Ухвала суду № 102887007, 28.01.2022, Радивилівський районний суд Рівненської області

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 1714/360/12

Провадження № 6/568/3/22

28 січня 2022 р. м.Радивилів

Радивилівський районний суд Рівненської області

в складі головуючого судді Троцюк В.О.

секретаря судових засідань Гуменюк Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м.Радивилів справу за поданням начальника Радивилівського відділу Державної виконавчої служби в Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Орищиної Ірини Олександрівни про надання дозволу на реалізацію домоволодіння, -

В С Т А Н О В И В:

Начальник Радивилівського відділу Державної виконавчої служби в Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Орищина І.О. звернулася до суду з поданням про надання дозволу на реалізацію домоволодіння та земельної ділянки.

В обґрунтування подання посилається на те, що на виконанні у Радивилівському відділі Державної виконавчої служби в Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) перебуває виконавче провадження №55796205 з виконання рішення Радивилівського районного суду від 10.08.2012 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором в розмірі 300676,99 гривень. На виконання вказаного рішення суду 10.09.2012 року вило видано виконавчий лист №1714/306/12.

Державним виконавцем 14.02.2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55796205 та направлено на адресу сторін.

Відповідно до інформаційної довідки про наявність нерухомого майна, за боржником ОСОБА_1 зареєстроване будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 . Вказане майно надано в іпотеку відповідно до договору №4410 від 15.10.2007, посвідчений приватним нотаріусом Гордійчук Ю.М. Іпотекодержателем вказаного майна є товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Гефест».

Згідно інформації відділу реєстрації Радивилівської міської ради за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем здійснено опис та арешт майна боржника відповідно до постанови від 01.11.2021 року про опис та арешт майна боржника. Відповідно до вказаної постанови описано та накладено арешт на майно боржника: домоволодіння та земельну ділянку, що знаходиться в АДРЕСА_1 .

Відповідно до Інструкції з організації примусового виконання рішень у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

03.11.2021 року було направлено лист до служби в справах дітей Радивилівської міської ради про надання дозволу на реалізацію вказаного домоволодіння.

Відповідно до висновку комісії з питань захисту прав дітей Радивилівської міської ради, в наданні дозволу на реалізацію будинковолодіння, в якому зареєстрована дитина, відмовлено, виходячи з інтересів малолітньої дитини ОСОБА_3 , 2009 року народження.

Боржником жодних дій не спрямовано на виконання рішення суду, боржник ухиляється від виконання судового рішення.

Тому начальник Радивилівського відділу Державної виконавчої служби в Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Орищина І.О. змушена звернутися до суду з вказаним клопотанням про надання дозволу на реалізацію предмета іпотеки.

Державний виконавець у судове засідання не з`явився, просив розглядати подання у його відсутність та задовольнити його, посилаючись на обставини, викладені у поданні та додані до нього матеріали.

Враховуючи положення ч. 11 ст. 440 ЦПК України суд вважає за можливе розглянути подання за відсутності інших учасників справи, оскільки їх неявка не є перешкодою для розгляду подання.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконанні у виконанні у Радивилівському відділі Державної виконавчої служби в Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) перебуває виконавче провадження №55796205 з виконання рішення Радивилівського районного суду від 10.08.2012 року про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором в розмірі 300676,99 гривень.

Державним виконавцем 14.02.2018 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №55796205.

В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем здійснено опис та арешт майна боржника відповідно до постанови від 01.11.2021 року про опис та арешт майна боржника.

Згідно інформації відділу реєстрації Радивилівської міської ради за адресою АДРЕСА_1 зареєстровано неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Державним виконавцем направлено запит про надання дозволу на реалізацію майна, зареєстрованого за боржником на праві власності, а саме АДРЕСА_1 до служби у справах дітей виконавчого комітету Радивилівської міської ради..

Згідно з висновку комісії з питань захисту прав дітей Радивилівської міської ради, в наданні дозволу на реалізацію будинковолодіння, в якому зареєстрована дитина, відмовлено, у зв`язку з тим, що не передбачено механізму надання дозволу щодо примусової реалізації майна відповідно до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язані із захистом прав дитини, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866.

Порядок звернення стягнення на майно боржника передбачений Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно з ч.1, п.1 ч.2, ч.3 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Положеннями ч.ч.1, 2 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Згідно з ч. 5 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Крім того, відповідно до ч.6 ст.48 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник. Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.

У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом (ч. 3 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження»).

За приписами ч. 4 ст.50 Закону України «Про виконавче провадження» після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам. У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Аналіз зазначених норм матеріального права дають підстави для висновку, що звернення стягнення на нерухоме майно боржника здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна.

Проте, даних про те, що приватний виконавець вживав заходів щодо розшуку належного боржнику рухомого майна та коштів боржника, матеріали справи не містять.

Крім того, державний виконавцем не надано суду доказів, що боржник обізнаний про наявне виконавче провадження та умисно ухиляється від виконання рішення.

При цьому за змістом ч. ч.4, 7 ст.51 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація заставленого майна здійснюється в порядку, встановленому цим Законом. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється виконавцем з урахуванням положень Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Частиною 1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч. 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку»).

Нормами ст. ст.37, 38 Закону України «Про іпотеку» також передбачено право сторін договору іпотеки визначати інші позасудові способи задоволення вимог іпотекодержателя.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що передбачений розділом V Закону України «Про іпотеку» та Законом України «Про виконавче провадження» спеціальний примусовий порядок звернення стягнення на предмет іпотеки з метою задоволення вимог іпотекодержателя, застосовується за умови ухвалення судом рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки або вчинення нотаріусом виконавчого напису.

Водночас, якщо виконавчі дії вчиняються на підставі судового рішення про стягнення заборгованості та за відсутності судового рішення або виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки, то вони регулюються загальними нормами Закону України «Про виконавче провадження», а не нормами спеціального Закону України «Про іпотеку».

Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України у постанові від 02.03.2016 року у справі за № 6-224цс16, норми Закону України «Про виконавче провадження» дозволяють державному виконавцю передавати на реалізацію предмет іпотеки в ході примусового виконання рішень судів про стягнення на користь іпотекодержателя заборгованості, яка випливає із забезпечених іпотекою зобов`язань, за наявності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя за таких умов: відсутність у боржника будь-якого іншого майна, на яке можна першочергово звернути стягнення; наявність заборгованості виключно перед іпотекодержателем; дотримання порядку реалізації майна, визначеного Законом України «Про іпотеку».

Аналізуючи зміст та підстави подання, а також надані приватним виконавцем копії документів виконавчого провадження, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для вирішення питання про звернення стягнення на майно боржника, оскільки до вирішення питання про реалізацію нерухомого майна боржника і направлення коштів на погашення заборгованості по виконавчому листу, неотримання відповідної згоди і заяви стягувача, який є одночасно іпотекодержателем, звернення приватного виконавця до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, як крайнім заходом, є передчасним, в той час як приватним виконавцем не застосовано відносно боржника всі заходи впливу, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Слід також зазначити, що однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З урахуванням викладеного та беручи до уваги положення наведених норм, встановивши відсутність належних та допустимих доказів того, що державний виконавець на час звернення з цим поданням вчинив всіх необхідних виконавчих дій, спрямованих на виявлення коштів та рухомого майна боржника, на яке можна звернути стягнення, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення такого подання.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 2018/15226/2012, провадження № 61-46114ск18

Керуючись ст. ст.259-261, 354, 355, 440 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні подання начальника Радивилівського відділу Державної виконавчої служби в Дубенському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Львів) Орищиної Ірини Олександрівни про надання дозволу на реалізацію домоволодіння відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено ЦПК України.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Ухвала суду може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Рівненського апеляційного суду.

Суддя В.О. Троцюк