У зв`язку з чим просив у позові відмовити.

Позивачем у відповідності до вимог ст. 179 ЦПК України 09.11.2021 року надано відповідь на відзив.

Заслухавши пояснення представників сторін, третіх осіб, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спорів по суті, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до роз`яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

За вимогами ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що на виконання рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 08.05.2012 року у справі № 1318/661/2012 видано виконавчий лист від 30.05.2018 року. З 01.08.2018 року відкрито виконавче провадження № 56889342. У квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_6 1958 р.н., ОСОБА_7 , 2007 р.н, ОСОБА_5 , 2011 р.н.

Частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу (далі - ЖК) встановлено, що «ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом».

Згідно з частиною першою та другою статті 109 ЖК «виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду».

З обставин справи убачається, що відповідачем на вирішення суду поставлено питання щодо визнання ОСОБА_5 , 2011 р.н., таким, що не набув права на користування жилим приміщенням, а також виселення з нього.

Разом з цим питання щодо скасування реєстрації ОСОБА_5 чи/або визнання її такої, що вчинена не у відповідності до встановленого законом порядку, не ставиться, що у даному випадку є визначальним для вирішення даного спору. Позаяк без такого звернення до суду є невірним способом обрання захисту цивільного інтересу у даних правовідносинах.

Згідно з вимогами частини першої статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація є внесенням інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.

У відповідності до статті 6 вказаного Закону «Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання» (ч. 1 даної статті), а для реєстрації особа або її законний представник подає документи, перелік яких є вичерпним. У названому переліку документів відсутні «рішення суду», «ухвали про забезпечення позову» тощо (ч. 2 цього Закону).

Частиною 5 Закону забороняється вимагати для реєстрації місця проживання подання особою інших документів, а відтак, враховуючи принцип верховенства права, закріплений у статті 8 Конституції України, а, отже, під час реєстрації дії працівників Самбірського відділу міського відділу Головного управління державної міграційної служби України у Львівської області в частині реєстрації Відповідача - ОСОБА_5 за вказаною адресою є правомірними та законними.

З тих підстав суд вважає, що позовна вимога в частині, що стосується визнання особи такою, що не набула права на проживання, є необґрунтованою, позаяк така особа зареєстрована у вказаному житлового приміщенні у встановленому законом порядку. Підстав, які могли б, на думку позивача, слугувати для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням з покликанням на докази, не наведено.

З приводу подібних правовідносин висловив свою позицію Верховний Суд України у Постанові від 16.12.2020 року у справі № 206/4028/18 «..позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише у разі наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування, якого в матеріалах справи немає. Доводи про наявність у власності іншого житлового приміщення, не заслуговують на увагу, оскільки наявність у того з батьків, з ким дитина фактично проживає права власності на житло, не може бути підставою для втрати останньою її особистих житлових прав. Визначальним у цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини».

До судового розгляду у справі судом залучено Орган опіки та піклування виконавчого комітету Самбірської міської ради як Третю особу без самостійних вимог на предмет спору, яким подано пояснення стосовно предмету спору, де зазначено, що позбавлення права на житло неповнолітньої дитини, якою є ОСОБА_5 , 2011 р.н. не лише має ґрунтуватися на вимогах закону, але таке втручання повинно бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та не покладати надмірний тягар на відповідача. Вказує, що коли дитина фактично має житло, не може його втратити через позбавлення особистих її житлових прав. Визначальним у цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому у змісті позову мають місце покликання позивачем на низку судових рішень, де стороною є гр. ОСОБА_6 , та дослідження обставин, що пов`язані із його особою.

Суд зазначає, що покликання позивачем на наявність судових рішень, які, на його думку, можуть слугувати доказами, що надають підстави для визнання особи такою, що не набула права на проживання та виселення, є неприйнятним з огляду на те, що відповідачем у даній справі є ОСОБА_5 , який не є та сама особа, щодо якої встановлено ці обставини, як визначено нормою вказаної статті Закону.

Зазначаючи про те, що обставини «неправомірності проживання в спірній квартирі сім`ї ОСОБА_4 встановлено вище названими рішеннями суддів» надають правові підстави для застосування частини першої пункту 2 ст. 186 ЦПК України щодо наявності рішення, яке набрало законної сили у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за тими самими вимогами.

Не є відповідач стороною виконавчого провадження № 56889342 Самбірського МР ВДВС ГТУЮ у Львівській області, на яке в обґрунтування позову покликається позивач, що робить неможливим з точки зору позивача реальним виконанням рішення апеляційного суду Львівської області від 29.09.2016 року у справі № 452/2408/14.

Адже для забезпечення виконання рішення суду законодавством визначено інші механізми та способи забезпечення виконання судового рішення.

В частині, що стосується вимог позивача про виселення відповідача із житлового приміщення, то суд зазначає таке.

Так, усупереч вимогам чинного Житлового кодексу позивач не наводить підстав для виселення відповідача з житлового приміщення, перелік яких встановлений Законом та є вичерпним.

Відповідач не є особою, яка самоправно зайняла жиле приміщення, до якої відповідно може бути застосовані положення статті 116 Житлового кодексу в частині, що стосується виселення осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення та яких виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

З матеріалів справи убачається, що у неповнолітнього відповідача є законний представник ОСОБА_4 , який разом зареєстрований та проживає у встановленому законом порядку.

Судом приймається до уваги, що квартира по АДРЕСА_1 перебуває у власності ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 22.04.2011 року, про що міститься запис у реєстраційній службі Самбірського міського управління юстиції Львівської області від 05.11.2014 року. Інших записів на час розгляду справи не має.

Натомість, позивач не повідомляє відомостей, за наявності яких вказане житло перебуває у його власності, та відповідно не долучає документів, які б посвідчували про право власності на спірну квартиру. Тобто, є відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про позивача - Самбірської КЕЧ (району) як власника квартири.

А відтак, із урахуванням вимог статті 3 Закону України «Про Збройні Сили України» Самбірська КЕЧ (району) є органом влади на місцях в системі Збройних сил України, на балансі яких перебувають військові містечка в зоні їхньої діяльності та на який покладено відомчий контроль за використанням за цільовим призначення державного майна, наданих в користування Збройних сил України, а також їх облік.

Зі змісту позовної заяви та пояснень представника позивача, наданих у судовому засіданні, убачається, що позивач, мотивуючи свої вимоги, вважає, що його право було порушено внаслідок прийняття рішення Центром надання адміністративних послуг виконавчого комітету Самбірської міської ради із реєстрації у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_5 , 2011 р.н.. Однак, дане рішення не оскаржується.

А відтак, суд вважає, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушених цивільних прав та інтересів, а саме, заявляючи вимогу про виселення відповідача з житла та визнання його таким, що не набув права на користування таким житлом, він (позивач) не оскаржує рішення, яким вирішено питання реєстрації відповідача у вказаному житловому приміщенні. Покликання ж позивача на ненеможливість, з його точки зору, забезпечити реальне виконання рішення апеляційного суду Львівської області від 29.09.2016 року у справі № 452/2408/14 судом також не приймається до уваги, позаяк забезпеченням виконання судових рішень здійснюється у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно з вимогами ч.4 ст.10 ЦПК України суд при розгляді справ застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що

кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення.

Так, у рішенні від 02.12.2010 у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ, вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Виселення особи із житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті.

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції (mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справах «Дакус проти України» («Dakus v. Ukraine») від

14 грудня 2017 року, заява N 19957/07; «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine») від 2 березня 2011 року, заява № 30856/03; «Садов`як проти України» («Sadovyak v. Ukraine») від 17 травня 2018 року, заява № 17365/14).

Окрім того, за змістом пункту другого статті 8 Конвенції втручання у право на повагу до житла «має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною легітимною метою… Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співрозмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Позивач у позові не аргументовує ані мету, яку він переслідує, подавши позов до відповідача, ані співрозмірність такого виселення відповідній меті. А обґрунтування пропорційності виселення Європейський суд з прав людини вважає обов`язковою умовою належного застосування статті 8 Конвенції (див. mutatis mutandis «Dakus v. Ukraine», № 19957/07, § 50-51, ЄСПЛ, від 14 грудня 2017 року).

Стосовно обґрунтованості підстав для виселення Велика Палата ВС зазначила, що виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення згідно зі ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у п. 2 ст. 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Водночас Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду висловився про незаконність виселення зі службового житла без надання іншого житлового приміщення одиноких осіб, які проживають разом з їхніми малолітніми дітьми та не мають іншого житла (ВС/КЦС, справа № 357/3258/16-Ц, 28.03.18), розтлумачивши при цьому ст. 125 ЖК.

Окремо суд звертає увагу на те, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла, однак позивачем не наведено суду будь-яких доказів необхідності виселення Відповідача із житла та співмірності такого заходу із переслідуваною законною метою.

На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, що у позові слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12,13, 81, 89, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

В позові Самбірської квартирно - експлуатаційної частини (району), третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору квартирно - експлуатаційний відділ м. Львова до ОСОБА_4 - законний представник неповнолітнього ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача орган опіки та піклування виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області про визнання особи такою, що не набула права на проживання та виселення - відмовити.

На рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Самбірська квартирно - експлуатаційна частина (району), адреса місця знаходження: м. Самбір, Львівська область, вул. Завокзальна, 13.

Відповідач: ОСОБА_4 - законний представник неповнолітнього ОСОБА_5 , адреса проживання: АДРЕСА_1 .

Третя особа на стороні позивача без самостійних вимог на предмет спору квартирно - експлуатаційний відділ м. Львова: адреса місця знаходження: м. Львів, вул. Батуринська, 2.

Третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача орган опіки та піклування виконавчого комітету Самбірської міської ради Львівської області: адреса місця знаходження: м. Самбір, Львівська область, пл. Ринок, 1.

Суддя