Рішення № 102892934, 05.11.2021, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/5667/21

№ провадження 2/208/1618/21

РІШЕННЯ

Іменем України

05 листопада 2021 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі: Головуючого судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання - Грищенко О.Л., представника позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області - Галіциної Олени Олександрівни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, -

в с т а н о в и в:

Стислий виклад позиції позивача та відповідача

Позивач ОСОБА_2 звернувся із позовною заявою до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він з 23 березня 2000 року працював на посаді слюсаря механоскладальних робіт Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського». 22 березня 2000 року майстер ОСОБА_3 дав завдання бригадиру слюсарів механоскладальних робіт ОСОБА_4 здійснити випробування на герметичність зварних швів холодильників для доменного цеху. Однак, у зв`язку з тим, що вказані вище роботи не були закінчені того ж дня, 23 березня 2000 року бригадиру ОСОБА_4 надано дозвіл на продовження робіт, при цьому останній дав вказівку на виконання робіт з випробування на герметичність зварних швів холодильників.

В процесі виконання вказаних робіт він виявив в зворотньому патрубку холодильника пробку-заглушку і довів до відома про це майстра ОСОБА_3 , а також бригадира ОСОБА_4 . За вказівкою бригадира його викликав газорізальника ОСОБА_5 , щоб випалити пробку газокисневим різаком. В момент усунення данного недоліку випала частина дерев`яної заглушки, ОСОБА_2 подивився в отвір патрубка і визначив, що частина заглушки залишилася всередині. У зв`язку з цим виникла об`єктивна необхідність в здійсненні очищення отвору. Однак при здійсненні вказаних робіт частина пробки, яка залишилася в отворі, вилетіла з патрубка і тим самим травмувала його обличчя.

В результаті нещасного випадку йому спричинено травми у вигляді: «контузія, термічний опік рогівки ІІ ступеня, кон`юнктиви І ст., чужорідне тіло кон`юнктиви та рогівки правого ока».

За результатами проведеного компетентною комісією розслідування, було встановлено, що вибух стався внаслідок нагрівання патрубка, а також у зв`язку з ймовірним знаходженням в ньому вологи, що спричинило перетворення води на пару з подальшим виштовхуванням решти пробки. На підставі вказаного вище комісією прийнято рішення визнати даний нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом. Даний факт підтверджується актом Форми Н-1 «Про нещасний випадок» та трудовою книжкою, виданою на його ім`я.

Таким чином, нещасний випадок стався внаслідок невиконання вимог законодавства з охорони праці з боку працівників Роботодавця, обумовлений дією джерела підвищеної небезпеки, а також внаслідок неналежного виконання Роботодавцем вимог законодавства стосовно створення та підтримання безпечних умов праці.

Внаслідок зазначеного вище нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом, він 10.12.2001 року, вперше пройшов огляд медико-соціальної експертної комісії, за результатами якого йому визначено ступінь втрати професійної працездатності - 10%, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, нагляді у окуліста.

У зв`язку з вказаним нещасним випадком йому було надано первинну медичну допомогу, починаючи з 37 річного віку, назавжди порушено звичний спосіб життя, тривалий час він проходив курси медичного лікування із скаргами на біль в травмованій області голови. Проте лікування мало короткочасний ефект. Не зважаючи на значний час, що минув з моменту травмування, наслідки травми переслідують його та завдають йому фізичні страждання і по нині. Наразі його турбує зниження зору правого ока, що виявляється у розмитості, двоїнні та негативно позначається на розбірливості при читанні, викликає труднощі при письмі, складно відрізняти контури деяких предметів. Вказане не може не завдавати йому істотного дискомфорту та страждань, що негативно відображається на його повсякденному житті та на житті його родини.

Тому просить суд стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на його користь, в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок ушкодження здоров`я - 60 000 гривень. .

Представника позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, посилався на обставини зазначені в позові, надав письмові пояснення.

Представник відповідача Галіциної Олени Олександрівни в судовому засіданні позовні вимоги не визнала в повному обсязі, надала відзив в якому посилається на те, що фондом призначено позивачу компенсація частини втраченого заробітку в розмірі 66,61 грн. та одноразову страхову виплату в розмірі 6400 грн. За період з 26.12.2001 по 31.07.2021 р. позивачу нарахована страхова виплата в розмірі 115 078,01 грн. Також під час визначення розміру відшкодування обов`язково дотримуватись принципів розумності і справедливості. Зазначає, що завдана шкода відшкодовується особою яка її завдала. Інших доказів окрім довідки МСЕК позивачем щодо зниження якості його життя не надано. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.

Процесуальні дії суду

Ухвалою суду 05 липня 2021 року відкрито провадження по справі.

Обставини встановлені судом та зміст спірних правовідносин

Відповідно до трудової книжки № НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_2 на час нещасного випадку 23 березня 2000 року знаходився у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» (а.с.22-27).

Також за результатами проведеного компетентною комісією Відкритого акціонерного товариства «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» розслідування, позивачу ОСОБА_2 спричинено травми у вигляді: «контузія, термічний опік рогівки ІІ ступеня, кон`юнктиви І ст., чужорідне тіло кон`юнктиви та рогівки правого ока», та було встановлено, що вибух стався внаслідок нагрівання патрубка, а також у зв`язку з ймовірним знаходженням в ньому вологи, що спричинило перетворення води на пару з подальшим виштовхуванням решти пробки. На підставі вказаного вище комісією прийнято рішення визнати даний нещасний випадок таким, що пов`язаний з виробництвом та постраждалим, даний факт підтверджується актом Форми Н-1 «Про нещасний випадок» від 26 березня 2000 року (а.с.12-15).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 10.12.2001 року, вперше пройшов огляд медико-соціальної експертної комісії, за результатами якого йому визначено ступінь втрати професійної працездатності - 10%, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні, нагляді у окуліста (а.с.9).

25.11.2020 року Позивач ОСОБА_2 повторно пройшов огляд МСЕК, за результатами якого йому визначено ступінь втрати професійної працездатності - 10%, визначено необхідність в медикаментозному лікуванні правого ока у окуліста, що підтверджується довідкою МСЕК «Про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги», виданою на ім`я ОСОБА_2 (а.с.10,11).

Ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.ст.15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Позивачем обраний спосіб захисту, що відповідає вимогам ч.2 ст.16 ЦК України та предметом позову є стягнення моральної шкоди.

Згідно до вимог ст.19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З позовних вимог вбачається, що між сторонами виник спір з цивільних правовідносин, до яких застосовуються положення Цивільного Кодексу України.

Оцінка суду

Суд, вислухавши представників сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до трудової книжки № НОМЕР_1 , позивач ОСОБА_2 на час нещасного випадку 23 березня 2000 року знаходився у трудових відносинах з Відкритим акціонерним товариством «Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського».

Висновком МСЕК від 10 грудня 2001 року позивачу ОСОБА_2 було встановлено ступінь втрати професійної працездатності 10% (а.с. 9).

Судом було встановлено, що з 2001 року позивач отримує щомісячні страхові виплати.

Статтею 3 Конституції України передбачається, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Частина 4 статті 43, частина 1 статті 46 Конституції України встановлюють, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, є одним із видів загальнообов`язкового державного соціального страхування (стаття 4 Закону України від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР «Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування»), правове регулювання якого здійснювалося, зокрема Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року, який набрав чинності з 01 квітня 2001 року.

Норми вказаного Закону від 23 вересня 1999 року в редакції, чинній з моменту прийняття цього Закону і до внесення змін Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V, передбачали, що: відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей є завданням страхування від нещасного випадку (абзац 4 статті 1); у разі настання страхового випадку Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому (підпункт «е» пункту 1 частини першої статті 21); за наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому Фондом провадиться страхова виплата за моральну шкоду (частина третя статті 28); моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат (частина третя статті 34).

З огляду на положення статей 21, 28, 30, 34, 35 Закону від 23 вересня 1999 року право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зі змінами та доповненнями) надано роз`яснення про те, що, оскільки питання відшкодування моральної шкоди регулюються законодавчими актами, введеними у дію в різні строки, суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати: якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при такому виді правовідносин, коли набрав чинності законодавчий акт, що визначає умови і порядок відшкодування моральної шкоди в цих випадках, та коли були вчинені дії, якими заподіяно цю шкоду.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що спори щодо відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» повинні вирішуватися на підставі законодавства, яке було чинним на момент виникнення в потерпілого права на її відшкодування. Право на відшкодування шкоди настає з дня встановлення потерпілому МСЕК стійкої втрати професійної працездатності.

Так, право на відшкодування моральної шкоди виникає в потерпілого з дня встановлення МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, тобто з 10 грудня 2001 року.

Частинами першою, третьою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в редакції, чинній на час встановлення позивачу висновком МСЕК стійкої втрати професійної працездатності, визначено, що страховими виплатами є грошові суми, які згідно зі статтею 21 цього Закону Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. За наявності факту заподіяння моральної шкоди потерпілому провадиться страхова виплата за моральну шкоду. Відповідно до статті 13 зазначеного Закону страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг.

Відповідно до абзацу 4 статті 1, підпункту «е» пункту 1 частини першої статті 21, частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» завданнями страхування від нещасного випадку є, зокрема відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

У разі настання страхового випадку, Фонд зобов`язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров`я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні, зокрема, грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння цієї шкоди потерпілому. Моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку.

Конституційний Суд України у рішенні від 08 жовтня 2008 року у справі № 1-32/2008 зазначені зміни до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними) з огляду на те, що право громадян на відшкодування моральної шкоди не порушено, оскільки статтею 1167 ЦК України та статтею 237-1 КЗпП України їм надано право на відшкодування моральної шкоди за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).

Законом України від 28 грудня 2014 року № 77-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо реформування загальнообов`язкового державного соціального страхування та легалізації фонду оплати праці» викладено у новій редакції Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», в тому числі змінено його назву на Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Закон України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» набрав чинності 01 січня 2015 року.

Відповідно до частини восьмої статті 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» відшкодування моральної (немайнової) шкоди потерпілим від нещасних випадків на виробництві або професійних захворювань і членам їхніх сімей не є страховою виплатою та здійснюється незалежно від часу настання страхового випадку відповідно до положень ЦК України та КЗпП України.

Проте, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Таким чином, з урахуванням викладеного, застраховані громадяни, які потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, мали право на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду з моменту набрання чинності Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тобто з 01 квітня 2001 року та до 01 січня 2006 року, оскільки з цього часу суб`єктом, за рахунок коштів якого здійснюється відшкодування такої шкоди, є роботодавець.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 210/2104/16-ц (провадження № 14-597цс18).

Згідно вимог ст.173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у тому числі у фізичному болю та стражданнях, яких зазнала особа у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Частиною 3 ст.1166 ЦК України визначено, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок непереборної сили, відшкодовується у випадках встановлених законом.

З врахуванням обставин справи, суд доходить висновку про доведеність позивачем факту моральної шкоди, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоров`я, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, веде до висновків про наявність моральної шкоди.

Відповідно до норма ст.3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року, з подальшими змінами, "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", роз`яснено, що розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість отриманого захворювання, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, конкретні обставини по справі, характер моральних страждань і наслідки, що наступили.

У Рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 було наголошено, що невиконання державою своїх соціальних зобов`язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. Інакше всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Відповідно до ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У справі «Пайн Велі Девелопмент ЛТД» та інші проти Ірландії" Європейський суд з прав людини постановив, що статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. «Правомірні очікування» виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати таке рішення дійсним та розраховувати на певний стан речей.

В контексті статті 23 ЦК України, при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Законодавець вказує, що межах розумності важливо правильно визначити розмір моральної шкоди в залежності від тяжкості моральних витрат, тривалості страждань, наслідки завданої шкоди відповідачем, а також часу необхідного на відновлення стану здоров`я та психічного стану позивача, а тому суд враховуючи викладене, та вищезазначене, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. без утриманням податку та обов`язкових платежів, що є достатнім, справедливим, співмірним моральним стражданням позивача.

Крім цього, суд зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).

Судові витрати

Згідно з ч.ч.1,13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України та враховуючи той факт, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір ", його позов задоволено частково, суд прийшов до висновку про стягнення з управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судового збору у розмірі 908 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 43, 46 Конституції України, ст.ст.15, 16, 23, 1166 ЦК України, ст. ст. 12, 76, 80, 81, 141, 263, 264, 265, 274, 354, 355 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок ушкодження його здоров`я, задовольнити частково.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області ЄДРПОУ 41323962 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я в розмірі - 10 000 (десять тисяч) грн.

Стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Дніпропетровській області на користь держави судовий збір в розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

В іншій частині позовних вимог, відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Похваліта С. М.